#пройди_світ. Корупційний скандал у Ватикані, на Трампа чекає доля Лукашенка?

Сьогодні ми пройдемо світ від Ватикану, де розгорівся корупційний скандал, до США, де Трамп дає зрозуміти, що без бою влади він не віддасть. А також згадаємо про концтабори в Китаї, нову міграційну кризу в Євросоюзу на носі та те, як Болгарія блокує вступ Північної Македонії до того ж таки ЄС.

Корупційний скандал у Ватикані

Ватиканський кардинал Джованні Анджело Беччу пішов у відставку. Кажуть, що все через махінації з елітною нерухомістю. Що це за кейс, як там справи у святих отців з корупцією та чому будь-які розслідування у Ватикані – схема непевна?

У п’ятницю, 25 вересня, Верховний ієрарх Джованні Беччу склав свої повноваження. Це сталося на фоні корупційного скандалу: за даними італійського журналу L’Espresso вже екскардинал ще у 2018-му придбав розкішний лондонський будинок на церковні кошти.

Інша ж впливова італійська газета Il Messaggero вважає, що насправді кардинал пішов у відставку через “кумівство” чи пак “братівство”: він начебто переказав мільйон євро благодійній організації, якою керує його брат.

Сам Беччу заперечує свою причетність до будь-яких злочинів і готовий судитися з Ватиканом.

Невизначеність у тому, в чому саме звинувачують Беччу – демонстрація однієї з проблем сучасної Католицької Церкви. Ватикан справді готовий протистояти корупціонерам й іншим “злочинцям у рясах”, так от у 2014-му Папа Франциск відлучив від церкви членів мафіозного угрупування Ндрангета. І відбувається “очищення” Ватикану, зокрема, й через тиск світової спільноти.

Але річ у тім, що публічність таких процесів – досі проблема. Як от у разі із Беччу, усе намагаються вирішувати кулуарно та, як то кажуть, не виносити сміття з хати. Через це Ватикан й часто критикують.

Трамп йде стопами Лукашенка?

До президентських виборів у США залишається ще 5 тижнів, але не минає ні дня без новин про тамтешні передвиборчі перегони. І насправді там чимало цікавого. Трамп явно дає зрозуміти, що без бою він не здасться.

Чим впевненіше Байден виривається вперед у виборчих полах, тим гострішими стають висловлювання Трампа.

Наприклад, у середу, 23 вересня, Трамп на пресконференції фактично не виключив білоруський сценарій в Америці: тобто, він відмовився гарантувати мирний перехід влади в разі свого програшу.

Трамп неодноразово ставив під сумнів легітимність прийдешніх виборів. Річ у тім, що в умовах пандемії опцією голосування поштою скористається більше американців, аніж зазвичай.

Чинний президент переконаний, що такий спосіб голосування спровокує шалене шахрайство. За його словами, підкинути бюлетені, що пересилатимуться поштою – річ не складна, а ще такий тип голосування дасть ворожим до США Ірану, Китаю та іншим країнам купу простору для маніпуляцій.

Щоправда, чимало експертів каже, що такі заяви Трампа не виправдані, адже голосування поштою відбувалося і раніше, причому, без жодних скандалів. Наприклад, під час виборів 2016-го зафіксували лише 1 випадок шахрайства. До речі, Трамп і сам голосував поштою на цьогорічних праймеріз.

Однак, загрозу голосування поштою американський лідер відстоює послідовно, навіть заявляє, що легітимність результатів таких виборів можуть перевіряти у Верховному суді США.

Верховний суд, між іншим, – ще одна гаряча тема цього тижня. Після смерті однієї з його суддів – легендарної правозахисниці Рут Ґінзбурґ – Трамп намагається якнайшвидше просунути на вакантне місце кандидата від своєї партії. Республіканська партія, з більшістю у Сенаті, допоможе швидко затвердити кандидата, закріпивши й так консервативні настрої поточного складу Верховного суду.

Джо Байден вже заявив про неконституційність таких дій і закликав республіканців у Сенаті не голосувати за висунутого кандидата. Він вважає, що суддю має обрати новий (або ж старий-новий) президент уже після виборів.

У п’ятницю, 25 вересня, Трамп теж дав зрозуміти, що так просто з виборами він не здасться. Він зустрівся зі своїм прихильниками в Аризоні, серед яких були й представники руху “Latinos for Trump”.

Назва збиває з пантелику, чи не так? Чимало американців вона теж збила з пантелику. Адже ще минула передвиборча кампанія Трампа вказувала на зовсім інші стосунки Трампа з латиноамериканцями. Тоді, нагадаю, Трамп виступав категорично проти мігрантів та, зокрема, ініціював зведення стіни на мексиканському кордоні. Гасла його кампанії навіть спричинили хвилю булінгу щодо латиноамериканських школярів.

Але, як то кажуть, на виборах усі методи хороші. Президент-республіканець, якимось дивом, закріплює позиції серед латиноамериканських виборців.

Латиноамериканці – найчисельніша нацменшина в Америці, та чи зможуть їхні голоси вплинути на загальний результат – сказати важко. Тим часом підтримка Трампа падає й надалі: 50% американців готові проголосувати за Байдена, тоді як за Трампа – лише 43%.

Цьогорічна ж кампанія, мабуть, найбрудніша за останній час. Експрезидент США Барак Обама цього серпня навіть заявив, що демократія в країні під загрозою.

То чого ж чекати від виборів Америці та світу? Дізнаємося в день голосування, 3 листопада.

Нові дані про концтабори для уйгурів у Китаї

Китайська влада побудувала майже 400 концтаборів, де утримує понад 3 мільйони уйгурів – представників нацменшин. Щонайменше такі результати свіжих розслідувань правозахисників. Давайте розбиратися, навіщо китайська влада тримає уйгурів під замком та чим ця ситуація нагадує антиутопію Джорджа Орвелла “1984”?

Із 2017 року правозахисники виявили цілу мережу таборів “тюремного типу” на крайньому заході Китаю, де влада таємно ув’язнює та примушує до праці мільйони представників мусульманських нацменшин в нелюдських умовах.

У такий спосіб китайський уряд намагається силою “перевиховати” уйгурів, щоб вони, чимало з яких не асоціює себе з Китаєм, почали лояльніше ставитися до Пекіну. Таке собі “промивання мізків” Міністерством Правди Орвелла тільки в реальному світі та у 2020 році.

Попри це, китайська влада запевняє, що в країні про порушення прав людини навіть не може йтися. Ба більше, спочатку уряд взагалі заперечував існування таборів перевиховання уйгурів. Однак приховувати сотні концтаборів виявилося завданням із нездійсненних, тож пізніше посол Китаю Чен Цзінь все ж визнав їхнє існування й назвав їх “центрами професійної освіти та виховання”. За його словами, “центри” створили задля подолання бідності, протидії терористичним актам і боротьби з ісламським екстремізмом.

Звісно, що такі виправдання цивілізований світ не сприйняв серйозно. Рада ООН з прав людини вже неодноразово намагалася змусити Пекін випустити уйгурів із таборів. У Великобританії, Франції, Німеччині та США також заявляли про таку позицію, але марно: у Китаї лише порадили іншим країнам не пхати свого носа до їхніх внутрішніх справ.

Президент США Дональд Трамп довгий час закривав очі на таку досить гостру ситуацію в Китаї, кажуть, що в обмін на вигідні угоди з Пекіном. Та після публікації результатів свіжого розслідування американський лідер був змушений відреагувати та запровадив нові санкції проти китайської влади за порушення прав людини.

Та чи зможе Західний світ вплинути на комуністичний Китай? Перспектива, чесно кажучи, сумнівна.

Євросоюз змінює міграційні правила в передчутті нової кризи

Євросоюз готується до ще однієї міграційної кризи й склав нові правила для біженців. Спойлер: тепер залишитися в ЄС мігрантам буде важче, а навантаження біженцями тепер розподілятимуть між країнами рівномірно.

Чому біженці можуть знову заполонити всю Європу та які нововведення чекають на міграційне законодавство ЄС?

У попередньому випуску #пройдисвіту ми згадували про Велику міграційну кризу в ЄС 2015 року. Лише за першу половину того року до країн Євросоюзу прибуло 300 тисяч мігрантів. Шалене навантаження на євроінституції, до яких вони виявилися неготовими. Так от Європа від тієї кризи остаточно ще не оговталася, а у 2020-му може відбутися щось схоже.

Річ у тім, що вибух у порті Бейрута, про який ми всі так багато говорили, дав старт піку політекономічної кризи в Лівані. Економіка країни й так уже роками не виходила зі стрімкого піке, а вибух вивів на поверхню нездатність тамтешніх політиків контролювати ситуацію.

Тож до кризи економічної доєдналася й глибока політична криза. Країну накрили антивладні протести, які майже одразу домоглися відставки уряду. Та це не допомогло. Цієї суботи у відставку пішов призначений декількома тижнями раніше прем’єр-міністр, якому так і не вдалося сформувати новий уряд.

Ясно, що така політична турбулентність підштовхне чимало ліванців шукати дому за межами своєї Батьківщини. І насправді вже підштовхнула. На Кіпрі, що в менш як 150 кілометрів від порту Бейрута, уже забили на сполох через нову хвилю мігрантів. У Євросоюзі проблему визнали та задумалися над її розв’язанням.

У Брюсселі напрацювали новий Міграційний пакт ЄС, щоб уникнути ще однієї кризи. Тож що пропонують в Євросоюзі?

Насамперед тепер до перевірки мігрантів ставитимуться пильніше. Одразу на кордоні тепер визначатимуть їх приналежність до соціальної групи, стан здоров’я та безпечність (раптом під виглядом біженця до Європи намагався потрапити терорист).

Відповідно до результатів цієї перевірки мігрантів ділитимуть на потоки. Це допоможе швидко ухвалювати рішення: дозволять біженцю залишитися в Євросоюзі чи ні. І це чудово, адже раніше мігранти могли тижнями, якщо не місяцями чекати на такі рішення.

Інше нововведення – впровадження “принципу солідарності”. У 2015-му найбільше біженців прийняла Греція, Італія та Німеччина, тож від кризи постраждали найбільше вони. Чимало інших країн ЄС тоді відмовилися приймати мігрантів узагалі. Механізму, який би зобов’язував розподіляти біженців рівномірно не було.

Новий же пакт передбачає, що всі країни-члени Євросоюзу мають прийняти мігрантів. Якщо ж хтось цього хтось зробити не забажає, то він має допомогти біженцям бодай фінансово.

Польща, Чехія та Угорщина виступили категорично проти такої політики. Ці країни й у 2015-му відмовилися приймати мігрантів. За їхніми словами, закритими для біженців кордони мають бути й нині.

То чи вдасться Європі об’єднатися задля подолання нової кризи? Події найближчих двох місяців покажуть.

Як Болгарія блокує вступ Північної Македонії до ЄС

Після 15-ти років очікування Північна Македонія нарешті вступає в Євросоюз! Принаймні, таким був розвиток подій до минулого тижня. Проте грудневі переговори македонців з Євросоюзом зіткнулися з непередбаченим ускладненням.

Болгарія, сусідка Македонії та учасниця ЄС, розіслала до країн-членів організації документ зі страшновимовлюваною назвою “Пояснювальний меморандум про відносини між Республікою Болгарія та Республікою Північна Македонія у контексті процесу Європейського Союзу з розширення, асоціації та стабілізації”.

Якщо ж коротко, то це – болгарська інтерпретація її історичних відносин з Македонією. І фабула така: слов’янське населення Північної Македонії – корінні болгари: вони навіть говорять болгарською! Македонська ж ідентичність була нібито сформована штучно за соціалістичного режиму Йосипа Броза Тіто завдяки “промиванню мізків”. Знайома риторика, правда ж?

Ці та інші тези Болгарія без успіху намагалася включити у порядок денний переговорів Скоп’є з ЄС про вступ. “Двосторонні проблеми слід вирішувати на двосторонньому рівні”, – відповіли у Брюсселі.

Відносини між Софією і Скоп’є напружені віддавна. Під час Другої світової війни Болгарія, у ролі союзниці Німеччини, окупувала територію сучасної Північної Македонії. Цей період називають “болгарською фашистською окупацією”, але самі болгари твердять, що вони насправді тоді визволили країну. Минулого року в Болгарії навіть видали декларацію, що вимагає від македонців уникати риторики про “фашистську окупацію”.

Є і серйозніші передумови: у країні – потужні націоналістичні рухи. Зокрема, популярна й ідея “Великої Болгарії” у її історичних кордонах до російсько-турецьких воєн, включаючи, зокрема, і сучасні території Північної Македонії. На них, мовляв, і досі проживають етнічні болгари.

Ця ідея, до речі, отримала нове життя зі вступом Болгарії в ЄС – сотні тисяч жителів територій колишньої “Великої Болгарії” забажали отримати громадянство країни в сучасних кордонах. Досі Болгарія не висувала жодних претензій, тепер же в хід пішла жага до “історичної справедливості”.

До речі, шлях Північної Македонії до Євросоюзу багатостраждальний не лише через болгарських політиків. Раніше її вступ до ЄС тривалий час блокувала Греція. Конфлікт розгорівся через саму назву країни, яка тоді називалася “Македонією”. За версією греків, так сусідня держава зазіхала на правонаступництво від їхнього національного героя Александра Македонського.

Та, попри все, тепер вже Північна Македонія на фінішній прямій вступу до ЄС. “Палиці в колеса” від Болгарії ж трохи затримають процес, але точно не відвернуть його.

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram