#пройди_світ #2.7. Вирок експрезиденту Франції, Пекін “відбиває” союзників у США & Co

Сьогодні ми пройдемо світ від Парижа, де засудили експрезидента, до Пекіна, який почав “відбивати” американських союзників. А також згадаємо про кривавий “Майдан” у М’янмі, візит папи до Іраку та автономію Гонконгу, яку остаточно добиває Китай.

Вирок експрезиденту Франції

Вперше в історії Франції експрезидент опинився на лаві підсудних: паризький суд засудив Ніколя Саркозі на один реальний рік, два – умовних.

У чому ж причина заґратування, чи справді експрезидента “посадять” та чому французи вболівали за строк експрезиденту – розбираємось далі.

Саркозі – вже другий ексглава держави, якого засудили, але перший з реальним терміном. У 2011-му попередника Саркозі Жака Ширака також судили за корупційну справу. На посаді мера Парижа, Ширак заробляв на фіктивних робочих місцях в мерії, за що його “винагородили” двома роками умовно.

Тепер же ЗМІ горять новинами про арешт Саркозі. То за що експрезидент має сісти до в’язниці?

Приводів для слідства Саркозі давав чимало. З 2007-го прокуратура розслідувала незаконне фінансування передвиборчої кампанії експрезидента лівійським диктатором Муаммаром Каддафі. Крім того, з 2009-го Саркозі підозрювали в отриманні незаконних донатів від мільярдерки та співвласниці косметичної компанії L’Oreal Ліліан Бетанкур.

Однак, обидві справи довести до кінця не вдалося. То за що таки засудили Саркозі?

У 2013-му слідчі наткнулися на розмови експрезидента, де той в обмін на інформацію про розслідування обіцяв тодішньому судді Касаційного суду Жільберу Азіберу престижну посаду у Монако. І хоча суддя обіцяної роботи так і не отримав, тепер в правоохоронців з’явилися неспростовні докази тиску Саркозі на слідство. За це його і засудили.

А що ж далі: чи справді експрезидент сяде до в’язниці?

Навіть попри те, що Саркозі присудили реальне ув’язнення, швидше за все, він таки не потрапить за ґрати. На час апеляції, експрезидент залишається на волі. Та навіть у разі програшу, суд допускає можливість пом’якшення покарання для ексочільника. Тому, на думку французьких оглядачів, цілком ймовірно, що Саркозі відбуватиме термін під домашнім арештом.

Ба більше, вирок не забороняє Саркозі балотуватися на президентських виборах у 2022-му. Раніше він натякав на те, що наступної весни спробує знову обратися на посаду, адже, на його думку, у консерваторів немає належних кандидатів. Та зараз перемога на виборах з таким “багажем” стане майже недосяжною.

А як французи реагують на рішення суду? Громадяни тішаться не тим, що Саркозі може відбувати термін за ґратами, а тим, що судова система таки працює, дарма який у тебе соціальний статус.

Тож хоча Саркозі, ймовірно, таки не опиниться за ґратами, проте вирок йому став сигналом для французів, що жодна посада не може бути вищою за закон. А один американський експрезидент тепер не зможе спати спокійно, знаючи, що його французького колегу таки можуть посадити.

Як Китай “відбиває” американських союзників

Китай намагається зафрендитися з давніми союзниками США та навіть увійти до спільного об’єднання без Вашингтону. Та чи вдасться це йому, та чи готують “атвєточку” американці?

Прем’єр Китаю Лі Кецян у п’ятницю заявив, що країна планує прискорити перемовини про вільну торгівлю з Японією та Південною Кореєю, які є давніми союзниками США. Крім того, торік у грудні Пекін домовився з Євросоюзом про безпрецедентний доступ європейців на китайський ринок.

“Нічого собі так амбіції”, – скажете ви. Справді, але у п’ятницю китайський прем’єр заявив про ще одну апетитнішу замашку – вступ країни до Всеосяжної та прогресивної угоди про транстихоокеанське партнерство (далі – ТПП-11).

Що це за угода така? ТПП-11 – вільна економічна зона, що об’єднує понад 13% світового ВВП та декілька континентів. Учасники: Австралія, Бруней, Канада, Чилі, Японія, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Сінгапур і В’єтнам. Це вам не вільна економічна зона на Донбасі, чи не так?

Китай теж так вважає і прагне до угоди. Для розуміння, за розрахунками, вступ до об’єднання може принести до китайської економії 298 мільярдів доларів, що майже повністю перекриє збитки від торгової війни зі США.

Іронічності ситуації додає те, що це об’єднання створювалося американцями для протидії китайському впливу в регіоні, але у 2017-му Трамп з нього вийшов. То що, тепер зроблять американців разом?

Це – питання не з простих. Адже, згідно з аналізом Інституту міжнародної економіки Петерсона, з одного боку більшість країн-членів ТПП-11 не захочуть сказати Китаю “ні” через залежність від китайської економіки. З іншого ж боку, вони також не захочуть відповісти “так” через ймовірну реакцію США. Тож швидше за все, поки що питання вступу Китаю до угоди зависне в повітрі.

Водночас багато чого залежатиме від згуртованості позиції Штатів. Річ у тім, що тепер біля керма не Трамп, а Байден. На нього тихоокеанські партнери й покладали надії, зокрема, і щодо вступу США до ТПП-11. Але поки новий президент не спішить повертатися до угоди: ставлення до неї серед американського істеблішменту різниться.

Тож якщо тихоокеанські партнери не побачать кроків на зустріч від США, то хтозна-як вирішиться питання вступу Китаю до ТПП-11. Але ясно одне: хоча торгової війни між Вашингтоном та Пекіном вже не буде, країни продовжуватимуть економічне протистояння. Однак тепер воно не нагадуватиме бої без правил, і нові домовленості китайців з американськими альянтами – цьому доказ.

Кривавий “Майдан” у М’янмі

Щити, димові шашки, барикади, жінки на “передовій” та вбиті мітингувальники – протести у М’янмі тривають вже понад місяць. Що відбувається у країні після військового перевороту?

На початку лютого зародки демократії, що вибудовувались у М’янмі з часів повалення авторитарної влади у 2015, опинились під загрозою руйнування. Тамтешня хунта здійснила військовий переворот, бо не погоджувалася з перевагою демократичних сил на останніх парламентських виборах – про ці події ми вже згадували в #пройди_світі.

Та за місяць ситуація загострилася.

10 лютого приблизно 100 тисяч людей вийшли на протести у М’янмі. Перша смерть серед мітингувальників відбулася 19 лютого: жертвою стала 19-річна дівчина. До речі, роль жінок у цьому всенаціональному повстанні колосальна: саме вони перебувають на “передовій” мітингів, чим посилають докір генералам, що скинули жінку-лідера з посади очільниці держави. Загалом, на протести виходять майже всі етнічні та релігійні меншини: бажання “відвоювати” демократію стало єднальним фактором.

3 ж березня стало найкривавішим днем із початку непокори у М’ямні: силовики вбили щонайменше 38 протестувальників, серед яких – діти. Раніше Сполучені Штати, які очолюють Раду Безпеки ООН у березні, на той же день призначили зустріч органу для вирішення кризи в країні.

Ситуація з представництвом М’янми в ООН не зовсім зрозуміла: коли Чжо Мо Тун, посол М’янми, засудив дії хунти в промові на світовій арені, заколотники його “звільнили”. І хоча усунення було незаконним, на посаду Мо Туна де-юре таки вступив його заступник Тін Маунг Наїнг. Потім стався наступний “сюрприз”: Маунг Наїнг зробив заяву, що теж йде з посади. Тож зараз країна не має представника в ООН, який би відстоював її інтереси на міжнародному рівні.

США вже встигли запровадити санкції проти лідерів хунти. Запобіжними заходами погрожує й ООН, але злочинна влада відповідає, що до санкцій вони звикли.

Все ж, позиція хунти у М’янмі доволі тверда – і останні події свідчать, що військові намагатимуться зберегти владу будь-яким чином.

Візит Папи Римського до Іраку

Уперше в історії Папа Римський відвідав Ірак. Навіщо ця місія та який її політичний підтекст?

Те, що відправився Папа Франциск на Близький Схід задля міжконфесійного діалогу, – безсумнівно. Та чому саме до Іраку? Все через іракських християн.

Раніше тут їх було чимало. Проте у 2003-му році після падіння режиму Саддама Хусейна та захоплення північного Ірану бойовиками ІДІЛ-у іракські християни опинились перед вибором: втекти закордон чи навернутись до ісламу, або ж загинути. Як наслідок: півторамільйонні християнські громади скоротились до 250 тисяч.

Але повернімося до міжконфесійного діалогу. Це – не перший візит понтифіка до Близького Сходу. У 2019-му ЗМІ тільки й гуділи про його візит до Об’єднаних Арабських Еміратів. Тоді він підписав з мусульманськими лідерами “Документ про братерство, мир у світі й спільне життя”, що дав старт новій епосі порозуміння між вірянами різних таборів. Про що документ?

Якщо коротко, то про мирні взаємини різних релігій у спільному світі. Документ закликає посилити працю задля прийняття толерантності, співробітництва та взаєморозуміння, а ще намаганням покласти край війнам.

Через призму цього документа й слід розглядати візит папи до Іраку: як продовження намагання його імплементувати.

Крім того, цей візит і про інший політичний маркер. Іраку цей візит дуже на руку, адже країна вже майже з двадцяток років у хаосі. Тож для іракських політиків візит Папи – нагода довести відносну стабілізацію ситуації в державі.

Чого ж Папі Франциску вдалося досягти? Чого варта лише зустріч Папи з лідером шиїтських мусульман – аятолою Алі аль-Сістані.

“Це важка подорож. А той факт, що Папа Франциск зустрічається з Сістані, є дуже важливим і позитивним знаком для всього Іраку, адже Сістані є добре відомим і поза межами шиїтської спільноти в Іраку”, – прокоментував в етері France 24 отець Патрік Дебуа, ексголова Комісії у зв’язку з іудаїзмом Конференції єпископів Франції.

Алі аль-Сістані – авторитет на батьківщині, який в складні часи мобілізував іракців голосувати чи вступати в лави армії й боротися. Тож його заява під час переговорів, що “християни повинні жити, як і всі іракці, в мирі й в опіці, з дотриманням усіх їх конституційних прав” – не слова на вітер.

Експерти кажуть, що для повного захисту християнських меншин, потрібна конституція, яка захищатиме свободи людей усіх груп. Однак поки не йдеться про підписання такого документу.

Підсумуємо. По перше, цією поїздкою Папа Римський підтримав багатостраждальних іракських християн. По друге, продовжив імплементувати “Документ про братерство, мир у світі й спільне життя” задля викорінення релігійної поляризації. І по третє, його візит став маркером відносної стабілізації ситуації в Іраку.

Ось так от: на перший погляд, наче винятково релігійна справа, а, розібравшись, в ній можна знайти стільки державницьких підтекстів.

Виборча реформа – останні цвяхи в труну автономії Гонконгу

Китай добиває автономію Гонконгу! Китай ініціює виборчу реформу, яка надасть перевагу компартії над місцевими демократичними політсилами. Чому це може поставити крапку в боротьбі гонконжців за автономію?

Щоб розібратися пригадаймо, як розвивався конфлікт провінції з Китаєм.

У 1997-ому Британія передала свою колонію – Гонконг – Китайській Народній Республіці. Згідно з китайсько-британською угодою та Основним законом Гонконгу до 2047-го року регіон має право на надзвичайно широку автономію. Єдине право, що перейшло Пекіна – захищати регіон та представляти його на міжнародному рівні, хоча Гонконг й має право участі в міжнародних організаціях.

Однак Китаю не надто вигідна автономія ключового фінансового центру в усій Південно-Східній Азії – це і є джерелом конфлікту. Найбільше загострення протистояння сталося у 2019-ому році: тоді уряд Китаю намагався впровадити закон про нацбезпеку Гонконгу.

Закон передбачав видачу злочинців у континентальну частину країни, а в цю категорію потрапляють і опозиційні до комуністів політики. Мільйони людей вийшли на вулиці, мирний протест переріс у штурм адміністративних будівель та сутички з поліцією. Таким чином гонконжці відстояли свої права і зірвали друге читання скандального закону. Але зараз ці здобутки під загрозою.

Щоб отримати контроль над цим багатим та інноваційним містом китайський прем’єр запропонував виборчу реформу в Гонконгу, яка, за його словами, має привести до управління регіоном справжніх “патріотів”.

Опозиція ж переконана: Пекін таким чином просуватиме своїх політиків, котрі будуть чітко виконувати волю комуністичної партії.

За даними державного медіа Сіньхуа Пекін пропонує розширити місцевий парламент з 70-ти до 90-та місць. Найцікавіше, що до цього його обирали 35 на 35 – половину прямими виборами, де перевагу завжди здобували демократи, а половину – через виборчу комісію, прихильну до комуністів. Тепер 35 депутатів обиратимуть на виборах як і раніше, а 55 обиратиме пропекінська виборча комісія, що знищить шанси на демократичний парламент.

Гонконг відреагував максимально стривожено. Активісти кажуть, що такі зміни знищать інакодумство та демократію в місті. Представник же автономії у парламенті заявив, що реформа “радикально” та “неконституційно” знищує демократію в регіоні.

Ми вже згадували в попередніх випусках #пройди_світу про звинувачення Байдена щодо згортання автономії Гонконгу, однак цікавіша реакція колишньої метрополії. Лондон надав всім мешканцям регіону право на отримання британського підданства і багато гонконжців цим вже скористалось.

Однак якоїсь чіткої та сильної позиції на Заході немає і це – проблема. Китай налаштований рішучо і, такі зволікання Заходу Сі Цзіньпіну тільки на руку. Таким чином чергова перемога Сі Цзіньпіна на міжнародній арені та ймовірний кінець гонконзької демократії вже дуже близько…

Над випуском працювали:

Журналісти: Мар’яна Гуменна, Данило Карпа, Христина Дмитришин, Ольга Волянська, Володимир Сухолиткий

Редактори: Христина Українець, Данило Карпа

Звукорежисер: Вадим Ільчук

Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram