#пройди_світ #2.14. Блінкен в Києві, “ні” патенту на вакцини & Co

Сьогодні ми пройдемо світ від Америки, де хочуть розсекретити рецепт вакцин, до Києва, де візит Блінкена може визначити вектор америко-російських стосунків. А також згадаємо про прикордонні перестрілки між Киргизстаном і Таджикистаном, “вибори без вибору” в Сирії та як Індія стає третім зайвим в ірано-пакистанських стосунках.

Геополітика по-київськи: яке значення візиту Блінкена до України

Державний секретар Сполучених Штатів Америки Ентоні Блінкен відвідав Київ. Чому візит в Україну – серед перших закордонних поїздок держсекретаря за каденції Байдена, і як він позначиться на стосунках Москви та Вашингтону?

7 травня в Україну навідались американські дипломати на чолі із держсекретарем США Ентоні Блінкеном. Впродовж доби вони проводили зустрічі з українськими високопосадовцями та громадськими діячами. Основними темами для розмов були захист суверенітету, викорінення олігархату та корупції.

Чим важливий цей візит для геополітики? Звісно, центральним є російське питання. Візит відбувся на фоні нещодавнього загострення на Донбасі, і однією з цілей було продемонструвати серйозність ставлення до суверенітету українських територій. Америка дала Москві чітко зрозуміти, що стежить за ситуацією дуже уважно, і якщо Росія вчинить якісь дії, це не мине без наслідків.

Українські ж чиновники теж покладають надії на західних партнерів, і прагнуть збільшити військову допомогу з Вашингтона, який за час українсько-російської війни надіслав Києву вже понад 1,5 мільярда доларів військової допомоги. Містер Блінкен сказав, що адміністрація Байдена “дуже активно працює” над цим питанням, але жодних деталей не надав.

Аналітики пояснюють: держсекретар навмисне не вдається до конкретики щодо потенційної військової підтримки. Адже, з одного боку, недавня ескалація російських військ на Донбасі змушує США зайняти позицію сили, показати спроможність протистояти загрозі. З іншого боку – зустріч президентів США та Росії, що може відбутися в декілька найближчих місяців, стримує американську сторону від будь-яких провокаційних дій. 

Якою ж є диспозиція між лідерами двох країн зараз? За словами Роджера Коена, кореспондента The New York Times: “Путін є майстром підняти напругу, а потім трохи її приборкати”. Агресією щодо України Путін може показати Байдену та європейським лідерам, що має над ними важелі впливу. Проте не на того напав: Байден не стримує своїх поглядів, і використав кілька різких слів про “президента світу”, назвавши його вбивцею. Але фактична політика Байдена була більш поміркованою. І небезпідставно: як стверджують експерти, метою Байдена є встановити стабільні, передбачувані відносини з Путіним, переконати його, що шлях конфронтації принесе більше втрат, ніж здобутків.

Тож Вашингтон веде послідовну, досить передбачувану дипломатію. І візит держсекретаря США до України, що став однозначним жестом підтримки Києва в протистоянні з Москвою, минув без несподіванок. Та чи не готують таких несподіванок у Кремлі? 

Вашингтон за скасування вакцинного патенту

“Надзвичайні обставини пандемії COVID-19 потребують надзвичайних заходів”. Як Байден зібрався рятувати світ і пандемію завершувати? Нині розглянемо. 

4 травня в адміністрації президента США висловили підтримку щодо призупинення дії патенту на вакцину на тлі спалаху коронавірусу в Індії, Непалі, Шрі-Ланці та їхніх сусідах. 

Що ж передбачає медичний патент? На фармацевтичному ринку патентований препарат охороняється переважно 20 років, компанія-виробник, відтак, може отримати від цього чималий прибуток, компенсуючи інвестиції у виробництво. Зняття ж патенту означатиме, що будь-яка країна чи компанія, що матиме вакцинний рецепт, може “безштрафно” виготовити препарат – тобто безплатно користатися інтелектуальною власністю фармкомпанії.

Які за і проти прийняття такого рішення?

З одного боку – це дозволить у десятки разів підвищити обсяги виготовлення вакцин, що відкрило б доступ до них біднішим країнам. Це – провідний аргумент на користь рішення Штатів. 

Є ж низка контраргументів. По-перше, для обмеження дії патенту світ потребує консенсусу усіх 164-ьох країн-членів СОТ, досягти чого буде непросто. По-друге, “не кількістю, а якістю”. В теорії вакцин справді побільшає, однак, усі know-how, які варто вивчити достеменно, потенційні виробники можуть не осягнути. Вакцини зразку мРНК – як Pfizer, Moderna – є новинкою в галузі фармакології: мало людей знають, як їх виготовляти. По-третє, існують супутні проблеми з постачанням вакцин з нових місць: так, індійський інститут Serum стикнувся з ембарго на постачання сировини з боку США. По-четверте, якщо дію вакцинних патентів таки призупинять, фармкомпанії можуть втратити інтерес приватних інвесторів, які не будуть переконані в тому, технології працюють, чи ні. 

Як відреагував світ? Гендиректор ВООЗ заявив, що цей крок – свідчення “мудрості й лідерства США”. В Брюсселі також висловили готовність прийняти пропозицію Штатів. Реакція Росії була теплою: це чергова потенційна промоція для її ‘Sputnik-V’’.

Серед опонентів Німеччина: інтелектуальна власність, за словами Меркель, – необхідна складова інновацій і так повинно бути в майбутньому. Президент Франції заявив: “Можна перенести інтелектуальну власність фармкомпаній до Африки, але там немає платформи для виготовлення мРНК-вакцин”. Ну і самі фармкомпанії задуму також не вітали, позаяк інвестували чималі гроші й монополізували виробництво препаратів. 

Противники зняття патенту пропонують альтернативу: поповнювати склад COVAX, міжнародної ініціативи, що забезпечує дистрибуцію вакцин біднішим країнам зайвих доз забезпеченіших країн, Штатів зокрема. 

Підсумуємо: Байден пропонує консолідувати світ навколо масового виробництва вакцин, та чи на краще це? Деякі фахівці вважають, що рішення не вплине на прискорення виробництва вакцин, хоч його підтримали уже понад 100 країн світу. Якщо ж крок таки вітатимуть, постане питання: як швидко чекати якісного запуску процесу й за які кошти? 

Загострення на киргизько-таджицькому кордоні

29 квітня відбулося небачене раніше загострення прикордонного конфлікту між Киргизстаном і Таджикистаном. Те, що починалося як звична для цих країв словесна перепалка і жбурляння камінням між селянами, переросло в військові дії уздовж широкого відтинка кордону, де в хід пішли кулемети, міномети та ракети.

Політичний конфлікт триває ще від розпаду СРСР, але, зазвичай, якщо сутички між селянами й переростали в локальні перестрілки між прикордонниками, то місцевій владі вдавалося швидко їх втихомирювати. Та цього разу протягом таджицької інвазії на територію Киргизстану, а потім – і киргизької на територію Таджикистану, загинуло мінімум 54 людини. 

Причина постійних конфліктів – недемаркований кордон, про чітке розташування якого не можуть домовитися уже 30 років. Кордони між Таджикистаном, Киргизстаном і Узбекистаном в районі Ферганської долини, де і відбулося зіткнення, є дуже складними, із багатьма ексклавами сусідів в межах Киргизстану, тобто клаптиками, відділеними від основної території держави. Встановлені ще в часи Сталіна, вони фактично були внутрішніми межами Союзу, тому нерідко етнічні, племінні чи ресурсні питання нехтувалися. 

Зараз основним “каменем спотикання” є вода. Звивистість кордону і складність рельєфу, дають країнам змогу контролювати доступ до критично важливих водних ресурсів одна одної та чинити взаємний шантаж. Обидві країни – серед найбідніших держав Азії, і райони сутичок не виділяються добробутом на фоні своїх країн. Ті ж невеликі кошти, що спрямовуються у регіони, йдуть не на розвиток, а на мілітаризацію кордонів.

Цікаво що обидві держави є членами військового союзу ОДКБ, очолюваного Росією, тобто формально є військовими партнерами. У день зіткнення голови рад безпеки держав ОДКБ, в тому числі – таджицької та киргизької, зустрічалися в столиці Таджикистану – Душанбе, для обговорення потенційної загрози з Афганістану, де НАТО виводить свої війська через що знову повстає Талібан. Про це ми розказували у попередніх випусках #пройди_світу. Тож Таджикистан, як сусід Афганістану і перша держава на потенційній лінії вогню, має додаткові стимули для пошуку діалогу з Киргизстаном, при тому що сам є сильнішою та більш агресивною стороною у конфлікті.

Тож бачимо що конфлікт відбувається не лише на військовому та політичному рівнях, але й має вагомий вимір поляризації між суспільствами та небажання йти на поступки серед населення. А от керівництво держав має вагомі причини для запобігання конфліктам. Отож, виглядає, що статус-кво буде зберігатися, допоки обидві сторони не знайдуть досить політичної волі для конструктивного діалогу. 

Вибори нового старого президента в Сирії

26 травня в Сирії відбудуться вибори президента. Зареєстровано трьох кандидатів, але міжнародна спільнота прогнозує перемогу чинного авторитарного президента – той уже 20 років при владі, і останні 10 років веде збройну боротьбу з опозицією, до якої втягнені десятки країн. Чи змінять щось вибори?

Башар аль-Асад – президент Сирії з 2000-ого року. Він став наступником свого батька Хафеза аль-Асада, що прийшов до влади внаслідок військового перевороту. Слідом за батьком, Асад-молодший закріплює в державі авторитарний військово-поліційний режим – хоч і під модерновим соусом, та з начинкою із залякувань та пропаганди. Громадяни Сирії бояться тюрем та тортур, що чекають тих, хто не згоден з режимом. 

Однак, у 2011 році заклики до демократизації вилилися в антивладні протести, а пізніше – у громадянську війну, що триває й досі, хоч і в замороженому стані. Згодом конфлікт розрісся до регіонального, а зі вступом Ірану з Росією на боці уряду, і США з Туреччиною на боці опозиції – став міжнародним. Зараз більша частина територій під контролем Асада, але конфлікт не вирішується – а залученість інших держав та низки терористичних організацій лише сприяє цьому. 

Отож, кандидатів троє – теперішній президент та ще двоє, про яких мало що відомо, але обоє близькі до чинної влади. І хоч один із них належить до так званої толерантної опозиції, його дії не свідчать про готовність боротися з режимом. 

То чи можливо вирішити конфлікт за допомогою виборів? І опозиція, і міжнародна спільнота налаштовані скептично.

“Оголошення режимом Асада дати своїх фарсових виборів підтверджує, що він як і раніше відірваний від реальності й від сирійського народу, що повстав десять років тому. Асад втратив легітимність з першої пролитої їм краплі крові” – заявив глава Національної коаліції сирійських революційних і опозиційних сил Наср аль-Харірі у Твіттері. Він озвучив поширену серед сирійців думку – вибори, як і попередні, є лише виставою. З цим погоджуються і в ООН, тому, швидше за все, їх результати не будуть легітимізовані міжнародною спільнотою.

Що буде після виборів? Швидше за все, ми побачимо ще одну перемогу Асада, а це лише продовжить конфлікт як всередині держави, так і поза її межами.

Пакистансько-саудівське потепління з індійською приправою: чи спаде напруга між давніми союзниками

Прем’єр-міністр Пакистану Імран Хан приїхав з візитом в Саудівську Аравію. Держави історично були близькими союзниками, але зараз мають статус “все складно”. 

Що ж порушило колись приязні відносини? У 2015 році Пакистан відмовився вступити у війну в Ємені на боці Саудівської Аравії проти хуситських повстанців, яких підтримував Іран. А, втрачаючи таку підтримку, Саудівська Аравія програє Ірану, з яким давно веде запеклу боротьбу за домінування в регіоні. 

У 2019 році відбулось загострення на тлі індійсько-пакистанського конфлікту в Кашмірі. Делі та Ісламабад претендують на Кашмір повністю, але кожна країна контролює лише його частину. Три ж роки тому Індія позбавила підконтрольну Делі частину Кашміру особливого статусу, а Організація ісламського співробітництва (ОІС), блок з 57 мусульманських держав на чолі з Саудівською Аравією, проігнорувала це рішення. Обурений Пакистан пригрозив провести зустріч-суперницю в обхід ОІС щодо питання Кашміру. Такий крок сприйняли як виклик Саудівській Аравії. 

Нестабільністю у стосунках двох країн користуються конкуренти. Суперечності дозволили головному супернику Пакистану – Індії – закріпитися в регіоні Перської затоки, зміцнюючи зв’язки не лише з Саудівською Аравією, яка вклала значні кошти в індійські інфраструктурні нафтові проєкти, а й з іншим важливим гравцем у регіоні – Еміратами. 

Чому ж Пакистан та Саудівська Аравія потребують підтримки один одного? Інтерес Пакистану економічний – прямі іноземні інвестиції з Аравії, а ще грошові перекази понад 2,5 мільйони пакистанських діаспорян в Саудівській Аравії, що складають значну частину валютних резервів країни. Для Саудівської Аравії ж Пакистан є джерелом експорту нафти, а ще – геополітично важливим гравцем, оскільки він межує як з Іраном – суперником Ріяду, так і з Індією – все ближчим другом. 

Отож, світові ЗМІ роблять припущення, що візит прем’єр-міністра в Ріяд є своєрідною спробою налагодити стосунки після розриву. Але як раніше вже не буде, адже в справу вступають інтереси третьої сторони – Індії. І, якщо Саудівська Аравія відштовхне Пакистан, це піде їй лише на шкоду.

Над випуском працювали:

Журналісти: Ольга Волянська, Ярина Олійник, Дмитро Димид, Юлія Зюбровська, Анастасія Товста.

Редактор: Христина Українець

Звукорежисер: Вадим Ільчук

Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram