Сьогодні ми пройдемо світ від Чехії, де контррозвідка знайшла російський слід у вибухах військових складів, до Чаду, де повстанці вбили президента. А також згадаємо про завершення епохи Кастро на Кубі, ймовірну втрату одного “ока” альянсом “П’яти очей” та кліматичне питання на порядку денному.

Російський слід у вибухах чеських військових складів

Уряд Чехії назвав Росію винною у підриві складів зброї на території Чехії у 2014 році, внаслідок яких загинули дві людини. Між країнами, котрі ще два тижні тому були добрими друзями, розгорнувся дуже серйозний конфлікт, який може мати суттєві наслідки для Східної Європи.

Для початку варто пригадати контекст. Чехія – країна із дуже сильним російським лобі. Прага попередньо домовилася із Москвою про закупівлю “Sputnik V”, “Росатом” планував побудувати новий енергоблок для чеської АЕС “Дуковани”, а президент Земан саме успішно закінчив кампанію шантажу проти прем’єра, з вимогою звільнити міністрів-противників співпраці з РФ. 

І от раптом, Прем’єр-міністр, заявляє, що диверсію на комерційних складах зброї у 2014 році здійснило ГРУ Росії. Ба більше, як виявилося, ймовірними виконавцями диверсії були ті самі сумнозвісні російські агенти, які у 2018 році отруїли колишнього російського шпигуна Скрипаля в британському Солсбері. 

“Ми – не російська область, ми – впевнена і суверенна держава, яку не можна залякати. І якщо хтось думає, що іноземні агенти можуть розгулювати територією Чехії й проводити диверсії без відповіді, вони жахливо помиляються. У нас не так багато танків і літаків, як в Росії, але ми члени НАТО і Європейського Союзу, і наш голос має свою вагу”, – каже прем’єр-міністр Андрій Бабіш.

Прага одразу ж вислала 18 дипломатів РФ, усіх їх ідентифікували ворожими шпигунами.

Москва не звикла приймати звинувачення та у відповідь оголосила persona non grata 20 чеських дипломатів, а це майже все посольство в Росії.

Це спровокувало справжню дипломатичну війну. Чехія оголосила про вислання ще 70 росіян, Сенат офіційно визнав дії Росії державним тероризмом та закликав залишити в країні лиш одного російського дипломата. Від покупки “Sputnik” та співпраці з”Росатомом” також швидко відмовилися.

Чехія активно почала мобілізувати європейські держави, щоб ті проявили солідарність з Прагою. ЄС, НАТО та уряди багатьох країн уже висловили свою підтримку, а три країни Балтії та Словаччина вислали декількох російських дипломатів. 

Чому це цікаво? Посткомуністичні держави ЄС умовно ділили на з сильним російським лобі та опозиційні до РФ. Перехід же Чехії до другого табору був би дуже радісною звісткою для України: менше країн ЄС, що воліють мати з РФ bussiness as usual – легше консолідувати об’єднану Європу для підтримки України в протистоянні російській агресії.

Наступна держава в черзі на вихід із “кола друзів” РФ – Болгарія. Річ у тім, що в Болгарії у 2014-2015 роках відбулася ціла серія вибухів на складах зброї, а також отруїли “Новачком” власника складів, підірваних у Чехії. На днях болгарська редакція Радіо Свободи опублікувала розслідування, про неймовірні збіги між візитами російських агентів ГРУ до Болгарії та вибухами на складах.

Втім Україні ще зарано радіти, що Росія остаточно втратить політичну підтримку в Чехії та Європі загалом. За словами експертів, з одного боку, акти російського державного тероризму вимагають перегляду відносин з Москвою, з іншого ж, російське лобі в цих країнах нікуди не зникло, тож очікувати різкого відторгнення від РФ теж не слід. Однак кожен такий крок безсумнівно б’є по бажанню європейців мати справи з РФ.

Але не слід забувати про свіжі вісті з Болгарії, які можуть додати екшену до ситуації. Про те якою буде реакція країни, як діятиме проросійський президент Чехії Земан та чого чекати від Європи загалом – розповімо уже в наступному випуску #пройди_світу!

Вбивство президента Чаду на передовій

Ефект Звіробій та Федини? Президент Чаду Ідріс Деббі загинув на передовій під час зіткнень з повстанцями.

Що означає смерть Деббі, головного борця з джихадистами та друга французів?

“Ідріс Деббі Ітно випустив останній подих, захищаючи цілісність своєї території на полі бою”, – так військове керівництво Чаду заявило про смерть президента.

Він помер від отриманих травм під час зіткнень з повстанцями після того, як його вже вшосте обрали президентом країни. Деббі керував Чадом три десятиліття, пережив численні повстання і став потужним військовим союзником для Заходу в боротьбі з ісламістським екстремізмом, хоча його корумповане правління було повне кумівства та порушень прав людини, що ми можемо спостерігати навіть з його нафтовидобувної політики. 

Деббі розтринькав мільярди нафтових доларів, використавши їх для створення одного з найдосконаліших військ в Центральній Африці, тоді як злиднями в країні не переймався. Чад став нафтовидобувною країною у 2003 році після закінчення будівництва трубопроводу, який з’єднує нафтові родовища Чаду з терміналами на Атлантичному узбережжі. Гроші, до речі, на це діло дав Світовий банк та консорціум нафтових компаній. 

На міжнародній арені Деббі показав себе краще. Президент протистояв терористам: був цінним партнером Франції, чиєю колонією раніше був Чад, та США в боротьбі з ісламістськими бойовиками по всьому регіону: з нігерійським терористичним угрупуванням “Боко Харам” та регіональним відділенням “Аль-Каїди”.

Яка роль Чаду? Його розглядали як стрижень у виборюванні безпеки в Центрально-Західній Африці та Сахельсткому регіоні – нестабільній території на південь від Сахари, який охоплює Малі, Чад, Нігер, Буркіна-Фасо та Мавританію.

Наразі в Сахелі утворився військовий вакуум – невизначена ситуація, яка може загрожувати масштабними бойовими діями. Повстанці, які боролись за повалення репресивного режиму Деббі, знову перейшли в наступ. Франція та США, що залежали від керівництва Деббі та його воєнної потужності, нервують.

Зараз місце Ідріса зайняв його син. Тому деякі аналітики вважають, що сімейна спадкоємність та постійна присутність військових у центрі влади зможуть заспокоїти Францію та США. Адже союзникам та сусідам важливо знати, що в Чаді все ще панує сильна рука, яка може контролювати ситуацію, хоч передача влади відбулась неконституційним шляхом. Науковий співробітник Центру війни та дипломатії Ланкастерського університету зазначає, що:

“Смерть Деббі не змінила воєнну ситуацію. І до тих пір, поки військові залишаються значною мірою лояльними його сину, немає рішення, яким би повстанці змогли скористатися більше, ніж при його батьку.”

Тож правління Ідріса Деббі хоча й було суперечливим для співгромадян, однак, знаменувалося стабільністю ситуації в регіоні. Нове ж керівництво на чолі із сином Деббі продовжуватиме протистояти повстанцям, що вселяє надію у бодай стабільне майбутнє.

Завершення епохи Кастро на Кубі

Закінчення епохи правління Кастро на Кубі – зміна лише прізвища, чи політики держави?

На Кубі вперше за 60 років біля керма держави не людина з прізвищем Кастро. Тепер це Мігель Діаз-Канель, який обіцяє розв’язати проблеми громадян, однак перші рішення не натякають на великі реформи. А варто було б: через невдалу економічну політику його попередників у країні – критична ситуація, яка погіршується коронакризою і санкціями США.

Куба понад 60 років перебувала під правлінням братів Кастро – Фіделя та Рауля. Після революції проти влади диктатора Батісту та поширення американського впливу вони утвердились при владі та взялися до соціалістичних перетворень.

Незмінно очолював країну протягом майже половини століття Фідель, а коли стан його здоров’я погіршився, цю роль перебрав Рауль. За час їх правління Куба закріпилася в соціалістичному таборі, як спільниця СРСР, змушувала нервуватись американців, чого лише варта Карибська криза 1962 року. Совєти тримали чимало військових на Кубі, за менш ніж 200 кілометрів від США.

Відтак взаємини між Кубою та США завжди були напруженими: американці постійно накладали на кубинців санкції.

Потепління сталося у грудні 2014, за президенства Обами. Держави заявили про нормалізацію відносин, але вже у 2017 президент Трамп знову посилив санкції.

То що відомо про нове обличчя Куби?

Насамперед Мігеля Діаз-Канеля важко назвати новою людиною в кубинській політиці. З 2018-го він – голова Державної ради країни замість Кастро, а до того займав різні високі державні посади. Куба потрапила під його опіку в непростий період. Журналіст Al Jazeera Ед Огюстін каже:

“Кубинці переживають найсерйознішу економічну кризу з часу падіння Радянського Союзу. Острів зазнав удару не лише від пандемії, а також від останніх санкцій адміністрації Трампа”.

Він також додав, що надія на вирішення ситуації – покращення відносин із США:

“Зміцнення економіки – основний політичний виклик острова. Але настрій у Гавані вказує на те, що будь-що, всякий кубинський лідер може зробити – краще економічне майбутнє, надії та мрії – залежить від покращення відносин зі Сполученими Штатами”.

Як щодо цього налаштовані у Білому домі? У січні Байден заявляв, що перегляне політику свого попередника щодо Куби, та поки це не трапилось. Очікується, що обраний наступник буде продовжуватиме політику Кастро, на що він сам неодноразово вказував. Водночас молодь, яка виросла за режиму Кастро, плекає надії на реформи. Вілл Грант, кубинський кореспондент BBC, же наголошує на консервативних поглядах нового лідера та його лояльності до політики попередників.

Отож, як бачимо, великих надій на нового кубинського лідера покладати не варто, водночас економічна криза штовхатиме “острів свободи” до тіснішої співпраці з Вашингтоном, тому часткова лібералізація політики можлива.

Ймовірна втрата одного “ока” альянсом “П’яти очей”

Нова Зеландія цурається союзу “П’яти очей” і хоче припинити ворожнечу з Китаєм. Чи поставить країна економічний інтерес вище взаємин з союзниками та принципів альянсу?

Що ж це за союз “П’яти очей” такий? Це – розвідувальний альянс між Австралією, Канадою, Новою Зеландією, США та Великою Британією. Його заснували в епоху холодної війни, щоб обмінюватися розвідданими для протидії Радянського Союзу.

Нині ж “країни совєтів” вже немає, відтак в Альянсу новий антагоніст – Китай, зі своєю експансіоністською політикою. Змінився й формат роботи: тепер вона поширюється і на спостереження за онлайн-діяльністю. 

Але новий антикитайський вектор об’єднання до вподоби не всім. 19 квітня Нова Зеландія заявила, що не дозволить США, який у найбільших контрах з Пекіном, диктувати правила гри.

Що це за правила?

Країни-члени Альянсу рік тому домовилися не лише вирішувати спільні виклики безпеки, але й «просувати цінності демократії, свободи та поваги прав людини», а кому як не Китаю на цьому наголошувати? Тож Союз встиг запровадити санкції проти причетних до етноциду уйгурів та виступити проти згортання гонконзької автономії.

Як наслідок, Міністерство закордонних справ Китаю звинуватило “П’ять Очей” у “скоординованих заходах для розгрому Народної Республіки” і наголосило на тому, що така політика може вплинути на торговельні відносини між країнами.

“Незалежно від того, мають вони п’ять очей або десять, поки вони наважуються завдати шкоди суверенітету Китаю, безпеці чи інтересам розвитку, вони повинні бути обережними, щоб їх очі не вибили”, – заявив Міністр закордонних справ Китаю Чжао Ліцзянь.

Станом на сьогодні Китай є найбільшим торговим партнером Нової Зеландії й втрата співробітництва коштуватиме понад 19 млрд доларів, тож країна не підписала заяви з розширення ролі “П’яти очей”, і діяла самостійно, що і підриває солідарність Альянсу.

Чи зникне “п’яте око”? Про офіційний вихід Нової Зеландії з союзу невідомо. Країна й досі висловлює підтримку альянсу “П’яти очей”, називаючи його “життєво важливим партнерством у галузі безпеки та розвідки”, проте не чинитиме тиск на Китай і бажає продовжувати власні двосторонні відносини.

“Ми працюємо над загальнообов’язковою підтримкою більшої стабільності та миру в нашому регіоні, що добре розуміється у Китаї, і це важливо, коли ми просуваємось через стосунки з Китаєм, оскільки тут, у Новій Зеландії, ми маємо значне населення, і вони є нашим найбільшим торговим партнером, з яким ми хочемо продовжувати діалог”, – коментує діалог з Китаєм Міністр закордонних справ Нової Зеландії Наная Махута.

Експерти ж кажуть, що позиція Нової Зеландії – слабка ланка Альянсу, який останнім часом мав перспективи перерости з суто розвідувального в також і політичне об’єднання англомовних країн. Вихід Британії з ЄС трактували можливим каталізатором цього процесу, проте нині він під загрозою.

Кліматичне питання на порядку денному

Байден виконує обіцянки! 22 квітня відбувся саміт світових лідерів щодо проблем навколишнього середовища на чолі зі США. Здавалося б, і що? Однак, річ у тім, що екологічні проблеми знову стають важливим інструментом політики. Тож слід розуміти, хто і як їх використовуватиме.

США оновили свою програму переходу до вуглецевої нейтральності – 50% скорочення до 2030-го та повна нейтральність до 2050. Цікаво, що Байден та голова розвідки заявили про першочерговість екополітики, адже вона може стати основним об’єднавчим наративом. Саме тому новим геополітичним завданням США є лідерство в озелененні планети.

Китайська Народна Республіка ж як головний геополітичний суперник теж не мовчить. Президент Сі заявив, що саме Китай зробив багато зусиль для переходу до піка викидів у 2030-му та вуглецевої нейтральності у 2060-му і саме китайці стануть одними з перших, перегнавши Захід. Насправді КНР зараз лідирує у сфері зелених технологій, тож позбутися викидів без найбільшої економіки планети буде складно.

Однак екоактивісти не такі оптимістичні, як урядовці:

“Те, що ми досі субсидуємо викопне паливо напряму чи опосередковано, використовуючи гроші платників податків – ганьба. Це безпосередній доказ, що ми абсолютно не розуміємо проблему клімату.”

Експерти та екоактивісти сходяться на думці, що головне, щоб те, що написано на папері було реалізовано. Слова Грети Тунберг описують цинічність ситуації. США заявляють про відсутність викидів, а самі допомагають нафто- та вугільнодобувній промисловостям. 

Інші країни, до слова, також взяли участь в саміті. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн заявила, що Європа стане першим вуглецево-нейтральним континентом. Пані Меркель ж привітала повернення США до Паризької кліматичної угоди й сказала, що роль Вашингтона в боротьбі зі змінами клімату надзвичайно важлива.

Китай, РФ та Індія просто повторили, що виконають поставлені раніше цілі, тоді ж як канадці та європейці озвучили більш амбітні показники. Британія привітала США з поверненням, адже Лондон теж прагне досягнути лідерства у сфері.

Отже, за оцінками експертів цілі амбітні, але їх досягнення досить складне. Захист навколишнього середовища – основна точка дотику між США та КНР. Вони радикальні суперники економічно, технологічно та військово-політично, про що ми неодноразово розповідали в попередніх випусках #пройди_світу. Однак досягнути успіху в боротьбі зі змінами кліматі без співпраці складно і попри боротьбу за лідерство та створення “зелених” коаліцій доведеться співпрацювати.

Поки ж можемо говорити впевнено про одне: кліматичне питання поступово повертається до порядку денного великої політики.

Над випуском працювали:

Журналісти: Дмитро Димид, Анастасія Товста, Юлія Зюбровська, Ярина Олійник, Володимир Сухолиткий.

Редактор: Данило Карпа

Звукорежисер: Дмитро Копильців

Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.