Політична нація і громадянство (II)

Нація будується на основі кількох факторів: етнічного, географічно-кліматичного, культурно-мистецького, економічного й інституційного.

Частина друга

Для етносів, що перебувають під загрозою зникнення, а в окремих країнах і для нацменшин (не плутати з діаспорами) створюються спеціяльні норми: Хартія, Рамкова Конвенція, Гаазькі рекомендації. Але й ці документи передбачають безальтернативну ІНТЕГРАЦІЮ і повне ОВОЛОДІННЯ малими етносами мовою державотворчої нації, яка є головною в своїй державі. Тобто, нацменшини апріорі визнають, що стати повноцінним ГРОМАДЯНИНОМ Франції, Німеччини, Словенії чи Сербії можна лише повноцінно опанувавши державну мову й культуру цих країн. Це – загальне правило, а не швейцарський виняток.

От саме з цього усвідомлення себе частиною культурного та мовного простору України або Франції, Хорватії або Данії й починається творення ПОЛІТИЧНОЇ НАЦІЇ за участі представників інших етносів. Тобто, політична нація базується на усвідомленні себе частиною українського, а не якогось іноземного світу. У цьому й полягає інституційна складова сучасного націотворення, коли політичну націю формують ГРОМАДЯНИ, об’єднані національними цінностями та відповідальністю за долю своєї країни.

Відповідальні громадяни обирають владу. Але статус громадянина, носія фактично республіканських цінностей, дають далеко не кожному нацприбульцю. Частина мешканців европейської країни, які є носіями чужих для неї цінностей або не мають жодних цінностей окрім інстинктів та звичайних потреб, – складають населення та отримують статус НЕГРОМАДЯН (формалізований чи неформалізований). Наприклад, країни Балтії, які як і Україна потерпали від зросійщення, асиміляції та штучної міграції (вивезення представників корінного етносу з рідної землі та колонізації своєї території етнічними росіянами), формалізували це в Паспорті Негромадянина. Чимало колишніх радянських громадян живуть у країнах Балтії з такими паспортами по 30 років і тікати назад у Рашу не збираються.

Україна має власний історичний досвід формування нації та інституцій громадянського суспільства. Участь у Вічовому зібранні в часи Русі мали право брати лише громадяни – господарі – платники податків. Майже те саме правило діяло в українських містах доби Магдебурзького права. Стати січовиком-запорожцем могла людина будь якого етнічного походження та соціяльного стану. Але набуття тогочасного “громадянства” Січі відбувалося лише після своєрідного складання іспиту. Претендент на право зватися січовиком (громадянином Січі) повинен був прийняти православ’я, розмовляти українською мовою, пройти ініціяцію (фізичні вправи, бойові навички, вміння) та дотримуватися січових звичаїв (законів).

Отже, українська політична нація створюється на базі об’єднання навколо українських національних цінностей та українських національних ідеалів представників корінного українського етносу й інших етносів, що проживають на нашій землі. Єдність політичної нації базується на єдності УКРАЇНСЬКИХ інтересів та цінностей, а не цінностях сусідніх країн і націй, бо в іншому разі матимемо розбрід. Інші етноси поєднані з українцями бажанням спільного розвитку, захисту та прагненням достатку.

Без прийняття національної (української) основи жодної політичної нації в Україні не збудуєш, а риторика про політичну націю залишатиметься лукавством і ширмою для насадження в Україні культури та мови інших сусідніх держав. Суспільство, панівний клас та еліта мають усвідомити, що без прийняття національної (української) основи матимемо замість політичної нації набір більше чи менше агресивних до українців діаспор сусідніх націй або нацменшин. Готовність прийняти українські національні цінності є фундаментом творення модерної політичної нації в Україні. А нацменшини у нас ніхто не примушує позбуватися свого етнічного кореня, навіть навпаки. От створили кримськотатарський канал АТР, а тепер – після завершення переходу усього українського теле-радіомовлення на світові стандарти й усунення з етеру мовної шизофренії, можна буде створити для російської нацменшини свій, російськомовний телеканал з мовленням у місцях компактного проживання в Україні етнічних росіян. Де саме? З’ясуємо після перепису населення.

Інформаційна доба третього тисячоліття диктує свої правила й умови. Глобальні виклики породжують захисну реакцію націй. Американські та европейські держави дедалі більше концентруються на внутрішніх питаннях, захищають свій ринок, свого товаровиробника, свою національну ідентичність. Україні необхідно пройти свій шлях внутрішньої концентрації, дати можливість людям самовизначитися. Введення інституту Негромадянина може полегшити вибір для тієї частини мешканців нашої країни, яка вважає себе носіями російських або іншоетнічних цінностей, не сприймає українського світу як свого, а просто хоче користуватися перевагами проживання на території України. Політична нація громадян-республіканців може собі дозволити “взяти на причіп” такого обивателя. Але лише в тому разі, якщо він, цей зденаціоналізований або зорієнтований на іншу культуру й іншу державу обиватель, погодиться не нав’язувати нам своїх – чужих українцям цінностей.

Актуальності й перспективності такому шляху додає російсько-українська війна, що розпочалася наприкінці лютого 2014 року та триває донині. Стає дедалі очевиднішим, що інтеграція ОРДЛО в Україну насправді означатиме ординську навалу “руського міра” на українців, з очевидною перспективою нищення усього українського, дискримінації і репресій українців. ОРДЛО принесе в Україну свої порядки, норми та “понятія”. Законодавче закріплення статусу “громадянин” і “негромадянин”, чітка й зрозуміло прописана процедура та можливість набуття українського громадянства може стати рятівним кругом і шляхом мирного поступу замість агресивного протистояння. Політична українська нація настане неодмінно. Бо вже тепер вона твориться на українському національному фундаменті.

Частину першу читайте тут