#ПоПоличках. Чи померла глобалізація у 2020?

#ПоПоличках – новий подкаст від ПОЛІТклубу УКУ та Клубу студентства міжнародних відносин НаУКМА. Тут Ані Саакян та Юрко Синичка розкладають по поличках складні політичні явища, які оточують нас у буденному житті.

Двоюрідна сестра мами хлопця моєї найкращої подруги, а також декілька моїх одногрупників жалілися, що COVID вбив глобалізацію. І справді, якщо глянути на безладну реакцію ВООЗ та ЄС на пандемію та повсюдно закриті кордони, то глобалізація може видатися невиправданим політичним проєктом. Це надихнуло нас розглянути глобалізацію як явище, покопатись в її історії, та розібратися, чи на Байковому кладовищі вже справді можна знайти її могилу.

Що таке глобалізація?

Юра: Глобалізація, що ж воно таке? Думаю, ні для кого не секрет, що світ зараз наскрізь переплетений різними зв’язками: технологічними, політичними, економічними, культурними тощо. Але ж так було не завжди! Ці зв’язки утворювались поступово, з плином історії.

Ані: Пам’ятаєш, як у минулому випуску ми згадували про Джаміля з Лівії, який хотів дізнатись про те, як живе французька демократія? Зараз він може просто заґуґлити це, а ще років 50 тому йому б довелось збирати кошти на квиток до Франції, або ж їхати зайцем, сховавшись серед валіз у багажному відсіку. Що вже й казати про його пращура з XVIII століття. Мабуть, він і не підозрював про існування Франції на карті світу, як, власне, і про саму карту світу. Хіба якщо до його оселі якось не навідались білі колоністи з багетами і не навчили його співати “Allons enfants de la Patrie!” (“Діти Вітчизни, прийшов наш славний день!”).

Юра: Ну, якщо вже прапрадід Джаміля співав Марсельєзу, тоді зрозуміло, звідки в цього хлопця такий сильний потяг до французької демократії. Але пропоную повернутись до глобалізації.

Ані: Якраз до цього веду. Отож, раніше держави не були настільки взаємопов’язаними, і набагато більше орієнтувались на свої внутрішні справи. Процес же глобалізації призвів до появи великої кількості зв’язків між ними та їхніми економіками, культурами та політичними системами. І світ поступово уподібнився до одного великого організму.

Юра: То чому тоді ми написали в назві сьогоднішнього випуску, що глобалізація вмирає?

Ані: Глобалізація – процес динамічний. Він може пришвидшуватись, а може сповільнюватись. Це залежить від багатьох факторів. А оскільки наша сьогоднішня тема, як ти вже згадав, прямим текстом говорить про те, що глобалізація зараз переживає не найкращі часи, то поговоримо саме про ті чинники, які й змусили її цьогоріч пригальмувати та зазнати великого скептицизму вже не від урядів поодиноких держав, як це було раніше, а з боку майже всієї світової спільноти.

Історія політичної глобалізації та її викликів

Юра: Із визначення зрозуміло: глобалізація – процес складний. В історичній перспективі все ще заплутаніше. Науковці досі не можуть домовитися, звідки та коли почався цей процес. Хтось розказує про китайський Шовковий шлях, а дехто говорить про Колумба.

Ані: Не дивно, адже 1492 рік, коли Колумб пристав до берегів Індії кхе-кхе… даруй, Америки, часто називають початком нового етапу у світовій історії. До слова, і перший глобус теж був створений у 1492 році, а від нього й пішла назва глобалізації. Та давай краще розглянемо політичний бік глобалізації з міжнародними організаціями, відкритими кордонами тощо, адже саме такою ми знаємо її сьогодні.

Юра: Тоді пропоную перенестись у 30-ті роки XX-го століття, коли тему глобалізації вперше підхопили медіа. Буквально за 10 років до того була сформована Ліга Націй. Це була перша міжнародна організація, а отже, і перша спроба держав об’єднатися політично заради досягнення спільної мети: домовитися про роззброєння й уникнути ще однієї світової війни. Але скоро на поверхню сплила перша криза: у 1933 до влади в Німеччині прийшов Гітлер, який про жодне роззброєння й чути не хотів. А від цього насторожились його сусіди – Франція, Чехословаччина, Польща, і теж заявили, що роззброюватись не збираються.

Ані: Власне, насторожились вони не дарма, якщо поглянути, які наслідки принесла цим країнам Друга світова.

Юра: Це точно. Але не всіх ця війна вразила однаково. Наприклад, Штати втратили відносно мало, тому зголосилися стати своєрідним “архітектором” нової міжнародної системи й дати ідеям глобалізації другий шанс. Так утворилися, зокрема, ООН, НАТО, Світовий банк і ще безліч інших міжнародних інституцій, які проголосили ключовою метою збереження миру та добробуту в усій світовій спільноті, а засобом досягнення цієї мети – міжнародну співпрацю.

Ані: Але й на цю спробу глобалізації знайшлося чимало критиків. Багато хто вважав, що міжнародні організації – лише інструменти просування інтересів окремих держав. Так от через Організацію Варшавського договору СРСР намагався контролювати пів Європи.

Юра: А вже у 2000-х у чомусь схожому звинувачували США. Американцям вдалося переконати інші держави в тому, що Ірак начебто розробляє ядерну зброю, співпрацює з терористами й несе загрозу світовій безпеці. За підтримки ООН американці навіть ввели свої війська до Іраку. Потім же виявилося, що достатньої кількості доказів причетності іракців до міжнародного тероризму та наявності в них ядерної програми не було.

Глобалізація пережила не один виклик. Економічні кризи, як-от у 2008-му, терористичні акти, як-от атака одинадцятого вересня 2001-го, та світові епідемії, як-от SARS у 2003-му налаштовували людство проти ідеї глобальної спільноти.

Ані: Ну й вишенька на торті – цьогорічна пандемія. Вона стала своєрідним вироком для ідеї глобальної спільноти. Принаймні так кажуть.

Юра: Давай розбиратись.

Світові організації vs пандемія COVID-19

Юра: Коли з’явився незрозумілий вірус, усі спершу думали, що невідома хвороба – це проблема Азії, яка не стосується решти світу. Мовляв, менше кажанів потрібно було їсти. Утім, незабаром пандемія стала глобальною проблемою – почалася коронакриза.

Ані: Очевидно, що першим і найбільшим викликом стала міжнародна кооперація задля боротьби з COVID-19.

Тут проблеми почалися задовго до офіційного початку пандемії, адже вірус з’явився в Китаї ще в грудні 2019-го, але комуністичний режим Піднебесної вирішив про нього не розповідати. Причому не лише закордоном, але й всередині країни.

Так, за даними наукового журналу The Lancet, 1 грудня тамтешній владі стало відомо про перший випадок захворювання, а шостого – про перший факт його передачі від людини до людини. Та це не завадило їм тільки 31 грудня повідомити ВООЗ про існування нового захворювання, і ще до 20 січня спростовувати його заразність.

Юра: Тож з глобальною співпрацею для протидії вірусу на чолі з ВООЗ не склалося із самого початку. Замість швидкого обміну інформацією задля придушення пандемії у зародку світ дізнався про вірус занадто пізно, тому втримати його не вдалося.

Ані: І на цьому фейли міжнародної співпраці не завершилися. Яскравий приклад – стосунки Євросоюзу й Італії, коли остання потерпала від піка епідемії. Тоді ЄС не лише не надав скоординованої підтримки країні, але й навіть заважав Італії боротися з COVID-19.

Так, Європейський Центральний Банк 12 березня відмовився знижувати відсоткові ставки та з фінансовою допомогою Італії ЄС також зволікав. Навпаки: влада Італії звинуватила Німеччину в блокуванні постачання медичної продукції до країни. Типу “у вас звісно капець ситуація, але маски й нам потрібні”.

Лише коли коронавірус перекинувся на Іспанію, Францію та Німеччину, то в Євросоюзі замислилися над координацією протидії пандемії.

Юра: До речі, щодо Італії, то там політики також не святі глобалісти. Досить згадати про десятилітній саботаж європейських рекомендацій щодо профілактики пандемій.

Ані: Так, зараз італійським урядовцям надіслали підозру через те, що країна не оновила свій план протидії пандемії у 2017 році, коли ВООЗ та Європейський центр з профілактики та контролю захворюваності рекомендували це зробити. Ба більше, Італія не робила цього щонайменше з 2010-го.

Як результат – місць у палатах інтенсивної терапії виявилося недостатньо, і через це в країні загинуло на 10 тисяч більше хворих на коронавірус.

Тож у наших макаронних друзів вийшла якась обернена синергія: Італія свого часу забила на Євросоюз, а Євросоюз – на Італію. Політична глобалізація не спрацювала.

Юра: Щоправда, винна тут скоріше не вона, а неготовність міжнародних інституцій до глобальних викликів, на кшталт пандемій. І цей рік довів, що ВООЗ та ЄС мусять трансформуватися, щоб справді об’єднувати світ. Явище глобалізації ж тут ні до чого.

Пандемія та торгівля. Допомога міжнародних організацій “третьому світу”

Ані: Інше питання: чи спрацювала глобалізація економічна? Давай розглянемо, як реагували на пандемію різні країни в торговельних та економічних відносинах.

Юра: Всі ми пам’ятаємо запеклу торговельну війну між США та Китаєм. Так от, навіть вона охолола у світлі пандемії. Вчорашні вороги подекуди стали навіть допомагати одне одному. США скасували тарифи на ввезення медичного обладнання, а КНР – на санітайзери. Водночас же коронакриза зірвала першу фазу договорів, які мали посприяти довгоочікуваному завершенню торговельної війни.

Ані: О, цікава ситуація ще з Британією та Євросоюзом.

Юра: Так, згідно з умовами Брекзиту, до кінця року сторони повинні укласти новий торговельний договір. Якщо цього не трапиться, то доведеться слухатися вказівок Світової організації торгівлі, а це не вигідно ні ЄС, ні Великій Британії. Тим паче, у реаліях світової кризи.

Але дехто, як завжди, опинився за бортом. Економіки країн “третього світу”, які складають найбільшу частину світового пирога, водночас найчутливіші до кризових ситуацій, тому, як і очікувалось, вони виявилися абсолютно нездатними ефективно долати спалахи коронавірусу. Першими “здались” застарілі системи охорони здоров’я.

Наступним в черзі став їхній експорт сировини, на якому часто побудовані економічні моделі таких держав. А, як відомо, саме такі торговельні ланцюжки й потрапили під серйозну загрозу повсюдним закриттям кордонів. Ну й фінальний штрих – величезні зовнішні борги. Не встигли країни, що розвиваються, отримати позики, щоб оговтатися від кризи 2008-го, як їм стали потрібні вже нові надходження.

Ані: А хто їм має це дати? Бінго, міжнародні організації!

Юра: Так, ти маєш рацію. І подекуди організації пішли їм назустріч. МВФ от нещодавно оголосив про спрощення умов обслуговування боргу аж для 25 держав. Світовий Банк пішов ще далі та виділив кошти на боротьбу з COVID-19 майже для 100 держав, а це, на хвилинку, близько 70% населення світу. Інші міжнародні економічні організації також від них не відстають.

Ані: То виходить, країнам “третього світу” можна видихнути з полегшенням.

Юра: Насправді навряд. Легко прописати стратегію, де підтримка “третього світу” – один із вічних принципів. Проте на практиці кризи на кшталт цьогорічної завдають удару по фіскальному сектору розвинених країн, що надають кредити. Ну хто ж допомагатиме Намібії, коли в нього своя фінансова система горить.

Ані: Та навіть це не найбільша загроза, адже пандемія вдаряє по двох інших джерелах зовнішніх доходів країн “третього світу”. Перше джерело – приватні іноземні інвестиції. Від початку року з країн “третього світу” вилучили понад 83 мільярди доларів інвестицій.

Юра: Чи не більша втрата – суттєве зменшення грошових переказів від заробітчан. Як відомо, працевлаштування іноземців, ба навіть їх повернення додому, безумовно, ускладнилися в умовах тимчасового закриття кордонів. Через це за прогнозами Світового Банку, цьогорічні грошові перекази скоротяться приблизно на 20%.

Ані: Звучить не надто оптимістично для міжнародної економічної співпраці, але насправді явище глобалізації ні до чого й тут.

Юра: Так! З економічною співпрацею цьогоріч у світі справді не склалося, з новими торговельними угодами також, але це ж не означає, що так воно буде й надалі. Як тільки світова економіка бодай трохи оговтається від коронакризи, то економічні зв’язки між країнами неодмінно відновляться до попереднього рівня, а країни “третього світу” отримають довгоочікувану допомогу.

“Вакцинний націоналізм” чи глобальна співпраця задля масового вакцинування?

Юра: Перейдімо до іншої дуже цікавої теми – так званих “вакцинних” перегонів. Тут глобалізація проявилася двояко.

Ані: З одного боку, маємо приклади масштабної міждержавної співпраці. Це насамперед COVAX – платформа, що вже об’єднала понад 170 країн. Її завдання – всіляко сприяти розробці вакцин, а надалі – координувати процес їхнього масового виробництва та розповсюдження. Так, свою частку – тобто дози для принаймні 20% населення – повинні отримати всі держави-учасниці, що слухняно заплатили аванс. А тим, кому вони не по кишені, – а це 92 країни, серед яких є й Україна, – допомагатиме GAVI – організація, яку переважно фінансують ОБСЄ і меценати.

Юра: З іншого боку, є реакція у формі “вакцинного націоналізму.” Чи не так?

Ані: Твоя правда! Не всім державам близький принцип рівного доступу, якщо це ставить їхніх громадян у спільну чергу за препаратом із нігерійськими пенсіонерами чи непальськими медсестрами. Тоді є два варіанти розвитку подій.

Країни можуть паралельно домовлятися як із COVAX-ом, так і безпосередньо з компаніями-виробниками. Так, наприклад, зробила Японія, яка попередньо замовила майже 500 мільйонів доз у трьох потенційних кандидатів, водночас інвестуючи мільйони доларів у COVAX.

Інший шлях – повністю відмовитися від цієї платформи, натомість зосередившись лише на приватних домовленостях із виробниками. Так вчинили економічні гіганти – Штати, Китай, а також – Велика Британія та Росія. Загалом таких замовлень уже зробили майже на 6 мільярдів доз. Це з урахуванням того, що на весь COVAX до початку 2021 планують закупити тільки 2 мільярди – а переважно щеплення потрібно робити двічі.

Юра: У перспективі ж це означає, що виробничі потужності будуть перевантажені, а конкуренція може призвести до стрибка цін. Відповідно, матимемо сценарій 2009-го року, коли під час пандемії свинячого грипу бідніші держави опинилися в кінці черги, а заможні – фактично монополізували ринок.

Ані: COVID-19 показав: глобалізація працює, але опосередковано. Єдність дій є, наприклад, на рівнях спільнот й інформаційних технологій. Утім, коли йдеться про безпеку економічно стабільних держав, бачимо зворотну тенденцію – ізолюватися. Бо без вакцин під загрозою добробут їхніх громадян – людей, у чиїх паспортах у відповідній графі написано “американець”, “китаєць”, “німець” або “британець”.

COVID як поштовх до діджитальної глобалізації

Юра: Але є одна сфера, в якій все зіграло на руку глобалізації. Це сфера діджиталу. Пам’ятаєш, як ти вперше завантажував собі ZOOM, думаючи, що це тижні на два-три? Так, спочатку багатьом було незвично працювати в такому режимі.

Але згодом це перетворилось на нові можливості навіть у сфері політики: збори МВФ та Світового банку в режимі онлайн та пряма трансляція президента України Володимира Зеленського на Генеральній асамблеї ООН – нова реальність.

Тепер організовувати міжнародні політичні івенти стало ще легше. Можна не перейматися логістикою та й витрати на них значно впали. Преміум акаунт в Zoom коштує значно менше, аніж транспортування великої кількості важливих дядьків до, наприклад, Нью-Йорку.

Ані: Мовчимо вже про інші сфери, які раптово діджиталізувались. Наприклад, багато фестивалів, форумів, виставок й інших подій по всьому світу тепер проводиться онлайн, часто ще й безкоштовно. Звісно, це не замінює тих вражень та емоцій, які можна отримати від офлайну, але принаймні дозволяє під’єднатися до них з будь-якої точки земної кулі. А що це, як не глобалізація?

Юра: То що, давай підсумуємо те все, що ми тут з тобою про глобалізацію наговорили?

Ані: Давай. А то ще хтось заплутається.

Юра: Виходить, що глобалізація таки справді потрапила під удар через пандемію COVID-19. Тепер світова спільнота мусить серйозно замислитися над рівнем взаємної співпраці, щоб ефективніше протистояти подібним загрозам. Але це точно не означає, що глобалізації настав кінець.

Ані: Та й зрештою, чи маємо ми альтернативу глобальному світу? Питання швидше риторичне, щонайменше на найближчі декілька десятиліть.

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ у соцмережах.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram