Поминання. Вівторок другого тижня після Великодня і весь тиждень після нього в Україні є поминальними. Традиція ця походить із язичницької доби та пов’язана з культом наших предків, що полягає у поклонінні душам померлих пращурів, які здатні впливати на життя нащадків.

Цього дня люди йдуть на цвинтар, куди приносять фарбовані яйця, пасху та інші пасхальні страви для поминальної трапези на могилах покійних родичів. Частину приготованого віддають жебракам, на помин душі. Тому останніх так багато у цей день навколо цвинтарів.

Щорічні поминання предків у цей період за українською традицією, їх обожнення, мають долучити батьків та дідів до кругообігу життя-смерть-життя. Напередодні поминальних днів українці приводять їх могили в порядок. Спеціально на поминальні дні пекуть паски (або залишають їх з Великодня), пироги, фарбують яйця, варять коливо.

Коливо чи канун, сита – страва, з якої в Україні завжди починають поминальну трапезу. Коливо не лише їдять вдома, а й беруть із собою до церкви на службу, та й до цвинтаря, роздавати жебракам. Готують його як кутю із товчених пшеничних або ячмінних круп. Кашу викладають у тарілку, поливають медом, а зверху прикрашають хрестом із родзинок.

Коливо має свою давню історію. У середньовічних джерелах постійно зустрічаються згадки про заправлену медом кашу як про українську стародавню заупокійну страву. Крім колива, жінки готують для покійних страви, які ті любили за життя. Обов’язковою стравою на Проводи є налисники.

Прийшовши на цвинтар, родина накриває могили рушниками, на які покладають всі ці зарання приготовані наїдки. Щоб задобрити духів померлих предків і захиститися від них, одне фарбоване яйце господар закопує в землю біля могилки. Після цього вся родина сідає навколо неї. Всі присутні п’ють горілку, вино чи пиво, їдять принесену з собою їжу. Частину цих наїдків залишають на могилі, горілкою ж кроплять землю навколо неї.

Як для християн – головне в ці дні, під час поминання, не стільки наїстися самим, як наділити своєю їжею нужденних. Церква наголошує, що нагодувати голодного — наблизитися до Господа. Тому ніхто не проганяє людей, які збирають по цвинтарю залишені на могилах харчі.

Згідно культу предків, згадуючи їх на могилах під час поглинання принесеного, не можна називати їх небіжчиками. В ці дні вони чують все, що про них мовиться. Їх треба називати родичами, свояками чи знайомими.

В цей день у церкві проходить перша після Великодня заупокійна літургія. На ній можна замовити поминання покійних та просфору за упокій їх душі. На цю службу треба йти натщесерце. Тоді ви зможете відразу після літургії з’їсти проскуру, запивши її святою водою. Якщо ж ви зранку вже щось з’їли, то просфору потрібно віднести додому, залишивши на зберігання біля ікон. З’їсти її можна буде натщесерце з молитвою і наступного дня.

Після літургії проходить панахида з пасхальними піснеспівами, на якій поминають всіх покійних. На неї потрібно принести продукти і поставити їх на панихидний стіл у церкві. Брати з собою можна всі продукти, крім м’яса та алкоголю. Панахиду приносять до церкви на початок служби.

Якщо на цвинтарі є священик, його запрошують на могилу до своїх покійних родичів. Там він прочитає молитву на поминання та відслужить панахиду.

Світла Седмиця: радість і тріумф у Христі

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]