Війна віднайшла в глибинах народної пам’яті і ввела в широкий суспільний та інформаційний обіг чудові українські слова “побратим” та “побратимство”.

“Академічний тлумачний словник української мови” в 11 томах трактує значення цього терміну наступним чином: Побратим: 1. Той, хто вступив у побратимство з ким-небудь // Названий брат; близький друг, товариш. 2. Товариш по боротьбі, битві, боях // Соратник у якій-небудь діяльності, сподвижник.

Саме явище побратимства традиційне для українських культурних традицій. Українські етнологи мають різні думки щодо його трактування і пояснення причин виникнення. Марина Гримич розглядає побратимство і посестринство в контексті української звичаєвої культури як фіктивну соціальну спорідненість у межах однієї статевовікової або професійної групи. Василь Балушок вивчає звичай побратимства крізь призму військових товариств як явище дружинної та козацької культури.

Одні українські історики джерела явища шукають у скіфському періоді – мабуть, багатьом добре відоме знамените скіфське зображення двох побратимів, що п’ють з одного кубка. Інші доводять свої пошуки до первісно-родового ладу. Так, Сергій Дрозд вважає побратимство складовою частиною загальноєвропейського мілітарного комплексу, традиції якого сформувалися ще в часи первісної родової громади і стали тим стрижнем, навколо якого сформувались ранньолицарські військові дружини.

Загалом же, знаменита цитата батька історії Геродота про характерний для скіфів обряд, що стверджував акт побратимства, є хрестоматійною і однією з найулюбленіших в українській історичній і науково-популярній літературі – її можна зустріти в підручниках, рефератах, статтях, монографіях, на різноманітних web-ресурсах. Звісно, що і пропонована  стаття поповнить цей перелік: “До великої посудини вливають і змішують з кров’ю тих, з ким укладають союз, уколовши шилом або дряпнувши шкіру ножем. Після того занурюють у посудину меч, стріли, сокиру і дротик. Як це зроблять, промовляють довгу молитву, а потім п’ють з чаші і ті, хто клянеться, і найповажніші з присутніх”.

Один з найулюбленіших мотивів в українській історії та літературі – бойове побратимство запорозьких козаків. Видатний український письменник другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Адріан Кащенко, який працював у жанрі історичної прози (яким же багатющим на яскраві постаті був той період нашої історії!), загалом один з найпопулярніших українських письменників початку ХХ ст.,  майже всі свої праці присвятив історії Запорозької Січі – її національним героям-гетьманам, героїчному і трагічному минулому, звичаям та обрядам козаків.

Один з основних історичних творів письменника – “Оповідання про славне Військо Запорозьке низове”. Цей твір (як і праця “Над Кодацьким порогом” про гетьмана Івана Сулиму) входить до переліку творів видатних українських письменників за програмою Міністерства освіти та науки України для позакласного читання учнів середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Він перевидавався кілька разів вже у незалежній Україні, останнє паперове перевидання здійснене минулого року, цьогоріч вийшла електронна версія.

У цьому творі подано багато інформації про звичай побратимства, його значення, обряд братання:

“Побратимство в запорожців перебувало у великій шані. Народні оповідання зберегли нам багато випадків про те, коли козак, одшукавши свого побратима в неволі й не маючи коштів, щоб його викупити, віддавався сам на каторгу з тим, аби турок випустив його побратима на волю. Кожен господар на це згоджувався, бо йому корисніше було мати свіжого, дужого чоловіка замість кволого, знесиленого невольницьким життям та працею. Бувало й так, що визволений побратим, поживши кілька років на Січі, знову вертався в неволю, щоб заступити на каторзі свого вірного товариша.

На знак побратимства запорожці мінялися хрестами з тіла, а далі в них усе було спільне: вони дарували один одному коней, зброю й інші речі. В походах побратими, бувало, не з’їдять один без одного шматка хліба; в боях же вони билися поруч і рятували один одного від смерті або захищали своїм тілом.

побратиство

Побратимство надавало запорожцям великої сили. Воно було однією з таємних причин їхньої непереможності й того, що ворог рідко захоплював січовика в бранці. Коли траплялося, що когось із побратимів хтось кривдив чи ображав, то другий зараз же заступався за нього; якщо ж побратима зрадливо вбивали, то його названий брат, лишившись живим, ставав за нього месником”.

На території України традиції побратимства то відновлювались, то знову затихали упродовж усієї нашої історії, залишившись в пам’яті народу у легендах, епосах, переказах, билинах. Скіфи, давньоруські дружини, запорозькі козаки… Не стало винятком і ХХ століття – відновлення звичаю прийшлося на період української революції, а згодом стало одним з основних вербальних маркерів – символів Української повстанської армії. Як свідчать польові експедиційні дані, нетривале відновлення звичаю побратимства (і посестринства) характерне для повоєнного українського села після закінчення Другої Світової війни – у 50-60-х роках.

побратимство

У ХХІ ст. і термін, і власне звичай з’явилися під час активних протестних акції – спочатку під час помаранчевої революції, а через десятиліття – під час Революції Гідності. Одними з найпоширеніших і найуживаніших слів на Майдані і під час першої, і під час другої акцій протесту були слова “друг” і “брат”. Війна на Сході нашої країни додала цьому явищу глибинного значення, часто – трагічного і болючого. І всі ті кілька значень побратимства, які історично існували і зафіксовані в українських тлумачних словниках української мови, сьогодні поєдналися в одне ціле з українським інтересом.

“Побратим – це людина будь-якого віку, яка знаходилась безпосередньо в зоні бойових дій, на якого ти можеш покластися в будь-яку хвилину – і знаєш, що він тебе прикриє і виручить в будь-якій ситуації” (Володимир Сидоренко, старший механік-водій, протитанковий артилерійський дивізіон).
“Побратимство – об’єднання людей незалежно від соціального статусу, віку і статі заради досягнення спільної мети. Ми є єдиним монолітним колективом, єдиною силою. Це абсолютна впевненість: якщо буде бойове зіткнення, той, хто зліва, і той, хто справа – прикриють, не залишать пораненим на полі бою, а якщо мене не стане – підтримають мою сім’ю і моїх дітей, і мої діти не залишаться самими” (майор Олег Сидоренко, офіцер командування 28-ї окремої механізованої бригади).
“Побратим – це той, хто воював з тобою на війні. На мій погляд, побратими – це люди, об’єднані навіть не спільними поглядами в повсякденному житті, а метою, направленою на перемогу, захист один одного, знищення ворога, долання перешкод в важких умовах, тобто – сукупність факторів, які виникають в сприятливих умовах. Війна – найсприятливіші умови для прояву таких факторів. Коли люди повертаються сюди – необхідні умови зникають. І вони живуть спогадами. Тобто – побратими, це люди, які діють в певних умовах під дією певних обставин. Потім цей термін трохи змінює своє значення” (Юрій Михальський, колишній солдат ОБСП “Донбас” НГУ, позивний “Мішка”).
“Побратим – це та людина, яку зустрів на війні ще на полігоні. Людина, яку просто полюбив. І зрозумів що є такі люди, які є Нація. Самому собі неможливо пояснити, що в цій людині є погане. Дуже чарівний і прекрасний. Щаслива була та жінка, що була з ним поруч і народила йому діточок. З таким чоловіком можна рухатися і довіряти йому свою спину і життя. Але є одно “АЛЕ”. Такого на війні робити ЗАБОРОНЕНО. Його вбили – і з ним тебе. На війні не треба знати, як його звуть і як його чують. Просто “позивний”. Так буде кріпше – бо є війна і є втрати. Бо можна з глузду з’їхати там, а потім – тут” (на умовах анонімності).

Я висловлюю щиру вдячність воїнам-захисникам, які погодились відповісти на це таке непросте, складне і часто болюче запитання: хто такий для них побратим?

P.S. Усі імена Воїнів приведено з їхнього дозволу.

Микола Сумцов – золотий фонд української науки

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram