Постійні економічні кризи призвели не тільки до низького рівня життя більшості українців. На жаль, Україна очолює світові антирейтинги за рівнем поширення тяжких хвороб. СНІД, венеричні хвороби, туберкульоз. Якщо про СНІД суспільство більш-менш інформоване, то про туберкульоз українці майже нічого не знають. Головний туберкульозний міт – цю хворобу підхоплюють у так званих незахищених прошарках суспільства. Як наголошують фахівці, кожен українець перебуває в зоні ризику. Хвороба передається аерогенним шляхом. Ви можете їхати в транспорті, сидіти в офісі, відпочивати й не підозрювати, що поруч із вами людина, хвора на туберкульоз.

Але проблема вражає масштабами. Щодня в Україні від туберкульозу помирає шість людей. У 2018 році туберкульоз діагностували більш ніж 30 тисячам українцям. Щодня реєструється 60 випадків захворювання. Із них два – у дітей. 75% – працездатні люди. Одна з причин – пізня діагностика. Такі хворі – найбільша загроза для оточення. За словами лікарки-фтізіатрині Наталії Гріцової, друга проблема – складно виявити тих, хто контактував із хворими. Ефективність лікування – найнижча в Європі.

Фтізіатри, громадські активісти, волонтери, митці наголошують: туберкульоз – це медико-соціальна хвороба, а не просто інфекційне захворювання. Воно виліковне. Утім, через страх люди часто не звертаються до лікарів. А це потрібно зробити, якщо маєте кашель понад два тижні. Що дуже погано – хвора людина боїться зізнатися, щоб не втратити роботу та підтримку близьких. В Україні, на жаль, таке трапляється нерідко. У буквальному сенсі слова потрібна сила, щоб визнати хворобу та звернутися за допомогою.

Тому саме підтримка – важлива частина успішного лікування. Найбільша загроза, вважають лікарі й активісти, – байдужість. Як розповідає Ольга Клименко, голова TB People Ukraine, яка разом із маленькою донькою пройшла через всі жахи хвороби, вона досі не розуміє: яке має відношення до туберкульозу, і чому люди помирають від виліковної хвороби?

Ольга виступила організаторкою фотовиставки людей, хворих на туберкульоз “Туберкульоз очима пацієнтів” (головна світлина). Лише один із 20 випадків – щасливий. Наталі, успішній менеджерці у великій компанії, за її зізнанням, пощастило. Вона вчасно звернулася до фахівців, лікувалася амбулаторно, мала підтримку близьких і змогла повернутися до роботи.

Усі інші – ні. Ось фото Сергія, який помер через відсутність доступу до лікування. Його помістили в список очікування, і Сергій так і не дочекався. Дехто залишився інвалідом без роботи і підтримки близьких.

Ще один міт – про ізоляцію людей, хворих на туберкульоз. Через 5-10 днів після початку лікування пацієнт уже не може нікого заразити.

І, звичайно, постійна проблема – відсутність належних умов і ліків. В Україні є спеціальні заклади, але здебільшого вони в жахливому стані, як і багато інших. Але, на переконання ВООЗ, найефективніший спосіб – амбулаторний. І з фінансової точки зору, і соціальної. Лікарні відходять у минуле. І нам треба переходити на прогресивні методи діагностування туберкульозу та нові ліки.

У Верховній Раді IX скликання створена міжпарламентська платформа з боротьби з туберкульозом. Але є побоювання, що цю проблему народні обранці не вважають актуальною. І чи спроможуться нардепи не в турборежимі, а детально розібрати цю проблему глобально, а не формально?

Щоб не було тих, кому пощастило вилікуватися, бо потрапили до висококваліфікованих фахівців, потрібна системна робота, реформа, про яку в Україні так люблять говорити. У реальності ні високий соціальний статус, ні доступ до приватних лікарень можуть не врятувати, якщо хворобу виявити надто пізно.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram