Цьогоріч у ТОПі популярності серед вступників філологія. Не набагато менше охочих стати журналістами, лікарями та програмістами. Цікаво, абітурієнти добре розуміють, в чому буде суть їхньої роботи після випуску? Може взагалі не варто присвячувати 4-5 років навчанню в університеті? Чи навпаки треба вивчити все якомога краще?

У цій статті ми зібрали розповіді чотирьох досвідчених професіоналів: журналіста, HR-менеджера, лікар-стоматолога та програміста. Вони розповіли, як вибудовували свій кар’єрний шлях. З чого починали? Скільки заробляють? Скільки часу приділяють роботі? Чи існує той самий “секрет успіху” та в чому його суть? Всі поради новачкам та нутрощі професій далі.

Лікар-стоматолог

Ярослава Підлубна, стоматолог-терапевт, нині стоматолог-реставратор, 14 років досвіду

Ярослава вважає: “Стоматологія має бути свідомим вибором. У медицині не місце людям, які вступали на навчання через батьківську примху”. 

Ярослава Підлубна. Фото надане героєм публікації

Скільки годин на тиждень ви працюєте? 

За стандартами має бути 6 годин. Це статична робота у вимушеному положенні, тож потрібен час для відновлення. Хоча шестигодинний робочий день частіше у стоматологів державних поліклінік. Я ж працюю в приватній клініці вже багато років. У нас графік день через день по 12 годин, іноді більше. Це зручно і для мене, і для керівництва.

Мій чоловік також стоматолог, і коли ми починали кар’єру, не мали дітей і додаткових обов’язків. Тоді звісно працювали значно більше. Хотілося якомога швидше здобути необхідні навички та досвід.

Досить поширене явище серед лікарів, що в першій половині дня лікар працює у держаній поліклініці, а у другій та часом на вихідних – у приватній чи власному кабінеті. Чи є така практика серед стоматологів? І чи законно це взагалі? 

Так, це можливо. Ба більше, є стоматологи, які часом можуть перебувати в штаті навіть у трьох клініках і приїздити, коли в тому чи іншому місці є пацієнти. Це робота за сумісництвом, вона важка, але цілком законна. Проте особисто для мене зручно мати одне постійне місце роботи. Адже окрім роботи вже зараз є й родина, яка також потребує уваги.

Які три слова спадають на думку, коли йдеться про професію стоматолога?

Для мене це перш за все: робота з людьми, самореалізація та задоволення від результату, який, на відміну від багатьох інших професій, можна побачити досить швидко.

Які якості мають бути притаманні людині, щоб стати гарним стоматологом? 

Стоматолог – передусім лікар. А до лікарів звертаються із болем та проблемами. І стоматолог, як і будь-який інший лікар, має бути гарним слухачем, тактовним, комунікабельним і трішки психологом. Потрібно заспокоїти людину і завоювати її довіру. У багатьох пацієнтів, на жаль, є психологічний страх стоматологів, який лишився з дитинства, коли їм лікували зуби за радянськими методами. Тож зараз дуже важливо, щоб пацієнт довіряв мені та не боявся, тоді і я зможу якісно виконувати свою роботу. Ну і, апріорі, стоматолог має бути делікатним, ретельним та посидючим.

Пам’ятаєте свою найдовшу робочу зміну? Скільки годин підряд довелося реставрувати зуби?

На початку мого реставраційного шляху одного разу мені довелось працювати 18 годин поспіль з однією десятихвилинною перервою. Були дві складні роботи. Два пацієнти один за одним. Із першим через технічні причини ми затягнули на дві з половиною години і, оскільки другий пацієнт чекав уесь цей час, довелось прийняти і його з не менш складною проблемою. Ми тоді вийшли з клініки о 3-й ранку (усміхається).

Зараз вже такого немає. Спочатку будь-який стоматолог не має достатніх мануальних навичок, але з досвідом робота прискорюється.

Скільки триває навчання в університеті? 

Я навчалась п’ять років, далі був рік інтернатури. Утім, вже зараз додали ще два роки інтернатури.

Як ви вважаєте, краще після 11 класу вступати одразу в університет, чи все ж таки піти в медичний коледж після дев’ятого класу? 

Я можу розповісти про власний досвід. Я навчалась спершу в медичному коледжі. Це допомогло осягнути медицину в цілому. Прийшовши в університет я бачила, що мені значно простіше, ніж тим, хто потрапив одразу у ВНЗ після школи. І якби зараз я знову мала би обирати: довчитись у старшій школі, чи піти у медколедж, я би без сумніву обрала коледж.

Розкажіть, із чого ви починали після інтернатури? 

Моя перша робота – у державній поліклініці. Адже, коли ти молодий-зелений випускаєшся з університету, то потрапити у приватну клініку до лікарів із досвідом, у яких дійсно можна вчитися, майже неможливо. На той час в поліклініці ми працювали з цементами та хімічними композитами. Десь вже починали використовувати фотополімерні матеріали. І наш випуск якраз був на стику змін. І вже за кілька років ми використовували лише фотополімери.

У поліклініці зрозуміла, що найбільше мене цікавить реставрація, саме нею хочу займатися. Для більшої професійності пройшла додаткові курси реставраційного профілю. Але майже одразу після них пішла в декрет, а після змогла влаштуватися у приватну клініку. Водночас працювала додатково день через день у державній поліклініці. Згодом я припинила роботу в державному медзакладі й лишилась тільки в приватному, де працюю зараз.

Які, на ваш погляд, найбільші плюси та мінуси у роботі стоматолога? 

Найбільші плюси: постійне спілкування з людьми, адже я екстраверт. Також це творчість: реставрація передбачає художнє мислення та орієнтованість на результат. Окрім того, як я вже говорила, стоматолог у дуже короткі терміни бачить результат своєї роботи. Це надихає і є, напевно, найбільшим плюсом. А мінус єдиний: тривала статична робота. Через це страждає зір та спина. І найбільш хворим лікарем завжди вважався стоматолог.

Що можете порадити абітурієнтам, які тільки вступають до університетів? На вашу думку, лікар – це покликання? 

Так, лікарем можна стати лише за покликанням. Якщо ти йдеш у медицину просто, щоб заробити багато грошей, то краще ті гроші, що ви вкладете у навчання, одразу вкласти у якийсь інший бізнес. Найперша ціль має бути – допомагати людям.

Я раджу з першого дня вчити. Нічого не пропускати і не думати, що потім все буде, потім дожену. Не доженете. На першому курсі закладається база: анатомія, гістологія та фізіологія. І це потрібно вчити і знати ідеально. Окрім того, вчіть іноземні мови. Дуже багато зараз інформації англійською. Всі наукові дослідження та передові технології спочатку з’являються за кордоном. Поїхати на підвищення кваліфікації, знову ж таки питання мови. І останнє: стоматологія має бути свідомим вибором. У медицині не місце людям, які вступали на навчання через батьківську примху. 

Який зараз найбільш перспективний напрямок в стоматології? Де найбільше якихось нововведень та відкриттів, і який буде активно розвиватися у майбутньому?

Це імплантологія, естетична стоматологія, вініри, тобто непрямі методи реставрації. Вони більш точні та високоестетичні. Реставрація – це хендмейд, де дуже багато залежить від уявлень лікаря, його мануальних навичок, досвіду та художнього бачення. Може бути дуже різний результат. А лабораторні методи дозволяють зробити все майже ідеально.

Скільки заробляють стоматологи? 

Заробітні плати дуже різняться. Якщо ти працюєш на себе, то звісно будеш заробляти більше, але спершу потрібно вкласти гроші, щоб орендувати приміщення і купити техніку, матеріали, а це капіталовкладення в десятки тисяч доларів. Окрім того треба постійно вкладати гроші у власне навчання. Скажімо так, можна купити дво-трикімнатну квартиру в Києві за такі гроші. Якщо ти працюєш в приватній клініці як лікар, то будеш мати відсоток. Переважно це 20-30% залежно від лікаря, напрямку та досвіду. Про державну геть й говорити.

Програміст

Максим Шаров, програміст Java, понад три роки досвіду

Максим впевнений: “Є університети, що дають гарну базу, але в Україні більшість ВНЗ не варті чотирьох-п’яти років життя”.

Максим Шаров. Фото надане героєм публікації
Максим Шаров. Фото надане героєм публікації

Якими тьома словами можете охарактеризувати свою діяльність? 

Цікаво, нудно, перспективно.

Цікаво і нудно – протилежні поняття, як вони поєднуються у вашій професії? 

Так, протилежні. Все тому, що цікавість роботи залежить від проекту.

У програмістів є градація за рівнями: Junior, Middle, Senior (Junior – з мінімальним досвідом, Senior – досвідчений фахівець). Який у вас рівень із трирічним досвідом?

Я можу сказати, що в українських реаліях це все дуже неоднозначно. В одній компанії ти прийдеш і будеш з трьома роками досвіду Junior, в іншій вже Middle. А для маленьких фірм, які тільки починають розвиватися, і їх всього 5 людей з річним досвідом, то я з трьома роками буду там сеньйором (усміхається). У місці, де я зараз працюю, я Senior, хоча компанія не маленька.

Скільки годин на тиждень ви працюєте?

Близько 45-46 годин, до 50-ти.

Чи буває таке, що потрібно затриматись чи працювати понаднормово? Чи це заохочується якось?

Таке буває. Якщо ти просто на годину затримався в будній день – це твої особисті проблеми. А якщо на вихідні, то частіше так, будуть заохочення.

А в університеті ви навчались на програміста? Тобто працюєте зараз за фахом чи перекваліфікувалися? 

У мене це все десь на стику. В університеті я навчався на факультеті: система захисту інформації. Ми вивчали радіоелектроніку та програмування. Оскільки радіоелектроніка мені не особливо подобалась, я вирішив розвиватись у програмуванні. Я сам вже додатково щось вивчав та читав. Був на курсах від компанії, у якій хотів працювати.

Як вважаєте, простіше людині з профільною освітою далі розвиватись чи може бути достатньо курсів? 

Логічно, що простіше після профільної освіти розвиватись. Тому що, можливо, ви щось та вивчили в університеті. Скажімо так, в Україні з нашими вимогами дуже часто це не потрібно. Переважно достатньо великого бажання та кількох профільних курсів.

Розкажіть, з чого починалась ваша кар’єра? 

Я весь час дуже хотів працювати за кордоном. І першу роботу я знайшов за допомогою міжнародної молодіжної організації AISEC. У них є багато різних програм для молоді, різноманітних стажувань за кордоном. Із їхньою допомогою першу роботу я знайшов у В’єтнамі і поїхав туди працювати на три роки.

Виходить, що майже весь час працювали там. Як вам тепер в Україні? Давно повернулись на Батьківщину? 

Я повернувся кілька місяців тому, і різниця звісно відчувається. Починаючи від стилю роботи і завершуючи менталітетом людей. Тобто культурна різниця. Технічно ж все дуже схоже в обох країнах.

Чи збіглися ваші уявлення про роботу програміста, коли ви були абітурієнтом і коли вже почали реально працювати? 

Так, більшою мірою все було так, як я і уявляв. Все завдяки тому, що я спілкувався з програмістами ще до вступу в університет. Розумів, який у них ритм життя, чим вони займаються та з чим працюють.

Які якості мають бути притаманні гарному програмісту? 

Він має бути здатен до самонавчання і швидкого навчання. Це галузь, яка дуже швидко розвивається, тому доведеться постійно щось додатково опановувати. А також важливо вміти працювати в команді.

А що потрібно, щоб стати успішним програмістом на вашу думку? 

На перших порах добре, якщо ви потрапити у цікавий гарний проект. Але найголовніше, щоб був хороший наставник. У програмістів він називається Team Lead. Це людина, яка має бути досвідченою та розумною, а також зацікавленою у твоєму розвитку. Він може давати якісь задачі, потом перевіряти їх, вказувати на недоліки. Завдяки цьому дуже швидко навчаєшся. Щоб до нього можна було підходити з питаннями та консультаціями. Треба розуміти, що для новачка не завжди є великий вибір. Але вже з мінімальним досвідом треба дивитися, щоб з Team Lead було добре працювати. Це важливо. Від нього залежить як твій успіх, так і успіх проекту.

А які можете дати поради абітурієнтам, які тільки вступають в університети? 

Якщо врахувати українські реалії, то краще намагатися якомога раніше потрапити кудись на стажування і почати здобувати практичний досвід. Переходити на заочне відділення і починати працювати. Це зумовлено тим, що програма в університетах не досить актуальна. І дуже часто диплом потрібен, як “корочка”. Тобто, якщо ти, наприклад, хочеш виїхати за кордон, то диплом спрощує цей процес. Я впевнений, що є університети, які дають гарну базу, але в Україні більшість ВНЗ не варті чотирьох-п’яти років життя.

Які на вашу думку два найбільші плюси та мінуси професії? 

Програмування дозволяє працювати де завгодно. Це плюс. Наприклад, я працював у В’єтнамі, Малазії, трохи у Сінгапурі був по робочих справах. Основна мова у програмістів англійська. Тобто, якщо ти юрист і хочеш працювати юристом в Америці, а раніше отримав освіту в Україні, то не вийде приїхати і працювати там зі знаннями, які в тебе є, треба буде вивчати їх законодавство. А програмістам цього робити не потрібно: знайшов роботу в Америці – велкам, в Німеччині – велкам. Ще з плюсів те, що заробітні плати в усіх країнах гарні.

Із мінусів, якщо це можна назвати мінусом, тут не вийде один раз вивчитись і весь час працювати. Програмістам потрібно постійно займатися саморозвитком і навчанням. Потрібно вкладати у себе багато. І потрібно слідкувати за зором. Бо так не помічаєш, а 10 годин на день за комп’ютером дадуть про себе знати. Я от не помітив, а за кілька років вже не розрізняю написи станцій метро у підземці. Тому треба бути уважним до себе.

Який напрямок у програмуванні може назвати, якщо не найперспективнішим, то одним із перспективних? 

Вже зараз дуже популярний напрямок Machine learning. Він активно розвивається, і за кілька років, на мою думку, буде на піку популярності та ще довго лишатиметься актуальним. Також Big Data, віртуальна реальність. Але питання в тому, що українці не розробляються свої продукти. Основна робота у нас – аутсорсинг.

І все ж таки, як щодо України? Що у нас найкраще починати вчити? 

Ринок дуже швидко змінюється. Я можу порадити постійно моніторити вакансії, і тоді буде більш менш зрозуміло, на що є попит і, власне, розвиватися в цьому напрямку. Якщо потрібен конкретний приклад, то, на мою думку, для Java зараз можна почати вчити Spring та Hibernate – це найбільші фреймворки, знання яких потрібні для 70% вакансій.

Скільки заробляють програмісти? Розкажіть про градацію вашої заробітної плати протягом кар’єри.

Ну коли я тільки починав, то заробляв близько 600 з невеликим доларів на місяць. У програмістів завжди зарплата в доларах, це зручно. Тут ще складно говорити, бо дуже багато напрямків у програмуванні. В середньому спеціаліст з досвідом 2-3 роки заробляє близько 2 000 доларів. Про свою заробітну плату я говорити не можу, це заборонено правилами компанії.

Менеджер з персоналу, рекрутер, HR

Марія Луньова, HR-дженераліст у приватній компанії, у сфері бізнесу, понад чотири роки досвіду

Марія ділиться історією: “У моєї колеги взагалі була ситуація, що кандидат пішов на обід із ноутбуком компанії і не повернувся”.

Марія Луньова. Фото надане героєм публікації
Марія Луньова. Фото надане героєм публікації

Марія, скажіть, чи є якісь рівні у менеджерів із відбору персоналу, як наприклад, у програмістів?

Так, вони є звісно, але це не залежить від досвіду роботи. Рівень HR менеджера залежить від обов’язків. Тут важлива результативність. Тобто починають зазвичай зі скрінерів чи ресичерів. Обов’язок скрінера чи ресичера – пошук резюме відповідно до кваліфікації. Потім рекрутер. Він також може шукати кандидатів, та, окрім цього, проводить первинні співбесіди телефоном й особисто, а потім може рекомендувати кандидатів керівництву. Фактично підбирає персонал. І далі HR-менеджер. Він може робити всю попередню роботу, а також іншу роботу пов’язану з уже влаштованим персоналом: адаптацію, мотивацію, тімбілдинги, а також подекуди звітність та звільнення.

Тобто HR-може звільнити? 

Ні, рішення про звільнення приймає керівник, але HR може рекомендувати когось на звільнення зважаючи на ефективність працівника чи ще якісь якості. Наприклад, я працюю в невеликій компанії, де всього 20 людей. У мене немає підлеглих, тому я HR-дженераліст і відповідаю за все: від пошуку кандидатів та роботи з персоналом до рекомендацій на звільнення.

Із якими двома-трьома словами у вас асоціюється робота HR-менеджера? 

Якби було більше слів, то я б перерахувала функції HR-менеджера: люди, підбір, адаптація, мотивація та навчання. А оскільки лише два сова, то люди і питання.

Скільки годин на тиждень ви працюєте? У вас нормований графік чи ви самостійно для себе його створюєте?  

Зараз у мене нормований графік. На тиждень виходить десь 40-45 годин. Я часом затримуюсь, але це для мене не важко. Є також рекрутери, які працюють віддалено, закривають вакансії для клієнтів, і вони вже самі собі будують графік.

Чи є у вас профільна вища освіта? Якщо ні, то як ви прийшли до того, щоб стати HR-менеджером?  

У мене дві вищі освіти: перша інженерна, а друга економіка підприємства. І зараз я працюю не за фахом. Коли навчалась на п’ятому курсі університету, то розуміла, що потрібно шукати роботу та пробувати себе десь. Як це часто буває, студенти не знають, що, куди, як і навіщо? Батьки кажуть, що у нас немає зв’язків. Так я пішла працювати помічником керівника і познайомилась із тепер вже колегою. Вона працювала у кадровому агентстві і мене неймовірно надихнула її розповідь про роботу рекрутера. Тож я вирішила спробувати, бо захотіла так само полюбити свою діяльність, як і вона.

А ви проходили якісь спеціальні курси, чи ця дівчина вас навчала? Як це було? 

Спершу я просила, щоб вона делегувала мені частину своїх обов’язків. Паралельно я вже починала самостійно читати якусь інформацію. Потім допомогла одному знайомому розмістити кілька вакансій із працевлаштування. Далі було кілька курсів безкоштовних вебінарів, після яких я вже цілеспрямовано йшла працювати в цю галузь. Досвіду майже не було, але я отримала гарні теоретичні знання, а практичні навички здобувала вже на першій роботі.

Тобто перекваліфікація була майже безкоштовною? 

Так, все дуже залежало від мого бажання. Якщо ти дійсно чогось хочеш, то будеш докладати зусиль. І не треба боятись недосвідченості. Коли я влаштовувалась на першу роботу без досвіду, то з базовими знаннями успішно склала тестове завдання, а потім під час випробувального терміну гарно зарекомендувала себе.

Марія Луньова. Фото надане героєм публікації
Марія Луньова. Фото надане героєм публікації

Як ви вважаєте, взагалі є сенс вкладати гроші в навчання на рекрутера? 

Звісно, якщо є гроші, то гарні курси зайвими не будуть. Питання зараз тільки в тому, як обрати ці якісні курси. Бажано дивитись, скільком людям вдалось працевлаштуватись після такого навчання. Якщо відсоток значний, тоді звісно сенс є.

Чи виявились реальні обов’язки рекрутера відмінними від того, що ви собі уявляли, коли тільки починали занурюватись у професію? 

Не можу сказати, що був прямо ефект очікування/реальність, ні. Водночас, коли я йшла в рекрутинг, то думала, що я така балакуча та комунікабельна, і все в мене вийде. Але це не єдине що потрібно для побудови кар’єри в цьому напрямку.

Розкажіть, з чого ви починали свою кар’єру? Де встигли попрацювати за цей час? 

У мене за більше як 4 роки було три місця роботи. Починала я з рекрутингового агентства. Власне, це компанія, яка надає послуги з підбору персоналу для різних установ. І це зовнішній рекрутинг. То був дуже класний досвід і гарна можливість навчатись працюючи. Ти перебуваєш в оточенні колег, часто старших колег. Є можливість порадитись. Окрім того агентство, в якому я працювала, постійно влаштовувало для нас додаткового навчання.

Потім я перейшла у велику телекомунікаційну компанію і там працювала вже внутрішнім рекрутером, тобто закивала вакансії тільки для цієї компанії. На той момент мені було 22 роки і мене запросили в компанію, де майже 2000 співробітників, звісно я думала, що це неймовірний успіх. Там я переважно закривала ТОПові позиції для головного офісу та регіонів.

І вже зараз працюю HR-дженералістом. В нашій компанії гнучка система. Коли отримую заявку на вакансію, то сама визначаю як шукатиму співробітника. Найкращих рекомендую керівникові, а вже вона вирішує, чи буде працевлаштування. Окрім цього, я відповідаю за корпоративну культуру. Тут мені дуже цікаво, бо це бізнесовий напрямок.

Кого складніше підбирати ТОП-менеджерів чи людей на нижчі позиції? 

Не повірите, але найскладніше підбирати адміністративний персонал. Тому що переважно у таких людей дуже низький рівень відповідальності, натомість вони досить зарозумілі. І складно знайти просто гарного працівника. А з ТОП-менеджерами насправді просто, тому що вони освічені, досвідчені, цікаві, інтелігентні. Із ними завжди дуже якісні співбесіди. А потім після такого рівня людини на інтерв’ю приходить водій, який може розпливтися на стільці і сказати: “Ей, ну що береш мене чи ні?”. Так і працюємо (сміється).

Які якості мають бути притаманні людині, щоб стати гарним менеджером з підбору персоналу? 

Цілеспрямованість, орієнтованість на результат, а не на процес (хоча процес теж важливий). Звісно треба любити людей, без цього нічого не вийде. А також ідеально, якщо у кандидата буде добре розвинена інтуїція. Що я маю на увазі. Наша робота безпосередньо пов’язана з людьми. І завжди присутній людський фактор. Тому часом буває важко до кінця зрозуміти людину, навіть поставивши сто питань на співбесіді. Тому ця природна інтуїція іноді може врятувати.

Що можете порадити тим, хто хоче стати гарними рекрутерами?

Передусім хочу порадити, щоб одразу йшли на стажування по спеціальності, а не витрачали на час на роботу офіціантами, промоутерами, барменами тощо. Можна писати листи в різні компанії, безпосередньо на пошту, що вказана на їх сайті. Прикріпляйте обов’язково супровідний лист, із зазначенням своїх знань та бажання отримати практичні навички. Також вказуйте обов’язково всі свої активності: КВН, самоврядування, акції, волонтерство. Це все допоможе оцінити рівень вашої активності та комунікабельності.

Не соромтесь знайомитись, шукати корисні контакти та френдитись. Ці знайомства зможуть у майбутньому допомогти знайти роботу. А вже під час роботи, чим ширше у вас коло знайомств, тим простіше потім шукати кандидатів за рекомендаціями.

Марія Луньова. Фото надане героєм публікації
Марія Луньова. Фото надане героєм публікації

Як ви вважаєте, професія HR-менеджера та рекрутера існуватиме ще довго чи може зникнути? 

Я впевнена, що ця професія існуватиме ще дуже довго, але в модернізованому вигляді, налаштована під потреби ринку. Буде з’являтися дуже багато різних напрямків. Наприклад, вже зараз з’являються люди, які допомагають іншим розвинутись в якійсь окремій галузі. Є ті, хто проводить кар’єрні консультації для охочих змінити сферу діяльності. HRи часто допомагають писати резюме, стають менторами та навіть можуть скласти кар’єрний план. Тому перспективи у цієї роботи однозначно є.

Які для вас два найбільші плюси та найбільші мінуси професії? 

Для мене найбільший плюс в тому, що ти одразу починаєш працювати з керівниками і з ТОП-менеджерами. Тобі не потрібно пройти сім кіл пекла і десяток дверей, щоб врешті решт почути: ей, ти хто? Ти одразу маєш певний статус і доступ до верхівки бізнесу. І за рахунок того, що довкола збирається велика кількість контактів, дуже просто потім перекваліфікуватися. З HR-менеджерів часто виходять гарні керівники, наприклад.

Мінус може бути дещо не очевидний. Але насправді часто від людей стомлюєшся. Бо віддаєш дуже багато енергії та сил. Особливо неприємно, коли кандидати безвідповідальні. Коли хтось обіцяє прийти на співбесіду і не приходить. У мене був випадок, коли дівчинка вже пройшла співбесіди, відвідала планування, а в день виходу на роботу не з’явилась і не попередила, що її не буде. А потім зателефонувала через чотири тижні і сказала, що захворіла. А у моєї колеги взагалі була ситуація, що кандидат пішов на обід з ноутбуком компанії і не повернувся. Тобто мінус – людський фактор, від якого, на жаль, нікуди не подінешся.

Скільки заробляють HR-менеджери? 

Це залежить від посади. Коли я починала працювати в рекрутинговому агентстві в 2015 році, то мала ставку 1 500 грн, за умови, що закриваю три вакансії на місяць і бонуси від закриття вакансій. В якийсь місяць я могла заробити 8 000 зі ставкою і бонусами, закривши значну кількість вакансій. А було, що за місяць не заробляла нічого, бо не могла закрити вакансії.

Потім, коли я була внутрішнім рекрутером, то ставка була в кілька разів вища і бонуси більші. І деколи заробляла більше, ніж зараз, якщо за місяць вдавалось закрити багато вакансій. Для HR-менеджера з таким досвідом як у мене, ставки стартують від 14 тисяч і залежать від набору обов’язків. Але не можна забувати про бонуси, бо залежно від агентства, компанії та рівня працевлаштованого рекрутером фахівця цей бонус може дуже різнитися. Наприклад, IT-рекрутер, який закриває вакансії фахівців, що мають оклад 3-4 000 доларів на місяць, будуть мати десь 400-500 доларів бонусів з одного кандидата.

Тому сказати якусь конкретну цифру не можна, і не можна навіть сказати від і до.

Журналіст та Блогер

Роман Скрипін, журналіст, засновник власного інтернет-видання, досвід роботи 28 років

Роман вважає: “Журналіст – чесна з собою людина, не байдужа, яка постійно розвивається”.

Роман Скрипін. Фото: Roman Paziuk
Роман Скрипін. Фото: Roman Paziuk

Романе, розкажіть ви журналіст за фахом чи не маєте профільної освіти? 

Я маю профільну освіту – закінчив Київський інститут журналістики.

Якими трьома словами можете охарактеризувати журналіста і журналістику як професію? 

Не знаю навіть. Журналістика – не ремесло і навчитися їй майже неможливо. І описати її складно. І зовсім не означає, що, закінчивши університет, ви станете спеціалістом.

Скільки часу на тиждень ви приділяєте роботі? 

Коли не сплю – працюю: постійно в пошуку, щось читаю, переглядаю. Не буває такого в журналістиці, що ти вийшов із офісу і припинив працювати. Все одно заглядаєш в соцмережі, з’являється якась нова інформація. Робота ніколи не припиняється.

Чи було таке, що через роботу доводилось кілька днів не спати?

Було, але давно, під час Майдану. Я такого нікому не побажаю. Коли ти і спиш, і не спиш, одним оком переглядаєш стрічку, щоб нічого не пропустити. Бувало і раніше, коли ночами не спиш, рахуєш бюджети, продумуєш проект. Це виснаження, і нічого доброго в цьому немає.

Із чого починали свою кар’єру? 

Оскільки на Полтавщині не було телебачення, то починав з газети. Вона мала смішну назву “Комсомолець Полтавщини”. Зараз, звісно, цієї газети вже не існує. Потім я пробувався на радіо, але невдало. Далі в Києві газета “Україна молода”, а потім уже телебачення.

У якому році переїхати до столиці? 

Як вступив, так і переїхав – у 1991. Хоча міг у 1990, якби не пропустив подачу документів. Саме тому я рік працював у газеті в Полтаві.

Тобто виходить ви одразу паралельно навчалися і працювали, коли переїхали до Києва? 

Ну як паралельно… Навчання у мене майже одразу пішло по бороді. Через пів року почав працювати, бо нас вчили тому, що я за рік роботи в газеті вже вивчив. Треба також розуміти, що 1991 рік – це навчання без інтернету, було набагато складніше здобувати інформацію. Я не знаю як зараз навчаються студенти. Раніше, якщо щось потрібно, ти йшов у бібліотеку шукав інформацію, переписував.

Не було й таких інструментів для самореалізації, як зараз. Щоб якось реалізувати себе треба було обов’язково йти в газету, на телебачення чи на радіо. Не було YouTube і соцмереж. Цілковито інші реалії. Нічого не було. Швидкість передачі, отримання, донесення інформації була дуже низькою. Це сильно обтяжувало процес, як навчання так і роботи, звісно. Єдине, що мене цікавило в університеті, там можна було сісти за справжній комп’ютер та спробувати верстати газету.

Щоб стати журналістом, варто йти в університет?

Вмінню писати, правильно вибудовувати тексти, можна частково навчити. Але це не така вже велика наука, п’ять років для цього точно не треба. Кожна молода людина, яка приходить у редакцію, уявляє себе генієм. Вона вважає, що її тексти – неперевершені. Однак коли за правку береться редактор, це викликає супротив, бо “як це мої тексти ви правите, ви нічого не розумієте, ви старі вже заскорузлі, а я пишу сучасно мовою”. Таке несприйняття було і в мене.

Якими на вашу думку чеснотами має володіти людина, щоб стати гарним журналістом? 

Все дуже просто. Людина має бути відвертою з собою. Я пригадую людей, які для мене є орієнтирами, які викликають повагу, вони досить різні та суперечливі, але вони всі чесні з собою. Журналіст – чесна з собою людина, не байдужа, яка постійно розвивається.

Чи є у вас якийсь секрет успіху? 

У мене немає успіху. Працюємо собі й працюємо. Секретів ніяких немає. Усе, що ми робимо, – лежить на поверхні.

Які для вас два найбільші плюси та мінуси професії?  

Із мінусів, для мене особисто, це публічність. Ти постійно в полі зору та уваги, і не лишається якогось особистого простору.

Із плюсів: широкі базові знання в усьому. Жодна професія цього не передбачає. Якщо ви стоматолог, то ви стоматолог, якщо вчитель, то вчитель. Журналісти ближчі до письменників. Але навіть письменник часом не вивчає так глибоко питання, як журналіст. Бо ми маємо розбирати детально всю систему, розуміти загальну картину, говорячи про щось конкретне. Письменник – це емоція, а журналіст – це інформація. Якщо хочеш про щось профільно писати, ти маєш зануритись у це глибоко. Але все одно так, як фахівець не вивчиш, та це й не має сенсу. Водночас треба мати базові знання з економіки, треба знати право, а головне – знати, чим живуть люди.

Що можете порадити 17 тисячам абітурієнтів, які цього року подали документи на журналістику? 

Я раджу ще раз добре подумати. Бо більшість моїх однокурсників, не стали журналістами і ніколи не були дотичні до професії.

А як щодо людей, які дійсно свідомо хочуть стати журналістами, які вже мають своє уявлення про професію? Що порадите їм? 

Ну яке уявлення? Що ти дістанеш посвідчення преси і будеш вибивати двері куди завгодно. Але ж це міф. Дехто вважає, це шлях, щоб потрапити в політику. Хтось хоче маніпулювати та продавати інформацію – це окремий контингент. Я можу порадити, не стати такими і не уявляти хибно, що журналістика така.

Який зараз найперспективніший напрямок у журналістиці? На що робити ставку молодим журналістам? 

Digital – найбільш популярний напрямок. Всі онлайн-видання, YouTube, соцмережі все треба робити в комплексі, і буде вам щастя. Ще один не вивчений для мене феномен – громадянська журналістика. Але я не назвав би це перспективним напрямком. Це просто можливість стати джерелом інформації. Це певною мірою теж частина Digital.

Із чого можете порадити починати?

Треба розуміти, у кого до чого схильність. Писати треба навчитися всім. Це елементарне вміння формувати думку. І це треба скрізь.

Як щодо заробітної плати? Журналісти добре заробляють? Є абітурієнти, які думають, що тут можна заробити мільйон. 

Я не можу сказати, що мені колись не вистачало. Якби у нас була більша конкуренція на рику, медіа змагались у якості подачі, то можливо було б краще забезпечення. У нас же відбувається викидання грошей багатих людей. І щойно якість журналістів стає кращою, такі фахівці одразу сваряться з олігархами та припиняють отримувати зарплату. Лишаються горді й бідні. Журналістика може бути прибутковою, якщо буде ринок.

Спілкувалась Ганна Веретенник, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram