#пройди_світ #2.5. Facebook заборонив новини в Австралії, США заодно з терористами (?) & Co

У подкасті #пройди_світ команда ПОЛІТподкасту оглядає п’ять найгарячіших новин світової політики

Сьогодні ми пройдемо світ від столиці Австралії Канберри, де Facebook заборонив читати новини, до Анкари, де Ердоган вимагає американців визначитися: чи вони з турками, чи з курдами. А також згадаємо про вакцинні санкції проти палестинців, нове загострення конфлікту в Кашмірі та те, чи повернеться клімат до політичного порядку денного у 2021-му.

Facebook заборонив читати новини у Австралії

Хай-тек не припиняє дивувати: цього разу в центрі уваги компанія Facebook, що заборонила публікацію будь-яких новин для користувачів з Австралії. Чому це – сигнал тривоги для всього світу?

Боротьба з цифровими гігантами в Австралії бере початок з 2017 року, коли країна взялась за розслідування їхнього впливу на медіа. Журналісти скаржилися, що втрачали чималу частину рекламних доходів через безоплатне розповсюдження новин на інтернет-платформах на кшталт Facebook чи Google. Тож антимонопольна комісія три роки працювала над розробкою законопроєкту, який мав би зобов’язати таких гігантів ділитися прибутками з авторами значної частини контенту – ЗМІ. І це аж ніяк не сподобалося хай-тек монополістам.

Facebook, наприклад, ще в серпні 2020 року заявив, що у разі ухвалення закону, він заборонить публікацію новин на своїй платформі. Ці ж умови пропонувалися й щодо Instagram. Проте, куди серйозніше сприймали позицію Google. У короткому описі згаданого вище законопроєкту на сайті парламенту навіть написали: Google може припинити роботу в країні після набуття чинності даного закону.

Результат виявився протилежним: компанія Google таки пішла на поступки й уклала угоди щодо розміщення новин з топвиданнями Австралії за гроші. Facebook же “гне свою лінію”: відтепер на території Австралії неможливо поширювати чи переглядати посилання на новинні видання у соцмережі. Така заборона має значний вплив: за даними дослідження університету Канберри 2020 року, 39% населення Австралії черпають новини з Facebook. Уявіть собі: майже половину австралійців відімкнули від інформаційного поля. Це вам не канали Медведчука з 4-відсотковою аудиторією відключити.

Тож рішення Facebook викликало шквал обурення серед влади та громадськості: прем’єр-міністр Австралії Скотт Моррісон каже, що “великі технологічні компанії, можливо, змінюють світ, та це не означає, що вони повинні ним керувати”, а користувачі соцмереж запустили кампанію #DeleteFacebook.

Поки що Facebook не заявляв про втілення подібних намірів за межами Австралії. Утім, світ уже зреагував на такі вибрики дітища Цукерберга: глава британського комітету, що відповідає за медіаіндустрію, назвав останній крок компанії “дією хлопчика-хулігана”.

Та самими заявами не обійдеться: майже аналогічні до австралійського закони зараз розробляють Євросоюз та Канада. Тож суто австралійська історія набула глобального масштабу, а провокаційні дії Facebook можуть зробити протистояння ще жорсткішим.

Ердоган звинувачує США у підтримці терористів

В Північному Іраку вбито 13 турецьких цивільних, підозрюють терористів Робітничої партії Курдистану. Ну, знову якісь конфлікти на Близькому Сході, то чому варто говорити саме про цей?

А що якщо ми скажемо, що у своїй заяві про цей випадок президент Туреччини звинуватив у вбивствах США?

Здається, слід розібратися детальніше. До вашої уваги дійові особи цих близькосхідних подій:

Курди – найбільша у світі етнічна група, що не має власної держави. Курдське населення вимагає надання ширшої автономії від влади держав, де вони проживають, але найактивніший цей рух за автономію – в Туреччині. З 1984-го рух за автономію тут очолює “Робітнича партія Курдистану”, або ж РПК, що вже понад 30 років безперервно воює з Туреччиною. ЄС, США, Туреччина визнають РПК терористичною організацією.

Та в стосунках Заходу з курдами є інший аспект: курдські Загони народної самооборони – головні союзники США у війні проти ІДІЛ-у в Сирії. Своїх союзників США підтримує фінансово, озброює та тренує.

А звідси й джерело конфлікту між США та Туреччиною: доки між курдською РПК та турецькими військами ведуться бої, США підтримує курдську самооборону. Між Робітничою партією та самооборонцями існують реальні зв’язки – чимало бійців самооборони є ексучасниками РПК.

Туреччина вже неодноразово натякала Штатам, що така ситуація проблематична, після ж ситуації з убивством мирних громадян Туреччини Ердоган твердо заявив: США час обрати: вони – на боці терористів, чи своїх союзників у НАТО – турків?

Що ж кажуть у Вашингтоні? Ситуація двобока: зараз в адміністрації Байдена чимало чиновників, що прихильно ставляться до союзу з курдами в боротьбі проти ІДІЛ-у. Деякі з них активно долучалися до впровадження програми підтримки курдських самооборонців ще за Обами.

