#пройди_світ #3.11. Коаліційна угода в Німеччині, провал “ердоганоміки” & Co.

Сьогодні ми пройдемо світ від Німеччини, де нарешті сформували парламентську коаліцію, до Туреччини, де падіння національної валюти б’є рекорди за останні 20 років. А також згадаємо про саміт президентів США та Китаю, і чилійські вибори, які назвали “вікном в поляризацію Латинської Америки”.

Утворення “світлофорної” коаліції в Німеччині

У Німеччині після трьох місяців переговорів створили парламентську коаліцію. Більшість прогнозів справдилися, і до влади прийшла “світлофорна” коаліція. Що це за політсили чого очікувати від їх союзу?

Навіть тримісячна тривалість коаліційних переговорів натякає, що процес непростий. В Україні неспроможність сформувати коаліцію хоча б протягом місяця вже є підставою для розпуску парламенту. Але в Німеччині інакші реалії: наприклад, у попередньому скликанні Бундестагу парламентська більшість з’явилася аж через 6 місяців. Тоді, у 2018, Християнсько-демократична партія Ангели Меркель об’єдналася з соціал-демократами. Однак тепер соціал-демократи після власної перемоги на виборах не захотіли об’єднуватися з “християнськими” побратимами. Усе це на фоні відходу з політики Меркель, коронакризи та численних міжнародних викликів. 

Отже, 24 листопада коаліційну угоду таки було підписано між трьома партіями: Соціал-демократичною, Вільною демократичною партією й Партією зелених. Таке тріо назвали “коаліцією світлофора”: червоним кольором позначають соціал-демократів, жовтим – вільних демократів, а зеленим, звісно, зелених. Саме ця комбінація вважалася експертами найбільш імовірною, проте це не означає, що переговори проходили гладко.

Головним каменем спотикання стали питання економіки та екології. Соціал-демократична партія бажає збільшувати соціальні послуги та витрати, а Зелені хочуть витрачати більше на відновлювану енергетику. Обидві ініціативи суперечать ідеям вільних демократів, які обстоюють ліберальну економіку. 

Та чи вдалося партіям досягти якихось компромісів?

Безумовно – досить поглянути на коаліційну угоду. Деякі запропоновані зміни – це зростання мінімальної зарплати до 12 євро на годину (але, водночас, зменшення податків), масове будівництво житла, легалізація канабісу та зменшення віку голосування до 16-ти. Таке різноманіття свідчить про врахування інтересів усіх сторін. Але баланс сил усе одно знаходиться на боці соціал-демократів і зелених.

Майже третину угоди присвячено збереженню клімату. Зокрема до 2030 року планується відмовитися від вугілля як енергоресурсу, а до 2035 – від автівок з двигуном внутрішнього згоряння. Звучить позитивно, адже Німеччина продукує найбільше вуглекислого газу серед усіх країн Євросоюзу.

Що ж стосується міжнародної політики, то тут ситуація двозначна. Якщо соціал-демократи виступають за продовження прагматичної лінії Меркель щодо авторитарних Росії та Китаю, то Зелена партія займає жорсткішу позицію. Але, що важливо для України, саме лідерка зелених – Аналена Бербок – повинна очолити міністерство закордонних справ.

Однак, міжнародні експерти сходяться на думці, що політика нового канцлера Шольца не сильно відхилятиметься від прагматичних центристських позицій Меркель. Це і не дивно, адже соціал-демократ у попередньому уряді обіймав посаду міністра фінансів, а також віцеканцлера. 

Отже, тримісячний процес перемовин очікувано завершився формуванням так званої “коаліції світлофора”. Між партіями, що далі сформують уряд, існують чималі ідеологічні розбіжності, особливо це стосується вільних демократів. Але коаліційна угода виглядає дуже амбітною, принаймні в частині внутрішньої політики. За потенційними змінами в зовнішній політиці Німеччини, зокрема, щодо України – будемо активно спостерігати й надалі.

Рекордний обвал турецької ліри 

Під егідою боротьби за економічну незалежність Ердоган поступово наближав турецьку економіку до занепаду. І ось, нині в Туреччині афішують про рекордне падіння ліри за останні 20 років. Як ця крихка ситуація вплине на рейтинги Ердогана?  

Іще раніше в бік президента Туреччини лунало чимало закидів про його нераціональну монетарну політику. Ердоган не раз виступав за зниження облікової ставки (interest rate) – інструменту Нацбанку, що встановлює орієнтири для грошово-кредитної політики. Тому з середини 2019-го президент Туреччини тричі звільняв голів Центробанку, оскільки ті діяли протилежно його переконанню. Щобільше, Ердоган застосовував зниження облікової ставки як інструмент “перезапуску” економіки й задля зростання власних рейтингів. Однак ефект не виправдав очікувань. 

То що трапилось зараз? Ліра обвалилась на 15%. Останньою краплею стало рішення Центрального банку знизити облікову ставку з 16 до 15%. В перспективі це похитує становище великих підприємців, яким буде складніше сплачувати борги в іноземній валюті. В локальному ж вимірі, це сприятиме стрімкому зростанню цін на імпортовані товари.  

Економісти та опозиція застерігали від цього Ердогана та назвали це рішення необдуманим. Проте Центральний банк Туреччини, наперекір засторогам економістів про інфляційний рівень у 20%, усе одно знижував облікові ставки. Річ у тім, що обрана Ердоганом стимулююча монетарна політика, тобто зниження облікової ставки – а отже доступне кредитування та активне виробництво – водночас сприяє зростанню споживчих цін.

Відповідь не забарилась. Низка великих турецьких банків заблокували всі онлайн-операції. Відреагувала також компанія Apple, поспішно призупинивши постачі техніки в Туреччину до стабілізації. Поза тим, не обійшлось і без протестів: турки, невдоволені соціальними наслідками інфляції, зібрались на мітинги в Стамбулі й Анкарі, вимагаючи відставки уряду й президента. 

Та що падіння ліри означає в глобальному контексті? По-перше, різкий обвал рейтингів президента. За твердженням аналітиків, якщо демократичні вибори пройдуть наступного року, керівну Партію справедливості й розвитку чекає крах. Соціологія також підтверджує, що 60% турків не довіряють чинному уряду. По-друге, девальвація ліри ще більше відводить Туреччину в становище міжнародної ізоляції. Нещодавній задум Ердогана вислати з країни 10 послів західних країн став каталізатором міжнародного віддалення, а знецінення ліри лише загострило його. По-третє, знецінення ліри сприяє загостренню економічної нерівності через різке коливання цін на ринку.    

Джан Сельджукі, керівник стамбульського опитування Türkiye Raporu прогнозує: “Останні потрясіння підштовхнуть невизначених виборців до лав опозиції. Вірогідність того, що керівна партія не досягне 30% підтримки постійно зростає”. 

Онлайн-зустріч Джо Байдена та Сі Цзіньпіня

Президенти США та КНР зустрілися онлайн щоб обговорити стосунки країн та основні конфліктні питання. Чи змінить щось ця зустріч?

США та Китай роками змагаються за економічну та ідеологічну першість у світі. Останнім часом стосунки загострилися: серед причин торговельна війна, розпочата Трампом у 2018. Нещодавно США погодились спростити торгівлю, однак не з Китаєм, а з ЄС. Це лише поглибило кризу між Вашингтоном та Пекіном. Окрім цього, Штати незадоволені дотриманням прав людини у Китаї – зокрема уйгурів.

За інформацією Human rights watch факти порушення прав людини в Китаї у 2021 році зросли. І зовсім недавно загострилося тайванське питання, яке ми розбирали у 4-му випуску цього сезону. : Якщо коротко: Китай розглядає острів як власну територію, яка має повернутися під його контроль. А США попри політику “One China” – тобто визнання єдиного уряду Китаю – продовжує співпрацювати з демократичним Тайванем як з окремою одиницею.

Тож про що говорили на зустрічі?

Загалом тривала в приязному тоні – як сказав Сі: “Радий бачити старого друга!” Однак конструктивності до обговорення тем це не додало, а їх було багато. Зокрема Тайвань – США підтвердили відданість політиці “One China”, однак виступили проти зусиль Китаю щодо зміни статус-кво в Тайванській протоці, тобто переходу Тайваню з-під влади Республіки Китаю до КНР. Сі Цзіньпінь ще раз наголосив на принциповій позиції – острів має повернутися під урядування КНР мирним шляхом.

Також поговорили про торговельну війну. Байден обґрунтував збереження тарифів і санкцій – мовляв, є необхідність захисту нацбезпеки. Сі Цзіньпінь заявив, що це перебільшення для пригнічення китайських компаній. Не дійшли до згоди й у темі прав людини – згадки Байдена про їх порушення Сі назвав втручанням у внутрішні питання.

На початку зустрічі Байден наголосив: “Мені здається, що наша відповідальність як лідерів Китаю та США забезпечити те, щоб змагання між нашими країнами не перетворилося на конфлікт, цілеспрямовано чи мимоволі.”

Та чи вдалося зрушити кригу у відносинах?

Реальних рішень було мало – кожен залишився при своєму. Ця зустріч стала радше майданчиком для висловлення позицій країн. До того ж майже одразу після цієї зустрічі США запросили Тайвань на саміт по демократії, куди не запросили авторитарний Китай, де такі дії назвали “помилкою”. А згодом до Тайваню ще й направили кількох чиновників з США, що, звісно, також не до душі Китаю. Тож цей кількагодинний діалог вказує хіба на готовність країн говорити одна з одною, що, можливо, в майбутньому сприятиме їхній можливості приймати спільні рішення, які впливатимуть не лише на них, а й на весь світ.

Чилі напередодні виборів

“Чилійські вибори – вікно в поляризацію Латинської Америки”, – написало видання Washington Post на тлі президентських виборів в Чилі. Нині висвітлимо, чи справді це так, і якими є потенційні наслідки прийдешніх виборів?  

*вимикається музика теми #1*

Почнемо з того, яким було становище чилійців дотепер. 

Наприкінці 2019-го країну охопили масові протести через економічну нерівність. Мітингувальники мотивували заворушення тим, що тодішня система сприяла процвітанню еліти та зубожінню всіх інших і вимагали оновлення Конституції, створеної ще за Піночета – у 1980-му. Вимоги були почуті урядом: провели референдум і 78% громадян підтримали нову Конституцію.

То яким є порядок денний? Зараз чилійці очікують змін після імпічменту президента Себастьяна Паньєри через скандал із Pandora Papers. І ось уже 21 листопада відбувся перший тур президентських виборів, за результатами якого консервативний Хосе Антоніо Каст набрав майже 28% голосів, а більш ліберальний Габріель Боріч – 25%. 

Розглянемо обох кандидатів. 

Каст, який заручився чималою підтримкою виборців, є бувалою фігурою в чилійській політиці. Серед його пріоритетів – безпековий вимір, захист приватної власності, акцент на мілітарній сфері. Так, кандидат пропонує звести траншею на кордоні з Болівією – епіцентром нелегальних емігрантів. До слова, Каст також виступав проти оновлення Конституції Піночета, за яку вболівала громадськість.

Габріель Боріч же, більше популярний серед молоді, є лівим конгресменом та борцем за соціальні права. Він прагне розширити ринкову економіку за принципом market-friendly, досягти державного регулювання пенсійної системи та ввести нові податки для багатих компаній, які заробили статки на величезних ресурсах міді Чилі.

Чого ж чекати від виборів? 

Більшість – і серед чилійців, і серед інших кандидатів – тяжіє до Каста, який, мовляв, може забезпечити стабільність, а це те, чого поляризоване чилійське суспільство зараз прагне. CNN також пише: певну когорту чилійців непокоїть і те, що Конституційна Асамблея – чилійська альтернатива Установчим зборам, дотримується надто лівого вектора. Каст, таким чином, є противагою поширенню лівого дискурсу. Навіть конкуренти Каста, незгідні з його соціальною політикою й опозиційністю до громадянських прав ЛГБТ-спільноти, вбачають в ньому найкращого кандидата.  

На думку політолога Марчелло Мела, другий тур виборів піде під егідою риторики страху. “Це буде вибір між побоюваннями з одного або іншого боку. Побоювання щодо того, що Борич не зможе впоратися з економічними проблемами, що стоять на порядку денному, або що ультраконсервативне правління Каста завдасть шкоди плюралізму, необхідному будь-якій демократії”.

Над випуском працювали:

  • Журналісти: Лука Маркович, Софія Кашуба, Юлія Зюбровська, Ярина Олійник
  • Редактори: Христина Українець, Ольга Волянська
  • Звукорежисер: Дмитро Копильців
  • Відеомонтаж: Матвій Карпенко, Володимир Карпенко
  • Дизайн обкладинки: Остап Заяць

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах. Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

#пройди_світ #3.10. Росія готує атаку (?), новий шанс для Мадуро & Co.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram