#пройди_світ. “Ого, маєш гарну вакцину!”, результати війни в Карабаху & Co

У подкасті #пройди_світ команда ПОЛІТподкасту оглядає п’ять найгарячіших новин світової політики

Сьогодні ми пройдемо світ від США та Німеччини, де нарешті начебто винайшли ту саму вакцину, до азербайджано-вірменського кордону, де добігла кінця війна за Карабах. А також згадаємо про боротьбу Євросоюзу з гомофобією, російську військову базу в Судані та прогресивні зміни до законодавства Еміратів, що дозволять алкоголь та скасують кримінальну відповідальність за спробу самогубства.

Довгоочікувана вакцина від коронавірусу

Сьогодні пандемія COVID-19 – на порядку денному в усьому світі. Затяжна коронакриза заполонила весь світ. Учені ж провідних країн не спиняються на шляху до винайдення тієї самої рятівної вакцини. І, здається, саме зараз ми на фінішній прямій. Чи справді це так, коли чекати на вакцину та чи багатші країни не обділять нею бідніших?

Цього тижня ЗМІ рясніють новинами не лише про успішну розробку американсько-німецької вакцини, а й про її тестування. Німецька фармакологічна компанія BioNTech спільно з американською Pfizer заявили, що в дослідженні взяло участь понад 43 тисячі волонтерів із різних країн. Попередній аналіз третьої стадії клінічних досліджень вказує на 90% ефективність вакцини й відсутність побічних ефектів.

Компанії планують виробити близько 50 мільйонів доз до кінця 2020 року, а до кінця 2021-го – близько 1,3 мільярда. Поза тим, Pfizer і BioNTech уже уклали контракт майже на 2 млрд доларів зі (барабанний дріб) США, щоб доставити 100 мільйонів зразків вакцини. Велика Британія, Японія і Канада також уклали договори з компаніями, тож дистрибуція вакцини ймовірно почнеться саме з цих країн. Але зауважмо, що багатообіцяльна американсько-німецька вакцина повинна зберігатися за температури -70 градусів: саме за таких умов вона зберігає свої властивості впродовж 6 місяців.

Окей, ці багаті країни вже зробили попереднє замовлення, що забезпечить їхніх громадян достатньою кількістю доз вакцин. А як бути біднішим країнам? От, наприклад, в українському бюджеті навряд чи знайдеться декілька зайвих мільярдів доларів на вакцини.

Як ми вже згадували у випуску “Чи померла глобалізація 2020-му?” подкасту #ПоПоличках, щоб впоратися з цим викликом існують декілька міждержавних платформ: COVAX і GAVI, які фінансуються за гроші ВООЗ та інших організацій. Вони й допоможуть не надто багатим країнам із закупівлею вакцин. У межах співпраці з COVAX Україна отримає доз на 20% населення. Очікується, що решту країна зможе закупити зі знижкою – 8-10 доларів за дозу.

Але чому про цю вакцину так багато говорять, якщо от раніше і Росія, і Китай випустили свої? Річ у тім, що дієвість їхніх вакцин під великим питанням. Так китайський препарат насправді є модернізованою вакциною від іншого коронавірусу, що не пройшов достатньої кількості досліджень, тож не факт, що він буде дієвим. Аналогічна ситуація й із російською вакциною. Тож, за деякими даними, китайська та російська вакцини можуть бути ефективними лише на 40%. У цивілізованому світі ж до них ставляться з обережністю. ЄС, зокрема, не планує допускати на свій ринок китайську чи російську вакцини.

To sum up: американсько-німецька вакцина й справді може стати початком кінця пандемії, і начебто скидається на те, що країни вдало скооперувалися, щоб препарат отримали всі. Однак чи на практиці все буде саме так? Гарантувати не може ніхто.

Результати війни в Нагірному Карабаху

Новий договір, кажуть, закріплює перемогу Азербайджану, розгром Вірменії та повернення впливу РФ у Закавказзя після пасивності під час бойових дій. Однак чи все так однозначно?

Баку святкує перемогу, Алієв – національний герой, що відновив територіальну цілісність країни. Попри ейфорію через розгром Вірменії та відвоювання територій підписаний з Москвою та Єреваном договір має не тільки позитив для Азербайджану.