До того ж лунало чимало припущень про охолодження стосунків між США та Туреччиною з приходом до влади Байдена. У США та Туреччини чимало точок незгоди, і протягом останніх років “єдиною річчю, яка все ще підтримувала стосунок між двома державами, були особисті стосунки Ердогана і Трампа” – твердить Майкл Рубін, колишній чиновник Пентагону.

Приязні ж між Байденом і Ердоганом шукати годі.

З іншого боку – після звинувачень Туреччини у США вже заявили про засудження вбивства цивільних бійцями РПК, і дехто вже трактує це як маленький крок назустріч Туреччині.

Тож зараз США опинилися на роздоріжжі. Підтримувати зв’язки з Туреччиною важливо: держави – союзники у НАТО, а потенційно – у боротьбі з Іраном та Росією. Хоч є інша версія розвитку подій – об’єднання двох останніх із Туреччиною проти американського впливу на Близькому Сході. Чи намагатиметься Вашингтон утримати такого непевного союзника, і чи пожертвує задля цього співпрацею з курдами?

Вакцинні санкції Ізраїлю проти палестинців

Поки Ізраїль лідирує у вакцинуванні, Сектор Гази й Західний берег Йордану його лише розпочинатимуть, та й то низькопробною вакциною. Обвинувачення ж летять у бік Ізраїлю, який, за думкою експертів ООН, має стати рятівним колом для напіввизнаних територій, частково йому підконтрольних. Та якою є реальна картина?

Сьогодні Західний берег Йордану і Сектор Гази утворюють палестинський анклав (Палестинську автономію). Зазирнемо ж до історії: Ізраїль окупував Західний берег у 1967-ому й від тих пір ця територія вважається спірною. Зараз регіоном частково керує Палестинська національна адміністрація й водночас Ізраїль, який досі не вивів звідси війська. Сектор Гази, своєю чергою, має більше автономії: ізраїльські збройні сили перебували тут лише до 2005 року. Після цього влада перейшла до рук ХАМАСу – терористичного угруповання, що не визнає суверенності Ізраїлю й хоче повернути всіх палестинців під одне крило. Відтоді Сектор Гази опинився під блокадою Ізраїля: сюди заборонили ввозити низку товарів, припиняли постачання електроенергії. Новим же важелем впливу стала вакцина.

15 лютого палестинські урядовці заявили, що Ізраїль перекрив доступ до постачання вакцини в Сектор Гази. Ізраїльський уряд пояснив, що просто не отримав схвалення від Ради нацбезпеки. Та ось, у середу, 2000 доз довгоочікуваного Sputnik-V для 2-мільйонного населення Сектору Гази врешті прибули.

Все ж, обсяг доставленої вакцини значно нижчий за бажаний. Правозахисні групи й палестинські урядовці стверджують: саме Ізраїль зобов’язаний вакцинувати 5 мільйонів палестинців, що мешкають на підконтрольних йому територіях.

Проте, ізраїльський уряд і раніше не виявляв у цьому питанні особливого ентузіазму: у січні тут розщедрилися “аж” на 5000 доз Moderna. Ізраїль посилається на угоду, підписану в Осло в 1955-ому, яка закріплює за Палестиною частину автономії, тож, мовляв – піклуйтеся про це самі.

Були й парламентарі, які запропонували скористатися зі скрути в Палестині: дозволити постачу вакцин за умови, що ХАМАС відпустить 2-ох військовополонених-ізраїльтян, а також поверне рештки 2 солдатів, які загинули в ізраїльсько-палестинському конфлікті 2014 року.

То чого ж очікувати Сектору Гази й Західному берегу? Щонайменше, підтримки від COVAX, який має поставити 240.000 доз вакцини від AstraZeneca і 37.000 – від Pfizer-Biontech наприкінці лютого. Але ця підтримка нічого не варта, якщо Ізраїль надалі блокуватиме доступ вакцин до цих регіонів.

Ось так вакцини не просто визначають порядок денний, рятують людські життя, а й у регіональних конфліктах стають невіддільним знаряддям політичної гри.

Нове загострення конфлікту в Кашмірі

У регіоні Кашмір – нове загострення. Індія згортає автономію, місцеві за підтримки Пакистану цьому протистоять. Прем’єр-міністр Пакистану закликає до проведення референдуму за посередництва ООН та припинення збройної агресії в спірному регіоні. Що це взагалі за Кашмір такий, яка історія конфлікту та чи стане 2021-ий вирішальним роком у боротьбі за регіон?

Почнімо з передісторії. У 1947 році після сторічного правління британські війська покинули Індію і країна впала в хаос. Хоча британці й поділили колишню колонію на мусульманську та індуїстську частини, Індію та Пакистан відповідно, місцевим розподіл земель не сподобався. Це вилилося у три індо-пакистанські війни та поділ спірного регіону – Кашміру.

Однак ті домовленості конфлікт не вичерпали. Мусульманська більшість прагнула приєднання до Пакистану, тож Індії довелося піти на поступки й у 1954-му країна надала Кашміру статус автономії, що частково заспокоїло місцевих на цілих 50 років.

Однак у 2019-му індійський уряд відкликав автономію Кашміру та ввів в регіон додаткові війська, чим знову відкрив ящик Пандори: індо-пакистанські стосунки знову загострилися. Спершу мова була лише про локальні дипломатичні розбірки.

Уже цьогоріч 5-го лютого уряд Пакистану звернувся до ООН з проханням звернути увагу на ситуацію в Кашмірі та забезпечити проведення референдуму.

І цей заклик серйозний, адже таке волевиявлення жителів Кашміру передбачене резолюцією ООН ще від 1948 року.

Пропонується три варіанти розвитку подій: приєднання всього Кашміру до Індії, приєднання території до Пакистану та її незалежність. Прем’єр-міністр Пакистану сказав, що готовий надати незалежність, якщо того захоче народ. Однак Індію такий варіант не влаштовує!

Як відреагував світ? 19 лютого незалежні експерти ООН оприлюднили звіт щодо ситуації в регіоні. “Втрата автономії та запровадження прямого управління з Нью-Делі обмежує можливість місцевих меншин захищати свої права”, – кажуть в організації.

Не ООН єдиною. DeutscheWelle пише, що ЄС має легітимний привід для введення санкцій проти Нью-Делі й буде змушений реагувати на фактично військову окупацію автономного регіону.

Але чи стане залучення ЄС та ООН вирішальним? Цілком ймовірно, адже ситуація в регіоні напружена, а тиск та санкції можуть схилити Індію до проведення референдуму. Та й Пакистан схоже налаштований серйозно. Адже саме Індія не зацікавлена у перемовинах, бо мусульманська більшість скоріш за все проголосує, якщо не за приєднання до ворожого Пакистану, то за незалежність.

Як через коронакризу всі про глобальне потепління забули, а зараз пригадують (але це не точно)

Світ знову зважає на проблеми клімату. Якщо минулого року коронакриза витіснила кліматичний порядок денний, то тепер Білл Гейтс та Ілон Маск беруть ситуацію під особистий контроль. Та що кажуть політики? Спробуємо розібратися.

Так би 2020-й прокоментувала Ґрета Тунберг. Адже якщо останніми роками більшість світових лідерів тільки й робили, що намагалися хоч якось боротися з глобальним потеплінням, то під час пандемії це питання відійшло на задній план.

Наведемо простий приклад. Щорічно з 1995-го ООН організовувало конференції з питань зміни клімату й конференція 2020-го стала першою, яка не відбулася. Вона ж мала стати першою серйозною перевіркою рішучості країн дотримуватися Паризької кліматичної угоди.

Але подію перенесли на 2021-й, що, за словами CNN, дало змоги світовим лідерам трішки знехтувати проблемою. Але зміни клімату нікуди не зникли: торішні пожежі в Каліфорнії та Австралії та нинішня аномально сніжна зима цьому доказ.

Згідно ж з дослідженням, викладеним у журналі Scientific American, хоча локдаун призвів до зниження викидів CO2 на 7 відсотків у 2020 році й всі ми чули, що до Венеції повернулися дельфіни, ці досягнення є радше результатом теперішніх обставин і аж ніяк не свідчать про прогрес людства у кліматичному питанні.

Крім того, дослідники стурбовані тим, що жодна велика країна не збирається обмежувати потепління до 1,5 градусів Цельсія, що передбачалося Паризькою угодою. І це все настільки погано, що торік у грудні генсек ООН Антоніу Гутерреш закликав всі країни оголосити “кліматичну надзвичайну ситуацію”.

То що пора пакувати валізи та переїжджати на іншу планету? Поки не зрозуміло.

З одного боку, бачимо позитив. На днях Білл Ґейтс обіцяє виділити 2 мільярди доларів на боротьбу зі зміною клімату. Для порівняння, на розробку вакцини від COVID-19 торік він виділив у 20 разів менше. Ілон Маск же пообіцяв виділити 100 мільйонів доларів премії за технологію уловлювання CO2.

Окей, але ми говоримо зараз про інфлюенсерів. А що на політичному порядку денному?

Тут теж є надія.

Так до Кліматичної угоди повернулися США й обіцяють надолужити згаяне. Крім того, за словами Петтері Тааласа, очільника Всесвітньої метеорологічної організації, у нас є як технологічні, так і економічні засоби для досягнення кліматичних цілей. Але для їх досягнення поки бракує політичної волі.

Тож чого чекати? У CNN підсумовують, що країни поступово оговтуються від коронакризи, тож ймовірно світ знову серйозно візьметься за глобальне потепління. Ми ж додамо, що свіжі заяви інфлюенсерів Ґейтса та Маска можуть посприяти цьому.

Над випуском працювали:

Журналісти: Христина Дмитришин, Христина Українець, Ольга Волянська, Володимир Сухолиткий, Данило Карпа.

Редактор: Данило Карпа

Звукорежисер: Вадим Ільчук

Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram