#пройди_світ. Неонацисти в американській поліції, політична криза в Ізраїлі & Со

Сьогодні пройдемо світ від США, де виявилося, що ФБР роками попереджало про дружбу поліції з ультраправими, до Ізраїлю, де за останні півтора року парламентські вибори проводилися тричі, а політична криза в країні лише наростає. А також згадаємо, як Трампа та Байдена офіційно висунули кандидатами в американські президенти на з’їздах їхніх партій, як колишні африканські колонії бояться зі спадщиною старих часів та чому експрезидента Грузії Міхеіла Саакашвілі на батьківщині чекають ґрати.

Новий виток розвитку протестів BLM та дружба тамтешніх правоохоронців з ультраправими

У США не вщухають протести Black Lives Matter. І насправді тамтешні поліціянти дають досить приводів, щоб акції продовжувалися.

Так у місті Кеноша, штат Вісконсин, 23 серпня правоохоронці приїхали на виклик через побутову сварку і… відкрили вогонь по 29-річному афроамериканцю, який намагався втихомирити конфлікт.

Джейкоб Блейк розбороняв двох жінок, що билися на вулиці, але отримав сім куль у спину саме він. Поки поліціянти намагалися затримати його, він спробував сісти у своє авто та поїхати з місця подій. Тоді по беззбройному Блейку й відкрили вогонь.

Тепер Блейк в реанімації і, можливо, ніколи не зможе ходити, адже одна з куль ушкодила його хребет.

Цей інцидент спровокував нову хвилю масових антирасистських протестів у країні. У самому Кеноша палять та трощать битками автівки. Трамп обіцяє направити до міста федеральні війська.

Тим часом ще з травня, коли в США розпочалися протести Black Lives Matter, в американського суспільства з’явилося багато питань, як расизм проник вглибину американських інституцій. Ось нарешті в медіа почали з’являтися перші відповіді.

Британське видання The Guardian опублікувало блог колишнього агента ФБР Майка Германа, де той заявив, що його відомство неодноразово попереджало про дружбу американської поліції з ультраправими, та їх ніхто не слухав.

На підтвердження своїх слів він навіть опублікував декілька розсекречених звітів ФБР 2006-2015 років про “проникнення прихильників панування білої раси в правоохоронні органи”. За його словами, з 2000 року сотні поліціянтів викрили на неонацизмі, але попри всі тривожні “дзвоники” американські силові структури так і не зайнялися цим питанням навсправжки.

Ба більше, шеф ФБР Майкл Макгарріті у 2019 році заявив, що не висуватиме підозр поліціянтам з ультраправими поглядами, адже право на свободу переконання закріплене в Конституції США. І це попри те, що ще у 2006-му Верховний Суд країни вирішив, що прихильність до ідеї панування білої раси може бути причиною відмови від працевлаштування в державному секторі.

Наслідки такого стосунку до проблеми й бачимо сьогодні – американські державні інституції заполонив структурний расизм, і декількох прецедентів виявилося досить, щоб розбурхати полум’я суспільного невдоволення, втихомирити яке не можуть ось уже як три місяці.

Політична криза в Ізраїлі та суд над тамтешнім прем’єром

Ізраїль тоне в політичній кризі: в країні найбільші з 2011-го протести, а Кнесет (тамтешній парламент) можуть розпустити вже вчетверте за останні півтора року. Що відбувається?

Перевибори в Кнесет проводилися вже тричі не просто так: основні політичні сили в країні ніяк не можуть домовитися про співпрацю та утворити стійку коаліцію, і як результат – в країні не вдається призначити новий уряд.

Такими є причини постійних перевиборів. Але що спровокувало таку постійну політичну напруженість?

Беньямін Нетаньягу – незмінний прем’єр-міністр Ізраїлю ось уже понад 10 років. Хоча постать він контроверсійна – далеко не всім, особливо мусульманам, яких у країні майже 17% від загальної кількості населення, до вподоби його права проєврейська політика – але Нетаньягу донедавна зберігав статус зрівноважувальної постаті в політикумі країни. Та нещодавно все змінилося.

У 2019-му генпрокурор Ізраїлю звинуватив прем’єр-міністра в підкупі, шахрайстві та зловживанні громадською довірою. Тому багатьом ізраїльтянам не подобається, що Нетаньягу, якого підозрюють у корупції, і далі виконує свої обов’язки прем’єр-міністра. Люди виходять на вулиці та вимагають його відставки вже декілька тижнів. Каталізатором цих акцій став нещодавній початок судового розгляду справи Нетаньягу.

Протести цієї суботи, 29 серпня, стали наймасовішими за останні 9 років. У Єрусалимі на вулиці вийшло понад 10 тисяч ізраїльтян, у Тель-Авіві ж людей було менше, але протестувальники перекрили там декілька центральних вулиць. Учасники акцій кажуть, що налаштовані вони рішуче та не здадуться поки Нетаньягу не піде у відставку.

З’їзди демократів та республіканців: клуб критиків Трампа та братство його ж імені

У Сполучених Штатах 17-20 серпня відбувся з’їзд Демократичної партії, а 24-27 – з’їзд Республіканської партії. На них традиційно представили своїх кандидатів у президенти та поділилися ключовими програмними тезами. Розглянемо ключові меседжі з обох з’їздів.

Чесно кажучи, обидва цьогорічні з’їзди важко назвати надпотужними. І демократи, і республіканці скоріше сконцентрувалися на слабких місцях своїх конкурентів замість того, щоб презентувати своє бачення змін в Америці.

Так кандидат від демократів Джо Байден та його прихильники сконцентрувалися на критиці чинного президента-республіканця Дональда Трампа. За словами Байдена, Трамп розбудив у суспільстві занадто багато злості, страху та різноголосся.

Мабуть, він мав на увазі нездатність чинного президента знайти консенсус з активістами Black Lives Matter. Трампа неодноразово звинувачували в упередженому ставленні до представників руху. Байден пообіцяв об’єднати американців, повернути надію та завершити “епоху темряви”.

З’їзд Республіканської партії ж злегка нагадував щось на кшталт з’їзду імені Дональда Трампа. У контрасті зі звичними з’їздами партії, цього разу чи не вся увага була прикута до чинного президента та членів його сім’ї.

І якщо в демократів ключовими промовцями (окрім Байдена) стала колишня перша леді країни Мішель Обама та кандидатка у віцепрезиденти Камала Гарріс, то на з’їзді республіканців виступила дружина Трампа Меланія та його чотири дитини.

Трамп, як і Байден, сконцентрувався на недоліках свого опонента. За його словами, якщо Байден переможе, то господарем Америки стане Китай, а ще демократ – загроза збереженню американської мрії.

Президентські вибори в США відбудуться 3 листопада. За останніми опитуваннями підтримати Байдена готові 54% американців, а Трампа – 40%.

Геть колоніальні назви з африканських міст!

Від Уганди до Нігерії: активісти закликають свої уряди прибрати імена колонізаторів з вулиць.

Вулиці та пам’ятники, названі на честь колонізаторів і британських монархів, можна знайти по всій Уганді. Так у країні багацько вулиць, що названі на честь колоніального адміністратора Фредеріка Лугарда, якому приписують просування британського імперіалізму в Західній та Східній Африці.

За словами активістів, схожа ситуація чи не в кожній країні Африки. Вони звернулися до законодавців з проханням ініціювати процес надання таким пам’ятникам та вулицям імен національних героїв.

Активісти сподіваються, що пожвавлення руху Black Lives Matter та знесення пам’ятників работорговців та колонізаторів в Європі й Америці, дасть поштовх для “деколонізації” також й Африки.

“Ми не хочемо займатися вандалізмом або зносити пам’ятники, тому ми розмовляємо з урядом”, – каже спеціаліст з прав людини Аполло Макубуя, що очолює кампанію з перейменування.

Міхо каже, що їде додому. Чому в Грузії на нього чекає в’язниця?

Міхеіл Саакашвілі – експрезидент Грузії, який сьогодні очолює Національну раду реформ (дорадчий орган при президенті України) – записав відео, де заявив про повернення у Грузію.

На Батьківщині ж кажуть, що на політика чекає грузинська в’язниця.

Що відомо про реформаторську діяльність Саакашвілі в Грузії та чому в тамтешніх правоохоронців так багато до нього запитань?

Міхеіл Саакашвілі – третій президент Грузії. Він обіймав посаду два терміни поспіль – з 2004 до 2013 року. Прийшов Саакашвілі до влади на хвилях Трояндової революції, яку сам же й очолив.

Тоді грузини вийшли на вулиці проти влади Едуарда Шеварнадзе, за президентства якого катастрофічно зростали злочинність й етнічний сепаратизм, а неефективний уряд фактично взагалі не контролював ситуацію в країні.

Після перемоги революції Саакашвілі заявив, що на Грузію чекають реформи, і не збрехав. Зміни в країні на Заході навіть прозвали Грузинським економічним дивом.

За час президентства Саакашвілі держбюджет Грузії зріс удесятеро, середня зарплатня – у понад чотири рази, а мінімальна пенсія – у сім разів. До 2011 країна стала третьою у світі за економічним зростанням, п’ятою – за низьким рівнем корупції в поліції та 29 за рівнем економічної свободи.

Але з президентством Саашкашвілі не все так однозначно. Грузинського експрезидента звинувачували в нечесній боротьбі з конкурентами. За Саакашвілі, кажуть, жорстоко придушувалися будь-які антивладні протести, а політичні опоненти могли потрапити до в’язниці, де їх катували.

У Грузії Саакашвілі заочно засудили на шість років за організацію нападу на грузинського ексдепутата Валерія Гелашвілі. Також його підозрюють у захопленні опозиційного каналу “Імеді”, розтраті близько шести мільйонів бюджетних доларів на особисті потреби й інших злочинах.

Саакашвілі ж від звинувачень відхрещується та називає їх політично вмотивованими.

То реформатор чи узурпатор? Точної відповіді на це, мабуть, не дасть ніхто, і Саакашвілі так і ввійде історію контроверсійним політичним лідером.

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ у соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram