#пройди_світ. Дефранкізація Іспанії, польські консерватори на захисті чотирилапих & Co

Сьогодні ми пройдемо світ від Іспанії, де тамтешній уряд вирішив остаточно “дефранкізувати” країну, до Польщі, де консерватори при владі несподівано виступили на захист тварин. А також згадаємо про палаци Ердогана за бюджетні кошти, підсумки місцевих виборів у Росії та неонацистів уже в німецькій поліції.

Дефранкізація Іспанії

У вівторок, 15 вересня, уряд Іспанії ухвалив “Закон демократичної пам’яті”, в якому офіційно засудив режим Франсіско Франко й заборонив будь-які спроби виправдовувати або вихваляти франкістську диктатуру.

Це вже не перша спроба уряду посилити політику дефранкізації у країні останнім часом. Так на початку вересня іспанський суд зобов’язав нащадків диктатора Франко повернути державі сімейний маєток Пасо-де-Мейрас.

Франсіско Франко – диктатор, який очолював Іспанію майже чотири десятиліття. Він монополізував владу, а проти політичних опонентів не гребував будь-якими методами. Громадянська війна ж, що допомогла прийти йому до влади, коштувала Іспанії майже 500 тисяч життів громадян, третина з яких загинула під час репресій.

Після завершення правління Франко демократичний уряд Іспанії затвердив закон про історичну пам’ять. Щоб жодна зі сторін не відчувала себе приниженою, документ зробили максимально компромісним. Він передбачав лише часткову дефранкізацію, що й гарантувало збереження умовної рівності між противниками та прихильниками політики Франко.

Однак із часом іспанське суспільство стало все більше й більше виступати за остаточне засудження режиму Франко, що стало каталізатором для ухвалення нового “Закону демократичної пам’яті”.

Якою ж є реакція суспільства на такі досить різкі зміни в політиці нацпам’яті Іспанії? Гострі суперечки щодо ставлення до політики Франка точаться й донині. Противниками дефранкізації є іспанські консерватори, які намагаються зберегти пам’ять про екскерівника. Попри протести, прихильників нового закону все ж більше. А тому, з такою підтримкою громадян, уряд Іспанії успішно перейшов до останнього етапу своєї демократичної політики – остаточної дефранкізації країни.

Загроза розколу владної партії в Польщі через новий закон про захист тварин

Польська владна коаліція під загрозою розпаду. Зміни до закону про захист тварин стали найгарячішою політичною темою в Польщі. Їх наполегливо лобіює лідер правлячої партії “Право і справедливість” (ПіС) Ярослав Качинський. Проєкт закону, що розділив і суспільство, і владну партію, серед іншого забороняє хутрову промисловість, використання тварин у цирках та шоу-програмах, а ще обмежує ритуальний забій тварин.

Чому ж виник такий резонанс? Річ у тім, що ініціатива відверто “ліва”, та прогресивна навіть на фоні Західного світу. Теперішня ж коаліція, яку очолює ПіС роками поступово перетворювала Польщу на осередок консерватизму в Європі.

Протидія імміграції мусульман, опонування ЛГБТ-руху, підтримка сільського господарства – погодьтеся, у цьому списку ініціатива про захист тварин видається відверто зайвою.

Не зовсім зрозуміла й особиста мотивація Ярослава Качинського, що так завзято лобіює законопроєкт. Західні ЗМІ списують усе на його самотнє життя, що зробило Качинського відомим котолюбом. Це вже не раз ставало медійною темою, наприклад, одного разу на засіданні парламенту політика спіймали за читанням книги “Атлас котів”.

Чимало членів ПіС гостро критикують ініціативу однопартійців. Такої ж думки й електорат партії: серед нього багато мешканців сіл, тож закриття хутрових ферм – дуже поляризаційна історія. На початку минулого тижня під штабом партії не вщухали протести.

Однак, цього четверга законопроєкт таки підтримали у сеймі. Це сталося здебільшого завдяки голосам опозиції.

Внутрішньопартійні чвари не обійшлися без наслідків. Ярослав Качинський, голова ПіС, виключив з партії 14 депутатів, що голосували проти законопроєкту. “Коаліції більше немає”, – заявила речниця партії Аніта Червінська.

Що тепер? Перший можливий варіант розвитку подій – влада меншості. Але вибори пройшли зовсім недавно, тож експерти сумніваються, чи протримається такий парламент до кінця терміну. Інший варіант – позачергові вибори. У будь-якому разі, як може змінитися розподіл політичних сил в Польщі прогнозувати тепер складно.

Турецький президент Ердоган та його палаци

Посткоронавірусна економічна криза не оминула жодної держави світу. Туреччина не стала винятком.

Здавалося б, що сьогодні влада будь-якої поважної країни має вкладати всі вільні ресурси в допомогу малому бізнесу, але президент Туреччини вирішив діяти інакше: він вклав мільйони в грандіозні будівельні проєкти.

Ясна річ, що це викликало значне обурення з боку турків. То яке пояснення дає Ердоган? Спробуємо розібратися.

Останні декілька років економіка Туреччини перебуває у стані кризи, тож чимало громадян покидають країну в пошуках кращого заробітку. Додає свого й пандемія COVID-19.

Палац біля озера Ван – один із об’єктів, які будують за державні кошти під пильним контролем Ердогана. Його зводять на місці знакової для турків битви біля Манцикерта 1071 року, де вони перемогли візантійські війська. За словами турецького президента, будівля стане “обителем нації”.

Природно, що вкладання десятків мільйонів бюджетних коштів у будівництво палаців викликало обурення з боку як і частини пересічних громадян, так і політичних опонентів Ердогана.

Та попри це Ердоган запевняє, що палац побудують. Відродження національної ідеї Туреччини – пріоритет для нього. Це можна прослідкувати за його протурецькою політикою, яка часто може суперечити інтересам інших потужних геополітичних гравців світу.

Перетворення Собору Святої Софії на мечеть у Стамбулі та конфлікт з Грецією у Середземномор’ї – яскраві приклади цього.

І вони, і багатомільйонне будівництво палаців, які мають підкреслити велич історії Туреччини, – приклади намагання Ердогана закріпити національну ідею країни.

Місцеві вибори в Росії: шалені фальсифікації та місцями перемога опозиції

13 вересня в Росії завершилися триденні місцеві вибори. Рекордна підтримка кандидатів у губернатори від пропутінської “Єдиної Росії” та місцями перемога опозиції. Що відомо про ці вибори?

Місцеві вибори в Росії 2020 обіцяли стати найпровальнішими для “Єдиної Росії” за останні роки. Нагадаємо, що з липня в Хабаровську не вщухають протести проти центральної влади через арешт тамтешнього вже ексгубернатора Фургала.

Акції швидко вийшли за межі одного міста: підтримати хабарівців виходили на вулиці мешканці Владивостоку, Краснодару, Якутську, Москви й інших великих міст. За даними соціологів, у серпні 47% росіян підтримували протести в Хабаровську.

Тож багато хто очікував, що через такі суспільні настрої результат пропутінської “Єдиної Росії” на цих виборах, м’яко кажучи, бажатиме кращого. Але не склалося.

У хід пішли шалені фальсифікації, причім за новими методами. Керуючись нібито пандемією коронавірусу, Центральна виборча комісія РФ розтягнула вибори на три дні.

За словами Москви, це дозволило запобігти скупченню людей на виборчих дільницях. Правозахисники ж іншої думки. Вони вважають, що триденні вибори дали фактично безмежні можливості для фальсифікацій.

І результати кажуть самі за себе. Вперше в історії Росії всі кандидати в губернатори від партії влади перемогли на виборах вже у першому турі із середнім відсотком підтримки у 80%. Це часом не нагадує вам Лукашенка з його примарними 80,1%?

Але не обійшлося й без локальних перемог опозиції. Так у міськраді Новосибірська 5 з 50 місць буде за штабом Навального, а “Єдина Росія” втратила більшість. Схожа ситуація й в Томську. Там опозиція отримала 8 з 37 місць, а єдинороси – 11.

Уже традиційно виборам передувала серія обшуків в опозиційних до влади організаціях. 9 вересня обшуки пройшли в офісі “Відкритої Росії”, яка займається моніторингом й аналізом політичної ситуації в країні. Того ж дня з обшуками прийшли також до редакції “МБХ Медіа” – опозиційного ЗМІ.

Звичайні росіяни поки ніяк не відреагували не результати виборів: інформації про нову хвилю антивладних протестів немає.

Але 71-ша за ліком акція протесту в Хабаровську – ніби символ того, що політична ситуація в країні залишається стабільно напруженою. До речі, мітингарі адаптовують свої гасла до вимог часу. Так-от цими вихідними вони скандували “Путин старичек, выпей Новичек”.

Цьогорічні місцеві вибори в Росії – другі, які Москва проводить в окупованому Криму. Як і минулого разу світова спільнота не визнала результати на півострові: з такими заявами виступили країни Євросоюзу, США й інші держави.

Арешт за меми: чому неонацизм німецьких силовиків – прояв серйознішої проблеми

Десятки німецьких поліціянтів відсторонили від служби в середу, 16 вересня. Їх підозрюють у поширенні неонацистських… мемів.

Чому ситуація насправді не смішна та з якої причини праві рухи набирають популярності в Німеччині?

29 поліціянтів Північного Рейну-Вестфалії спіймали на поширенні мемів про біженців із Близького Сходу в газових камерах та зображень зі свастикою. Проти 11 правоохоронців відкрили кримінальні провадження.

Цей інцидент – не перший за останні декілька місяців.

Цьогоріч влітку декільком німецьким поліціянтам висунули підозри за допомогу неонацистам. Правоохоронці злили ультраправим персональні дані щонайменше 27 лівих політиків й інших відомих особистостей. Після цього останні отримували листи з погрозами.

А ще цього літа в Німеччині довелося розпустити елітну військову частину через причетність її членів до неонацизму. Військовослужбовці “зігували” та слухали неонацистську музику, а один із них тримав арсенал зброї у бункері біля свого дому.

Читайте також: Німецькі неонацисти вчаться воювати в околицях Петербурга, а потім їдуть на Донбас

Зараз вам може здатися, що більшість німецьких силовиків не можуть дочекатися, коли на початку назви їхніх відомств повернуть літери “СС”, але насправді це не так.

Прихильників правих та ультраправих течій в країні останнім часом справді побільшало, хоча німецькі правоохоронці відстежують найменші прояви неонацизму та не дають потурань причетним.

То що спричинило повернення цього руху “в моду”?

У першій половині 2010-х Євросоюз сколихнуло дві кризи – Європейська боргова та Європейська міграційна.

Перша, нагадаємо, трапилася через неспроможність декотрих країн-членів ЄС розрахуватися зі своїми боргами. Пам’ятаєте фінансову кризу в Греції? Це – одна з частин Європейської боргової кризи. Інші держави постраждали менше, але все ж постраждали.

Друга трапилася через найбільший з часів Другої світової війни наплив мігрантів до Європи з охоплених війнами країн Африки й Близького Сходу. Лише за першу половину 2015-го до країн ЄС прибуло 300 тисяч мігрантів. Через таку велику кількість біженців європейська економіка не могла не просісти.

Ці дві кризи спровокували хвилю скептицизму до традиційних політиків та євроінституцій. Люди почали шукати альтернативу. Так праві та ультраправі рухи знайшли чимало нових прихильників у Європі. Не оминуло це й Німеччину.

Наприклад, заснована лише у 2013-му правопопулістська партія “Альтернатива для Німеччини” на виборах до Бундестагу у 2017-му отримала 13% підтримки та стала третьою за величиною партією в німецькому парламенті. Для порівняння, владна партія “Християнсько-демократичний союз”, до якої входить і канцлерка Німеччини Ангела Меркель, тоді набрала рекордно низький показник у 33% та втратила 65 місць.

Коронакриза – ще один чинник, який провокує багатьох європейців до зневіри в традиційних політичних силах. Тож пік популярності правих, а зокрема, ультраправих, у країнах Європи ще точно не настав. А викриття неонацистів в поліції Німеччини – лише відображення тих процесів, які відбуваються в європейському суспільстві.

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram