Сьогодні ми пройдемо світ від Вашингтона, де президент Байден вже видав перші укази, до Іраку, де знову дала про себе чути Ісламська Держава. А також згадаємо про вакцинний порядок денний в міжнародній політиці, хартію республіканських цінностей, яка може покласти край війні Макрона з радикальним ісламом та нового лідера німецької керівної партії Арміна Лашета.
Перші укази президента Байдена
Попри перипетії навколо штурму Капітолію, довгоочікувана інавгурація нового президента США відбулася 20 січня – Джо Байден таки обійняв цю посаду. Новообраний глава держави не барився – про плани підписати 17 нових указів, 9 із яких скасовуватимуть рішення Дональда Трампа, він заявив одразу.
Загалом, Байден має намір розвернути внутрішню та зовнішню політику Штатів на 180 градусів. То що саме запланував 46-й президент США?
Чи не найголовніший блок законів стосується пандемії: якщо ж Трамп не бачив підстав для обов’язковості носіння масок, то Байден вже зобов’язав носити цей вид захисту від COVID абсолютно скрізь, у федеральних установах, зокрема. Окрім того, чимало указів стосуються підтримки економіки під час кризи: якщо за адміністрації Трампа виділяли по 600$ на одне господарство, то новий президент планує збільшити цю суму до 2000$.
Також Байден продовжив термін дії обмежень на виселення людей з домівок за борги, потім – заморозив відсотки за студентськими позиками на навчання на рівні 0%. Подібна ж допомога Трампа у минулому виглядала наступним чином: він роздавав продуктові набори під час передвиборчої кампанії, які багато хто порівнював із підкупом виборців.
Найважливіші плани Джо Байдена – щодо міжнародної політики: він вважає, що за часів Трампа вона була провальною. Саме тому Байден підписав укази, які повертають США до ВООЗ та Паризької кліматичної угоди, бо, окрім поліпшення міжнародної співпраці, це також має допомогти у протистоянні пандемії та вирішенні всесвітніх кліматичних загроз, важливість боротьби з якими так часто лунала у виборчій кампанії демократів у цьому році. США також приєднаються до програми COVAX, що має на меті допомогти біднішим країнам отримати вакцини від коронавірусу.
Байден також хоче скасувати розпорядження Трампа про депортацію близько 11 мільйонів нелегалів у США, а ще заборону в’їзду до США громадян тих країн, де більшість населення сповідує іслам. І, звичайно, “вишенькою на торті” є припинення будівництва славнозвісної Мексиканської стіни.
У цілому, світ схвалює перші дії нового президента Сполучених Штатів Америки, про що свідчать заяви найвпливовіших ЗМІ у день його інавгурації: “неймовірне полегшення”, “перемога демократії”, “початок нової ери”, “надія на перемогу та єднання” – саме так звучали заголовки у всьому світі.
Та й чимало американців 20 січня здихнули з полегшенням. Утім, виклики, які стоять перед Джо Байденом – колосальні, тож будемо тримати кулачки за успіх, раціональність, виваженість та загальне благо у його рішеннях.
Повернення Ісламської держави (?)
Новини з Близького Сходу вчергове сколихнули світ. 21-го січня в Багдаді, столиці Іраку, відбувся перший за три роки теракт, відповідальність взяла на себе Ісламська Держава.
Давайте розберемося, чому ІДІЛ прокинулася саме зараз і до чого тут американці та Трамп, зокрема.
Ісламська Держава Іраку і Леванту — ісламістська терористична організація, яка довгий час тримала в жаху Близький Схід. У 2014-ому вона досягла свого піку, тоді під контролем збройних формувань ІДІЛ знаходилися 88 тисяч квадратних кілометрів територій Сирії та Іраку. Для порівняння: це майже розміри Угорщини. У тому числі під їх контролем було велике сирійське місто Ракка та півторамільйонний Мосул. Однак у 2017-ому уряди США та Іраку заявили про повний розгром терористів.
Та чи зробила перемога над ІДІЛ-ом Ірак щасливою та стабільною країною? Ніт! Спершу США продовжили підтримку тамтешньої армії та поліції, а ще розвивали державні інституції країни. Однак наприкінці свого президенства Трамп почав виводити американські війська з регіону.
Чимало хто тоді критикував тодішнього американського лідера, мовляв, виводити війська зарано й такі поспішності поставлять під загрозу безпеку не лише в Іраку, але й у всьому регіоні. Цей теракт і показав, що Ірак справді поки не готовий самостійно протистояти терористичній загрозі. Так міністр іноземних справ країни Фуад Хусейн заявив, що Ірак потребує допомоги в підготовці кадрів та обміну розвідданими.
Але не американцями єдиними. Ще один чинник, що зіграв на руки ІДІЛ-івцям – політична криза в Іраку. Ще у 2019-2020 роках країну сколихнули протести через бездіяльність та корупцію уряду. Протягом тих акцій загинуло понад 500 протестувальників. Але людям вдалося домогтися відставки прем’єр-міністра, і буквально тиждень тому уряд оголосив про позачергові парламентські вибори в жовтні 2021-го. Ось саме в такому, підігрітому зсередини Іраку, й стався цей теракт.
Така масштабна атака ІДІЛ змушує світ згадати про цю, здавалося б, давно розбиту терористичну організацію. Однак, за даними Washington Post, насправді Ісламська Держава весь цей час залишалася активною в Африці, Південно-Східній Азії та відновлювалася у Леванті, тобто Сирії та Іраку. За даними ООН лише в Азії діє понад 250 тисяч бойовиків організації.
Звісно, складно говорити про відновлення попередньої величі Ісламської Держави зразка 2014-2016-го років, але можна бути певними, що Москва та Вашингтон поспішили з проголошенням перемоги.
Вакцини і світовий порядок
Коронакриза бурхливо ввірвалася до політичного порядку денного 2020-го. І 2021-го вона теж нікуди не зникла. Ба більше, саме з січня більшість країн почали масове вакцинування, тож тепер і вакцини стали інструментом великої політики. Про наслідки “вакцинного націоналізму” і “вакцинну дипломатію” Індії розповімо далі.
У попередніх випусках #пройди_світу ми вже згадували про російську та китайську вакцину, а також найбільш валідну – від Pfizer-Biontech, яку затвердили в ЄС. А тепер на вакцино-політичній мапі світу з’явився ще один потужний гравець – Індія. Вакцина від фармакологічної компанії AstraZeneca британсько-індійського виробництва нещодавно отримала схвалення від провідних країн світу. Згідно з результатами третьої стадії клінічних випробувань, вона виявилася на 90% ефективною. Окрім того, Індія конкурентна й тим, що вона – “вакцинний генератор”, адже виробляє 60% вакцин у світі.
Та чим цікава дистрибуція індійської вакцини? Країна вирішила ділитися вакцинами з країнами-сусідами задарма. Так, Бангладеш, Непал, Бутан й Мальдіви уже отримали понад 3 мільйони доз. У цьому чимало експертів й вбачає “вакцинну дипломатію”. Кажуть, що таким чином, Індія прагне утвердити лідерські позиції на азійському просторі. Водночас Пакистану – ворогу й близькому сусіду країни – вакцина не дістанеться. Також під питанням, чи довго отримуватиме вакцину Непал, з яким в Індії досі триває прикордонний конфлікт. Одним словом, хочеш вакцину – дружи з нами!
Та не однією індійською вакциною єдиною. Зараз, про що ми вже згадували раніше, проблема світової нерівності фактично перейшла в новий вимір – вакцинний. У той час, як найбільш високорозвинені країни світу вже отримали 39 мільйонів доз, то бідні отримали усього 25 вакцин, як стверджує генеральний директор ВООЗ – Тедрос Гебреєсус. Просто 25. Не тисяч, мільйонів, а просто 25 доз вакцин, Карл!
Він також наголосив, що світ нині «перебуває на межі катастрофічного морального провалу”.
Це – наслідок “вакцинного націоналізму”, коли чимало провідних країн проігнорувало міжнародні програми з дистрибуції вакцин на користь власних домовленостей. Нерівномірний розподіл вакцин же може призвести до невтішних наслідків: уявіть собі світ, де половина півкулі має стійкий імунітет до COVID, а інша – без кінця-краю потерпає від коронакризи.
Отож, вакцини все інтенсивніше виходять на порядок денний світової політики. З одного боку, країни на кшталт Індії вдало користаються ними як інструментом дипломатичних ігор та фактором зміцнення власного міжнародного статусу. Та, на жаль, розподілення вакцин фактично стало новим уособленням проблеми світової нерівності.
Хартія, яка може покласти край війні Макрона з радикальним ісламом
“Макрон потребує ментального лікування” – таку реакцію у листопаді викликали дії президента Франції в Ердогана, його турецького колеги. Йдеться про ісламське питання у Франції, що вже фігурувало у минулих випусках #пройди_світу. Цього тижня конфлікт перейшов у нову фазу. Лідери мусульманських організацій Франції підписали “хартію республіканських цінностей”, де визнали: Франція – держава, яка побудована на секулярних цінностях.
Чи означає це, що Макрон переграв свого опонента у цьому конфлікті, як йому вдалося знайти спільну мову з французькими мусульманами і які підводні камені у підписанні хартії? Спробуємо розібратись.
Але спершу згадаємо початок цієї історії: криза у французько-ісламські відносини почалася після обезголовлення французького вчителя, який на своїх уроках зі свободи слова показував карикатури на пророка Мухаммеда. Вчинив злочин 18-річний мусульманин.
Тоді Макрон оголосив війну радикальному ісламізму: у країні розформували кілька ісламістських угрупувань і навіть закрив одну мечеть. Слідом за цим – серія терактів у Франції та за кордоном.
Як же підписання хартії має владнати цей конфлікт, та чи вдасться їй це?
Текст хартії заперечує доктрини ісламського фундаменталізму та затверджує секулярні цінності. Всі громадяни Франції рівні перед законом – таким є основний принцип хартії – і винятків за релігійною ознакою бути не може, зокрема, у питаннях рівності чоловіків і жінок.
Перемога, чи не так?
Є один нюанс: не всі мусульманські угруповання Франції підписали хартію. Кілька французьких об’єднань мусульман (зокрема, The Committee for the Coordination of Turkish Muslims in France та the Milli Gores Islamic Confederation) заявили, що не згідні з постулатами хартії, а мусульманські організації 13 країн світу подали скаргу на французький уряд у Раду ООН з прав людини.
Цікавий факт: чим далі члени ісламістських об’єднань від французів чи то за національною, чи то громадянською приналежністю, тим інтенсивніший їхній спротив хартії. Наприклад, згадані французькі організації-саботажники документа об’єднують мусульман-емігрантів турецького походження. Французькі ж мусульмани, що вже давно проживають в країні до хартії питань не мають.
Тож постає питання: чи справді мова про внутрішньофранцузьке протистояння прихильників республіканських цінностей і сподвижників ісламу? Чи насправді цей конфлікт про неготовність лише частини “нових” ісламських французів прийняти тамтешні закони й ісламський світ їм лише підіграє?
Тож, імовірно, Макрону й вдалося домовитися з мусульманами Франції, але Ердоган & Co. точно ще не один раз спробують підігріти конфлікт, щоб надокучити Заходу.
Армін Лашет – новий лідер німецької керівної партії та потенційний майбутній канцлер
У владної партії Німеччини – новий лідер. 16 січня під час онлайн-з’їзду очільником “Християнсько-демократичного союзу” обрали нинішнього прем’єра федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія Арміна Лашета. Тож давайте розбиратися хто він такий: гідний наступник Меркель, “той, хто ставиться до Путіна з розумінням” чи, все одразу?
У попередніх випусках #пройди_світу ми детально розповідали про кандидатів на місце очільника партії ХДС, серед яких був і Лашет, який отримав 521 голос проти 466-и голосів найближчого конкурента – консерватора Фрідріха Мерца.
Відтак, отримавши один мандат довіри, Лашет одразу націлився на інший – посаду канцлера, якого обиратимуть вже цього вересня.
Щоправда, перед чоловіком стоїть непросте завдання – залучитися підтримкою громадян, оскільки популярність керівника на сьогодні є досить низькою, лише 28%, зокрема, через його непослідовну коронавірусну політику. Не сильно допомагає навіть статус “вірного прихильника” Меркель в німецьких медіа. Для порівняння, за весь час перебування на посаді рівень довіри до Меркель в суспільстві не опускався нижче 50%.
Однак навіть попри не дуже яскраве народне захоплення очільником, станом на зараз партія ХДС як завше попереду з рейтингом 37%, а у найближчих її конкурентів, прихильників екополітики “зелених” – близько 20%. А відповідно, лідер ХДС має непогані шанси стати канцлером. За справдження таких передбачень, світ передусім очікує продовження центристської політичної лінії Меркель, зокрема й із міжнародних питань.
Лашет схвалює меркелівську політику “відкритих дверей” щодо мігрантів, хоча й водночас проголошує “нульову толерантність” до мігрантів-правопорушників. Водночас очільник партії відомий суперечливими поглядами щодо Росії. Лашета вважають одним із так званих Putinversteher, тобто “тих, хто розуміє Путіна”.
У 2014 році, після окупації Криму, він критикував уряд Німеччини за “антипутінський популізм”. Ба більше, Армін неодноразово наголошував на тому, що Росія потрібна сучасному світові як один із його ключових гравців. Також Лашет відкрито виступає за будівництво газогону “Північний потік-2”.
Щоправда, для зняття антиросійських санкцій, на думку Лашета, підстав на разі немає. У нещодавньому інтерв’ю Frankfurter Allgemeine Zeitung він нагадав, що санкції ввели через “конфлікт на Донбасі та анексію Криму”. Тож відверто проросійською фігурою його називати не слід.
To sum up, бачимо, що потенційний наступник Меркель загалом продовжуватиме політику “вічної канцлерки”. Він обіцяє зробити 2020-ті “десятиліттям модернізації” Німеччини.
Над випуском працювали:
Журналісти: Христина Дмитришин, Володимир Сухолиткий, Ольга Волянська, Христина Українець, Мар’яна Гуменна
Редактор: Данило Карпа
Звукорежисер: Вадим Ільчук
Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна
Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.
Почитати/послухати попередній випуск можна тут.
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
