#пройди_світ. Війна за Карабах, дебати Трампа та Байдена & Co

Сьогодні ми пройдемо світ від азербайджано-вірменського кордону, де знову воюють за Нагірний Карабах, до США, де відбулися сповнені взаємними образами передвиборчі дебати між Трампом і Байденом. А також згадаємо про судовий процес Євросоюзу над Британією через порушення Брекзиту, боротьбу Ердогана зі свободою слова в соцмережах та фасадну демократизацію Казахстану.

Війна за Карабах

Останній тиждень світові ЗМІ рясніють новинами про справжню війну в Нагірному Карабаху. Сотні знищених танків і тисячі загиблих військових за трохи більш як 7 днів.

Сучасний етап конфлікту між Вірменією та Азербайджаном триває ще з кінця 80-х. Основна ціль протистояння – контроль над Нагірним Карабахом, який сьогодні світова спільнота визнає азербайджанським. Але до штучного заселення мусульманами цієї території в радянські часи її населяли переважно вірмени.

Тож з ослабленням і розпадом Радянського Союзу в Єревані – столиці Вірменії – згадали про свої претензії на цей регіон, і розпочалася війна. Попри досягнення перемир’я, ще з 90-х Карабах контролюють провірменські сепаратисти, впливу на яких Азербайджан не має. Через це заморожений конфлікт у регіоні останнім часом часто порівнюють із українським Донбасом.

Складності ситуації додає й те, що Вірменія є членом “Організації договору про колективну безпеку” – військового союзу з Росією, Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном. Тож, експерти неодноразово вбачали інтерес Росії у цьому затяжному конфлікті.

Азербайджан же послідовно підтримує Туреччина. Релігія об’єднує людей, що тут скажеш ще? Раптом що, то обидві країни – мусульманські, тоді як Вірменія – християнська.

Конфлікт-конфліктом, але у 2018 році у Вірменії пройшла Оксамитова революція, яка, як тоді заявляли, свідчила про значні ідеологічні зміни в країні. Тоді люди вийшли проти Сержа Саргасяна, дружнього до Росії політика, що намагався узурпувати владу. Президентом країни став один із лідерів революції – Нікол Пашинян, що обіцяв реформи та дотримувався прогресивніших поглядів.

Від нього, зокрема, й очікували завершення вірмено-азербайджанського конфлікту. І справді: з часу Оксамитової революції на кордоні між цими двома державами панував мир.

Але так було до останнього часу. Цього липня ж з’явилися перші тривожні дзвоники – кількаденне протистояння військ двох країн без застосування важкої техніки.

Та стан справ у Нагірному Карабаху останніми днями інакше як повномасштабною війною не назвеш. Лише з вірменського боку втрати сягнули майже 3 000 людей, у Єревані ж кажуть про 3 збиті азербайджанські літаки.

То як ситуація в країні перетворилася на жорстоку м’ясорубку?

На думку більшості експертів, це загострення спровокував Азербайджан. У Баку нібито зневірилися в мирних перемовинах із Єреваном та спробували вирішити карабаське питання раз і назавжди.

До речі, напад важко назвати несподіваним, адже ще майже два тижні тому в Азербайджані чоловіків призовного віку почали прямо на вулицях забирати до військкоматів, а ще відбирати вантажні автомобілі на потреби армії.

У Нагірному Карабаху натяки зрозуміли та добре підготувалися до оборони, тож плани азербайджанців досягти блискавичної перемоги провалилися. Так і почалася ця кривава бійня.

Зараз же важко говорити про успіхи котроїсь зі сторін. Адже з одного боку маємо перевагу в військовій силі Азербайджану, а з іншого – вдалі позиції та добре орієнтування в місцевості Вірменії. І у світлі того, що Нагірний Карабах таки “нагірний”, то військова перевага азербайджанцям тут навряд чи допоможе.

Тож найімовірніший сценарій – повернення до мирних переговорів. До речі про готовність піти на них підтвердили в суботу й у Баку, й у Єревані.

Але якщо про мирне врегулювання таки домовляться, то цього разу Азербайджан у менш виграшному становищі, аніж раніше. Країна порушила попередні домовленості, почавши військові дії, що точно не дуже до вподоби Франції, США та Росії – посередникам у перемовинах. І залучення до конфлікту турецької авіації та сирійських найманців на боці Баку – теж державі не в карму.

Ганебні дебати Трампа та Байдена

Подією тижня у США стали президентські дебати між Дональдом Трампом і Джо Байденом. Дебати в Америці – не бутафорія, як от в Україні. Там вони дуже популярні серед виборців, і реально впливають на результати голосування.

Вікіпедія описує дебати як можливість кандидатам публічно висловити свої політичні погляди, представити програми та піддати критиці погляди й програми опонентів. Проте учасники дискусії, здається, Вікіпедії не читали, і зосередилися лише на останньому пункті – жорсткій взаємокритиці. Дебати, що відбулися, вже називають “найгіршими в історії США” й “національним приниженням” для Америки.

Давайте згадаємо найгарячіші теми цих дебатів і найпровокативніші висловлення обох кандидатів.

На хвилі протестів Black Lives Matter, расове питання стало одним із ключових у цих передвиборчих перегонах. Не обійшлося без нього й на дебатах.

Байден назвав опонента расистом, що “підливає оливи в огонь” поточних конфліктів.

Трамп у відповідь нагадав Джо Байдену про розроблений за його участі закон із контролю злочинності у 1994 році, що сприяв ув’язненню мільйонів темношкірих американців.

Приводом палких обговорень стала й відмова Трампа публічно засудити дії супремасистів – прихильників ідеї расової переваги білих – під час протестів BLM. Чинний президент заявив же, що в основному бачить насильство “з боку лівих”.

Не оминули увагою на дебатах і фінансові скандали. Зокрема, через історію, пов’язану з енергокомпанією Bursima, згадали й про Україну. У бік ексвіцепрезидента пролунали звинувачення у впливі на українських чиновників задля забезпечення бізнес-інтересів свого сина Хантера.

Поговорили й про податковий скандал Трампа: нещодавнє розслідування газети The New York Times виявило, що містер Трамп сплатив 750 доларів федерального податку на прибуток 2016-го, у рік обрання президентом, і таку ж суму – наступного року. Тоді як для середньостатистичної американської сім’ї цей показник становить 2 300 доларів.

А до того 10 з 15 років Трамп не сплачував цього податку взагалі, адже декларував свої бізнеси збитковими. Чинний президент у відповідь запевнив, що сплачує “інші податки” у великих розмірах й обіцяє опублікувати всі дані, але від питання про те, коли ж це станеться, він ухилився.

Боротьба з пандемією коронавірусу – ще одна гаряча тема на останніх дебатах. Байден стверджував, що його опонент не зміг подбати про американських громадян, натомість захищаючи інтереси бізнесу.

Трамп же вважає, що якби при владі були демократи, смертей налічувалися б мільйони, а економіка постраждала б куди сильніше.

Трамп також заперечував, що наражає на небезпеку учасників людних зібрань у межах свого передвиборчого ралі.

А вже другого жовтня, декількома днями після дебатів, у президента та його дружини діагностували коронавірус. Трампа навіть госпіталізували з високою температурою. Утім, за три дні його виписали.

За даними опитувань, від 48 до 60% американців віддали перевагу Байдену під час дебатів, підтримка Трампа – від 28 до 41%. Але є статистика показовіша: 80% глядачів роздратувало те, що відбувалося на дебатах.

І ця цифра не залишилася без уваги. Зустріч Трампа та Байдена 29 вересня мала стати першою з трьох. Але сваритися в прямому етері наступні рази їм не дадуть. Комісія з президентських дебатів заявила про потребу внесення доповнень у формат наступних дебатів, щоб “забезпечити упорядкованіше обговорення тем”.

Євросоюз судитиметься з Британією через брекзит

Єврокомісія судитиметься з Великою Британією через порушення умов брекзиту. Чим так незадоволені єврочиновники та що кажуть у Лондоні, розберемося далі.

Як відомо, у 2016 році в Сполученому Королівстві пройшов референдум, на якому близько 52% підданих британської корони висловилися за вихід країни з Євросоюзу. Після довгих перемовин, у ніч з 31 січня на 1 лютого 2020 року з ЄС таки вперше в історії організації вийшла країна-учасниця.

Але це не означає, що в Лондоні автоматично мали “забити” на Брюссель. За умовами брекзиту, між Британією та ЄС розпочався перехідний період під час якого Лондон більше не матиме представницьких функцій в об’єднанні, проте щонайменше до 2021 року повинен дотримуватися його правил і рішень.

Але попри це, Британія планує ухвалити закон щодо регулювання внутрішнього ринку й економічних відносин, зокрема, і з Північною Ірландією – частиною Об’єднаного Королівства. Він суперечитиме умові з ЄС, на яку Джонсон погодився в жовтні минулого року, щоб уникнути повернення до так званого жорсткого кордону з іншою частиною острова – Ірландією Південною, яка є незалежною державою та членом ЄС.

Новий закон дозволить Британії самостійно ухвалювати рішення щодо переміщення товарів через Ірландське море та щонайголовніше створює ризик позбавлення вільного спільного ринку між двома частинами Ірландії. А оскільки економіка дуже пов’язує Північ і Південь, то нові правила Лондону на острові зацінили не надто.

Законопроєкт забракували в ЄС одразу після публікації його тексту, на початку вересня, адже ним Лондон порушить свої міжнародні зобов’язання. Брюссель дав Британії час до кінця місяця, щоб відкликати закон, але безрезультатно: британський уряд й далі наполягає, що ухвалить його в будь-якому разі. Зрештою Єврокомісія й розпочала розслідування проти Лондону.

Тепер Британія ж має місяць на те, щоб задовольнити вимоги Євросоюзу. Якщо ні, то розслідування продовжиться й у Брюсселі обіцяють, що змусять Лондон відповідати за міжнародним законодавством.

Ердоган vs соцмережі

Ердоган бере під контроль соцмережі. 1 жовтня набув чинності закон, що дозволить турецькій владі контролювати контент в Інтернеті.

Про законопроєкт почали говорити ще в червні. Тоді керівна “Партія справедливості та розвитку” заявила, що необхідно щось робити з порушенням особистих прав у соцмережах. Попри важкі баталії із законом і критикою з боку правозахисників, його таки вдалося ухвалити.

То що передбачає новий закон?

Тепер інтернетові платформи з понад мільйоном користувачів, тобто всі соцмережі, зобов’язані відкрити в Туреччині свої регіональні філіали задля контролю свого контенту та його видалення на запит місцевих судів. Якщо ж соцмережі відмовлятимуть фільтрувати небажаний для турецької влади контент протягом 48 годин, то їх каратимуть.

Таким соцмережам загрожуватиме штраф до 40 мільйонів турецьких лір, що становить, близько чотирьох з половиною мільйонів євро (150,7 мільйона гривень на момент публікації матеріалу). Ба більше, такі платформи тепер можуть блокувати на території Туреччини.

Чим соцмережі так допекли турецьку владу?

Ця історія розпочалася доволі нетипово. Наприкінці червня у турецького президента народився онук і звісно, що про радісну новину батько дитини, міністр фінансів Туреччини, не міг не затвітити. Але краще б не твітив: у коментарях на родину одразу посипалися образи.

З коментаторами у Туреччині розібралися жорстко: 11 із 19 затримали та покарали за образи. Тоді Ердоган і вирішив взятися за соцмережі, щоб більше в турецькому Інтернеті не було “аморальної поведінки”.

Але багато пересічних турків і правозахисники іншої думки. За час правління Ердогана в країні фактично не залишилося вільних медій. До речі, у 2016-му Європарламент прийняв звіт з однозначним висновком – свободи слова в Туреччині немає.

Тепер же, на думку багатьох, прийшов час соцмереж. Якщо раніше за коментарі можна було потрапити на допит до поліції, то тепер же хочуть забрати змогу взагалі їх залишати.

Фасадна демократизація Казахстану

Бути чи не бути демократичному Казахстану – от у чому питання. У 2019-му про відставку оголосив авторитарний лідер країни Нурсултан Назарбаєв. Новий президент наголошує, що його ключові цілі – демократизація суспільства та побудова “держави, що чує”. Водночас всередині країни – розгони протестів і репресії проти опозиції. Давайте розбиратися, що ж відбувається у Казахстані насправді.

Ще з радянських часів і до 2019-го країною незмінно керував Нурсултан Назарбаєв, і це – безпрецедентний випадок навіть серед лідерів-узурпаторів колишніх радянських республік. Дані свідчать, що він користувався популярністю у населення. Зрештою, якими ще можуть бути дані за відсутності вільних і чесних виборів й обмеження свободи слова? Його правління запам’яталося світу порушенням прав людини, політичними переслідуваннями опонентів та шаленою цензурою в ЗМІ.

Але в березні минулого року Назарбаєв несподівано подав у відставку, залишивши за собою посаду голови Ради Безпеки країни, пост лідера головної партії країни “Нур Отан”, і навіть титул “Єлбаси” – лідера нації. Його відхід від влади став сигналом змін: країною прокотилися мирні акції протесту з вимогами проведення чесних виборів. Але цього не сталося.

На виборах із 70-відсотковою підтримкою переміг Касим-Жомрат Токаєв – ставленик Назарбаєва. ОБСЄ та інші незалежні спостерігачі заявили про фальсифікації і перешкоджання спостерігачам з боку влади.

Але це не завадило владі розпочати (барабанний дріб) демократизацію країни. Токаєв заявив про старт втілення концепції “держави, що чує” – із доступом до державних послуг онлайн, трансляції засідань держорганів, й іншими демократичними благами прогресивного світу.

Серед інших його пріоритетів – розвиток багатопартійної системи в державі, адже “діалог влади й суспільства має будуватися на визнанні плюралізму думок”. Зі схожими заявами Токаєв нещодавно навіть виступив на Генасамблеї ООН.

Але одна справа вибілювати імідж в очах Західного світу, інша – справді демократизовувати країну.

Наче в паралельній реальності в Казахстані прийняли поправки до закону про мітинги, що розширили кількість причин заборони проведення мирних зібрань. Тепер, якщо мітингарів може вийти занадто багато чи їх запідозрять у спонсоруванні іноземцями, то на вулиці їм зась. Порушення ж оновленого закону, а ще – “карантинних обмежень” стало причиною масового затримання й ув’язнення опозиційних активістів останнім часом.

Над дотриманням прав людини в країні потрібно почати ґрунтовну роботу – переконані західні політики.

Тож Токаєв уже як півтора року очолює Казахстан, а демократизація та плюралізм думок залишається лише на сторінках доповіді казахстанського лідера в Нью-Йорку.

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram