Пост-тези в часи “постбезпеки”

Пост-тези в часи "постбезпеки". Вікторія Вдовиченко. Фото: nfront.org.ua

Роздуми про “постбезпеку”

Якщо існує поняття “постправда”, то цікавою виглядає дискусія щодо контурів поняття “постбезпеки”? Таким є загальне враження від проведених дискусій під час Київського безпекового форуму 2018. Роздуми про світовий порядок денний, дискусії щодо механізмів протидії “російському чиннику” нагадує, що геополітична пастка, у якій опинився нинішній цивілізований світ у будь-який момент може відмінити умови й право говорити про суть компромісу.

Чому саме “постбезпека”? Спробуємо подискутувати…. Апелювання до емоцій потрібне, особливо коли міжнародне право стає безсилим в наведенні ефективних аргументів для найбільш важливого – подальших дієвих кроків. Логіка такого терміну може бути доречною, якщо держави зацікавлені “to make democracy strong again”. Якщо переосмислити світову безпеку іншим чином не можна, то потрібно звертатися до сердець тих, хто іще творить демократію. Але, навігація в емоційних дискусіях про безпеку й фактор небезпеки здійснюється “без курсу” і потребує свого вирівнювання.

Трансформація “постбезпеки” в дієвий інструмент можливо, якщо держави прагнуть позбавитися від застарілих підходів в зовнішньополітичних дискусіях. Американські представники на Форумі лише підтвердили, що США розуміє, яку загрозу становить порушення міжнародного права, фундаментальних принципів національної безпеки у суверенітету. Українські представники теж апелювали до такого розуміння і необхідності переосмислення контурів загроз: “Справа не лише в єднанні та демонстрації міцності позиції демократичних країн. Справа у конкретних діях і застосуванні нових підходів, гостро необхідних в умовах, що змінилися”, – зазначала віце-прем’єр міністр Іванна Климпуш-Цинцадзе.

Про туман між миром та війною

Зерна про спільне розуміння та дії в умовах тотальної нестабільності звучали на теренах Київського безпекового форуму 12 та 13 квітня. Зокрема, заступник Генерального секретаря НАТО Р. Геттемюллер наголошувала, що українці переживають випробування на міцність у полі кіберпростору, пропаганди, дезінформації. Ці виклики, разом зі щоденними втратами українських військових на Сході та економічною стагнацією є достатніми умовами для “захисту південно-східного флангу НАТО” (охарактеризовано міністром оборони Литовської Республіки Р. Кароблісом).

Тривале “загравання” західного світу із Росією не допомагало бути почутими з України. Зовнішня політика Російської Федерації залишається складним конструктом із потужними полюсами впливу. Її провокативна риторика призвела до того, що Україна стала “лабораторією, де РФ випробовує нові види зброї та кіберзасоби”, як зауважив заступник міністра оборони США з питань міжнародної безпеки Роберт Карем. Звісно, й Захід продовжує виправдовуватись, що механізм “противаг і стримувань” для Росії уже давно застарів і тому вона вправно намагається переписати світовий порядок, систематично порушуючи міжнародне право. Проте, добрим знаком є факт усвідомлення Заходом бути солідарними у своїх позиціях щодо РФ.

Нагадаємо, що тези дискусій на Форумі проявилися у реальних кроках Сполучених Штатів та їх союзників щодо Сирії того ж таки 13 квітня. Як наслідок, уже сьогодні, 14 квітня, у зв’язку із завданням США, Великою Британією та Францією ударів по сирійських об’єктах хімічної зброї Б. Асада, НАТО буде переглядати свої можливості та інструменти протидії РФ. В цій операції були задіяні, зокрема, бойові кораблі та стратегічні бомбардувальники союзників НАТО.

Проте, повернемося до України. Головна критика майже усіх спікерів до українських представників зводиться до двох відомих “рецептів успіху”: успішне здійснення реформ і подолання корупції. Склалося враження, що адаптація реалій українських до західноєвропейських є іще довгою “притчею воязицех”. Емоційне звучання цифр Олександра Турчинова щодо угруповань РФ на кордонах України також наводить на зворотнє запитання – а чи втілює Україна адженду для контрзаходів щодо таких загроз? Якщо так, то тут, ймовірно, потрібно було б й детальніше розібратися. Проте, залишимо цю дискусію військовим експертам, що допоможуть краще зрозуміти, що є правдою, а що – “постправдою”.

Інтереси, інтереси…

Європейці розуміють, що немає альтернативи кращої, аніж вигідність умов контрактів. Енергетичні реалії “шрьодеризації” деяких країн Європи говорять про успішність лобіювання росіян своїх інтересів на міжнародній арені. Під час Форуму, про це говорили як німецькі представники, так і гості з регіону Центральної Європи. Вибори в Угорщині та Чехії показали наявність достатньої кількості проросійських сил.

У цьому контексті актуальним залишається й надалі якомога краще показувати витоки російської “великої стратегії”, що базується на відомих усім енергоресурсах. Однак пам’ятаймо, локомотивом розвитку економіки саме цивілізованих країн є інновації в науці та освіті.

І нарешті те, що турбує найбільше. І досі є без відповіді залишається ось що: а чого саме прагне Україна у своїй зовнішній політиці? Що вона пропонує і з ким планує “товаришувати” економічно та політично? Від такого розуміння буде залежати стратегія відносин України зі своїми партнерами і майбутнє її безпеки та безпеки у Східній Європі Наразі точно відомо, що РФ готова платити будь-яку ціну за свої зовнішньополітичні тріумфи.

Саме тому, усвідомлювати власні інтереси й, за змоги, прораховувати інтереси суперника – необхідна умова для успішності ведення зовнішньополітичної й дипломатичної гри. І, можливо тоді, буде успішним шлях до “постпутінського” порядку денного, коли тариф на використання сили не буде “безлімітним”.

Вікторія Вдовиченко, спеціально для “Українського інтересу”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.