#пройди_світ #2.17. Арешт Протасевича, “Ні Pfizer!” у Франції & Co.

Сьогодні ми пройдемо світ від Білорусі, де арештували ексредактора опозиційного ЗМІ Nexta, до Франції, де Росію підозрюють в антивакцинній пропаганді. А також згадаємо про свідчення творця агіткомпанії Брекзиту проти прем’єра Джонсона, нерозв’язаний конфлікт в Карабасі, та вступ на четвертий президентський термін сирійського диктатора Асада.

Арешт ексредактора опозиційного ЗМІ Nexta Протасевича

Мабуть, кожен вже чув, що у Білорусі силоміць посадили пасажирський літак, щоб заарештувати опозиційного журналіста Протасевича. 23 травня, рейс Ryanair Афіни-Вільнюс за декілька хвилин до перетину литовського кордону здійснив вимушену посадку в Мінську. Білоруські диспетчери тоді повідомили пілотів, що на борту може бути вибухівка. Щоб переконати пілотів посадити літак, білоруси навіть підняли в повітря винищувач.

Але в літаку жодної бомби не знайшли, зате заарештували двох пасажирів – Романа Протасевича та його дівчину, Софію Сапегу. Як згодом виявилося, повідомлення про мінування було фейковим, а літак посадили за особистим наказом Лукашенка.

Протасевич – відомий білоруський опозиційний журналіст, котрий був головним редактором новинного телеграм-каналу Nexta. Канал відігравав важливу роль у координації масових протестів проти режиму Лукашенка. За це та за іншу антирежимну діяльність на батьківщині Протасевича звинувачують в розпалюванні соціальної ворожнечі, організації масових заворушень та навіть внесли до списку терористів, за що йому загрожує смертна кара. Тож в час протестів він жив у Польщі під політичним притулком.

“Те що сталося вчора – це міжнародний скандал. Життя європейських цивільних було в небезпеці вчора. Це неприйнятно, і саме тому ми ставимо питання санкцій на обговорення Європейською Радою”, – каже президент Європейської Ради Шарль Мішель. 

Таку ж позицію мали держави-члени ЄС, лідери яких уже за два дні після ситуації, в рамках Європейської Ради, постановили накласти економічні санкції та встановити авіаційну блокаду Білорусі. Європейська Комісія – виконавчий орган ЄС, заморозила інвестиційну допомогу Білорусі на суму 3 мільярди євро, а за декілька днів після того пообіцяла, що надасть фінансову підтримку на ту ж суму, але … лише після того, як режим почне демократичні перетворення. Про нові санкції заговорили й у США.

Численні світові авіакомпанії одразу почали оминати авіапростір Білорусі, а білоруській національній авіакомпанії Белавіа закрили доступ до повітряного простору ЄС. Україна також повністю припинила авіасполучення з сусідом та готує пакет санкцій.

Цікаво, що державні медіа Білорусі розглядають Протасевича як українського найманця, який набрався досвіду на війні та революції в Україні й тепер організовує щось подібне в Білорусі. Роман дійсно бував в Україні в гарячі роки, але, за його словами лише спостерігав за подіями на Майдані, а також був журналістом на російсько-українській війні, де діяв при полку “Азов”.

Події з літаком мають настільки велике значення, бо відтепер свавілля Лукашенка виходить на міжнародний рівень і вже не може називатися внутрішньою проблемою Білорусі. Тут самопроголошений президент посягнув на безпеку іноземного літака з іноземними цивільними громадянами, що не мали жодного стосунку до Білорусі. 

Оглядачі The Politico розмірковують: чи ефективним є теперішній санкційний тиск Заходу на Лукашенка, якщо той дозволяє собі все резонансніші злочини? Нові санкції та все сильніша ізоляція поступово перетворюють Білорусь на Північну Корею посеред Європи, але чи є це ефективним способом для стримування тиранів та просування демократії у світі? Питання залишається відкритим.

Російська антивакцинна пропаганда у Франції

Перед вами опції – вакцинуватись Pfizer, AstraZeneca та Sputnik-V. Оберете ви, ймовірно, перший варіант. Але нині маємо цікавий прецедент – антифайзерівська кампанія набирає обертів у Франції. Як так, і до чого тут Росія – сьогодні обговоримо. 

Що трапилось? “Fazze”, нібито впливова маркетингова компанія, написала низці французьких соцмедійних інфлюєнсерів. Їх просили пояснити своїй аудиторії, що смертність від Pfizer є втричі вищою, ніж від AstraZeneca, а також озвучити питання “чому деякі уряди закуповують “Pfizer”, коли він небезпечний?” в обмін на 2000 євро. 

Вакцинний скептицизм у Франції й так чималий: в грудні лише 40% людей заявили, що не проти вакцинації, у той час, як у Британії цей показник – 77%. До того ж у березні темпи вакцинації в країні уповільнились через кризу довіри до AstraZeneca й масовий скепсис, містера Макрона зокрема. Тож зараз скептицизм украй небажаний. 

Якою була реакція? Французький міністр із питань здоров’я, Олів’є Веран, заявив: “Я не знаю, звідки корінь цієї пропозиції – з Франції, чи з-за кордону. Це жалюгідно, небезпечно й безвідповідально”. 

Французькі контррозвідувальні служби ж провели дослідження й зараз підозрюють у цій кампанії Кремль. По-перше, компанія “Fazze” зазначила, нібито базована в Британії, хоч насправді не зареєстрована там, а облікові записи її працівників у LinkedIn вказують, що вони з Росії. По-друге, наратив кампанії збігався з офіційною сторінкою у твіттері “Sputnik-V”, що писала про те, що смертність реципієнтів Pfizer більша, у порівнянні з AstraZeneca. Служби також порівняли нинішню дезінформаційну кампанію зі спробою втручання Кремля до президентських виборів у США 2016-го року. 

Обґрунтовує компанія власні вимоги тим, що Pfizer – вакцина мРНК-типу, що виготовлялась по-новому – тому й небезпечна. Насправді препарат мРНК-типу легко розробляється в належно оснащеній лабораторії та є безпечнішим, ніж ДНК-типу, адже не може “вбудуватись” в ДНК, і, відтак, спровокувати якісь зміни. Саме Pfizer-BionTech, разом із подібно виготовленою Moderna, ЄС і Штати затвердили першими.

Підсумуємо: найімовірніше, “інтрижка” від “Fazze” – справа рук Москви й спроба підірвати довіру до західних інституцій. Місяць тому у своєму рапорті ЄС уже писали про хвилю дезінформації щодо західних вакцин збоку Росії.

І, схоже, не лише Франція потребує механізму протидії подібним інфовкидам не лише задля чистоти інфопростору, а й задля здоров’я своїх громадян. 

Свідчення творця агіткампанії Брекзиту проти прем’єра Джонсона

У Лондоні відбулося слухання свідчень Домініка Каммінґса перед комітетом Парламенту, який розслідує кволу реакцію уряду Джонсона на пандемію у 2020 році. Хто такий Каммінґс, у чому звинувачують Джонсона, та який вплив це може мати на господаря дому на Даунінґ-стріт, №10?

Каммінґс – головний радник прем’єра – став відомим ще до вступу на високу посаду. Цей пан створив успішну агітаційну кампанію за вихід Сполученого Королівства із ЄС. Саме йому приписують авторство славнозвісного гасла “Let’s take back control!”, під яким пройшла агітація. Також прем’єр Джонсон завдячує Каммінґсу перемогою консерваторів на парламентських виборах.

Але стосунки прем’єра і топрадника не втримались довго. У листопаді нашого героя попхали із Даунінґ-стріт, а у цю п’ятницю він вже люто критикував колишнього шефа перед членами Парламенту.

Завдяки успішній кампанії з вакцинації, багато з нас вже не пам’ятають, що творилося у Сполученому Королівстві на початку пандемії. В цей час Лондон дуже неохоче впроваджував жорсткі карантинні обмеження, що розглядалися як план “Б”. Натомість дотримувались первинного плану: мінімізувати економічні збитки та начебто досягнути колективного імунітету. Також уряд звертав мало уваги на епідемічну безпеку в пансіонатах для людей похилого віку, де люди особливо вразливі й вірус легко поширюється. В результаті, станом на кінець травня 2020, Британія лідирувала в Європі за жертвами від Covid, із 43 тисячами смертей, третина з яких, у пансіонатах. Відповідальність за це все покладали саме на Джонсона. Подейкували навіть, що він сказав, що волів би бачити радше “гори трупів”, ніж черговий локдаун. 

Таку злочинну бездіяльність, некомпетентність та контроверсійні цитати прем’єра підтвердив свідченнями ексрадник Каммінґс.

Що цікаво, за словами Каммінґса, прем’єр навіть хотів прийняти ін’єкцію Covid-у в прямому етері, мовляв, щоб показати людям, що нічого боятися. 

Прем’єр та інші урядовці відкидають емоційні звинувачення Каммінґса. Здавалось, що Джонсон, якого раніше часто сприймали як популіста та неспроможного політика, ризикує втратити свою свіжу репутацію здатного до дій урядовця, здобуту на фоні успішної вакцинації, та підтверджену на переможних місцевих виборах. Та якщо раніше деякі оглядачі припускали, що під прем’єром може захитатися крісло внаслідок свідчень Каммінґса, то тепер потенційні наслідки не виглядають настільки серйозними, і заклики до відставки не лунають з трибун парламенту.

Нерозв’язаний конфлікт в Карабасі

Вперше після підписаної в листопаді 2020 року угоди про перемир’я, стосунки між Азербайджаном і Вірменією знову ризикують перейти у військову фазу. 12-го травня Вірменія звинуватила Азербайджан у посяганні на її суверенітет і провокаціях на державному кордоні.

Також міністерство оборони Вірменії повідомляє про бій їхніх підрозділів з силами азербайджанської армії. Важливо, що перестрілка відбулася на території Республіки Вірменія, а не в Нагорному Карабаху. 

Чи буде нова війна та якою буде реакція Росії на вторгнення на територію її союзника?

У результаті згаданої перестрілки загинув один вірменський військовослужбовець. Однак у Баку заявили, що азербайджанські військові не вступали в бій, а загиблий вірменин це випадковість до якої вони не причетні. Цікавішим є визнаний обидвома сторонами інцидент, коли шість вірменських солдатів потрапили в полон. Тоді вже на азербайджанській території зловили вірменських інженерів, які, за інформацією Баку, хотіли замінувати логістичні шляхи. Єреван же заявив, що вони лише проводили інженерні роботи на своїй території. 

Минулого року ми активно висвітлювали загострення між цими державами. Тоді Азербайджан розгромив вірменські війська і відвоював значну частину спірного Нагірного Карабаху. У ході перемовин за посередництва Москви уклали угоду про припинення вогню. Згідно з нею всі відвойовані території залишалися за Баку. Також Азербайджану поверталися й інші окуповані Вірменією райони. Єреван залишив за собою лише безпосередньо територію невизнаної Нагірно-Карабаської республіки. Для контролю за виконанням угоди в регіоні розгорталися миротворчі війська РФ. 

Чому ж там знову неспокійно?

Обидві сторони “уточнюють” кордони й заходять на територію, яку вже інша сторона вважає своєю. Вірменія вимагала від Організації договору про колективну безпеку – військового альянсу на пострадянському просторі – втрутитися та відбити агресію Баку. 

Однак Москва – лідер альянсу – лише заявила, що готова допомогти з демаркацією кордону. 

Поки Москва “виступає з ініціативами” в ситуацію втручаються інші держави. Франція заявила, що готова ввести своїх миротворців у регіон у випадку відповідної резолюції ООН. Парламент Вірменії підтримав ідею звернутися до Ради Безпеки ООН для вирішення конфлікту та направив відповідну вимогу до уряду країни. Звернення Єревану до Радбезу покаже безсилля та безсенсовність ОДКБ як альянсу, а Москви – в ролі миротворця.

Отже, на жаль, конфлікт не вирішено. Однак зараз питання скоріше не в перестрілках чи локальних конфліктах, а в тому чи не підірве ця ситуація авторитет РФ, та чи дасть Пашинян все ж демаркувати кордон та виконати умови договору – адже Баку вже заявило, що зробить це силою за потреби. 

Вступ на четвертий президентський термін сирійського диктатора Асада

Башара аль-Асада – на четвертий термін! Чи були останні президентські вибори в Сирії фарсом? Нині розглянемо. 

Сирійський диктатор переміг на останніх виборах, здобувши 95% в регіонах, підконтрольних сирійській владі – це більша частина Сирії, окрім Ідлібу, провінцій Алеппо, Ракки, Хасеке, Дайр-ер-Заур. Уперше з 1960-го, в сирійського лідера були противники: ексміністр з парламентських справ, Абдалла Абдалла, й глава опозиційної партії “Національно-демократичний фронт” – Махмуд Марей. 

“Башару аль-Асаду необхідні ці вибори, щоб легітимізувати його владу і на внутрішньому, і на зовнішньому фронті”.

Сімейство Асадів головувало Сирією ще з 1970 року, а керівна відтоді партія “Баас” активно просувала до влади лоялістів. 2000-го ж до влади прийшов Башар. А вже у 2011-му Арабська весна не оминула Сирію й поєдналась із низкою антиурядових протестів, які вимагали відставки Асада й вилились у затяжну громадянську війну. 

Реакція світу на сирійські вибори різношерстна. Представники делегації Білорусі, Росії й Ірану – союзники сирійського уряду – спостерігали за виборами й визнали їх правомірними. Штати ж, Британія, Франція, Німеччина й Італія охрестили вибори фіктивними й підтримали опозицію у вигнанні. Остання назвала їх “продовженням тиранії”. 

“Вибори передусім демонструють, що Асад залишається при владі, всупереч всьому спротиву сирійців останні 10 років”, – твердять експерти. Перемогу диктатор, щоправда, здобув не без підтримки Ірану й Росії, які стали на його бік у внутрішній війні. 

“Диктатор фактично сигналізує, що планує залишатись там, де є. Він залежить від людей, які допомагають йому утримувати владу. Це Іран і Росія на міжнародному рівні. “Ополченці” ж, воєначальники й бізнес-еліти всередині країни”.

Вони, за словами фахівців, допомагають йому триматись біля владного штурвала й чекають своєї винагороди. Так, Росія уже уклала договір з Сирією про видобування корисних копалин на її території.

Та чи були альтернативи? Сирійська опозиція, що нині в екзилі, фрагментована, не мала чіткої програми опонування диктаторському режиму. Поза тим, опозиція не може протистояти провідній ворожій силі – ІДІЛу й іншим ісламістським угрупованням. Власних сил не вистачає, а з курдами, союзниками Штатів і головними борцями з вищезгаданою терористичною організацією, опозиція взаємодіяти не хоче – адже ті, здобуваючи вплив в Сирії, утверджують тут свої ексклави. Через те підтримка опозиції серед сирійців незначна.

Таким чином, останні вибори – успішна для диктатора спроба легітимізувати його владу. В Асада, однак, чимало викликів попереду: подолання економічного краху, регулювання пандемії, мирне завершення конфлікту. Та чи вдасться йому впоратись із низкою випробувань під тиском санкцій Заходу й ізоляцією Росії, яка уже не має вдосталь ресурсу для гуманітарної допомоги?

Над випуском працювали:

Журналісти: Дмитро Димид, Ольга Волянська, Володимир Сухолиткий

Редактор: Христина Українець

Звукорежисер: Дмитро Копильців

Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах. Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram