#пройди_світ #3.12. Зміни на фронті, “Сербський світ” & Co.

Сьогодні ми пройдемо світ від Стокгольму й Риги, де топ-дипломати обговорили потенційну ескалацію російсько-української війни, до Австрії, де за два місяці утретє призначають нового канцлера. А також згадаємо Францію, яка підписує масштабний оборонний контракт ОАЕ і Сербію, яка лякає сусідів ідеєю “сербського світу”. 

На російсько-українському фронті – зміни

Топ-дипломати США та Росії, Блінкен і Лавров, зустрілися тет-а-тет на міністерській зустрічі ОБСЄ в Стокгольмі. Раніше також відбулася зустріч глав МЗС країн НАТО в Ризі. І що важливо, у фокусі двох зустрічей — російські війська на кордоні з Україною. Чого чекати від Росії та якою може бути протидія  США та Європи? 

Ще в жовтні Washington Post писав: деякі офіційні джерела Європи й США занепокоєні різкою ескалацією конфлікту на російсько-українському кордоні. Тоді ж Україна вперше застосувала турецькі безпілотники компанії “Байрактар”. Про це ми розповідали у випуску #3.10.

Зараз же безпекові дискусії у світі навколо нарощування Росією військ продовжують точитися. Усе на тлі того, як в медіа укотре виплили дані західної розвідки щодо ескалації російсько-українського конфлікту. Так, the Washington Post повідомляє про “переміщення до ста батальйонних тактичних груп зі 175 тисячами озброєних”, а німецький the Bild публікує можливі плани вторгнення Росії.

Повернімося до перемовин Блінкена й Лаврова. В рамках зустрічі між дипломатами, яку в Держдепартаменті США назвали “тверезою і діловою”, Ентоні Блінкен ще раз наголосив на позицію Вашингтона стосовно концентрації російських військ на українському кордоні:

“Найкращий спосіб запобігти кризі – дипломатія.  Це те, що я з нетерпінням чекаю обговорити з Сергієм, як і, зокрема, повне виконання обома сторонами Мінських домовленостей з відведенням Росією своїх сил. Сполучені Штати готові сприяти цьому, але – і знову ж таки, в дусі чіткості та відвертості, що є найкращим, що можна зробити. Якщо Росія вирішить продовжити конфронтацію, це матиме серйозні наслідки.”

Лавров же у відповідь вимагає гарантій від НАТО про нерозширення Альянсу на схід. Глава МЗС РФ не сприйняв обіцянок альянсу, мовляв, Україна і Грузія можуть стати його членами.

“Ті, хто повторюють бухарестські тези й твердять, що у питанні розширення НАТО «треті країни» не мають права висловлювати свою позицію, грають з вогнем. Категорично неприйнятним є перетворення наших сусідніх країн на плацдарми протистояння з Росією та розміщення сил НАТО в безпосередній близькості від районів, що мають стратегічне значення для нашої безпеки”.

На тижні також відбулася зустріч глав МЗС країн НАТО в Ризі. Країни підтвердили свою позицію на підтримку України та обговорили можливі санкції проти Росії. Однак НАТО публічно так і не сформулював чіткої відповіді на потенційний перетин російськими військами кордону.

Фактично Росія висуває ультиматум: або Захід і США покидають Україну, або начувайтеся. Все тому, що демократична Україна, що співпрацює з ЄС і НАТО  — загроза для режиму Путіна як приклад успішного сусіда, де в перспективі можливе верховенство права та економічний розвиток. Тому, попри високу ціну вторгнення, Росія готова ризикнути, щоб дестабілізувати Україну і повернути свій вплив. 

Які ж сценарії протидії висуває НАТО? За словами самого Блінкена, Альянс поки має лиш економічні важелі впливу. До того ж Україна — як нечлен блоку — не зможе отримати повноцінного оплоту захисту від НАТО. З іншого боку, економічні санкції все дужче тиснутимуть на РФ: пакет щодо ПП-2, виключення з міжнародної банківської системи Swift, застосування секторальних санкцій. Щобільше, в міжнародному спектрі Росія дедалі більше дистанціюється. Так, Штати нещодавно вислали 27 російських дипломатів.

Таким чином, наступні кроки Росії щодо України залежать від скоординованості Європи й США. Та не менш важливо досягти цієї скоординованості й всередині України.  

Призначення третього канцлера Австрії за два місяці

Себастіан Курц за два місяці після відставки з посади канцлера Австрії заявив, що іде з посади керівника Народної партії та з політики загалом. В той же день його наступник Александр Шалленберг оголосив і про свою відставку, очолюючи уряд всього 52 дні. Тому в цьому випуску розберемося, які передумови таких рішень ключових політиків Австрії та хто наступний обійме посаду канцлера.

Ще декілька років тому, у свої 27, Себастіан Курц очолив Міністерство закордонних справ, а в 31 вже став головою уряду Австрії. Перша крапля недовіри до нього з’явилася після скандалу 2019. Тоді були опубліковані відео, що підтверджували зловживання владою проросійського ультраправого партнера Курца по коаліції. Себастьян Курц пішов у відставку, проте за підсумками дострокових парламентських виборів знову став канцлером.

Головною ж причиною останньої відставки Курца стали звинувачення прокуратурою  самого молодого канцлера у підкупі, отриманні хабарів та наданні неправдивих свідчень. Слідчі встановили, що політик із соратниками використовували бюджетні кошти, щоб профінансувати публікації в пресі результатів опитувань, вигідних для партії Курца.

Тоді Курц звинувачення відкинув, але посади канцлера таки зрікся, залишаючись очільником правлячої Народної партії. Однак у цей четвер він таки заявив, що повністю залишає політику, через народження сина та втратою “пристрасті до політики” на тлі корупційного скандалу.

Після цієї заяви наступник Курца, Александр Шалленберг, оголосив і про свою відставку. Пояснив він це тим, що обидві посади – глави уряду та лідера Народної партії, знову має зайняти одна людина, як це було раніше.

Що далі? Третім за 2 місяці канцлером готується стати Карла Негаммера. Він очолював міністерство внутрішніх справ Австрії з 2020 року, а в п’ятницю його одноголосно обрали новим лідером Австрійської народної партії. Зараз очікується формальне затвердження кандидатури президентом. Сам же політик після обрання зазначив: 

“Мені як новому голові партії важливо, щоб ми витримали нашу позицію. Щоб ми чітко сказали, що необхідно, коли справа доходить до питання притулку та міграції. Оскільки йдеться про безпеку людей у нашій країні. Також є три основних поняття, ключові для мене, що в цей час вони є особливо важливими. Це відповідальність, солідарність і свобода.”

Також очікується, що новий канцлер продовжить поточні заходи Австрії щодо COVID-19, які є одними з найбільш жорстких у Європі та віднедавна передбачають обов’язкову вакцинацію для всього населення.

Отож сьогодні Австрія переживає відносно сильну політичну турбулентність, коли лідери країни міняються чи не частіше ніж міністри в українському Кабміні. Але навіть при гучних скандалах і звинуваченнях в корупції, Відень також демонструє високий рівень політичної культури, де самих лише серйозних звинувачень у корупції  достатньо щоб похитнути крісло канцлера, а також, де влада не сприймається як самоціль для політиків. 

Масштабний оборонний договір між Франції й ОАЕ 

Третього грудня президент Франції, Емануель Макрон, підписав оборонний контракт з Об’єднаними Арабськими Еміратами на 19 мільярдів доларів, продавши 80 винищувачів французького виробництва Dassault Rafale та 12 військових гелікоптерів. Що це означає для регіону? Спробуємо знайти відповідь.

Почнемо з того, що Близький Схід – дуже заплутаний регіон, з геополітичної точки зору, який переживав великі виклики впродовж усього ХХ та ХХІ століть. Для Еміратів – безпека була і є на першому місці. Спочатку їм докучав Ірак і експансіоністська політика його президента Саддама Хусейна, а зараз Іран, який активно бореться за вплив у Перській затоці, часто використовуючи всілякі гібридні методи боротьби зі своїми суперниками. Також Емірати входять до коаліції разом з Саудівською Аравією, які разом придушують повстання Хуситів у Ємені. А ще, Абу-Дабі залучені до громадянської війни в Лівії. Все це свідчить про їхню потребу в якісній зброї.

Тут виникає питання: чому араби не закупили зброю в Америки, яка впродовж останніх 70 років гарантує безпеку країнам Перської затоки? Річ у тім, що останні кроки адміністрації Байдена все більше свідчать, що Вашингтон прагне зменшити свою присутність на Близькому Сході. Так зокрема the Wall Street Journal недавно повідомив про виведення великої кількості американських військових засобів із регіону.  

Cтарший координатор інституту арабських країн Перської затоки у Вашингтоні Хусейн Ібіш каже:

“Я думаю, що найбільший аспект політики США, який тут відображається — це бажання зменшити напруженість з Іраном. Так, є загальний намір вийти з Близького Сходу, щоб перенаправити сили на конфлікт з Китаєм”.

Але як в цю ситуацію вписався Париж? Візит Макрона відбувся в той час, коли арабські держави Перської затоки, проявляють певну нетерплячість, оскільки Конгрес США не поспішає затверджувати контракт на продаж винищувачів F-35, з одного боку через вищезгадані причини, а з іншого – через зв’язки уряду ОАЕ з Китаєм. Щоправда, переговори про купівлю французьких літаків також тривають уже десять років, та тільки зараз лідер ОАЕ, Мухаммед ібн-Зіяд, погодився на висунуті умови.

“Цей контракт зміцнює стратегічне партнерство, яке є міцнішим, ніж будь-коли, і безпосередньо сприяє регіональній стабільності”, – йдеться в заяві президента Франції.

Араби отримають нові літаки, але вони навряд чи відмовляться і від американських F-35, оскільки ОАЕ продовжують захищати свою безпеку в партнерстві з обома основними постачальниками – Францією та Сполученими Штатами.

Отож Франція була і залишається одним з найбільших експортерів зброї для Близького Сходу. А завдяки тісній співпраці в оборонній сфері, країна розвиває також економічні та культурні зв’язки та залучає інвестиції з ОАЕ. Париж посилює свою роль в регіоні, через певне добровільне послаблення участі США, та вкотре підтримує свій імідж глобального гравця на політичній арені.

“Сербському світу” на Балканах – бути?

Сербія домовилася із Росією про купівлю нових зенітних ракетно-гарматних комплексів «Панцирь-С1». Для чого країна нарощує військовий потенціал та чи створює це реальні загрози на Балканах? 

Для початку варто згадати, що Сербія в 1990-х роках спровокувала кривавий розпад Югославії своєю націоналістичною політикою. Коли республіки Югославії прагнули незалежності, сербські націоналісти висунули вимогу, що всі серби в усіх республіках Югославії мають об’єднатися в одній державі.

Зараз же країна стрімко збільшує свої витрати на оборону. З 2018-го до сьогодні оборонний бюджет Сербії збільшився майже вдвічі. Водночас її сусіди не фінансують в такому масштабі військову галузь. На фоні нарощення військової могутності сербські політики поширюють заяви про об’єднання всіх сербів під керівництвом Белграда. А влітку міністр внутрішніх справ Сербії заявив:

“Завдання цього покоління політиків — сформувати сербський світ, тобто об’єднати сербів, де б вони не жили”. 

Остання домовленість про закупівлю озброєння в Москви – не “дивина” для цієї європейської держави, оскільки Сербія вже не вперше закуповує зброю в Росії, а також в Китаю, таким чином змушуючи Захід сумніватися у своєму євроінтеграційному векторі.  Сербія також повністю залежна від російського газопостачання.

Президент Сербії Александар Вучич сказав:

“Криза (Газова криза в Європі) набагато більша, ніж ви думаєте, ціни на будівельні матеріали ростуть всюди в Європі. Хто в цьому винен? «На щастя, у нас вистачило мужності побудувати газопровід з Росією, якби було інакше, я міг би просто взяти мотузку і повіситися”. 

В міжнародному ж дискурсі мілітаризація Сербії викликає занепокоєння. Широкого резонансу набув останній конфлікт з Косовом, незалежність якого Сербія не визнає. Тоді уряд Косова запровадив політику, яка вимагала, щоб водії, які в’їжджали в Косово з сербськими номерами, змінювали їх на тимчасові номери Республіки Косово. Етнічні серби на півночі Косова ініціювали блокаду як відплату за таку політику. Тим часом Сербія розгорнула військові сили поблизу кордону. Крім того, сепаратистські мотиви звучать від сербів ще й у Боснії та Герцеговині. Про це ми розповідали у випуску #3.6.

То чи є реальними загрози сербської експансії? Сербія фактично оточена НАТО, тому малоймовірно, що вона ініціює  бойові дії найближчим часом. Але в перспективі Белград може застосувати військові сили зі зміною міжнародних обставин, як-от виведення сил НАТО з Косова. Щобільше, Балкани є далеко не першими у списку пріоритетів ЄС та США, і часто дії Заходу обмежуються вираженням занепокоєння ситуацією в регіоні. Водночас Росія та Китай значно посилили тут свій вплив. Досвід же Балкан демонструє: присутність Росії й Китаю еквівалентна розхитуванню й дестабілізації регіону. 

Тож як саме розгортатиметься далі експансія Белграда – передбачити нині складно, адже такий порядок денний загрожує стабільності в регіоні. Ми ж продовжуватимемо слідкувати за розвитком подій.

Над випуском працювали:

  • Журналісти: Олена Дейнека, Софія Кашуба, Володимир Мельник
  • Редактори: Дмитро Димид, Ольга Волянська
  • Звукорежисер: Вадим Ільчук
  • Відеомонтаж: Матвій Карпенко, Володимир Карпенко
  • Дизайн обкладинки: Олександра Басараб

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах. Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

#пройди_світ #3.11. Коаліційна угода в Німеччині, провал “ердоганоміки” & Co.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram