Після того, як Кабмін посилив антикоронавірусні заходи, легітимність нашої влади та демократичність нашої держави під великим питанням: нові обмеження явно виходять за межі повноважень уряду.

У п’ятницю Кабінет міністрів України опублікував оновлений список обмежень на час карантину. Тепер антикоронавірусні заходи значно жорсткіші: уряд заборонив перебувати в громадських місцях без вдягнутої маски чи респіратора; переміщатися групою з понад двох осіб; відвідувати спортивні та дитячі майданчики, парки, сквери, зони відпочинку, лісопаркові й прибережні зони. І це не повний список нових обмежень.

“Заходи жорсткі, але виклики сьогодення вимагають їхнього введення. Навіть демократичні європейські держави вже давно ввели аналогічні заходи для боротьби з пандемією”, – скажете ви. “І так, і ні”, – відповім я.

Я абсолютно погоджуюся з тим, що державці мають швидко й суворо реагувати на загрозу поширення коронавірусу. Недаремно кажуть: запобігти загрозі – найкращий метод її усунення. І взагалі неприпустимо, щоб у країні вводили загальнонаціональний карантин, а деякі “кадри” використовували його як можливість нарешті сходити на пікнік з товаришами.

Так-то воно так, тільки трішечки не так.

Справді, в Італії – країні-лідерці з поширення пандемії в Європі – заборонили всі спортивні заняття, навіть наодинці. Пересуватися там можуть лише ті, у кого є серйозна й невідкладна потреба, пов’язана з походом у магазин, роботою або родинними обставинами. В Іспанії, яка є другою країною Старого континенту за кількістю підтверджених випадків захворювання на COVID-19, введенні заходи не менш серйозні. Аналогічну ситуацію бачимо й в інших європейських ліберальних демократіях.

Але річ у тім, що ці всі заходи обмежують конституційні права та свободи громадян. І лише за введення надзвичайного стану в країні влада може вводити такі обмеження. Якщо в Італії надзвичайний стан запровадили ще 10 березня, а в Іспанії – 15 березня, то в Україні його не ввели досі. Український уряд оголосив лише надзвичайну ситуацію 25 березня, але введення такого режиму аж ніяк не дозволяє владі обмежувати права й свободи громадян. Відповідно, нові обмеження Кабінету міністрів України можна впевнено назвати антиконституційними і як результат – незаконними.

Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України свободу пересування. А громадянин нашої держави не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну;

Стаття 35 Конституції України надає право на свободу світогляду та віросповідання. Це право включає змогу безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди;

Стаття 39 Конституції України надає право на мирні зібрання, мітинги, демонстрації;

Стаття 64 Конституції України забороняє обмежувати права та свободи громадянина, які вказані в основному законі держави. Винятком може слугувати введення воєнного або надзвичайного стану.

Отже, розібралися з тим, що свіже посилення карантину антиконституційне. Але це ще не все. Річ у тім, що така відверто неправова діяльність влади ставить під великий знак узагалі питання її легітимності.

За загальновизнаною типологією німецького соціолога Макса Вебера існує три джерела політичної легітимності: традиційна, харизматична та законна легітимності.

Традиційна легітимність ґрунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і нормам певної політичної культури. Сьогодні це джерело не є надто важливим для більшості країн, але врахування політиком цього джерела може слугувати для посилення своєї легітимності.

Харизматична легітимність заснована на вірі в особисті якості лідера. Здатність політика бути духовним батьком нації і сьогодні може бути джерелом легітимності. Наприклад, венесуельський опозиціонер Хуан Гуайдо не є формально визнаним президентом Венесуели. Але через великі сумніви щодо чесності результатів президентських виборів 2019 року, на яких начебто переміг чинний на тоді глава держави Ніколас Мадуро, з одного боку, та шаленій народній підтримці Хуана Гуайдо, з іншого, більшість демократичних країн визнають останнього легітимним президентом Венесуели.

Законна (або легальна) легітимність заснована на дотриманні встановлених правил і норм. У ліберальних демократіях саме це джерело є основним для визначення політичної легітимності. Тут законність влади опирається на конституції держави та конкретних правових нормах. Відповідно, якщо політичне керівництво діє всупереч власному законодавству, то його функціонування не є легітимним.

Саме так і вчинив Кабмін, увівши нові обмеження. Посилення карантину без оголошення надзвичайного стану суперечило Конституції України, тобто, було незаконним. А якщо політична влада вчиняє щось незаконно, то вона втрачає третє джерело легітимності, яке є основою для утвердження законності в сучасних ліберальних демократіях.

Чи була така відмова уряду від легітимності за визначенням демократичних держав свідомою? Хтозна. Але законність влади країни тепер тримається більшою мірою на перших двох та не притаманних для демократичного світу джерелах легітимності: дотриманні нею звичної для України політичної культури та її авторитетність.

То чи можна вважати нашу владу легітимною тепер? Усе залежить від того, під яким кутом це питання розглядати. Але, раптом ви вирішите закрити очі на відсутність законної легітимності у діяльності нашого Кабміну, то не дивуйтеся, коли наступного разу політична верхівка знову наплює на ваші конституційні права. Але цього разу вже не задля благої цілі, як от заради протидії пандемії. Якщо їм вийшло зробити так одного разу, то чому б колись не спробувати зреалізувати аналогічну схему, але цього разу вже заради власних цілей?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram