#ПоПоличках – подкаст від ПОЛІТклубу УКУ та Клубу студентства міжнародних відносин НаУКМА. Тут Ані Саакян та Юрко Синичка розкладають по поличках складні політичні явища, які оточують нас у буденному житті.

Напередодні оголошення результатів президентських виборів США двоюрідна сестра мами хлопця моєї найкращої подруги, а також декілька моїх одногрупників жалілися, що американський президент нібито наплював на американські демократичні інститути. І справді, якщо згадати про імпічмент Трампа через тиск на Україну задля власної політичної вигоди та свіже намагання дискредитувати vote by mail, то американський президент починає здаватися узурпатором із якоїсь країни третього світу.

Історія розвитку американської демократії

Юра: Пропоную почати з того, як влаштована американська система демократії та з чого вона взагалі починалась.

Ані: У 1776 році 13 британських колоній в Північній Америці почали обстоювати свої права проти британського панування. Коли розпочалася війна за незалежність, представники кожної з колоній погодилися, що настав час виступити із заявою про те, чому колонії прагнули незалежності.

І от, уяви собі звичайного американського юриста Томаса Джефферсона, на якого – бац – і звалилося завдання сформулювати все те, що не сформулювалося роками. Натхненний філософією англійського просвітництва, він виклав дві дуже важливі думки: перша про те, що всі люди народжуються з “природними правами”, тобто з правом на свободу, життя та щастя; а друга – що уряд є певним соціальним договором між народом та представниками влади. Так з’явилась на світ Декларація Незалежності США.

Юра: Сьогодні її принципи звучать доволі очевидно…

Ані: Ага, але можеш лише уявити наскільки за шкалою від нуля до тотальної зради це обурило європейських монархів, які століттями здійснювали божественне право королів та чхати хотіли на волю підданих.

Зрештою, яким криком душі не здавалася б ця Декларація, ідеї, викладені в ній, надихнули американців на подальше впровадження демократії.

Наступним кроком була Конституція, яка окреслила систему обмеженого уряду (до речі, актуальну й досі). Ця система базується на ідеях природних прав, народного суверенітету, згідно з яким уряд існує, щоб служити народу, суспільного договору, при якому народ віддає частину своїх свобод уряду, щоб той натомість став його захисником, та республіканізму.

Юра: Республіканізму? Виходить, будували демократію, а Конституцію республіканську написали?

Ані: Ні, тут не про сучасне розуміння республіканців та демократів. Республіканізм – це ідеологія, відповідно до якої уряд має репрезентувати інтереси народу. No taxation without representation!

Юра: Насправді американська Конституція доволі коротка. Можливо, вона й не регламентує всі-всі деталі функціонування США, проте в ній викладено чіткі принципи, якими керуються всі гілки влади.

Ані: За це можемо дякувати дядечку Монтеск’є. Саме він зауважив, що політичної свободи можна досягти тільки за поміркованих форм правління, а отже, за відсутності зловживання владою, тому й запропонував поділити владу на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Ще й назвав це гарно – trias politica. Це й склало американську систему “стримувань та противаг” (або checks and balances), яка поєднує федеральні гілки так, щоб кожна могла контролювати дві інші, і між ними в такий спосіб зберігався баланс.

Юра: Згідно з Конституцією, чи не найбільше таких “стримувальних” повноважень має Конгрес, який уособлює законодавчу гілку влади (тобто є чимось на кшталт нашої Верховної Ради). Але оскільки випуск у нас більше про президентський вплив на інституції, то й сконцентруємось на тому, як президент, представник виконавчої влади, може контролювати дві інші гілки. Він може призначати суддів Верховного та Федеральних судів, що нерідко впливає на те, як ці суди функціонують, послів та консулів, а також склад Кабінету США, який включає найвищих посадовців виконавчої гілки влади – віцепрезидента, державного секретаря та міністрів. А ще він може приймати або ветувати закони, які висуває Конгрес. Словом, стримування та противаги в дії!

Чи ламали президенти США демократію раніше? Декілька справ колишніх президентів

Ані: За чотири роки правління Трамп оцю всю систему неодноразово намагався розхитати. Але він – не єдиний президент США, що мав таке специфічне хобі.

Наприклад, Ендрю Джонсон – 17 президент США та наступник Авраама Лінкольна, ледь не скінчив своє президентство імпічментом. Чим він так завинив перед американською демократією?

Юра: Будучи президентом, він заветував майже одноголосно ухвалений Конгресом біль про умови прийняття південних штатів в Союз та громадянську рівноправність щойно звільнених рабів. Цим він фактично відновив рабство. Та й взагалі, він досить активно просував політику расизму, зловживав владними повноваженнями, порушував закони й підривав довіру громадськості до Конгресу.

Приміром, під час проведення реєстрації афроамериканських виборців у 1867 році він звільняв тих, які робили це занадто “натхненно та сумлінно”. А перед спробою усунути від влади військового міністра Едвіна Стентона – головного політичного опонента Джонсона – його не спинила навіть відсутність у нього як президента повноважень на звільнення членів уряду без згоди однієї з палат Конгресу – Сенату.

Ані: Або Річард Ніксон – 37 президент США. Він завдав кілька ударів американській демократії, а тоді зламався сам: Ніксону оголосили імпічмент за трьома статтями, і хоч процес імпічменту до кінця доведений не був (fun fact, в історії США взагалі немає успішних випадків імпічменту президента), добровільно покинути посаду Ніксону зрештою довелось.

Річард Ніксон під час президентської кампанії. Липень 1968 року

Юра: Що за три статті?

Ані: По-перше, Ніксона звинувачували у спробі незаконного впливу на вибори 1972 року, або так званий Вотергейтський скандал. Тоді в готелі “Вотергейт” затримали 5 шпигунів, що шпигували за штабом Демократичної партії, начебто на замовлення штабу Ніксона. Про це, до речі, знято багато фільмів, можеш поґуґлити. По-друге, йому висунули звинувачення через зловживання владою та перешкоджання правосуддю, зокрема, через “Різню п’ятничного вечора” – парад відставок Генпрокурорів країни через їхнє небажання зам’яти справу з імпічментом. Ну, й останніми до цього букету додалися ще намагання політизувати ФБР.

Юра: Але не лише такі одіозні президенти перевіряли на міцність американську демократію. Здавалося б, тихий та спокійний Барак Обама – попередник Трампа – теж доклався до цієї справи! Він закрив очі на букву закону та продовжував надавати допомогу владі Єгипту, коли в країні почалася революція. Крім того, його звинувачували в невиконанні рішень Конгресу.

Ані: Тож американські президенти впродовж всієї історії США, хтось більшою мірою, а хтось меншою, неодноразово “перевіряли” американську систему checks and balances. І жодному, як бачимо, не вдалося “розхитати” демократію США. Тому діяльність Трампа є не винятком, а скоріше черговим прикладом, хоча можливо й найяскравішим.

Трамп vs Законодавча гілка

Юра: Як я вже казав, законодавча влада у США – це про Конгрес. Про нього зараз і поговоримо.

Крім своїх звичних законодавчих функцій, протягом останніх чотирьох років він відіграє ще одну значну роль: не дати Трампу робити те, що заманеться, утримати від ще однієї війни на Близькому Сході або від самовільного розпоряджання бюджету.

Ані: А Трамп своєю чергою нерідко намагається послабити владу Конгресу. Пригадуєш той імпічмент Трампа наприкінці 2019 року, пов’язаний з Україною та Зеленським? Так-от, тоді Конгрес США постановив надати Україні допомогу на 391 мільйон доларів, але Трамп натомість свідомо вирішив не поспішати з реалізацією цього рішення. Він хотів, щоб Зеленський ініціював розслідування проти Джо Байдена, тоді ще ймовірного конкурента Трампа на президентських виборах. Після оприлюднення цієї розмови у вересні, демократи нижньої палати висунули резолюцію про імпічмент Дональда через його зловживання владою та перешкоджання роботі Конгресу. Проте як би вони не старалися, Трамп однак вийшов сухим із води.

Президент США Дональд Трамп і віцепрезидент Майк Пенс. Фото: Unsplash/History in HD

Юра: Інший приклад – податкові декларації, які президент відмовився добровільно опублікувати у 2016 році. До речі, він став першим президентом після Ніксона, який знехтував цією традицією. І це попри те, що обидві палати Конгресу мали повне право вимагати від нього податкову звітність. Результат – почалися судові справи, які в підсумку вийшли лише на користь Трампу.

А пам’ятаєш, як під час своєї президентської кампанії Трамп дав обіцянку спорудити стіну на кордоні з Мексикою нібито для зменшення потоку нелегальних мігрантів? У 2018 році він попросив Конгрес виділити для цього гроші, але законодавчий орган відмовився задовольнити прохання лідера держави. Обурений таким рішенням, Трамп вирішив гакнути систему: оголосив надзвичайний стан у країні й узяв гроші з військового бюджету. Цими діями Дональд знову показав Америці, що буде так, як захоче він, а не як вимагає закон.

Ані: Але ж не все так погано. Що би він там собі не думав, система стримувань і противаг не дасть йому повністю втілити свою волю. Попри все, Трамп не один у полі воїн, тому змушений співпрацювати з Конгресом.

Трамп vs виконавча влада

Юра: Так! Конгрес Конгресом, а я пропоную рухатись до виконавчої гілки, яку, як ми вже казали, очолює сам президент. Хоча й тут він не має абсолютного впливу. Ну, або в теорії не мав би мати.

Ані: Виконавча влада складається з безлічі агентств і департаментів. Ці агентства консультують та реалізовують політику президента. Найвпливовішим можна назвати Офіс Управління та Бюджету. Наприклад, у тій ситуації, коли Конгрес відмовився виділити кошти на будівництво Мексиканської стіни, то саме ця інституція знайшла гроші для Трампа.

“You’re Fired” – одна з коронних фраз президента Трампа. Її ні з того ні з сього довелося почути й Стіву Лініку – генеральному інспектору Державного Департаменту (за аналогією до України – Міністерства Закордонних Справ). Демократи тоді навіть почали розслідування проти Трампа, адже подейкували, що звільнив він Лівіка, бо той розпочав службове розслідування проти свого боса – голови Державного Департаменту Майка Помпео. Не нагадує “Різню п’ятничного вечора” Ніксона?

Юра: Задля справедливості, не лише Трамп грішив звільненнями генеральних інспекторів. Його попередник, Барак Обама, теж полюбляв таке, щоправда, за Трампа кількість звільнень зросла в геометричній прогресії.

Свій вклад в обмеження нагляду за виконавчою владою зробила й більшість республіканців у Сенаті. У президента та сенаторів вдалася чудова синергія, яка підсилила обидві сторони. Зеленський зі “Слугою народу” аж позаздрили.

Ані: Щодо Державного Департаменту, то Помпео показово напередодні президентських виборів опублікував електронні листи Гіларі Клінтон – держсекретарки за Обами, чим фактично завершив політизацію міністерства. Сам цей процес почався ще за першого трампівського Держсекретаря Тіллерсона. Відповідно до звіту генерального інспектора, підконтрольне Рексу Тіллерсону бюро переслідувало нелояльних співробітників. Понад 100 старших офіцерів зовнішньої служби звільнили, вигнали, або ті самостійно покинули Держдеп.

Гілларі Клінтон і Барак Обама. Фото: Reuters/Jim Young

Протягом свого короткого перебування на посаді Тіллерсон скоротив і заморозив наймання нового персоналу. Державний департамент постраждав через рекордну кількість вакантних місць на посади вищого керівництва, а десятки посольств залишились без послів.

Юра: Якщо ми вже згадали про вакантні місця на послів, то варто згадати історію звільнення Марі Йованович – амбасадорки США в Україні. Її звільнили без вагомих причин, просто через те, що (барабанний дріб…) вона відмовилася допомогти Трампу шукати компромат на Байдена в Україні.

Трамп vs судова гілка

Ані: Суди – це, напевно, менш очевидне для громадськості поле політичного бою. Утім, саме там вплив Трампа матиме тривалі наслідки. Чим відзначився президент у цій сфері?

Юра: Трамп і тут рекордсмен: за президентський термін було затверджено приблизно 300 федеральних, 60 апеляційних і 3 верховних судді за його номінацією. Обамі, наприклад, щоб домогтися стількох призначень знадобилося 8 років. Уперше за чотири десятиліття окружні суди залишилися без вакансій, а це велика перемога як для Дональда Трампа, так і для лідера сенатської більшості Мітча Макконнелла, який загалом і сконструював таку стратегію.

Ані: Наслідки справді будуть тривалими, адже частина призначень – довічна. Це враховуючи те, що середній вік кандидатів від Трампа – 48. До влади приходять судді з глибоко консервативними переконаннями. Це вже безпосередньо впливає на якість життя вразливих груп населення. Взяти, наприклад, намагання республіканських обранців згорнути Obamacare – реформу охорони здоров’я, важливу для малозабезпечених американців.

Юра: Тут, до речі, треба згадати й про нещодавнє призначення Трампом консерваторки-католички Емі Барретт на місце лібералки Рут Гінзберг. Сама номінація призвела до шквалу критики з боку демократів, адже в Штатах не прийнято, щоб президент у рік виборів визначав, хто стане Верховним Суддею. Кажуть: “От переможеш вдруге – прапор у руки, а якщо ні – то це вже справа твого наступника”. Така традиція стала на заваді Обамі, коли той хотів призначити Меріка Гарланда за 200 днів до виборів – тоді Макконнелл відмовив йому. Мовляв, це маніпулятивно. Однак ось 27 жовтня, тиждень до виборів – і лідер сенатської більшості вже не проти підтримати вибір Трампа.

Сама Барретт доволі суперечлива. Її скептичні погляди на аборти, права ЛГБТ-спільноти, проблеми екології та соціальне забезпечення відповідно впливатимуть на динаміку ухвалення рішень у Верховному Суді. Уже 10 листопада Барретт братиме участь у слуханні щодо Obamacare – і, ймовірно, буде на боці консервативної більшості. Це може призвести до остаточного згортання реформи, що фактично зачепить 2/7 американських сімей.

Ані: Трамп взагалі встиг перекроїти правовий ландшафт Штатів, зробивши його консервативнішим. Округи, які раніше славилися прогресивністю, тепер “дають добро” на закони щодо планування сім’ї, а в інших виправдовують поліційне свавілля.

Що це означатиме для демократів? Їм доведеться вирішити, чи готові вони в майбутньому грати за правилами республіканців. Наприклад, відхрещуватися від перевірок Асоціації юристів, як це робили раніше республіканці, або послуговуватися неписаною процедурою “блю-сліппінгу”, де сенатор штату фактично має вето у виборі кандидатів на посаду судді та часто реалізує його на користь власної партії. Якщо на цих виборах переможе Байден, і демократи також зважаться йти напролом, то продовженню війни в юридичній площині бути.

Трамп vs Колегія виборців

Ані: До речі, про вибори. Ти, мабуть, чув про те, як після перемоги Байдена у Вісконсині Трамп затвітив STOP THE COUNT! (хоча мені більше подобається версія “Астанавітєсь!”).

Він аргументує це тим, що голосування поштою неминуче веде до фальсифікацій. Але така можливість існувала в США і раніше! Просто через знайомий та набридлий всім нам коронавірус аж понад 100 мільйонів американців скористалося цією опцією. То чим не догодила Трампу ж ідея vote by mail?

Юра: Річ у тім, що ті, хто збиралися голосувати поштою у більшості були прихильниками Байдена. До речі, така тенденція підтвердилася: 2/3 бюлетенів з vote by mail – за представника Демократичної партії.

Трамп же дуже хоче переобратися, тож зробив всебічну кампанію дискредитування легітимності vote by mail. Парадоксально, але це не завадило американському президенту голосувати саме поштою, що у 2016, що у 2020 році.

Так от, щоб підірвати vote by mail Трамп ветував закон, що мав надати додаткове фінансування для національної пошти на час виборів. І це вже мовчу про постійні інформації кампанії проти голосування поштою. А ще він вдався до антиконституційних закликів: підбурював своїх прихильників нехтувати законом та голосувати двічі: і поштою, і на дільниці.

Як то кажуть, перемога – понад усе.

Ані: Інший приклад атак на демократичну структуру виборчої системи з боку Республіканської партії та президента – так званий джеррімендерінг, або маніпулювання кордонами виборчих округів для залучення більшої кількості виборців однієї з партій. Внаслідок цього, очевидно, порушується баланс між політсилами, і шанси на перемогу стають асиметричними. Наприклад, на виборах до законодавчих зборів деяких штатів республіканці розподіляли ці штати на округи в такий спосіб, щоб навіть з меншістю прихильників-республіканців на місцевих виборах все одно перемагала панівна партія.

Юра: Щоправда, такі “загравання” з інститутом виборів спостерігалися й раніше. Так на президентських виборах 2000 року, протягом місяця відбувалися численні судові засідання щодо валідності бюлетенів у певних штатах, що призвело до втрати частини голосів за демократів. У 2004 році ж у штаті Іллінойс п’ять членів виборчої комісії засудили за змову задля фальсифікації виборів за демократів.

Але це радше винятки, аніж правила. За президентства ж Трампа інститут виборів піддався форсованій атаці.

“Бувай, Доне”. Гра слів, яка натякає на перемогу Байдена. Фото: Unsplash/mana5280

Інституції вистояли. Що чекає на американську демократію далі?

Ані: То що ж після виборів? Поведінка Дональда Трампа схиляє до сумних прогнозів – напруженої передачі влади. Дуже ймовірно, що республіканець спробує залишити неприємну спадщину наступнику, а адміністрація нинішнього президента буде перешкоджати ефективному становленню наступної.

Юра: Такі висновки ґрунтуються на рішенні Трампа вивести в липні тисячі американських військовослужбовців з Німеччини, загостренню стосунків із Пекіном і перешкоджанню роботи НАТО. Ці всі події трапилися нещодавно та не надто позитивно впливають на інтереси США. А недовіру до теперішньої президентської адміністрації викликає покривання численних порушень президента Трампа. Тож дуже важко уявити співпрацю керівної верхівки з новою командою.

Загалом, експерти очікують масштабної зміни урядущої еліти, а ще численних скарг Трампа щодо фальсифікації виборів (такі вже почалися). Трамп же отримає розслідування політичних і фінансових зловживань у зовнішній політиці своєї адміністрації.

Ані: Тож виходить, що президентство Трампа таки справді виявилося краш-тестом для американської демократії?

Юра: Так, ще і яким. Щоправда, попередники Трампа в Білому домі теж неодноразово перевіряли американську демократію на міцність. Але Трамп – найяскравіший приклад, якщо не за всю історію США, то за останній час так точно.

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ у соцмережах.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram