#пройди_світ. Заборона абортів у Польщі, Карабах на грані провалу & Co

У подкасті #пройди_світ команда ПОЛІТподкасту оглядає п’ять найгарячіших новин світової політики

Сьогодні ми пройдемо світ від Польщі, де фактично повністю заборонили аборти, до Нагірного Карабаху, армія якого може найближчим часом зазнати поразки. А також згадаємо про хід війни з радикальним ісламізмом Макрона, нову п’ятирічку Китаю, що може допомогти країні остаточно перегнати США та перипетії навколо конституції диктатора Піночета в демократичній Чилі.

Заборона абортів у Польщі

Останні тижні ЗМІ рясніють новинами про протести польських жінок проти посилення заборони абортів. Польська консервативна верхівка не готова йти на компроміси. Однак громадяни Польщі налаштовані рішуче: протести не вщухають із 22 жовтня. Лише у Варшаві цієї п’ятниці 100 тисяч людей вийшло на вулиці міста.

Домінуюча провладна сила “Право і справедливість” відома своїми націонал-консервативними поглядами. Про це ми згадували в попередніх випусках #пройди_світу. В уявленні ПіС католицька церква та держава – речі, які повинні одне одному допомагати. Прогресивна ж, ліберальна частина Польщі прагне відсутності впливу церкви на державні справи. Зазначимо також, що 2016 року Польщею вже прокотилася хмара протестів (так званий “Чорний протест”) через проєкт “Стоп абортам”. Мітингувальники також збиралися цьогоріч, задовго до нинішніх протестів. Тож, очевидно, що історія має продовження.

Польське суспільство – надзвичайно поляризоване. Ось, наприклад, на останніх президентських виборах Дуда переміг ліберала Тшасковського з незначним відривом (51% проти 49%).

Якою ж є динаміка нинішнього протестного руху? Акції відбуваються вже 8 днів поспіль. 25 жовтня у низці міст Польщі були протести під стінами церков. За даними польських ЗМІ, лідери жіночих протестів проти заборони абортів у соцмережах закликали людей іти до храмів, адже саме вони були опорою польських консервативних сил в ухваленні нового закону. Так, у Познані під час служби до церкви зайшло кілька десятків людей, що намагалися її зірвати.

Однак і націонал-консервативні організації не пасуть задніх. Вони заявили, що будуть “захищати” церкви від провокацій демонстрантів.

Міжнародна ж реакція на події в Польщі однозначно солідарна з протестувальниками. У правозахисній організації Human Rights Watch заявили, що владна партія Польщі намагається перетворити Польщу на Саудівську Аравію Європи. Комісар Ради Європи з прав людини Дуня Міятович назвала четвер 22 жовтня (день ухвалення закону про посилення заборони абортів) “прикрим днем для прав жінок”.

“Відкидання бази для майже всіх легальних абортів у Польщі прирівнюється до заборони й порушує права людини”, – написала вона у Twitter.

Влада ж ніяк не реагує ні на протестувальників, ні на їхню іноземну підтримку, а лише закликає носити маски та не виходити на протести, через погіршення ситуації з коронавірусом.

Гасла “Пекло для жінок” і ”Ми хочемо мати вибір” досі звучать не переконливо для польської влади. Однак чимало поляків уже не в змозі терпіти консервативні ідеї, які сповідує ПіС. І попри коронакризу в країні, вони не спиняються, адже готові до кінця відстоювати власні права й гідність.

Нагірний Карабах на грані провалу

Уже понад місяць триває загострення карабаського конфлікту. Кілька випусків тому ми говорили, що це лише чергова коротка ескалація, однак помилилися. Давайте розберемося, що відбувається у Закавказзі та спробуємо дати прогноз на майбутнє.

Станом на 30 жовтня армія Азербайджану звільнила південь Карабаху та повністю взяла під контроль кордон з Іраном. Також, війська Баку стоять лише за 5 кілометрів від столиці Карабаху. Однак, значно важливішим є те, що під загрозою знаходиться місто Лачин, через яке проходить Лачинський коридор – найбільша з трьох доріг, що сполучають Вірменію з Карабахом. Варто підмітити, що південний шлях вже захоплений, а північний – наскрізь прострілюється артилерією Баку. Отже, падіння Лачину призведе до оточення та відрізання вірменів від центру, тобто оточення військ Єревану.

Сторони намагалися домовитися про мирне врегулювання конфлікту (або бодай робили видимість таких намагань), але безрезультатно. Перші два режими припинення вогню порушувалися одразу ж після їх початку. Про третє ж домовилися за посередництва США чим дуже пишався президент Трамп. Але й цього разу обстріли з обох сторін не припинилися. Трамп заявив, що ситуація його розчаровує. Виходить, що Карабах підклав гарбуза Трампу – миротворцю, який нібито “примирив” Кореї, знищив ІДІЛ, та сприяв діалогу Ізраїлю з Еміратами. Але Карабах виявився Трампу “не по зубах”.

На жаль, війна продовжується, і страждає мирне населення. Обстріли мирних кварталів стали буденністю.

Однак звідки в Баку така техніка та підготовлені війська? Туреччина – вірний союзник азербайджанців, тож позиція Анкари протягом всього конфлікту була однозначною: Карабах – це Азербайджан. Схоже, що задля перетворення своїх слів у реальність Ердоган надав Баку як озброєння, так і інструкторів, які пройшли війну в Сирії та Лівії. Як кажуть, Азербайджан і Туреччина – це “дві країни, один народ”, однак не варто забувати й про нафтогазові інтереси Анкари в Азербайджані.

З Туреччиною все зрозуміло, однак, яка позиція союзника Вірменії по ОДКБ (“Організації договору про колективну безпеку”) на чолі з Росією? Москва значно пасивніша в порівнянні з Анкарою. Сьогодні Вірменія активно просить у РФ військового втручання для припинення наступу Азербайджану, однак МЗС РФ та особисто Путін заявляють, що вони взяли на себе зобов’язання захищати територіальну цілісність Вірменії, яка наразі не була порушена, відповідно РФ залишається нейтральною. Однак, російські прикордонники взяли під контроль ділянку вірменського кордону, що межує з Карабахом, щоб запобігти наступу азербайджанських військ уже вглиб Вірменії.

То що чекає на Карабах? Можна з упевненістю сказати, що навіть якщо під тиском міжнародної спільноти Баку не знищить армію Єревану, то азербайджанці точно вже не дозволять залишитися Карабаху під контролем керованих з Вірменії сепаратистів.

(Не)успіхи Макрона у війні з радикальним ісламізмом

Ісламське питання знову на порядку денному. Провокативні заяви Ердогана, бойкот французьких товарів ісламськими державами, чотири терористичні акти – цим запам’ятались останні сім днів.

У попередньому випуску ми розкривали причини загострення французько-ісламських відносин: тоді 18-річний мусульманин відтяв голову французькому вчителю, який на своїх уроках зі свободи слова показував карикатури на пророка Мухаммеда. Президент Макрон же оголосив війну радикальному ісламізму: в країні розформували кілька ісламських угрупувань, – серед них є причетні до вбивства вчителя, – і навіть закрили одну мечеть. Але за останній тиждень ситуація загострилась, і вийшла далеко поза межі держави.

У суботу, 24 жовтня, відреагував президент Туреччини. “Макрон потребує ментального лікування, інакше пояснити його дії щодо мусульманського населення держави неможливо”, – заявив Ердоган і закликав співгромадян також висловити спротив.

До Туреччини приєдналися інші мусульманські держави: там теж бойкотують французькі товари, а ще організовують демонстрації, де вимагають вибачення Франції й припинення антиісламської політики.

Французи зреагували швидко: 28 жовтня сатиричне видання Charlie Hebdo випустило карикатуру на президента Туреччини Ердогана, де той сидить у трусах і задирає поділ жінці в ісламській сукні.

29 жовтня стало піком конфлікту – за один день відбулося три збройні сутички, спровоковані описаними раніше подіями. Найрезонанснішим став теракт в церкві Ніцци: там озброєний ножем чоловік убив трьох людей. За лічені години після вже в Авіньйоні поліція вбила чоловіка, що погрожував перехожим пістолетом, а в Саудівській Аравії заарештували чоловіка, що напав з ножем на охоронця французького посольства. Ще одна атака сталася 31 жовтня – православний священник постраждав унаслідок стрілянини в Ліоні. Нападник поранив священника, коли той зачиняв церкву.

Хвиля тероризму викликала бурхливу реакцію в усьому світі. Президент Франції оголосив про мобілізацію військ.

Про свою солідарність із Францією вже заявили католицька церква, низка країн ЄС, Великобританія, і навіть декотрі ісламські країни, які раніше ставилися до Парижу вороже. Висловила солідарність і Туреччина, от тільки тут не обійшлося без двозначності. “Іслам не можна використовувати в ім’я тероризму”, – погодився керівник пресслужби Ердогана, але і французькому керівництву “слід уникнути подальшої дражливої риторики щодо мусульман”. Тож поки звинувачення в цій історії звучать в обидві сторони, і конфлікт, здається, тільки набирає обертів.

Нова п’ятирічка Китаю, завдяки якій країна нарешті може перегнати США

Комуністична партія Китаю оголосила про початок нової “п’ятирічки”, що повністю змінить економічні орієнтири держави. Про що цей план та чому він викликає настороженість серед світових лідерів?

Китай вже давно намагається стати на перше місце серед найрозвинутіших країн – дана “п’ятирічка” є його чотирнадцятою спробою зробити це. Метод цілепокладання і справді виявився ефективним – з 1970-х років у країні економічний бум.

То що такого в останньому плані? Окрім амбіцій щодо технологічного розвитку, подолання соціальної нерівності та зеленого розвитку, він містить далекоглядну стратегію щодо відмови від експорту іноземних товарів. По суті, Пекін хоче, щоб усі етапи створення продукту здійснювалися в країні – від проєктування і аж до виробництва. Це рішення має збільшити ВВП держави та її загальний дохід приблизно втричі, а що головніше – дозволить перегнати свого головного конкурента – Сполучені Штати Америки. Економіка КНР більше не залежатиме від країн “із великими мізками”.

Таке бажання Китаю не дивує, адже війна Америки з Піднебесною триває роками. Нинішній президент Штатів Дональд Трамп частково будував свою політику на спробі протистояти Китаю та його економічному зростанню – яскравим прикладом цього є торішній інцидент, коли міністерство торгівлі США внесло компанію Huawei, світового лідера у галузі мобільної комунікації, у чорний список. Це створило багато проблем, адже Huawei закуповував американські мікросхеми для виробництва своїх ґаджетів. Проте це лише стимулювало процес розробки власних чіпів у компанії. Виходить, що в гонитві за бажанням занапастити конкурента, Америка власноруч викопала собі яму.

Утім, Китай підкреслює, що він не відвертатиметься від зовнішнього світу і братиме участь у міжнародній торгівлі – та чи справді станеться так?

Узагалі, конкретніший план мають затвердити в січні 2021 року. Тож чи здивують світ остаточні плани Сі Цзіньпіна й інших членів панівної верхівки Китаю ще більше?

Перипетії навколо конституції диктатора Піночета в демократичній Чилі

Від страйків проти підвищення цін в метрі до нової конституції. У Чилі після референдуму скасували конституцію часів диктатора Піночета.

Рівно рік тому, у жовтні 2019 року, влада Чилі підвищила вартість проїзду в метрі в години пік. Такий крок уряд пояснив великими витратами метрополітену на електроенергію. Чилійці ж виявилися не готовими віддавати аж 830 песо (це близько 30 гривень) за проїзд та вийшли на вулиці. У відповідь поліціянти силою намагалися розігнати протестувальників водометами й сльозогінним газом.

Так і не дочекавшись реакції влади, ці мітинги переросли у дещо інше – масштабні протести з вимогою скасування конституції. Що з нею не так?

Річ у тім, що, на думку чилійців, вона закріплює нерівність громадян, адже її ухвалили ще у 1980 році, за правління диктатора Августо Піночета – одного з найконтроверсійніших діячів в історії світової політики.

Чому постать Піночета така контроверсійна? Він очолював Чилі майже 20 років поспіль. Світ одночасно засуджує жорстокі методи диктатора та захоплюється досягненням “економічного дива”. Піночету вдалося зупинити інфляцію і суттєво покращити економічне становище країни. Проте за час його правління також було створено тисячі таємних катівень, у стінах яких зникло безвісти понад три тисячі чилійців і було жорстоко вбито 30 тисяч.

Чинну конституцію ухвалили саме під час військової диктатури Піночета, тож її легітимність під великим питанням. На референдумі 25 жовтня майже 80% громадян проголосувало за усунення нинішнього основного закону. Тисячі людей вийшли на вулиці Сантьяго та влаштували гучне святкування.

Чилійці сподіваються, що нова конституція допоможе посилити соціальну роль держави, зокрема, у сферах охорони здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення та прав корінних народів.

Конституцію скасували, та чого ж очікувати далі? 11 квітня 2021 року громадяни мають обрати Установчі збори, які розроблять нову конституцію. У другій половині 2022 року в Чилі має відбутися референдум її ухвалення, щоб автоматично замінити конституцію часів Піночета.

Так страйки проти підвищення цін на метро переросли у масштабні зміни на законодавчому рівні. Натомість аналітики ж сходяться на думці, що нова конституція не вирішить усіх проблем народу, але однозначно може стати першим кроком для відновлення соціальної рівноваги в Чилі.

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram