#пройди_світ #2.15. “Б’є – значить любить?”: загострення між Ізраїлем та Палестиною & Co

Сьогодні ми пройдемо світ від Східного Єрусалима, звідки й розпочався нинішній виток загострення між Ізраїлем та Палестиною, до Москви, де в опозиціонерів хочуть відібрати виборчі права. А також згадаємо про російську альтернативу Суецькому каналу та кібервразливість США.

Загострення між Ізраїлем та Палестиною

В Палестині знову гаряче. Давній Ізраїльсько-Палестинський конфлікт вилився у нове гаряче протистояння. З Сектора Гази в бік ізраїльських міст летять сотні ракет, а Ізраїль відповідає авіаударами та танковими снарядами. За перший тиждень конфлікту маємо до 190 смертей серед палестинців, чверть з яких діти, та 10 загиблих з боку Ізраїля.

Пропонуємо розібратися звідки ростуть ноги конфлікту, що спричинило нові зіткнення та який тут геополітичний контекст. 

1947 року ООН постановляє розділити територію Палестини на ізраїльську та арабську частини із нейтральною територією в Єрусалимі, на який претендували обидві сторони. А вже у 1948 євреї проголошують створення Держави Ізраїль. Арабські держави-сусіди, котрі не визнавали ні поділу Палестини ООН, ні взагалі теоретичної можливості ізраїльської держави на своїй території, відреагували миттєво і розпочали наступ з усіх фронтів. Відтак Держава Ізраїль із першого дня своєї незалежності й дотепер перебуває у перманентному стані війни, яка час від часу розбавляється хитким миром на декілька років. 

Станом на сьогодні Ізраїль має визнання лише кількох арабських держав, в той час, як переважна більшість категорично відмовляється визнавати єврейську державу та активно підтримує Палестину. Між іншим, Україна визнає як Ізраїль, так і Палестинську державу. А країни Заходу, традиційно стоять на стороні ізраїльтян.

Та схоже що в цьому регіоні мало кому цікаво хто що визнає, а що не визнає. Так обмежена Ізраїлем Палестинська автономія формально контролює окупований ізраїльтянами Західний берег ріки Йордан і заявляє про своє право на анексований Східний Єрусалим. Сектор Гази – єдиний справді контрольований палестинцями регіон, а якщо точніше, контрольований військово-політичним рухом Хамас, котрий США та Ізраїль визнають терористичним. 

Свіже загострення – результат боротьби за Єрусалим. Після недавніх судових суперечок за право власності на будинки в Східному Єрусалимі, ізраїльський суд постановив виселити звідти вісім арабських сімей і передати будинки євреям. Таке рішення викликало бурхливу реакцію серед палестинців, адже ця територія – їхня. 

Ці події наклалися в часі із великим мусульманським святом наприкінці місяця Рамадану. Тому не дивно, що молитовні збори в одній з основних святинь мусульманського світу – мечеті Аль-Акса в Єрусалимі, переплелися з протестами проти дій влади. 

Вони вилилися в сутички із поліцією і поліція вирішила силою розігнати протест. А минулого понеділка, Хамас поставив Ізраїлю ультиматум: або країна припиняє розганяти протестувальників і виселяти сім’ї, або вони атакують. Очікувано що Ізраїль не пішов на поступки ворогам і вже за кілька хвилин після завершення часу на виконання вимог, у бік Ізраїля полетіло зі 150 ракет. 

З кожним днем взаємні обстріли лише посилюються і кожна зі сторін заявляє що готова до подальшої ескалації. Хамас запустив уже до 2 тисячі ракет, котрі переважно є боєприпасами кустарного виробництва, вартість яких біля 800$. Далеко не всі з тих ракет злітають в повітря, і не всі долітають до населених пунктів, ті ж що долітають, у 90% випадків знешкоджуються в повітрі передовою ізраїльською системою протиповітряної оборони “Залізний купол”. Втім, експерти кажуть, що завданням палестинських ракет є не, так ураження суперника, як виснаження. Кожна ракета-перехоплювач запущена Ізраїлем коштує близько $50 тисяч, тож відбивати усі безладні атаки – колосально дороге завдання для Армії Оборони Ізраїлю. 

Оскільки ракетні обстріли не припиняються, Ізраїль погрожує введенням військ, але це – дуже небажаний сценарій. Сектор Гази – один з найбільш густозаселених регіонів світу, тож бойові дії в житлових масивах були б напрочуд складними для ізраїльтян і привели б до численних жертв серед цивільних.

“Хамас та Ісламський джихад заплатив. І я кажу вам – ще заплатить дуже важку ціну за свою агресію. І тут, сьогодні, я кажу, вони – знекровлені”, – каже Беньямін Нетаньягу, прем’єр-міністр Ізраїлю.

Водночас по всій країні масово поширюються протести та жорстокі сутички між ізраїльськими арабами та євреями, а також між палестинцями Західного берега ріки Йордан та урядовими силами, що вже призвели до більш ніж 10 смертей. Це відкриває новий, внутрішньосуспільний фронт протистояння.

Міжнародна спільнота традиційно закликає обидві сторони до спокою та переговорів, але не без більш чи менш обережної підтримки конкретних сторін. Так Держсекретар США Блінкен заявив:

“Ми дуже чітко заявили, що ракетні обстріли мають припинитися і ми дуже чітко заявили – Ізраїль має право на самозахист”.

А Ердоган пригрозив, що міжнародна спільнота повинна дати “сильний урок” Ізраїлю.

Також експерти звертають увагу на внутрішньополітичний контекст протистояння. З одного боку воно дуже підсилює рейтинги ізраїльського прем’єра – Нетаньяху, якому зараз дуже доречно б було підзбирати політичних дивідендів.

“Ізраїль переживає політичну кризу. Протягом двох років вони чотири рази проводили вибори, з 2019. Прем’єр-міністр зараз захищається в суді від звинувачень в злочинній корупції. Він відкидає звинувачення, але це вплинуло на його імідж.

І були заклики від його давніх політичних партнерів з правого та ультраправого крила, щоб відповідати більш “важкою рукою”, коли мова йде про Газу, а також Палестинців у Східному Єрусалимі та Західному Березі”, – каже Олівер Холмс, єрусалимський кореспондент The Guardian.

З іншого боку, Хамас також здобуває нову хвилю підтримки, відновивши збройну боротьбу проти окупантів Палестини. 

Протистояння, яке постійно загострюється, але ситуація виглядає невтішно. По-перше, сторони мають дуже багато невирішених питань, де вони не можуть або не хочуть іти на поступки. Зокрема державний статус Палестини, нижчий статус арабського населення Ізраїлю, питання контролю над Єрусалимом, та критично важливими для обох сторін релігійними місцями в ньому. А по-друге, обидві сторони мають політичну мотивацію до ескалації. З іншого боку, протистояння не відповідає прагматичним інтересам, жодної з держав: Ізраїль навряд чи викурить Хамас, а Хамас навряд чи доб’ється своїх цілей, але обидві сторони хочуть мати останнє слово.

Тож як далі розвиватимуться в цьому кутку світу – розповімо уже в наступних випусках #пройди_світу!

Намагання відібрати виборчі права в російських опозиціонерів

Держдума може позбавити прихильників Навального виборчого права. Чи стане це кінцем ренесансу російської опозиції?

Для початку розберімося, про що вона – сучасна російська опозиція? Фактично, політична опозиція тут з’явилася відколи, у 1990-му, з Конституції СРСР було виключено згадку про керівну роль КПРС – тобто настав кінець єдиновладдю компартії. Відтоді опозиційні політсили існували роздроблено, і про їх єднання можна говорити аж у 2011. Причиною стали фальсифікації на виборах, спершу – в Держдуму, де переобралися чотири партії попереднього скликання і не потрапила жодна нова, згодом – на пост президента, де в першому турі переміг Путін. 

Наступним поштовхом до опозиційної діяльності стали антикорупційні розслідування опозиціонерів на чолі з Олексієм Навальним та його організацією “Фонд боротьби з корупцією” (далі – ФБК). А недавні події навколо фігури Навального, які ми розглядали у спецвипуску ПОЛІТподкасту “Who is Навльний?” – отруєння, публікація “Палацу Путіна”, ув’язнення – ключові каталізатори останніх протестних рухів у Росії. 

Протести, звісно, розігнали, і численних учасників посадили, але цього разу вирішили втихомирити опозицію надовше. Кремль роздає “незручним” для себе організаціям, медіа та активістам статуси, що обмежують їхні окремі права. Так іноземними агентами визнали низку ЗМІ та журналістів, зокрема популярне видання Meduza. “Іноагенти” змушені вказувати свій статус як примітку до власних публікацій, що відлякує усіх рекламодавців і загрожує банкрутством. Статус іноагента отримала і згадана раніше ФБК, а 16 квітня московська прокуратура подала позов про присудження організації статусу екстремістської. 

Це, заразом із критичним станом здоров’я ув’язненого Навального, пришвидшило “останній протестний ривок” прихильників опозиціонера – спершу планувалося до проведення мітингу зібрати півмільйона онлайн-підписів потенційних учасників, проте ще на відмітці приблизно у 468000 підписів оголосили проведення акції під гаслом “Фінальна битва між добром та нейтралітетом” на 21 квітня. Учасників мітингу ж було не 468, а трохи більш як 100 тисяч. Однак, опозиція заявляє про свою перемогу в “фінальній битві”. І неспроста, каже доцент політології Пермського університету Олексій Гилєв:

“Для прибічників опозиції, для організаторів цих протестів важливо щоразу підкреслювати, що це черговий крок для тривалої кампанії. Опозиція повинна грати “в довгу”. Ми розуміємо, що зараз розклад сил для опозиції не такий, що певна кількість людей виходить на вулиці – і все радикально змінюється”.

Влада ж завдає прихильникам Навального ударів у відповідь. 17 травня пройде суд щодо присвоєння ФБК екстремістського статусу, а 18 травня, Держдума розгляне законопроєкт, що позбавить “причетних до екстремістських організацій” пасивного виборчого права – тобто заборонить балотуватися в Держдуму.

Законопроєкт складений в найкращих радянських традиціях: настільки розмито, щоб засудити можна було кожного. Він поширюється, окрім учасників “екстремістських організацій”, на “інших осіб”, що надавали екстремістам фінансову, консультаційну та іншу допомогу. І “іншу допомогу” можна інтерпретувати по-різному, каже адвокат опозиціонерки Любові Соболь Володимир Воронін: 

“Проєкт написаний настільки розмито, що, в цілому, може стосуватися кого завгодно. Якщо людина лайкнула допис забороненої організації – це може розцінюватися як надання іншої допомоги”.

Тож Кремль “закручує гайки” опозиції найрізноманітнішими способами, а численність прихильників Навального не зростає з часів зимових протестів. Деякі експерти стверджують: ще є надії, що влада виконає вимоги протестувальників – але за деякий час, аби це здавалося не поступками опозиції чи міжнародній спільноті, а благородним жестом. Проте поки траєкторія дій влади протилежна.

Російська альтернатива Суецькому каналу

Зміни у світовій торгівлі наближаються!

Японія шукає альтернативні шляхи постачання своїх товарів на європейський ринок для подолання залежності від Суецького каналу. Такою альтернативою мають стати Транссибірська магістраль та Північний морський шлях. Обидва варіанти проходять територією Росії. Отож, чи стане РФ ключовим транзитним гравцем та чи зблизять такі плани Москву і Токіо попри деякі їх суперечки?

Звідки такі думки в японців? Всі пам’ятають, як танкер Ever Given заблокував Суецький канал — критично важливий торговий шлях, який забезпечує 10% світового товарообороту. Тепер Єгипет вимагає від японської компанії-власниці танкера дев’ятсот мільйонів доларів збитків за блокування каналу. І це попри те, що причиною стали погодні умови та вузькість самого каналу.

Японці ж вибачилися за цей форс-мажор, але їх обурили позови. Мало того, що єгиптяни хочуть отримати 916 мільйонів компенсації, вони ще й взяли судно під арешт. 

Ситуація складна, тож японці почали шукати альтернативи. Міністр землі, інфраструктури транспорту та туризму Казуйосі Акаба заявив:

“Зважаючи на інцидент у Суецькому каналі, ми ще раз розуміємо, що важливо захищати різні види транспортування та володіти надійними шляхами для реалізації стабільної міжнародної логістики”.

Зважаючи на те, що Японія є п’ятою у світі за обсягом експорту, а зацікавленість у проєктах, які можуть стати альтернативою каналу, висловили Китай та Південна Корея – перший та сьомий світові експортери за розміром. Тож ситуація справді серйозна. 

Міністр додав, що Японія працює над покращенням використання Транссибірської магістралі. Ця заява повертає нас до питання ролі Росії в міжнародній логістиці.

У цілях РФ до 2024 року – організація доставлення вантажів залізницею з далекосхідних портів до західного кордону протягом семи днів. Якщо таку швидкість вдасться досягнути, то транспортування товарів через РФ стане вдвічі швидшим за транспортування Суецьким каналом.

Щодо Північного морського шляху, то ця ідея стає реальністю. Завдяки змінам клімату Північний Льодовитий океан стає більш придатним для судноплавства, що дозволяє возити вантаж ще й цим шляхом, який проходить у виключній морській економічній зоні РФ.

Перспективи проєкти мають гарні, але чи домовляться Москва та Токіо? Говорячи про співпрацю цими державами, потрібно пам’ятати про їх територіальний конфлікт. Японія претендує на південну частину Курильських островів, які нині контролює РФ, Москва ж, очевидно ділитися землями не збирається.

Отже, затор у Суецькому каналі створив настільки серйозну проблему, що деякі держави задумалися про його альтернативи. Однак реальна реалізація таких проєктів – питання відкрите, адже Єгипет вже пообіцяв розширити канал.

Кібервразливість США

Населення Східного узбережжя Сполучених Штатів постраждало від кібератаки на трубопровідну систему Colonial Pipeline. Наскільки Америка готова до кібервоєн та до чого тут Росія?

Росія – чи не основний антагоніст у світі. Так от, ще торік у жовтні Байден заявляв:

“Я думаю, що найбільшою загрозою для Америки зараз з точки зору руйнування нашої безпеки та наших союзів є Росія.”

І зрозуміло чому: порушення територіальної цілісності Грузії та України, втручання в американські вибори, дезінформаційні кампанії по всьому світу – не повний список “нечемних” загравань Кремля. І до нього точно слід додати ще один – кібервійну.

Протягом 2020 року кіберзлочини коштували світовій економіці понад трильйон доларів і одним із лідерів тут є Росія. Вона атакує сайти державних установ та зламує сервера стратегічних об’єктів. 7 травня така доля спіткала і компанію Colonial Pipelines.

У фірмі, що на 45% забезпечує дизелем, бензином та реактивним паливом приблизно 18 штатів Східного узбережжя, повідомили про кібератаку, внаслідок якої призупинили роботу всіх трубопроводів. The New York Times писало, що місцями бензину на автозаправках майже не залишилось, а на АЗС стояли черги з 25-30 машин. Тож дефіцит змусив владу ввести надзвичайний стан та зняти обмеження на транспортування палива.

І хто ж цю кашу заварив? ФБР підтвердило – до зламу причетне російське хакерське угруповання DarkSide. Експерти підозрюють, що група працює щонайменше за мовчазною згодою з Кремля, адже нафтогазову інфраструктуру США вона  атакувала цьогоріч вже чотири рази, тоді ж як держустанови країн СНД атакам не піддавалися.  Хакери ж переконують, що здійснили атаку виключно заради грошей і готові були відносити роботу Colonial Pipelines за 5 млн доларів США. І компанія заплатила.

Ось так от російські хакери надули американців. То чи готові насправді США до кібервійни?

Економічний оглядач ENV Reports Паруйр Абраамян зазначає, що хоча такі наддержави, як Америка, мають доступ до більш досконалої кіберзброї, ця нова реальність фактично ставить їх у невигідне становище. Їх комп’ютеризована інфраструктура, яка не завжди оновлюється для виправлення вразливостей, може використовуватись проти них. Швидка комп’ютеризація світу кардинально змінила ландшафт національної безпеки. Практично всі важливі галузі зараз покладаються на комп’ютери, і це зростає в міру вдосконалення технологій. Останнє десятиліття значно поглибило взаємозв’язок між системами.

Байден же відчув силу комп’ютерних гіків та підписав указ про посилення кібербезпеки країни, тож США планує надолужити згаяне та бути готовою до кібервикликів сьогодення.

Над випуском працювали:

Журналісти: Дмитро Димид, Христина Українець, Володимир Сухолиткий, Ярина Олійник

Редактор: Данило Карпа

Звукорежисер: Дмитро Копильців

Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram