#пройди_світ #2.20. Зустріч імені Байдена та Путіна, США + Іран = 💔 & Co.

Сьогодні ми пройдемо світ від Женеви, де пройшла довгоочікувана зустріч Байдена та Путіна, до Ірану, де в президентських перегонах лідирує недружній до США тип. А також згадаємо про саміт НАТО та “Великої сімки” і пробайденівські загравання Кім Чен Ина.

Довгоочікувана зустріч Байдена та Путіна

У Женеві нарешті відбувся довгоочікуваний саміт президентів США і Росії Джо Байдена та Володимира Путіна. Про що говорили лідери та до чого врешті дійшли? 

Останній раз президенти зустрічалися ще у березні 2011-го. Тоді Байден був віцепрезидентом, а Путін – прем’єр-міністром. Вже цьогоріч президенти країн зустрілися знову та обговорили цілий спектр тем.

Але не переговорами єдиними. Зустріч запам’яталася також і обміном подарунків. Байден підготував Путіну сонцезахисні окуляри-авіатори та скульптурою зубра. Путін же подарував набір з інструментами для традиційного в Росії хохломецього розпису.

Окей, подарунки, звісно, річ чудова, та які найцікавіші теми зачіпали президенти на зустрічі?

Очільники обговорили договір щодо скорочення ядерних озброєнь між країнами. Домовилися, що ще до закінчення терміну договору СНВ-3 у 2024-му, розпочнуть консультації про те, що ж робити зі зброєю далі. 

Говорили також про торгівлю. Байден заявив, що США не проти торгувати з Росією, якщо тільки не йдеться про порушення міжнародного права. 

До речі, про права. Байден різко заявив, що якщо Росія далі продовжуватиме порушувати права людей, зокрема, йшлося і про Навального, то наслідки будуть руйнівними.

І найцікавіше для нас – війна в Україні. Путін стверджує, що українська сторона повинна внести зміни до Конституції щодо політичної інтеграції Донбасу в українське право. У тому числі мова й про проведення виборів на тимчасово окупованих територіях. І лише після юридичних нововведень та виборів кордони між Україною і Росією займуть українські прикордонники.

За словами Путіна, Байден погодився, що основою врегулювання конфлікту є Мінські угоди. Сам Байден на пресконференції згадав Україну лише одним реченням, наголосивши на тому, що США продовжує підтримувати її суверенітет.

Говорили-балакали, але що у результаті вирішили? А вирішили небагато. По-перше, пам’ятаєте, як ми у попередніх випусках #пройди_світу згадували про атаки на Colonial Pipeline та інші елементи критичної американської інфраструктури російськими хакерами? Так от на пресконференції Путін вміло перевів карти та заявив, що найбільша кількість кібератак у світі насправді здійснюється з боку США. Проте, у результаті, сторони таки домовилися створити профільні групи з питань стратегічної стабільності, тобто контролю над озброєннями та кібератаками. 

По-друге, усі ж пам’ятають різке висловлювання Байдена про те, що Путін – вбивця? Після декількох місяців дипломатичного протистояння саме через цю фразу та нові санкції проти Росії, послів США та Російської Федерації все ж вирішили повернути до Москви й Вашингтона.

То які ж підсумки саміту? Аналітики кажуть, що головним підсумком саміту можна назвати те, що він взагалі відбувся. Сама ж зустріч закінчилася без гучних домовленостей. Оглядачі британської газети The Guardian припускають, що принаймні теоретично певний прогрес у російсько-американських відносинах можливий, але найближчим часом його чекати точно не варто.

Фаворит президентських виборів в Ірані, що вкрай недружній до США 

В Ірані обрали нового президента. Хто це та в якому напрямку збирається вести країну?

У п’ятницю 18 червня в Ірані, відбулися вибори на пост президента держави. Переміг Ебрагім Раїсі – консервативний керівник судової влади з неоднозначним минулим. Як виллється це минуле у майбутній каденції Раїсі?

Вибори президента в Ірані – це не вибори в США, які визначають майбутню політику усієї країни. Президент в Ірані не є главою держави – такою є функція Верховного лідера Ірану, яким ще з 1989 року є Алі Хаменеї. Йому належить авторитарна влада, а президент у цій ієрархії є другим – до його повноважень належать представницькі функції та щось на кшталт функцій прем’єр-міністра.

Та все ж президент в Ірані теж важливий. За участі попереднього президента Хасана Рухані у 2015 Іран підписав угоду, що обмежила ядерну програму країни в обмін на зняття ряду міжнародних санкцій, зокрема, саме з боку США. У 2018-му за Трампа США вийшли з цієї угоди й відновили санкції, чим добряче вдарили по економіці Ірану. Тому перед торішніми виборами в США Хасан Рухані закликав тоді  ще  кандидата в президенти Джо Байдена “компенсувати минулі помилки”. 

Та чи буде така можливість в Ірану тепер? Ебрагім Раїсі відомий своїми радикально консервативними поглядами та жорстоким минулим. Про це згадує і політолог-сходознавець Михайло Магід: 

“Він відомий, як жорстокий суспільний і політичний діяч. Його критики говорять про його відповідальність за дуже серйозні злочини, зокрема, за масові страти опонентів режиму в 1988 році. Він вважається одним з організаторів масових репресій і політичних вбивств, коли був ще зовсім молодою людиною”.

Саме через причетність до репресій Раїсі знаходиться під санкціями з боку США. До того ж він відомий як жорсткий критик Заходу та прихильник максимальної ісламізації політики.

Основне питання, яке викликають ці вибори – чи вплине прихід до влади такої особистості на те, що США відмовиться перепідписати угоду про ядерну політику, перемовини про що країни ведуть останні декілька місяців. Також важливими є іранські внутрішні питання та взаємини із Росією.

Річ у тім, що хоча Раїсі підтримує економічний розвиток Ірану, однак виступає проти відкриття Ірану іноземним інвесторам. Каденція його попередника завершується аж в серпні, тому є надія, що він ще встигне владнати стосунки із США. А навіть якщо цього не станеться, експерти переконані, що ультраконсервативні настрої та антизахідна риторика нових іранських лідерів укладенню угоди не завадять. 

“Адміністрація Байдена матиме справу з Іраном, дарма хто при владі. І схоже на те, що угоду буде відновлено. Її впровадження буде складним, але, я думаю, адміністрація Байдена забезпечить достатнє послаблення санкцій”, – стверджує Марк Фітцпатрік, працівник Міжнародного інституту стратегічних досліджень.

Але чи не вплине Раїсі на розвиток подій в протилежному напрямку в майбутньому обіцяти ніхто не може. Погляди ж нової влади лише сприятимуть зближенню Ірану з Росією, як з можливим союзником проти Європи.

Тобто ці вибори затвердили при владі праві сили й підтвердили авторитарність іранської влади. Наскільки сильно вони вплинуть на стосунки Ірану з США та наскільки сильно вплинуть на ще більше утвердження мусульманських традицій у політиці держави лише Богу… Ой, даруйте… Аллаху відомо!

Як там українське ПДЧ? Підсумки саміту НАТО

Не самітом Байдена та Путіна єдиним: 14 червня у Брюсселі відбувся саміт голів держав-членів НАТО. Напередодні події в українському інфопросторі досить часто лунали згадки про неї. Тепер же можемо підсумувати, як результати співвідносяться з очікуваннями, про що домовилися альянти найсильнішого військового блоку, зокрема, стосовно взаємодії з Росією та Китаєм.

Але почнемо зі сподівань Києва. По-перше, Україна наполягала, щоб її також включили до числа учасників саміту, як тісного партнера Альянсу та кандидата на вступ. Але у НАТО пояснили, що no offence, але формат цьогорічного з’їзду не передбачає участі третіх держав. 

Також напередодні Україна активно педалювала ідею отримання Плану дій щодо членства в НАТО (відомого як ПДЧ), який передбачає покрокову інструкцію як  країна-кандидат може стати членом Альянсу. Однак було розуміло що на саміті 2021 надання ПДЧ не буде, адже деякі країни бояться таким чином роздратувати РФ, а, відтак, всередині НАТО немає консенсусу. Але такі українські вимоги були більше націлені на стратегію “вимагати більшого, щоб отримати максимум можливого”.

Хоч і не ПДЧ, але в результаті саміту Україна таки отримала політичні перемоги. По-перше, у своєму комюніке НАТО підтверджує рішення Бухарестського саміту 2008 року, де Україні пообіцяли, що вона стане членом об’єднання. Також підтверджено, що шляхом до членства буде саме ПДЧ. А по-друге, як зауважує “Європравда”, Україну прирівняли до Грузії на її шляху до членства, а Тбілісі останніх 10 років було більш перспективним кандидатом ніж Київ. 

Важливою темою саміту була Росія.

“Ми бачимо модель поведінки Росії – це агресивні дії щодо сусідів: України та Грузії, а також кібератаки, гібридні атаки, отруєння в тому числі супроти країн НАТО, і звичайно це призвело до погіршення відносин між НАТО та Росією. Наші відносини зараз у найгіршому стані з кінця Холодної війни”, – каже генсек НАТО Столтенберг.

Внаслідок цього Альянс посилює свою колективну оборону, при цьому не відмовляючись від діалогу з Москвою і навіть наполягає на його важливості та актуальності.

Однак фокус оборонного союзу, сформованого, як антипод Москви, зсунувся в бік Пекіну.

“Нарощення військової сили Китаєм, наростальний вплив та силова поведінка також кидає виклик нашій колективній безпеці й ми повинні відповісти їм разом, як альянс”.

США активно називає Китай загрозою ще з часів Трампа, в той час, як Європа поводилася більш стримано, однак тепер поведінка Китаю усім союзом визнається “систематичним викликом” міжнародній системі безпеки. 

Підсумовуючи, Україна не отримала те, чого найбільше вимагала від НАТО напередодні, але при тому впевнено й успішно просувається на шляху до членства. Росія надалі визнається ключовою військовою загрозою Альянсу і відносини з нею погані як ніколи, але ізоляції РФ очікувати не варто. Європа ж приєдналася до США у визначенні Китаю як наростальної загрози для своєї безпеки. Ось такими були основні рішення Брюссельського саміту.

А як там на саміті “Великої сімки”?

І на добавку розповімо вам про третій саміт – зустріч “Великої сімки”. Та чи був він не менш важливим за інші саміти? Спробуємо розібратися.

Отож, протягом 11-13 червня у місті Корнуолл, що у в Великій Британії, відбувався саміт країн “Групи семи”.

Чимало активістів одразу вилили шквал критики на країн-учасниць через неприйняття серйозних рішень щодо кліматичної ситуації у світі. Мовляв, у 2009 “Велика сімка” пообіцяла пожертвувати 100 мільярдів доларів на боротьбу з глобальним потеплінням до 2020 року, але відтермінувала це до 2025-го. Все ж, чимало світових медіа й сам прем’єр-міністр Британії Борис Джонсон називають цей саміт вирішальним для світу.

Та що ж таке сама G7? До неї входять Франція, Сполучені Штати, Велика Британія, Німеччина, Японія, Італія та Канада. Очільники цих урядів регулярно зустрічаються, щоб обговорити спільні економічні проблеми та узгодити економічну політику.

“Велику сімку” вважають не надто впливовою через те, що вона не включає до себе декотрих економічно країн-стейкхолдерів, як-от Індію чи Китай. На думку Джеффрі Сакса, економіста й директора Інституту Землі Колумбійського університету, G7 втратила свою актуальність і розкидається пустими обіцянками. 

Але поглянемо на ситуацію з іншого боку та оцінимо рішення, які прийняла “Група семи” у 2021. 

У попередньому випуску #пройди_світу ми згадували про наміри Байдена пожертвувати пів мільярда доз вакцин проти ковіду для бідних країн. За результатами саміту, ще 500 мільйонів доз виділять інші країни G7. 

“Наша мета: спільно зі Сполученими Штатами та іншими членами “Великої сімки” вакцинувати весь світ до кінця 2022-го року”.

До того ж G7 має намір створити умови для отримання вищої освіти для 40 мільйонів дівчат в бідних країнах та більше інвестувати в розвиток ринку праці.

Важливою темою, як і на саміті НАТО, був Китай: наголосили на необхідності “прозорого” дослідження походження коронавірусу, а також обмеженні впливу країни на світову торгівлю, розвиваючи свою. G7 оскаржуватиме непрозорі умови ринку та порушення прав уйгурів. Іншою “реальною дією” стало встановлення 14%-ого мінімального податку на мультинаціональні корпорації.

Підсумовуючи, можна сказати, що саміти G7 мають значення, бо вони відбивають спільні інтереси найсильніших держав Заходу. Висновки “Великої сімки” щодо порятунку глобальної економіки точно візьмуть до уваги на саміті Світової Організації Торгівлі у грудні. До того, саміт знаменує показове відновлення теплих стосунків між Європою та США та спільне бачення майбутнього. Але “реальних дій” все-таки бракує.

Пробайденівські загравання Кім Чен Ина

“Діалог та конфронтація” з США: готовність Північної Кореї до перемовин чи завуальований заклик про допомогу? 

Північна Корея – вічна проблема світової спільноти. Держава завжди прагнула визнання свого ядерного статусу й шукала важелі впливу на Вашингтон, нагнітаючи напругу своїми балістичними ракетами. Нагадаємо, що в нашому #спецвипуску про міжнародну політику Байдена Дмитро Шеренговський, політолог-міжнародник прогнозував, що ми ще почуємо про КНДР:

“Для Північної Кореї питання ядерної зброї – це питання екзистенційне. Тобто без нього неможливо забезпечити режим, який існує в Північній Кореї”.

Але повернімося трішки назад. Трамп робив нібито прогресивні кроки назустріч КНДР. Провів особисті зустрічі з Кім Чен Ином та уклав Сингапурську угоду у 2018 році. Обидва президенти вважали цей договір одним із найбільших своїх зовнішньополітичних досягнень, хоча він передбачав лише туманний пункт про ядерне роззброєння та встановлення миру на півострові.

Проте, тепер Пхеньяну потрібно турбуватись про інше… Країна переживає серйозний економічний спад через міжнародні санкції й відмову від торгівлі з Китаєм через Covid-19. Про це ми вже згадували в десятому випуску #пройди_світу.

Тепер Кім Чен Ин заявив, що країні потрібно підготуватися до “діалогу та конфронтації” з США, а “особливо до конфронтації”. Раніше КНДР ігнорувало зусилля нового уряду встановити дипломатичний зв’язок, а потім і зовсім почала кидатися образами ніби: “США розпалює конфлікт на Корейському півострові, за що поплатиться”. Вишенька на торті – провокації Байдена випробуваннями балістичних ракет.

Вже зараз на з’їзді Робітничої партії лідер КНДР сказав, що держава готова встановити “нові відносини”, якщо Вашингтон відмовиться від своєї “ворожої політики”. Але Байден пообіцяв застосувати дипломатичний підхід “жорсткого стримування”. Прессекретарка Білого Дому, Джен Псакі прокоментувала це так:

“Наша політика не буде зосереджена на досягненні грандіозної угоди й не буде покладатися на стратегічне терпіння. Ми будемо дотримуватися вивіреного, практичного підходу, відкритого для дипломатії з КНДР, та досягнення практичного прогресу”.

Тому адміністрація Байдена має чітку позицію денуклеаризації Кореї й не поспішає знімати санкції. Водночас корейська служба BBC каже, що Кім зайняв стратегію вичікування, й за його двозначними словами ховається сигнал про готовність КНДР повернутися до переговорів. Хоч він і акцентував на підготовці до протистояння, але утримався від прямої критики США й інших провокативних висловлювань.

Експерти підтверджують ці слова, зазначаючи, що країна схоже визначилась і готова відновити переговори з Америкою, хоча вірогідно обговорить терміни й масштаби з Китаєм.  

Таким чином Північна Корея сигналізує про відкритість до діалогу з США, зважаючи на свої продовольчі проблеми та пандемію. Хоча про повне ядерне роззброєння, яке вимагають американці, ще говорити дуже рано.

Над випуском працювали:

Журналісти: Мар’яна Гуменна, Юлія Зюбровська, Дмитро Димид, Христина Дмитришин, Анастасія Товста

Редактор: Данило Карпа

Звукорежисер: Вадим Ільчук

Дизайн обкладинки: Остап Заяць

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах. Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

#пройди_світ #2.19. Неймовірні пригоди української форми, ляпас для Макрона & Co.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram