“Китай, КНДР, Іран, Росія, НАТО, ЄС та Україна: якою буде міжнародна політика Байдена?” – тема сьогоднішнього спецвипуску ПОЛІТподкасту.

Чи можна сказати, що тепер увесь світ може видихнути з полегшенням? Чи покаже Байден де раки зимують Кім Чен Ину? А Путіну? Як тепер США взаємодіятиме зі своїми союзниками?

Знайти відповіді на ці та багато інших запитань ми намагалися з політологом-міжнародником Дмитром Шеренговським.

Доброго дня, Дмитре! Почнімо з очевидного – Китаю. Мабуть, ключовим меседжем міжнародної політики Трампа була торговельна війна з цією країною та інші шляхи протидії поширенню китайського впливу. А що там обіцяє Байден?

Я б не сказав, що це був ключовий меседж, але це було дуже важливим питанням. Трамп приходив з ідеєю переходу більше до національного виробництва ну і загалом перегляду основних правил гри. Для цього були зрозумілі причини, які певною мірою визначатимуть й політику Байдена.

На мій суб’єктивний погляд, не буде дуже великої зміни. Китай є серйозним суперником, про це Байден заявляв неодноразово під час передвиборчої кампанії та повторив це після інавгурації.

Це є загроза з декількох боків. Насамперед, мова про економічний виклик. На початку 90-х або наприкінці 80-х років, коли Сполучені Штати уявлялись такими потужними, вони володіли близько 25% світового ВВП. Китай, якщо я не помиляюся, мав близько 15-16%. Сьогодні ж Штати мають близько 19%, а Китай вже має близько 22-23% і країна розвивається й далі!

Це впливає на цикли функціонування економіки та потоки, з якими стикаються американські компанії, і це не може не викликати природного бажання конкурувати. Тим паче, що китайський уряд за допомогою економіки роблять політику.

Тому Китай буде суперником. Єдине, що зміниться – характер такої протидії, і це очевидно. Китай обов’язково буде важливим фактором, але такої торговельної війни чи різкої відмови від взаємодії з Китаєм, як це було за Трампа, не передбачається.

Буде спроба переглянути правила гри та спільної угоди. Чи це вдасться – велике питання, але до певної міри  протистояння все одно ми будемо бачити. Його неможливо уникнути, тож воно буде на порядку денному.

Питання КНДР – “камінь спотикання” для багатьох американських лідерів. Трампу не вдалося домовитися з Кім Чен Ином, тепер країна брязкає новими та надпотужними боєголовками на парадах. Кажуть, що так КНДР хоче змусити США до визнання бодай частини їхнього ядерного арсеналу. Чи має Байден якісь пропозиції для розв’язання північнокорейського питання?

Насправді трампівські домовленості з Північною Кореєю розвалилися в перший же вечір. Спільну угоду досягти надзвичайно складно, адже існує принципова розбіжність у розумінні безпеки між Сполученими Штатами та Північною Кореєю.

Для Північної Кореї питання ядерної зброї – це питання екзистенційне, тобто без нього неможливо забезпечити режим, який існує в Північній Кореї. Тому будь-яка відмова від ядерної зброї має бути пов’язана з тим, щоб забезпечити сталість режиму.

Але жодна укладена з Північною Кореєю угода не може такого забезпечити. Складно уявити домовленості між будь-яким демократичним урядом та Північною Кореєю, що забезпечить сталість режиму Кімів. І з цього потрібно починати.

“Брязкати зброєю” – це традиційна корейська тактика, яку ми бачили неодноразово, не з одним президентом. Таким чином вони вивчають межі дозволеного. Я прогнозую, що незабаром ми знову почуємо про Північну Корею.

Фото: Данило Карпа

З іншого боку, північнокорейське питання – випробування для Сполучених Штатів, адже складається з трьох можливих варіантів розвитку подій.

По-перше, Штати можуть почати активно протидіяти Північній Кореї. Але на це потрібно мати ресурси, час, бажання.

По-друге, можна офіційно визнати ядерний статус Північної Кореї та ввести її до “клубу ядерних країн”. Проте це означає автоматично розкоркувати ядерне питання інших країн.

Є ще опція просто ігнорувати ситуацію.

Варіант активної протидії впирається в питання коштів, яке є дуже важливим в національному контексті. Криза підрізала абсолютно всіх. Так, Сполучені Штати зараз помаленьку виходять з неї, ми бачимо позитивну економічну динаміку, але, що ми маємо по факту?

Є скорочення коштів, навіть в контексті ВВП. Неодноразово говорилося при модернізації військових комплексів Сполучених Штатів навіть ще за Трампа, що ми не можемо собі дозволити всього. Грошей, де-факто, дійсно стає менше

Понад 120 тисяч, якщо я не помиляюся, людей втратило роботу. І Трамп став першим президентом в історії США, який залишив свій пост з більшим рівнем безробіття, аніж коли прийшов. Звісно, не без допомоги COVID, але ситуація справді серйозна.

Також активно розглядається питання об’єднання Америки, як такої.

Тож питання, які зараз тривожать Америку, не пов’язані із ядерним роззброєнням. Тому я скептичний в тому, що перший варіант спрацює, оскільки він за собою може нести серйозні військові дії. І на ці військові дії зараз Сполучені Штати не готові, в них просто стоять більш пріоритетні задачі.

Оскільки “ядерний клуб” теж ніхто не переглядатиме, то Північна Корея просто залишиться відкритим питанням, і Пхеньян і надалі просто перевірятиме США на міцність.

Тобто другий варіант більш імовірний?

Радше третій. Тобто питання не вирішуватиметься й просто залишиться одним з непріоритетних питань, допоки не настане кризи. І тоді воно вирішуватиметься достатньо точково в цей період.

У останньому випуску нашого подкасту #пройди_світ ми розповідали про те, що Байден готовий знімати санкції з Ірану в обмін на згортання їхньої ядерної програми. Трамп же, пам’ятаємо, на початку 2020-го ледь війну з цією країною не почав. Та чи вдасться новому президенту США помиритися з Іраном, чи може це лише політична гра?

Близький Схід буде пріоритетним, адже сам по собі стягуватиме увагу.

Держсекретар Блінкін вже встиг запевнити, що Близький Схід буде спокійним пріоритетом. Але мені пригадується, що чимало адміністрацій говорили так само, і ніколи Близький Схід не був спокійним пріоритетом. Швидше гучною необхідністю.

Питання з Іраном є. Добре зауважили, що були оголошені такі наміри, але вони сильно залежатимуть від бажання самого Ірану.

Знову ж таки: США сьогодні – не в легких економічних умовах. Статистика каже, що навіть середній клас, який раніше був доволі міцним у Сполучних Штатах, в останні роки сильно опустився. Домогосподарство вже не заробляє стільки, скільки заробляло у прекрасні часи 90-х, коли в Америці був бум, і всі бачили багату Америку.

Часи змінилися і ресурсів не вистачає, тому США у зовнішній політиці тепер максимально націлені на партнерства. Тут вже все залежить від того, наскільки ці партнерства будуть спрацьовувати, наскільки партнери готові брати на себе відповідальність, та співфінансувати декотрі речі.

Тому в контексті Ірану важливо, щоб країна була готова робити кроки на зустріч. Якщо так, то Штати будуть готові на вкрай широкі поступки.

На днях російському опозиціонеру Олексію Навальному замінили умовний строк на реальний. Як зміниться політика США щодо Росії у світлі цієї події та загалом приходу Байдена до влади.

Демократи перебирають владу: зараз у них і президент, і Палата громад, і Сенат фактично їхній. Тобто унікальна позиція, коли вся законодавча та виконавча гілки перебувають під їхнім контролем.

Кажуть, що демократи менше протидіятимуть Росії, ніж, наприклад, республіканці, які були при владі раніше. Я хочу розвіяти цей міф.

Так, по наявних заявах та перших кроках, що Росія – не така велика загроза для США, як Китай. Однак демократи визнають, що Москва – вкрай неприємний гравець, з яким треба мати справу.

Тим паче, що питання Росії важливе в контексті безпеки регіону, і Чорноморського, і Кавказького. А ще мова про регіон Східноєвропейський та загалом Євроазійський.

З іншого боку, Росія важлива для протидії кризам і конфліктам у гарячих точка, які, до слова, Росія можу спричиняти. Улюблене заняття Москви – торгувати вирішенням таких воєн. І цього дуже не хотілося адміністрації Байдена.

Тому Росія загрозою, які слід протидіяти, і в Байдена немає жодних ілюзій.

Команда це також прекрасно розуміє, адже складається з добрих фахівців. Наприклад, той самий Блінкін у 2017-му році написав прекрасну статтю на тему протидії російським загрозам в контексті України. Дуже прагматично розклав у ній всю ситуацію в контексті Донбасу, Криму, і чітко розставив пріоритети.

З іншого боку, також лунали заклики про перезапуск. І демократична партія загалом, і байденівська команда намагатиметься знаходити певні точки доторку для взаємодії.

І ми мусимо розуміти, що немає чорно-білого. Ми любимо чорно-білі висновки: що має бути так і не інакше. Або зрада, або перемога. Але в міжнародній політиці такого немає.

У міжнародній політиці для виграшу слід шукати можливості для діалогу та співпраці. Це і намагатиметься робити адміністрація Байдена.

Тому, з одного боку, ми бачитимемо протидію, з іншого ж – намагання знайти спільну мову.

Але питання цінностей в адміністрації Байдена стоїть жорстко. Ми це вже бачили, коли з екологічних міркувань США відмовилися від будівництва лінії вкрай вигідного газопроводу з Канадою. І зробили це навіть попри заперечення з боку великого американського бізнесу.

Американці ніби довели: “це наш пріоритет і навіть, попри його економічну недоцільність, від цінностей ми не відступимо”.

І оскільки російське питання, зокрема, про порушення міжнародного законодавства та прав людини, то ця повістка буде дуже близькою для демократів. І ситуація з Навальним є конкретним сигналом, на який адміністрація Байдена обов’язково реагуватиме. Тож щонайменше нові санкції точно будуть.

Давайте трішки про союзників США. Трамп постійно воював з НАТО та своїми діями часто навіть діяв всупереч політиці Альянсу. Що чекає на стосунки між США та НАТО тепер?

Цінності НАТО нікуди не пропадали. Трамп воював скоріше з фінансовими питаннями.

Безумовно, Байден повертатиметься до більш прогнозованої політики.

Фото: Данило Карпа

Трамп все-таки був бізнесменом, скажімо, таким трейдером, який хотів у кожному питанні переграти, але необов’язково ці рішення б мали політичну логіку чи позитивний вплив у довгостроковому плані. Адже, за його логікою, завжди можна укласти нову угоду.

Байден – це повна протилежність. Йдеться і про його високопрофесійну команду, і про повернення до більш прогнозованої політики, де більшу роль грають дипломатичні інституції, радники, зовнішньополітичні інституції, державний департамент, де заздалегідь розробляються довгі стратегії й крок за кроком вони реалізуються.

До того ж нова команда – лобісти мультилатеральної демократії, багатосторонньої співпраці країн. Таким чином всі формати міжнародного співробітництва, де можна разом обговорити, врегулювати питання, а не вирішувати їх сам на сам, як любив робити Трамп, матимуть місце.

Але фінансове питання нікуди не зникне: європейським країнам потрібно переглянути своє ставлення до спільної безпеки й оборони. Союзникам слід збільшити свої бюджети на це.

Європа не може повноцінно розраховувати на Сполучені Штати, як це робили колись. Чому? Знову ж таки з причин еконічних та під впливом модернізації. А ще порядок денний США – купа домашніх проблем.

Трамп, до речі, і з європейськими лідерами постійно конфліктував. Урсула фон дер Ляєн після інавгурації Байдена заявила, що “нарешті в ЄС з’явився друг у Білому Домі”. Чи так це?

Безумовно так. Європейцям, по перше, важлива прогнозована політика. По друге, мова про багатосторонні платформи співробітництва. Та й повістки урядів європейських країн та демократів дуже близькі. Мова про екологічні питання, боротьба з COVID, дотриманням міжнародного законодавства та прав людини.

У Байдена з ЄС виходить такий собі “perfect match” виходить.

Тому зближення Вашингтону та Брюсселю цілком можливе. Але варто пам’ятати про те, що Америка сьогодні прагне партнерських, а не лідерських стосунків. Етап, коли США драйвить весь світ завершився.

Співпраця та партнерство – ось що чекає стосунки Штатів та Європи. І все залежить від того, наскільки другі будуть готові на себе відповідальність та співдіяти.

Майже останнє питання. Чого чекати від Байдена Україні?

Прогнозованості найперше.

До речі, ми часто покладаємо дуже великі надії на американського президента, сенаторів чи Палату представників і це має сенс. Але насправді все в стосунках між країнами є важливим. Тобто, слід звертати не лише на стосунки на рівні таких топпосад, але й працювати над відносинами з окремими штатами, губернаторами, та мерами міст.

Взаємодія – ось що нам потрібно. Це не менш важливо ніж, скажімо, розмова Байдена з Зеленським. Слід доводити свою прогнозованість та надійність. Потрібно показувати, що ми готові до партнерства. І це стосується будь-якої сфери, не лише економіки чи військового співробітництва.

І наші стосунки в це впираються. Нам чітко натякнули: “Реформуйте, покращуйтеся!”

І тут є велика різниця між Трампом і Байденом і їхніми адміністраціями в тому, що демократичні адміністрації більше націлені не так торгувати, як забезпечити розвиток та прогрес всередині країни-партнера. Торгівля ж для демократів – як бонус після виконання першого завдання.

Плідна внутрішня робота й лише опісля отримання якихось бонусів – те, що нас чекає з новою адміністрацією.

Тому наскільки ми будемо прогнозованими, наскільки ми докладатимемося до ініціатив Сполучених Штатів та забезпечуватимемо взаємодію на всіх фронтах, починаючи з B2B, закінчуючи дипломатією, настільки успішними будуть наші відносини.

Особистих домовленостей же ставатиме все менше й менше, адже США входить в еру класичної зовнішньої політики.

І насамкінець. Якщо підсумувати сьогоднішню розмову. Як одним-двома реченнями можна описати міжнародну політику Байдена?

Насправді, ми це вже зробили. Нас чекає прогнозованість та прагнення до багатосторонніх форм і платформ співробітництва, а ще зростання ролі зовнішньополітичних відомств та відхід від “твіттерної дипломатії” чи інших різновидів особистих відносин. Ну і звісно, що демократи принесуть з собою у світову політику власний порядок денний.

Над випуском працювали:

Журналіст: Юлія Зюбровська

Редактор: Данило Карпа

Звукорежисер: Дмитро Копильців

Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram