Сьогодні ми пройдемо світ від Ірану, де ізраїльтяни підірвали ядерний майданчик, до Афганістану, де починається повне виведення американських військ. А також згадаємо про нові санкції США проти РФ, кризу довіри для вакцини AstraZeneca та антифранцузькі протести в Пакистані.

“Підрив” Ізраїлем іранської ядерної угоди

Очікувана несподіванка на Близькому Сході. Ізраїль, знаний за любов до військових операцій, підозрюють в організації вибуху на території Ірану. Чого так настирливо добиваються ізраїльтяни?

Проте спершу розберемося: чому підозра впала саме на Ізраїль? Ірано-ізраїльський конфлікт існує стільки ж, скільки протистояння євреїв-сіоністів та арабського населення. Все через зіткнення територіальних інтересів двох народів. Сіоністи вбачають в Палестині історичну батьківщину єврейського народу, а арабські держави переконані, що територія є окупованою, а євреї їх дискримінують, сегрегують та гноблять. Тож в 1948-му році Ізраїлю оголосили війну, яка триває й досі.

То які новини на Східному фронті? 11 квітня відбувся вибух на головному ядерному майданчику Ірану, що є ключовим об’єктом програми зі збагачення урану. За день до диверсії Іран презентував нові центрифуги, що збільшили б збагачення радіоактивної копалини на 60%, що говорить про амбіцію створення атомної бомби. Основним підозрюваним організації вибуху незмінно залишається Ізраїль.

Вибух поставив під загрозу перемовини між США та Іраном, які відбуваються зараз у Відні. Як ми згадували у минулому випуску #пройди_світу, сторони домовляються про обмеження ядерної програми Ірану в обмін на зняття американських санкцій. Хоч зараз США на дипломатичному шляху, роками раніше їх, разом з Ізраїлем, підозрювали у схожих диверсіях для гальмування ядерної програми Ірану. Зараз же, досягнувши домовленості з Іраном, США не так активно підтримуватиме Ізраїль, для якого протистояння з Тегераном точно не завершується. Тож ізраїльтяни в успіху віденських перемовин не зацікавлені.

Така позиція Ізраїлю безсумнівно суперечить дипломатичним намірам США і примушує міжнародну спільноту роздумувати над передчасним зняттям санкцій, бо Іран і досі зацікавлений в підписанні угоди, якщо Америка уступить першою.

Ситуація потребує негайного прийняття рішень. Вже 18 червня в Ірані відбуватимуться вибори й нова влада встановлюватиме свої правила. Якщо в найближчі два місяці не вдасться домогтися компромісу, то позиція Ірану безсумнівно стане радикальнішою. Це, перш за все, стосується зовнішньополітичного курсу країни, адже консервативна частина політичної еліти вже давно наголошує на м’якості іранської політики щодо традиційних супротивників.

Тож Ізраїль поодиноко відстоює свою позицію, інші ж сторони прагнуть дипломатичного розв’язання конфлікту. Адже, якщо не зробити це зараз, то після виборів в Ірані можна очікувати радикальної, безконтрольної та антизахідної політики від нових правлінців. 

Американські війська покидають Афганістан

НАТО та Байден кажуть, що вони виконали свою місію в Афганістані, і двадцятилітня війна з тамтешніми терористами добігла кінця. Та чи це насправді так? 

Президент США повідомив, що 1 травня розпочнеться повне виведення американських військ з Афганістану, – закінчення найдовшої в історії Штатів військової кампанії має відбутися до 11 вересня цього року. 

Рішення Байдена підтримали країни-союзниці НАТО, заявивши, що військового розв’язання конфлікту не існує, тому їхні війська також покинуть країну.

Конфлікт в Афганістані розпочався у 1979-му році з громадянської війни через вторгнення радянських військ і їхню спробу встановити комуністичний режим. СРСР убив тогочасного лідера держави Аміна, підтримавши “офіційний прокомуністичний уряд”, а США та НАТО – озброєну опозицію моджахедів. Прокомуністичні сили перемогли, та після виведення радянських військ у 1989-му моджахеди захопили владу.

Але на цьому все не завершилося: у 1988-му році виник радикальний ісламістський рух “Аль-Каїда”, що мав за мету протистояти радянському вторгненню вже без підтримки Америки чи НАТО. Шість років потому з’явився “Талібан” – ісламістський рух, метою якого було підкорити афганський уряд та захопити владу. 

Американські війська втрутилися в конфлікт після сумнозвісного теракту 11 вересня 2001-го, адже таліби переховували лідера “Аль-Каїди”, яка взяла відповідальність за теракт.

За 20 років протистояння було вбито 2200 солдатів США, близько 20 тисяч – поранено, а воєнна кампанія обійшлася Вашингтону в 1 трильйон доларів. 

Лише у 2020-му Вашингтон уклав угоду з “Талібаном”, що, окрім виведення американських військ, передбачає спільну боротьбу з тероризмом, зняття санкцій з членів “Талібану” та початок внутрішнього діалогу між урядом Афганістану й “Талібаном”.

Але не все так просто. По-перше, талібам не подобається порушення домовленостей з боку США, які обіцяли вивести свої війська до початку травня 2021-го. Поки Америка цього не зробить, про жодні перемовини годі й мріяти. До того ж таліби не готові йти на діалог з урядом.

Вони хочуть посісти його місце і навіть заявляють, що Америка програла війну. Таліби планують принести шаріат, тобто встановити “справжні” приписи ісламу, чого б це коштувало. Населення цього дуже боїться і не вірить, що “Талібан” виконає домовленості. 

Дані ООН свідчать про те, що за перші три місяці 2021-го року в Афганістані було вбито 573 цивільних громадян, удвічі більше – поранено. Порівнюючи цифри з тогорічними, кількість постраждалих зросла на 29%. 

Та США запевняє, що, у разі порушення домовленостей “Талібаном”, і Америка, і країни-союзниці НАТО допоможуть афганцям. Зараз же американським військовим настав час повернутися додому. Чи правильне рішення прийняли Сполучені Штати, побачимо вже у травні.

Нові антиросійські санкції США 

Адміністрація Байдена не збирається толерувати “неприйнятні дії” Москви, та чи призведе це до чергового загострення протистояння?

В четвер Байден виступив із заявою про накладення пакету санкцій на Російську Федерацію. За словами Байдена, такі дії є відповіддю на втручання Росії в президентські вибори в США 2020-го року, а також на кібератаку на компанію SolarWinds, завдяки якій росіяни збирали дані з листування тисяч американських компаній та найважливіших урядових інституцій. 

Найсуттєвіша, фінансова частина санкцій обмежує Росію в здійсненні зовнішніх запозичень. Також під санкції попали деякі російські компанії та урядовці, а російські дипломати, запідозрені у співучасті в шпіонажі, покинуть американську землю. 

Відповідь Росії не забарилася. Кремль очікувано відкидає усі звинувачення і називає санкції агресивними. На наступний день після виступу Байдена міністр закордонних справ РФ, Сергій Лавров, заявив про дзеркальну відповідь у формі відсилання відповідної кількості американських дипломатів із Росії, а також про нові обмеження для роботи американських дипломатичних представників та навіть неурядових організацій.

Насправді цей конфлікт варто розглядати у ширшому контексті протистояння США та Росії. Хоча прямою та основною причиною санкцій є російські кібердиверсії, шпіонаж та втручання у вибори, The New York Times та інші видання, наголошують, що санкції ввели на тлі загострення на російсько-українському кордоні. До слова, США теж приєдналися до європейських санкцій, що стосувалися осіб причетних до незаконної анексії Криму.

Тож з одного боку, Байден старається зайняти чітку позицію і не толерувати “неприйнятні дії” Кремля. Про це свідчать останні санкції, попередні гострі заяви Байдена в сторону Путіна і досить чітка підтримка адміністрацією США України. Водночас новий господар Білого Дому зовсім не зацікавлений в тому, щоб розкручувати широкомасштабне протистояння з Росією.

На це вказують два аспекти. Перший – відносно м’яка відповідь США на “особистому” фронті із санкціями, а також на українському напрямку. Пентагон скасував планове надсилання своїх військових кораблів у Чорне море, побоюючись, що це може спровокувати росіян до подальшої ескалації. І хоча Вашингтон заперечує таку мотивацію, видання Politico, посилаючись на урядові джерела, підтверджує дані про небажання підвищувати ставки.

Другий аспект – це постійний пошук конструктивного діалогу з Путіним. Так Джо Байден вже кликав Путіна на кліматичний саміт, а також запропонував пряму зустріч в третій країні. У них є багато тем для обговорення і жоден не хотів би “палити мости”.

Президент США каже: “Я чітко сказав президенту Путіну, що я міг би піти й далі, але я вирішив цього не робити, я вирішив дати пропорційну відповідь. Сполучені Штати не збираються запускати коло ескалації та конфлікту з Росією. Ми хочемо мати стабільні та передбачувані стосунки. Але якщо Росія продовжить втручатися у нашу демократію, то я готовий до подальших кроків у відповідь на їхні дії.”

Можемо зробити із цього висновок, що не слід чекати розгортання нової Холодної війни. У цьому не зацікавлені ні США, ні Росія. Позаяк позиція Байдена є прямішою й жорсткішою, аніж була у попередньої адміністрації. Та при цьому, Америка прагматично закликає до конструктиву та резервує простір для маневру в обидва боки.

Що не так з AstraZeneca?

Порядок денний знову не оминають вакцини: ширяться звістки про неефективність AstraZeneca. Наскільки вони обґрунтовані? І як це впливає на геополітичну картину? Розберімося.

В одному з минулих випусків #пройди_світу ми уже говорили про те, як AstraZeneca невчасно постачила необхідні дози й забезпечила дистрибуцію лише малої частки від обіцяного. Раніше ж її перспективи були доволі райдужними. Її називали “світовою вакциною”: дешева ($4 за дозу), зручна для дистрибуції та ефективна.

Зараз сигналом до посилення скепсису щодо AstraZeneca став крок Данії, що першою в ЄС припинила вакцинування нею, хоча в резерві залишилось 52 тисячі доз. 

Єврокомісія також заявила, що не планує оновлювати контракти з AstraZeneca наступного року. Щоправда, сумнів закрався не в усіх: так, Чехія почала міркувати над закупівлею зайвих доз в Данії. 

Та в чому ж річ? По-перше, вакцину досі не затвердили в США, а в багатьох країнах ЄС почали обмежувати вакцинацію препаратом для людей до 55 років. По-друге, як ми вже згадували, існують проблеми з дистрибуцією AstraZeneca. По-третє, шквал критики полетів у бік фармкомпанії, коли з’ясувалось, що вакцина може викликати тромбоз. 

Наскільки це ймовірно? Дані медичного регулятора Великобританії твердять: з десяти мільйонів людей тромбоз може виникнути в сорока, летальні ж випадки – в десяти. Хоча той же регулятор нещодавно заявив, що рекомендує вакцинувати альтернативними препаратами людей до тридцяти років, що тільки посилило недовіру. 

Що це означає для світової спільноти? Чималим тягарем такий скепсис виявився для ініціативи COVAX, що допомагає постачати вакцини в бідні країни. Адже, як стверджують експерти: “straZeneca – головне підґрунтя COVAX”.

Саме AstraZeneca мала забезпечити 52% доз для країн із доходом, нижчим від середнього, та третину доз для малозабезпечених країн. Тепер у них залишаються 2 опції: обирати несертифіковану ВООЗ Sputnik-V, або ж китайську вакцину, що стала елементом вакцинної дипломатії в Туреччині, Угорщині та низці країн Азії й Африки.

Підсумуємо: Канада та більшість країн-членів ЄС стверджують, що “переваг від AstraZeneca більше, ніж ризиків”, однак схиляються до використання Pfizer i Moderna.

Країни ж третього світу не міркують “бути, чи не бути”: вони чекають власної черги на вакцинацію, хоч би яким не був препарат. 

Пакистан проти Макрона

Пакистан паралізували антифранцузькі повстання, тому Франція закликала своїх громадян покинути небезпечну територію. У що може вилитися таке повстання та які настрої в ісламському світі загалом?

Вже кілька днів в Пакистані тривають антифранцузькі протести, які спровокував арешт лідера ультраправого ісламського руху “Техрік-і-Лабаік Пакистан” (далі – ТЛП). Через це в країні заблокували доступ до соцмереж. Пізніше уряд заявив, що лідер руху закликав протестантів мирно розійтися, та протести продовжуються. У відповідь Франція закликала своїх громадян повертатися додому.

ТЛП – ультраправий ісламський рух, відомий своєю боротьбою з богохульством та неповагою до ісламу. Передумовою теперішнього протесту став арешт їхнього лідера після його закликів виходити на мітинги через начебто недотримання Пакистанським урядом угоди з ісламістами, підписаної у лютому.

Вона зобов’язала поставити перед парламентом питання про вислання французького посла в Пакистані. Це не перша угода уряду Пакистану з ТЛП. Для заспокоєння повстань у листопаді 2020 вони погодилися на бойкот французьких товарів. 

Що передувало війні проти далекої Франції? У жовтні 2020 обезголовили французького вчителя Самюеля Паті, який показував дітям карикатури на пророка Мухаммада. Це викликало нову хвилю антиісламської політики у Франції – Макрон підтримав журнал, що опублікував карикатуру, посилаючись на державний секуляризм, центральний для громадського життя французів. Зрештою французькі мусульмани підписали “Хартію республіканських цінностей”, де визнали Францію державою світських цінностей.

Попри владнання ситуації всередині Франції, більшість ісламських держав засуджують Макрона та його політику. Наприклад, у Лівії, Бангладеші, Палестині, Сирії та інших країнах, починаючи з жовтня минулого року, пройшла низка антифранцузьких протестів. А президент Туреччини, наприклад, заявив: “Макрону необхідна психологічна допомога. Що ще я можу сказати главі держави, який не розуміє свободи віросповідання і хто виступає проти мільйонів людей, що живуть в його країні та є прибічниками іншої віри? Перш за все, перевірити психічне здоров’я”.

Ердоган також першим оголосив Франції торговельну війну, до якої згодом приєдналися інші ісламські держави. Та пакистанський сценарій показовий: його законодавство передбачає смертну кару за богохульство, іслам є державною релігією, а влада, як ми згадували, не гребує прогинатися перед радикальними угрупуваннями. 

Тож, схоже, секулярна політика Макрона сколихнула не лише Францію, а й спричинила радикалізацію мусульман в інших державах. Навіть якщо влада готова до мирного діалогу з Францією, громадяни, під супроводом радикальних угруповань, продовжують відстоювати права братів-мусульман. Так внутрішня політика однієї держави може вплинути на громадські настрої усього мусульманського світу. Залишається спостерігати, чи будуть наслідувати інші держави пакистанський сценарій. 

Над випуском працювали:

Журналісти: Ярина Олійник, Христина Дмитришин, Дмитро Димид, Ольга Волянська, Юлія Зюбровська

Редактори: Христина Українець, Данило Карпа

Звукорежисер: Вадим Ільчук

Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.