Сьогодні ми пройдемо світ від Молдови, де відбулися вибори, результати яких є дуже сумними для Володимира Путіна, до Білорусі, де вбивати почали за вихід у свій двір. А також згадаємо про новий азійський економічний союз, до складу якого увійшли країни аж із сумарно 30% ВВП планети, поспішне виведення американських військ з Афганістану й Іраку та протестні настрої в Перу, де за попередній тиждень змінився вже третій президент.

Вибори в Молдові, результати яких є дуже сумними для Володимира Путіна

Центральна виборча комісія оголосила Маю Санду переможницею у президентських виборах Молдови. Вона вже вдруге стала головним опонентом чинного глави держави у передвиборчих перегонах, проте цього разу їй таки вдалося здобути довіру більшості. У чому ж секрет її успіху?

По-перше, Мая Санду – прозахідна реформаторка. Якщо чотири роки тому населення Молдови побоювалося таких поглядів, то зараз жителі найбільших міст, молодь та європейська діаспора активно їх пропагує. По-друге, Ігор Додон, головний суперник майбутньої президентки, є уособленням корупції та старої системи в очах населення. Два роки тому народ дав йому прізвисько “Кульок”, коли Додон домовився про співпрацю з олігархом Владом Плахотнюком, взявши у нього хабар – насправді ж олігарх просто його підставив та “злив” запис розмови. Окрім цього, Додона відкрито підтримує Володимир Путін, а більшості молдаван “русскій мір” не до вподоби.

Утім, не все так просто – результати недавніх виборів спричинили помітний розкол серед населення. Додон та його електорат – сильні противники Заходу, тож Путін по-всякому намагався сприяти перемозі проросійського кандидата на півночі країни, де місцеві жителі схильні до впливу телебачення РФ, а також у Придністров’ї, яке фактично контролює Росія. У відеороликах, які поширював чинний президент, зазначалось, що Санду – лесбійка, яка заборонить церкву в Молдові й оголосить війну Придністров’ю та РФ.

Мая Санду, до речі, вже встигла зробити кілька гучних заяв, які стосуються України та Росії. Зокрема, заявила: “Крим – це частина України. Я поважаю територіальну цілісність і суверенітет України щодо Криму”.

Додон мав інші погляди щодо цього питання, тому українсько-молдовські відносини впали в прірву – зараз Молдова, як і Україна, сподівається на їх відновлення. Також новообрана президентка вірить, що “одного дня з’явиться можливість для мирного возз’єднання Молдови з Придністров’ям”. Водночас вона мусить продовжити офіційні зв’язки з РФ через велику кількість молдовських заробітчан, які там перебувають. Володимир Путін привітав Маю Санду з перемогою та сказав, що корінні інтереси народів Росії та Молдови – це конструктивна співпраця між країнами.

Які позитивні зміни чекають на Молдову – побачимо вже скоро. А поки можемо побажати новообраній президентці лише успіху.

У Білорусі почали вбивати за вихід у свій двір

Невдоволення в Білорусі, що триває вже четвертий місяць, вилилося в нову хвилю протестів після насильницької смерті не причетного до мітингів Романа Бондаренка та стало черговим об’єднавчим фактором для країни. Що взагалі відбулося?

Пізно ввечері 11 листопада невідомі особи в цивільному одязі й масках (такий вигляд тепер в Білорусі мають силовики) знімали біло-червоно-білі стрічки, які стали одним із символів протестів. Це відбувалося у дворі будинку цього Романа Бондаренка біля “площі Перемен” – чоловік вийшов подивитися, що відбувається. Його схопили та відвезли мікроавтобусом у невідомому напрямку. Як виявилося згодом, Романа жорстоко побили, і він помер у реанімації, не приходячи до тями.

Схожа ситуація сталася й в серпні цього року, ще на початку мітингів, коли на станції метра “Пушкінська” вбили Олександра Тарайковського, учасника протесту. Та чому більше збурило населення вбивство Бондаренка? Відповідь проста: його вбили реально просто так – Роман ніколи не ходив на марші.

Ба більше, раніше він служив у мінському спецпідрозділі внутрішніх військ 3214, який цими днями розганяє білоруських протестувальників, але відмовився від служби. Люди кажуть, що така “зрада” можливо й спровокувала людей в погонах до жорстокої розправи з Романом.

Така яскрава історія Романа Бондаренка збурила білорусів. На “площі Перемен” люди створили меморіал пам’яті Бондаренка, який згодом “зачистили” силовики й затримали причетних до його створення. Та це не зупинило білорусів: тисячі мінчан прийшли на його похорони.

Слова Романа “Я виходжу”, надіслані друзям у месенджері того вечора, стали новим гаслом акцій протесту. Лукашенко та білоруські пропагандисти ж досягли нових висот у цинізмі та заявили, що нібито насправді чоловік помер внаслідок алкогольного отруєння.

Проте цю інформацію спростував лікар, який приймав потерпілого: він детально розповів про важкий стан Романа Бондаренка. У результаті – його та журналістку, що написала про це, притягнули до кримінальної відповідальності.

Зі свободою слова у Білорусі стає все гірше й гірше: нещодавно КДБ Білорусі вніс засновників опозиційного Telegram-каналу НЕХТА, що постійно публікує перебіг подій у Білорусі, у перелік людей, причетних до тероризму. Страждають також і пересічні медійники чи журналісти, які хоч якось висловлюють опозиційні погляди. Тож, як бачимо, режим поки тільки закручує гайки.

Новий азійський економічний союз, до складу якого увійшли країни аж із сумарно 30% ВВП планети

Минулого тижня утворилася найбільша зона вільної торгівлі у світі. Відтепер ані ЄС, ані північноамериканське об’єднання США, Канади та Мексики не є найбільшими економічними союзами. Що ж це за зона вільної торгівлі, чому це щось серйозніше, аніж вільна економічна зона на Донбасі Зеленського та чому вона вплине на світовий порядок?

Більшість країн південно-східної Азії уклали договір, згідно з яким вони утворюють зону вільної торгівлі задля розвитку економік та їх відновлення від пандемії. Китай, Японія, Корея, В’єтнам, Сингапур та ще 10 країн – це третина світового населення та 30% ВВП планети. Перемовини щодо цієї угоди тривали 8 років і вилилися у зниження тарифів на імпорт-експорт, полегшення митних процедур та потенційне покращення логістики між країнами об’єднання. Ця угода розширює АСЕАН (Асоціацію країн Південно-східної Азії), яку де-факто очолює Китай. Окрім 11 членів АСЕАН до угоди приєдналися Японія, Корея, Австралія та Нова Зеландія – традиційні опоненти КНР.

Як вже ми згадували в попередніх випусках, Китай планує випередити США не лише за розміром промислового виробництва, але й за розвитком технологій, тож інтеграція з лідерами ринку інновацій, як-от Японія та Корея, точно допоможе китайцям у реалізації цих планів. Також, це дає новий поштовх для китайського експорту та розвитку логістичних шляхів, зокрема проєкту “Один пояс, один шлях” – короткий маршрут з Китаю до Європи.

Ми вже згадали, що Японія, Австралія, Нова Зеландія та Корея – традиційні противники Китаю та партнери США, то чому ж вони раптом вступили до економічного союзу з Пекіном? Найімовірніше основним поштовхом став вихід США з транстихоокеанського партнерства, яке було своєрідним аналогом сьогоднішнього договору, але з центром у Вашингтоні, а не Пекіні. Ця організація мала зміцнити економічні стосунки Північної Америки й Азії, однак Трамп вирішив, що така угода б’є по американському робітнику та у 2017-му покинув об’єднання. Вихід з організації він обіцяв ще під час своєї передвиборчої кампанії.

Отже, така концентрація людських ресурсів та капіталу в руках союзних азійських держав в новій вільній економічній зоні демонструє, що центр впливу плавно переходить із Заходу на Схід. Імовірно найближчим часом Китай остаточно пережене США по ВВП та лише посилюватиме свій вплив. І за прогнозами експертів трапитися може це вже до 20З0 року.

З іншого боку, втрата Токіо та Сеула як стратегічних партнерів сильно вдарить по Вашингтону, тож подивимося, чи вдасться Байдену повернути свою країну до транстихоокеанського партнерства, адже воно було створене саме за його віцепрезидентства. Через протистояння з Китаєм до об’єднання поки не вступила Індія – ще одна з топ-10 світових економік. Однак Пекін й інші члени зони вільної торгівлі активно закликають країну доєднатися.

Поспішне виведення американських військ з Афганістану й Іраку

Не виходом із тихоокеанського партнерства єдиним: США виводить своїх військових з Афганістану й Іраку. Чому на таку, на перший погляд, похвальну звістку знайшлося чимало критиків як всередині країни, так і в НАТО?

Міноборони США офіційно оголосило про виведення до 15 січня двох тисяч американських військових з Афганістану та приблизно пів тисячі – з Іраку. У відомстві наголосили, що це відбуватиметься згідно з передвиборчими обіцянками Трампа, а також “згідно зі встановленими планами та стратегічними цілями”.

Начебто вкрай позитивна новина, яка наблизить світ до миру, чи не так? Насправді не все та однозначно. Річ у тім, що виводитимуть війська за так званим “пришвидшеним сценарієм”, що може зашкодити союзникам. Тож від швидкого виведення американських військ застерігали Трампа й у НАТО, і навіть у рідній Республіканській партії.

“Швидке виведення американських збройних сил з Афганістану зашкодить нашим союзникам і порадує людей, які бажають нам шкоди”, – заявив Мітч Макконнелл, лідер Республіканської більшості в Сенаті.

Також, за словами Мака Торнберрі (республіканця, що головує в комітеті Палати представників з питань збройних сил) Талібан не виконав жодних зобов’язань перед США, що могло б виправдати згортання військ у регіоні.

Але американського президента це не зупиняє й очікується, що найближчими днями він таки підпише указ про виведення американських військових із Афганістану й Іраку за “пришвидшеним сценарієм”.

Цікаво, що тиждень тому Пентагон сколихнула серія гучних відставок, зокрема міністра оборони Марка Еспера, його заступників та інших керівників високої ланки. Американські медії пов’язали ці звільнення з намірами Трампа поспіхом вивести війська з Афганістану, проти чого виступали тепер вже звільнені високопосадовці.

Протестні настрої в Перу, де за попередній тиждень змінився вже третій президент

Конгрес Перу обрав уже третього президента за останній тиждень. Ним став правоцентристський політичний діяч Франсіско Саґасті. Як конституційна криза в країні змінила двох президентів, призвела до масових суспільних заворушень та смерті протестувальників?

Перу є однією з аграрно-промислових країн Латинської Америки, яка довгий час залежала від продажу сировини іншим державам. Останнім часом економіка нестримно зростала, однак у 2020-му країну спіткала серйозна криза: як економічна, так і політична.

9 листопада Конгрес Перу оголосив імпічмент президентові країни Мартіну Віскаррі через звинувачення в “моральній непридатності” та корупції – його звинуватили в отриманні відкатів на 640 тисяч доларів. Досить неочікувано, та сам ексочільник своєї вини не заперечував.

Тоді ж, відповідно до Конституції Перу, повноваження тимчасового президента прийняв представник лівоцентристських політичних партій, спікер парламенту Мануель Меріно. Однак прихильники Віскарри не підтримали такого рішення, тому вийшли на мирні протести, які згодом переросли в жорстокі сутички з поліцією. Перуанці жбурляли в правоохоронців бруківку та петарди, а ті відповідали сльозогінним газом і пластиковими кулями. У результаті, близько сотні людей було травмовано, а щонайменше двоє померло.

Дізнавшись про загиблих, 15 листопада, міністри та більшість депутатів все ж таки виступили за негайну відставку Меріно. І вже 16 листопада, Конгрес проголосував за нового тимчасового президента – правоцентристського політика Франсіско Саґасті. Він є представником єдиної партії, яка минулого тижня голосувала проти імпічменту Мартіна Віскарри, тож його кандидатура задовольнила протестувальників.

Саґасті очолюватиме країну до квітня 2021 року: саме тоді повинні відбутися нові загальні вибори. Та чи зможе втримати владу новообраний перуанский правитель? Адже на нього впав “тягар зцілення нації, яка пережила тиждень потрясінь”.

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.