Сьогодні, 12 червня, у День Росії, в сусідній країні відбуваються акції протесту проти чинної влади. Вони, за українськими мірками, досить нечисельні – на акції виходять від кількох десятків до кількох тисяч людей – але протестувати проти режиму Путіна сьогодні в Росії дійсно подвиг.

“Український інтерес” вирішив нагадати своїм читачам історію протестних акцій у сусідній країні за часів “останнього” Путіна. Як відомо, Володимир Путін змінив на посту президента РФ свого нинішнього прем’єра Медведєва 4 березня 2012 року.

Акції протесту російської опозиції почались трохи раніше офіційної “інтронізації” Путіна на третій термін – у грудні 2011 року, у день виборів до Державної Думи, на котрих пропутінська “Єдина Росія” отримала більшість голосів. Протести були нечисельними, проте прокотились по всій країні та тривали кілька місяців. Влада відреагувала стандартно – затриманнями, розгонами та адміністративними арештами.

Найбільш чисельним називають мітинг на Болотній площі Москви – він зібрав близько 40-50 тисяч росіян, проте все закінчилось, як завжди – затриманнями та арештами. Потім були і кримінальні справи, багато хто “сидить” досі.

Новий поштовх акції протесту отримали у березні 2012-го, після голосування за президента країни. Хоча, слід зазначити, протести тривали і в січні-лютому. Люди вимагали чесних виборів, розуміючи, які саме “вибори” їх чекають 4 березня. Ці акції опозиції – організаторами виступали Борис Акунін, Борис Нємцов, Гаррі Каспаров, Олексій Кудрін, Олексій Навальний, Ксенія Собчак, Артемій Троїцький, Григорий Явлинский, Віктор Шендерович та інші опозиціонери – були вельми багаточисельні: у Москві, приміром, збиралось по кількадесят тисяч людей. У порівнянні з Київським Майданом це мізер. Але не забувайте, що мова йде про Росію, там це дійсно дуже багато.

5 березня, після перемоги Путіна на виборах, на вулиці Москви вийшло від 15 до 30 тисяч людей. Вони були жорстоко розігнані владою. 10 березня протести продовжились – цього разу протестантів було близько 15-20 тисяч. (Мова йде про Москву, оскільки в інших містах протести були куди менш чисельними).

Поступово все пішло на спад. Частково через розчарування, частково через розробленість опозиції, частково через репресивні дії влади. Але головне – не було критичної маси готових вийти на вулиці. Протест залишився справою невеличкої купки демократів та вічних опозиціонерів. “Піпл” же мовчав.

Протести по країні тривали до кінця року, проте на них виходили вже буквально одиниці незгодних. Навіть в Москві та Санкт-Петербурзі мітингувало максимум по кількасот людей.

2013 рік в протестному плані нічим не вирізнявся – поодинокі малочисельні акції, розігнані або проігноровані владою. Нічого особливого.

2014 рік приніс “Кримнаш”, сплеск обожнювання Путіна та “вставання з колін”. Протестувати у таких умовах стало ще більш небезпечно, ніж раніше. Протестний рух цього року не припинявся, звичайно, але яскравих акцій в пам’яті не залишив. Вся країна дружно “боролась з фашистами” в сусідній Україні та слідкувала за “розіп’ятими хлопчиками в сорочечках”. Опозиція теж не дуже рвалась протестувати проти аншлюсу і крадіжок чужої території, до речі. Заради справедливості скажемо, що кілька одиночних акцій протесту проти дій Кремля таки було, але вони дійсно були одиночними – в буквальному розумінні цього слова.

2015 рік почався з вбивства 27 лютого Нємцова. Політика застрелили в центрі Москви напередодні маршу опозиції “Весна”, одним з організаторів якого був Борис Нємцов. Замість маршу опозиція провела траурний мітинг, котрий зібрав до 50 тисяч осіб, що було вельми помітним явищем після “затишку” попереднього року. Реакція вади була традиційною – арешти та штрафи.

Проте смерть Нємцова до відродження протестного руху не призвела. Хоча соціологи відзначили зростання незадоволення владою та готовність до протестів, революції не сталось. “Патріотичний угар” і щастя від Кримнашу міцно тримали росіян під прапорами Путіна. Проте поряд з цим економічна ситуація заважала радіти вповні і маховик протестів поволі розкручувався. Протестні акції стали носити яскраво економічний характер. Вони були нечисельними, проте наростали і охоплювали всю територію Росії.

Найпотужнішою акцією 2015 року став протест водіїв-далекобійників, викликаний новаціями у оподаткуванні (система “Платон”). Перші протести стартували 11 листопада. У 40 регіонах РФ водії вантажівок виїхали на дороги та стали на узбіччях, внаслідок чого утворились багатокілометрові затори. Акції далекобійників з перемінним успіхом та інтенсивністю тривають до цього часу. Влада, окрім традиційних розгонів, штрафів та арештів, звинуватила організаторів акції у співпраці з американцями та “хунтою” з України.

Поступовий підйом протестного руху в 2015 році значно зріс наступного, 2016-го. Восени цього року у Росії пройшли вибори до Державної думи, а вибори завжди дають поштовх активному протесту. Крім того, зіграла свою роль економічна ситуація, котра погіршувалась все помітніше. Експерти відзначають різкий зсув протесту в бік малозабезпечених верств населення, молоді та в регіони. Це викликано безпрецедентним за останні шістнадцять років падінням рівня доходів населення, знеціненням рубля та зростом цін.

Протести цього року в Росії не були якимось варіантом українського Майдану, проте були подібні до неконтрольованої лісової пожежі – не встигала влада “загасити вогнище” в одному місці, спалахувало у кількох інших. Так званий “Закон Ярової” (йдеться про пакет законів, котрі під приводом антитерористичної діяльності розширюють повноваження силовиків та обмежують громадянські свободи) викликав сплеск протестної активності. Знову ж – протести не були масовими. Проте вони були по всій країні.

Окрім того, як потужний лідер опозиції все більше почав заявляти про себе Олексій Навальний. Навколо його постаті стала гуртуватись найбільш активна частина суспільства – молодь.

Останнім дійсно масовим (знову ж – в масштабах Росії) став протест після фільму “Он вам не Димон”. Хвилю боротьби з корупцією в Росії “розігнав” та очолив саме Навальний. 26 березня 2017 року в усій країні відбулась низка організованих протестів проти корупції у владних органах. На чолі протесту стояв Олексій Навальний. Навіть російська версія “Вікіпедії” говорить, що акції протесту відбулись у 82 містах країни. Щодо кількості людей, котрі вийшли на вулиці, дані різняться. Але всі експерти спільні в одному – це були наймасовіші протести від 2011-2012 років. У Москві, до прикладу, протестувало від семи до тридцяти тисяч людей, за різними підрахунками. Арештованих також було найбільше за останні роки – звучать цифри у кілька тисяч людей, проте точної їх кількості не знає ніхто.

Градус протестних настроїв не спадає – сьогодні, у День Росії, в країні знову вирують мітинги. Масштаб оцінити поки що важко, проте у штабі Навального говорять про 187 міст країни, охоплених акціями протесту.

Знову ж – не треба перебільшувати масовість протестів під його керівництвом. У масштабах Росії кілька десятків тисяч – крапля в морі. В той же час декілька тисяч людей, котрі протестують проти ВладіміраСвєтЯсноСолнишко Путіна в Росії – це дуже серйозно. Бо це ті, кого вже “дістало”. Хто вже не боїться. Це вершина величезної піраміди незадоволених. Сьогодні вони не на вулицях. Але де вони будуть завтра – не знає ніхто. Бо російський бунт – “бессмысленный и беспощадный”.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]