По-перше, російські миротворці, які, згідно з перемир’ям контролюватимуть кордон, становлять фактично військову присутність РФ на території Азербайджану. По-друге, під питанням залишається статус частини азербайджанських територій, які, згідно з новим перемир’ям, надалі залишаються під контролем вірменської сторони. Так, Азербайджан залишив за собою можливість по завершенню договору повністю повернути Карабах, але чи скористається Баку такою можливістю та піде на чергове збройне загострення?

Варто згадати, що за договором Вірменія зобов’язується надати Баку пряму дорогу до регіону Нахичевань (територія Азербайджану відокремлена від основної частини країни вірменською територією), який межує з союзником Баку – Туреччиною. Це сприятиме розвитку економік двох мусульманських держав. Тож імовірно, що Алієв продовжить договір у 2025-му та відмовиться від претензій на вірменську частину Карабаху.

Для більшості вірмен нові домовленості – зрада. В Єревані розпочалися протести проти уряду, який і звинувачують у поразці.

Але успішність протестів під сумнівом: їхні головні організатори – політики старого покоління, а не революціонери. Щоправда, тепер територіальна цілісність країни повністю в руках російських миротворців, тож ніякий прозахідний курс неможливий.

Прем’єр-міністр країни ж не перестає переконувати, що якби не цей договір, то армію в Карабаху оточили б та знищили цілком. Й істина близька: підписанням миру та введенням російських миротворців Вірменія дійсно врятувала принаймні частину Карабаху та залишки своїх військ. Очевидно, що Єреван зазнав поразки, однак цей договір став далеко не найгіршим варіантом.

Домовленості дозволили також залишити за Вірменією Лачинський коридор. Такий шлях дозволить перевозити постачання в Нагірний Карабах без зайвих перепон, окрім того, це дає можливість зберегти там угрупування військ і з часом його посилювати. Також не варто забувати, що миротворці – російські, що теж на руку Вірменії.

Кажуть, що в цій війні переміг Путін. Справді, Москві вдалося скористатися з ситуації та змінити формат свого впливу в Закавказзі. Якщо раніше йшлося виключно про економічний тиск, то тепер Москва має офіційну військову місію в регіоні. А ще Росія вкотре довела, що її противників завжди чекає покарання: ось Пашинян, що намагався вибудувати прозахідний вектор політики, і поплатився Карабахом.

Однак є і мінуси: Москва змушена змиритися з посиленням Туреччини в регіоні. Окрім власне перемоги країни-союзниці (Азербайджану) та здобуття прямого сполучення з Баку, Анкара отримала пряме сполучення з мусульманськими регіонами РФ, що в майбутньому може стати значним важелем впливу на Москву.

Боротьба Євросоюзу з гомофобією

У четвер, 12 листопада, Єврокомісія представила стратегію посилення захисту прав ЛГБТ-спільноти. Чому тема захисту прав ЛГБТ в ЄС є актуальною та що пропонують єврочиновники?

У 2012 році про випадки дискримінації заявляли 37% осіб, які належать до ЛГБТ-спільноти. Але вже у 2019-му показник зріс до 43%. Щоправда, з правами ЛГБТ в ЄС справи по-різному, у залежності від регіону. Найбільш проблемний – Східна Європа. Ми не в одному випуску #політподкасту згадували про вкрай консервативну політику польської та угорської влади. Не втратили консервативного запалу політики цих країн і останнім часом.

Тож права ЛГБТ в ЄС точно на часі, і єврочиновники вирішили, що з проблемою пора боротися. Так з’явилася ця стратегія. Що вона передбачає?

Згідно зі стратегією, Євросоюз має розробити законодавство, що регулюватиме спільну політику країн-членів щодо ЛГБТ. Так в країнах ЄС пропонують визнання одностатевих шлюбів та криміналізування діянь, пов’язані з гомофобною ненавистю та розпалюванням ворожнечі.

То тепер гомофобії в Польщі й Угорщині майже точно можна буде покласти край? Ні! По-перше, йдеться лише про проєкт стратегії, її ще слід ухвалити. По-друге, річ у тім, що навіть якщо її ухвалить Європарламент, то після цього її мають затвердити на рівні національних урядів. Знаючи погляди представників владних в Польщі й Угорщині партій, малоймовірно, що вони підтримають стратегію.

Питання прав ЛГБТ в Євросоюзі справді на часі, але чи вдасться єврочиновникам навести лад у неслухняних країнах – малоймовірно. У ЄС просто не вистачає інструментів. Хіба в Брюсселі вирішать піти ва-банк та скоротять фінансування недружніх до ЛГБТ держав. Але це наразі не обговорюється.

Російська військова база в Судані

РФ збирається створити військово-морську базу в Судані, щоб розширити вплив у північно-східній Африці. Для чого це Кремлю та до чого тут Китай та США? Спробуємо розібратися.

За результатами угоди між міністерством оборони Судану та російським прем’єр-міністром Михайлом Мішустіним, РФ створить військово-морську базу в межах Порт-Судану, офіційно – “для захисту інтересів російського флоту”. В обмін на це, росіяни зобов’язалися безкоштовно поставляти Судану зброю для повітряних сил.

На російській базі зможуть розміститися до 4 бойових кораблів і 300 військових, зокрема з ядерною установкою. Для чого це все Москві?

Насамперед, Китай, а також США – ключові гравці в регіоні. Китайські кредити, компанії та навіть військові бази є в кожній точці материка. Американці теж мають декілька військових баз в регіоні.

Росія вже 20 років намагається не відставати та розширює свій вплив в Африці. Представників сумнозвісної російської приватної військової компанії “Вагнера”, помітили в 15 африканських країнах: від Центрально-Африканської Республіки, Лівії, Судану, до Мадагаскару, Зімбабве й інших. А ще 16% з експорту російської зброї припадає саме на Африку.

Тож із цієї перспективи Москва у виграші, адже вперше з радянських часів отримає військову базу на Червоному морі. Тепер росіяни отримають зручний морський шлях до Африки через Середземне море та Суецький канал, який, до речі, контролює союзник РФ – Єгипет. Отже, Москва зможе наростити постачання і “вагнерівців”, і зброї на континент.

Також база в Судані вигідна росіянам, адже тепер вони не лише отримають морський вихід до Аравійського півострова, але й легше зможуть добратися до світового океану, зокрема, Індійського океану.

Відкриття військової бази в Судані означає тільки одне – вплив росіян в регіоні значно збільшиться, а в боротьбі за Африку з Китаєм та США можливо ще не все втрачено.

Прогресивні зміни до законодавства Об’єднаних Еміратів: тепер можна вживати алкоголь, а за невдалу спробу самогубства не каратимуть

Нові закони в Об’єднаних Арабських Еміратах: тепер еміратці зможуть вживати алкоголь, жити спільно до шлюбу та не притягатися до кримінальної відповідальності за спробу заподіяти собі смерть. Чому так, на перший погляд, базові речі є дуже прогресивними кроками з боку влади Еміратів?

Законодавство цієї держави (як і багатьох інших на Близькому Сході) базується на релігійних мусульманських нормах – шаріаті, – тож за усі ці речі громадян притягали до кримінальної відповідальності. Справді, можна було отримати покарання через “провальну” спробу самогубства, а ще – якщо людина, якій ти надавав першу домедичну допомогу, загинула або її здоров’я знаходилося під загрозою.

Більше це не каратиметься. Опріч того, скасували абсолютну заборону вживати алкоголь – відтепер це можна робити в приватному порядку або ж у спеціальних громадських місцях. Ще одна заборона, яку скасували нещодавно – спільне проживання до шлюбу. Насправді останніми роками покарання за такі “злочини” були вкрай рідкісними – тож, фактично, тепер законодавство лише “наздоганяє” суспільний прогрес.

Але не для всіх близькосхідних країн ситуація є такою. Рік тому світ сколихнула новина про новий закон в Брунеї, що передбачав каменування за одностатевий секс. Закон так і не ввели через розголос, проте смертна кара за гомосексуалізм досі передбачена в Саудівській Аравії. В Індонезії ж покарання за гомосексуалізм (а ще за вживання алкоголю, азартні ігри, подружню зраду) – публічний ритуал осуду, і список таких незвичних для нас законів можна продовжувати.

Тож для ОАЕ відхід від таких жорстких норм і поступова лібералізація дуже суттєві – адже це забезпечує приплив іноземних інвестицій і трудових ресурсів із-за кордону. Зрештою, і на цей час близько 85% населення Еміратів – іноземці. Для них, до речі, діють і окремі пом’якшення в законі – наприклад, якщо пара одружилася за кордоном, і хоче розлучитися в Еміратах, робитимуть вони це за законодавством країни, що дала їм шлюб.

Отже, підтримання економічних та політичних зв’язків із західним світом потребує кроків назустріч. Чи слідуватимуть цьому прикладу інші держави ісламського світу – питання часу.

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram