#пройди_світ #2.10. Росія переходить у наступ (?), звідки взявся коронавірус & Co

Сьогодні ми пройдемо світ від Донбасу, що стає вістрям конфлікту Москви та Вашингтону, до Мозамбіку, де американські війська та російські “вагнерівці”, навпаки, опинилися по один бік барикад. А також згадаємо про зміни на політичному компасі Кім Чен Ина, нові висновки делегації ВООЗ про походження коронавірусу і новий цвях у домовину проросійських сил в Молдові.

Ескалація на Донбасі: наступу Росії – бути?

Активізація Росії в Східній Європі, військові тренування НАТО в Україні та ескалація американських військ в Європі: невже це початок Третьої Світової?

Розпочнімо із бекграунду. З 27 липня 2020 року на Донбасі тривало перемир’я, і в перші шість місяців кількість обстрілів справді зменшилась. Але зараз ситуація загострилась: під час так званого “перемир’я” загинуло щонайменше 22 військових, а 26 березня 2021 року загинуло четверо наших бійців – це найбільші втрати в одному бою з початку перемир’я. Росія стягує зі своєї території нові батальйони до східних кордонів України: за даними Збройних сил України, до 28-ми тактичних груп, вже залучених до українсько-російського конфлікту, додасться ще 25. 

У США стурбовані таким розвитком подій. На брифінгу 31 березня прессекретар Пентагону, Джон Кірбі, заявив: “Дестабілізаційні дії Росії підривають наміри щодо деескалації, досягнуті за допомогою домовленості ОБСЄ ще в липні минулого року. Крім того, нам відомі українські військові звіти про переміщення російських військ на кордонах України.”

У США до російської загрози ставляться по-різному: деякі чиновники вважають, що Росія лише просто грає біцепсами й взагалі не збирається відновлювати наступ. Інші все ж побоюються, що наміри Путіна незрозумілі й що такі дії, спрямовані на перевірку нового президента Байдена, можуть швидко перерости у щось серйозніше.

В кожному разі, Штати підвищили свою бойову готовність до найвищого рівня та запевнили Україну, що підтримають в разі стрімкого наростання агресії з боку Росії. 

Водночас Байден пообіцяв зайняти більш жорстку позицію стосовно Росії, на відміну від Трампа, чиї стосунки з Путіним були занадто люб’язні, що викликало масу обвинувачень. Про те, як Байден публічно визнав Путіна вбивцею, ми згадували у попередніх випусках #пройди_світу.

До дискусій про ескалацію конфлікту на Донбасі долучилось і НАТО: посли країн-членів 1 квітня провели термінову зустріч для розгляду цієї теми. На зустрічі погодили спільні військові навчання для українських і “натівських” бійців за кілька місяців. Таку звістку Кремль сприйняв вороже, і місцева пропаганда вже активно атакує Захід: наприклад, США звинувачують у використанні України як “відмовки” для розпалення конфлікту з Росією. 

Та ймовірність реального конфлікту оцінюють по-різному. Як ми згадували в минулому #пройди_світі, обговорюючи передвиборчі настрої в Росії, соціологія показує: йти на Донбас росіяни не готові. А от згуртування навколо спільного ворога – стратегія, що для Кремля дуже на часі. Але, в будь-якому разі, залякування це чи справжня загроза наступу, Україна ризикує зазнати удару по суверенітету і втратити ще більше неоціненних життів своїх військовослужбовців.

Нова війна за ресурси в Африці

Поки ми переймаємось геополітичними проблемами Заходу, Азії та нашого регіону, на півдні Африки, схоже, розгортається битва між “сильними світу цього”. Тож поговоримо як в далекому Мозамбіку змішалися в кашу економічні та військові інтереси французів, британців, португальців, ісламістів, росіян та південноафриканців.

Тиждень тому Португалія заявила, що направляє війська до Мозамбіку, своєї колишньої колонії. Та щоб розібратися, що там діється, доведеться звернутись до минулих подій.

У 2010 році на півночі країни виявили величезні поклади природного газу, приблизно 2% від світових запасів. Це може дозволити одній із найбідніших країн світу, стати великим експортером зрідженого природного газу. Право на видобуток отримали зокрема французька та британська енергетичні компанії.

Однак замість того щоб одразу розбагатіти від іноземних інвестицій, перспективний регіон почав потопати в кривавих конфліктах. Місцеве ісламістське збройне угрупування із 2015 року почало тероризувати регіон. З 2019 воно називається Ісламською Державою Африканської провінції та позиціює себе як філія ІДІЛ. Вона обіцяє навести порядок в регіоні встановивши шаріат, усунути корумпованих політиків від влади та не допустити викачування ресурсів іноземними корпораціями. Станом на сьогодні в країні приблизно дві тисячі людей загинуло від рук терористів.

Два тижні тому почалося нове загострення конфлікту і новий розвиток міжнародної участі в ньому. Терористи захопили портове місто Палма, ІДІЛ взяв на себе відповідальність. Це місто захищали сумнозвісні “вагнерівці”, формально – приватна військова компанія, фактично – інструмент численних гібридних війн Кремля. Найманці з Вагнера в ході бою втратили з десяток бійців і здали місто. Щоби дати відсіч, уряд Мозамбіку найняв уже південноафриканську приватну військову компанію, також залучили інструкторів із Сил спеціальних операцій США для тренування урядових військ. Ще тут очікують португальських військових, про яких уже йшла мова, і ведуть переговори про військову допомогу із Франції, котра тут один з основних фінансових стейкхолдерів.

Попри розмаїття іноземних військових сил, що протистоять терористам у Мозамбіку, експерти твердять: шанси на успіх невеликі без застосування регулярних військ із важкою технікою та авіаційною підтримкою. І, до слова, в цю суботу президент ПАР заявив, що направить в регіон регулярні війська, тож вони мають шанс змінити хід подій. 

Водночас введення широких контингентів іноземних військ може ще більше загострити конфлікт та політичну нестабільність. Найгірший із можливих сценаріїв – проголошення бойовиками халіфату і подальше захоплення газових родовищ, які, наразі, під контролем центральної влади. Це дало б їм значні економічні можливості й навіть варіант зворотного фінансування ІДІЛ, хоча це досить малоймовірний варіант розвитку подій.

Тож події в Мозамбіку – яскравий приклад того як виявлення енергетичних ресурсів і багатомільярдних економічних перспектив може спонукати до перенесення епіцентру світової війни з тероризмом до зовсім іншого регіону. Адже сильні позиції місцевих терористів ставлять руба питання: чи дійсно стабільні угрупування ІД, які можуть контролювати стратегічно важливі території, переможені? Також це нова активізація різних світових потуг у спробах розширити свою сферу впливу. Тож продовжуємо слідкувати за розгортанням чергової війни та широкої коаліції, де по одну сторону виступають кремлівські “вагнерівці” та інструктори американської армії.

Як Північна Корея із Китаєм сварилася

З Північної Кореї втікають дипломати та іноземці – немає ліків, бо країна посварилася з Китаєм. Зате є великі плани на майбутнє примирення із сестрою, Південною Кореєю. Що це – зміна політичних орієнтирів чи тимчасові забаганки Кім Чен Ина?

31 березня працівники посольства Росії в КНДР на своїй Facebook-сторінці сповістили, що ситуація у Пхеньяні критична: усі дипломати втікають, в Північній Кореї залишилося лише 290 іноземців. Дипломати РФ, які опублікували цю інформацію, теж попередньо виїхали, чи радше втекли, додому – кадри з росіянами, що вибиралися з Кореї на вагонетці, облетіли інтернет.

Причина таких відчайдушних заходів – тотальний дефіцит товарів для особистої гігієни та ліків. Така ситуація зумовлена падінням торгівлі Північної Кореї з Китаєм приблизно на 80%, а імпорт продовольства та ліків минулого року впав майже до нуля, оскільки уряд стверджував: торгівля з Китаєм, може призвести до поширення коронавірусу. Можливо, щось в тому є, адже за офіційними даними в КНДР так “ніхто й не інфікувався коронавірусом”. 

“Холод” у стосунках з Китаєм може мати серйозні наслідки: для північнокорейців Пекін головний торговий партнер, крім того, він допомагає КНДР отримати нафту в обхід санкцій через ядерну зброю, які сам же й підтримав. Нафтопродукти мають вирішальне значення як для економіки, так і для ядерної програми КНДР.

Натомість є натяки на покращення стосунків між Південною Кореєю та КНДР. Загалом, останні кілька років стосунки між Кореями покращувалися: у 2018, наприклад, відбулися перші в історії дипломатичні перемовини між країнами. Та влітку 2020-го знову почалися колотнечі на кордоні через взаємні звинувачення в розпалюванні ворожнечі. Але Кореї зробили ще один крок назустріч – вже у 2032 вони планують спільно провести літні Олімпійські ігри.

Та чи може бути зміна політичних орієнтацій КНДР довготривалою? Для цього є серйозна перешкода – ядерна політика. Південна Корея не збирається поступатися у питанні ядерної безпеки, про що свідчить спільна із Японією та США обіцянка 3-го квітня про “узгоджену тристоронню співпрацю” щодо денуклеаризації Північної Кореї. Китай же не такий принциповий, і не погордує допомагати КНДР в обхід санкціям. Тож навряд зміна геополітичних орієнтацій Північної Кореї відбудеться, якщо всі залишатимуться при своїх позиціях в ядерному питанні.

Звіт уханської місії ВООЗ 2.0

У всьому винні бобри кажани! 

Місія ВООЗ в Ухані, що досліджує джерела COVID-19, опублікувала свій звіт наприкінці березня. Чи знайдено нові версії походження вірусу та які претензії висуває Китаю світова спільнота після оприлюднення звіту – зараз дізнаємося.

Почнімо з того, що експедицію розпочали критикувати ще до її початку через відтермінування, а згодом за “прихильність” експертів до китайських урядовців, які, мовляв, і завадили провести скрупульозне дослідження. 

То про що ж ішлося у звіті?

Усього ВООЗ проінспектували три уханьські лабораторії. Одна з них незадовго до того, як виявили перший випадок зараження COVID-19, “переїхала” на нову локацію, поблизу ринку морепродуктів, який і вважають тим місцем, де вірус перейшов від тварин до людей. Хоч у звіті варіант “витоку з лабораторії” відхилений, гендиректор ВООЗ закликав переглянути всі можливі теорії джерел коронавірусу.

Попри такі гострі заяви, є чимало підозр, що звіт “редагували” китайські дослідники. 

По-перше, звіт не відхилив теорію стосовно експорту заморожених продуктів як каталізатора сплеску коронавірусу. Теорію просував Китай – адже вона означає, що коронавірус міг потрапити до країни зовні. Пітен Бен Ембарек, головний член місії, підсумував: “Дуже ймовірно, що одиничні випадки ураження коронавірусом в Ухані й за межами нього мали місце в листопаді, та навіть жовтні 2019-го”.

По-друге, повноцінно провести аудит жодної з лабораторій не вдалося: члени місії не отримали судекспертизи та оригіналів даних, які могли б пролити світло. 

Тож не дивно, що реакція міжнародної спільноти не забарилася. США, Австралія, Японія, Литва, Латвія, Словенія, Чехія, Данія, Британія, Канада, Естонія, Південна Корея, Норвегія та Ізраїль написали відкрите звернення, в якому закликали Китай надати повний доступ до потенційно значущих даних дослідникам. 

А як же відповів Китай? Тут ситуацію назвали надмірно “політизованою” і заявили, що такі дії перешкоджають міжнаціональній протидії пандемії. Ну і як без принципу “око за око”: нехай і США, які обурюються непрозорістю дій Китаю, проведуть дослідження своєї лабораторії “Форт Детрік”, відому випробовуваннями біологічної зброї. 

Підсумуємо: зараз чимало країн налаштовані провести низку досліджень в Китаї, бо переконані, що можна знайти ще чимало даних про походження COVID-19. Китаю, своєю чергою, не залишається вибору: або він припинить встромляти палки в колеса іноземним дослідникам, або прилетить черговий пакет санкцій.

Президентка VS парламент: чим завершиться молдовське політичне протистояння

“Рука Кремля” в Молдові: чи вдається проєвропейській президентці Санду перемогти проросійську опозицію та що може цьому перешкодити?

З перших днів президенства Мая Санду зіткнулася з опозицією в парламенті: він залишається під контролем проросійської соціалістичної партії експрезидента Додона. Соціалісти блокують закони, що пропонує президентка, й ветують її кандидатів на посаду прем’єр-міністра.

Мая Санду нарешті на порозі перемоги в цьому протистоянні. Згідно з Конституцією Республіки Молдова, якщо парламент протягом 45-ти днів двічі відхилить запропонований склад уряду, то президент має право цей парламент розпустити. Власне, така ситуація зараз і відбувається: парламент забракував вже другий уряд. Тож президентка може вимагати в Конституційного Суду розпуску парламенту та оголошення дострокових виборів.

Однак на заваді пані Санду стала пандемія…

Парламент, посилаючись на складну епідеміологічну ситуацію, проголосив надзвичайний став у країні з першого квітня по тридцяте травня, що унеможливлює проведення позачергових парламентських виборів. Однак коронавірус не лише дає Додону формальний привід відстрочити свою поразку, але й змінює політичний дискурс у країні.

Вакцинація стала предметом торгу серед молдавських політиків. Ігор Додон активно наполягав на постачанні російської вакцини Sputnik-V і заявляв, що якби Санду попросила Путіна, то Молдова стала б першою повністю вакцинованою країною. Під тиском парламенту та свого прямого опонента з минулих виборів пані президентка пішла на поступки, попри свою яскраво виражену проєвропейську позицію:

“Я розмовляла з паном послом [Росії у Молдові Олегом Васнєцовим], і він сказав, що зараз навряд чи вийде купити вакцину, але вони можуть передати її як допомогу. Сьогодні я написала листа президенту Путіну”

Однак, якщо вірити пані Санду, то аналогічні листи вона направила ще тридцятьом лідерам. Наразі Молдова перша країна, яка отримала вакцини за програмою Covax 25 тисяч доз Pfizer, також дружня Румунія передала частину своїх вакцин AstraZeneca.

Отже, згідно з аналітиками “Європейської правди” Мая Санду здобула перемогу в боротьбі з проросійською опозицією, але та досі чіпляється за владу через введення надзвичайного стану. З іншого боку лист Путіну з проханням допомоги називали “зрадою” принципів, але Мая Санду називає це вимушеним заходом у розпал пандемії. Тому сподіваємося, що проєвропейська позиція пані Санду не вичерпалася і чекаємо виборів.

Над випуском працювали:

Журналісти: Анастасія Товста, Дмитро Димид, Юлія Зюбровська, Ольга Волянська, Володимир Сухолиткий

Редактори: Христина Українець, Данило Карпа

Звукорежисер: Дмитро Копильців

Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram