Щодня українець “виробляє” кілограм сміття, третина з якого – це пластик. Адже зараз майже всі харчові продукти та побутову хімію пакують саме у пластикову тару.

Є такий жарт: якщо у дівчини на кухні з’явився пакет з пакетами, то вона стала справжньою господинею. Але що робити, якщо для пакетів у квартирі вже немає місця, а порожні пляшки з-під води заполонили кухню?

Відповідь проста – пластик можна здати на переробку. До того ж, деякі підприємства не просто приймають, але й платять за ваші відходи. “Український інтерес” вирішив перевірити, скільки можна заробити на пластику. Отож, що з цього вийшло, та які висновки варто зробити кожному українцю.

“Сміттєвий” експеримент: як у мене вдома з’явився схрон із пластиком

Я вирішила цілий місяць збирати пластикові відходи. Тут варто трохи розповісти про себе: живу я у Києві в орендованій квартирі з кількома друзями. Мій експеримент сусіди зустріли з інтересом: після кількох жартів навіть хотіли приєднатись, але дуже швидко передумали. Зате знайшли величезний пакет для мого пластику і побажали удачі. Кожну тижневу “сміттєву” фотосесію вони сприймали зі сміхом.

Почала я збирати свої “дорогоцінні” побутові відходи 30 жовтня. Загалом мій “сміттєвий” експеримент тривав повні чотири тижні. Кількість пластику кожного тижня збиралась приблизно однакова. Проте 6 листопада я отримала їстівну “передачку” від батьків – ресурсів у ній було чимало. Відповідно зменшилась кількість покупок, а, значить, і кількість відходів.

На четвертий тиждень збору до звичайних упаковок від їжі та пляшок додались контейнери з-під побутової хімії.

Як бачите, загалом пластикового сміття назбиралось небагато.

Загальна кількість зібраного пластику. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Проте все пізнається у порівнянні. Тут необхідно врахувати кілька факторів:

1. Я не маю сім’ї. І це неймовірно важливо: кількість покупок, здійснених сім’єю з трьох осіб, перевищить мої закупівлі вчетверо чи, навіть, уп’ятеро.

2. Я майже не буваю вдома: щонайменше десять годин працюю в офісі. Саме там часто обідаю й навіть вечеряю. Готую вдома також доволі рідко.

3. “Диявол у пляшках з-під води” – ось так варто назвати третій пункт. За один день я випиваю два літри звичайної води. Раніше, коли я жила в Сумах, то таку воду доводилось щодня купувати – вона продавалась у пластикових пляшках. Саме тому на балконі моєї тодішньої квартири існувала ціла пластикова Нарнія. Зараз я маю кулер, тому рідину в пластиковій тарі купую вкрай рідко.

Закінчила свій збір пластику я 25 листопада. І тут розпочався найцікавіший етап експерименту – утилізація відходів.

Куди віднести відходи на переробку?

Сортоване сміття, зокрема пластик, можна здати кількома способами. Я обрала три найбільш популярні серед киян: у двох із них пластик можна було здати за кошти.

1. Перший пунк прийому відходів мені порадила подруга. Вона живе неподалік метро “Сирець”. В одному з гаражів, що напроти її будинку, місцеві “підприємці” організували “сміттєву приймальню”. Там, як говорить моя коліжанка, сортують відходи зі сміттєвих баків. Також можна просто приносити власне сміття – за нього “підприємці” готові заплатити. Однак працюють такі “прийомники” неофіційно: графіку роботи у них немає, розпізнавальні таблички на гаражі відсутні.

Поріг бажаного гаража я оббивала двічі: у неділю та в понеділок вранці. Але цей “сезам” так і не відчинився.

2. Вдруге здати сміття я спробувала також у неділю – 26 листопада. Цього разу обрала один із найвідоміших пунктів прийому – зелений вагончик компанії “Київміськвторресурси”. Підприємство займається первинною переробкою відходів ще з 1948 року. Загалом у Києві працюють 45 жовто-зелених “сміттєвих кіосків”.

На офіційному сайті компанії я побачила, що у неділю відчинений лише один із них – по вулиці Митрополита Андрея Шептицького, 24 (Дарниця). Туди я й поїхала разом зі своїм пластиком.

Графік роботи пункту прийому. Фото: скріншот

Майже година в дорозі й неочікуваний результат – “кіоск” зачинений. Тому, раджу на майбутнє, якщо оберете цей варіант для збуту відходів, то краще приїжджайте у будні дні.

У понеділок вранці я вирішила ще раз спробувати здати пластик у “Київміськвторресурси”. Цього разу обрала найближчий до свого дому “прийомник” – по вулиці Григоренка, 25В (Позняки). На щастя, він був відчинений ще з 7 ранку.

Проте, щоб здати відходи, довелось постояти в черзі з доволі “екстравагантною” компанією – місцеві безхатченки саме принесли зібрані за ніч “трофеї”. Для них сортування відходів – це регулярний заробіток.

“Тут є постійні клієнти. Вони здебільшого здають скляну тару та папір: більша вага – більше коштів. Пластик дуже легкий та дешевий – заробити на ньому важко”, – розповідає працівник “кіоску” пан Валерій.

О 8 ранку біля пункту прийому збирається ціла черга. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Але приймають у пункті не весь пластик: судочки, в які часто пакують випічку або салати в супермаркетах, не беруть.

Ціни на відходи такі: кришки та кільця від пластикових пляшок коштують 5 гривень за кілограм, поліетилен (пакети) можна здати по 4 гривні. Стільки ж дадуть за всі ПЕТ-пляшки, окрім білих з-під молочних продуктів – вони вчетверо дешевші. Тара з-під побутової хімії та “шуршик” (упаковки від морозива, чипсів, макаронів, печива) обійдеться у 3 гривні, пластмасові ящички та меблі “затягнуть” на 2 гривні за кілограм.

“Прайс-лист” на побутові відходи. Фото: “Український інтерес”/Маруся Лагута

Мій заробіток за два пакети пластику, з яких дещо “відбір” не пройшло, сягнув 1 гривні та 40 копійок. Показово, що безхатченко, який здавав сміття до мене, заробив 246 гривень.

Місячний заробіток. Фото: “Український інтерес”

Проте, як виявилось, не всі люди здають сміття заради заробітку.

“Деякі родини свідомо приносять відходи. Вони хочуть знати, що їх точно перероблять, а не викинуть на смітник. Багато молоді приходить: взагалі зараз юнаки та дівчата стали активнішими, задумуються про сортування”, – говорить Валерій.

Зрозуміло, що я витратила на проїзд більше, ніж заробила за своє сміття. Тому, якщо під час збору відходів вами керує лише жага до наживи, то багато грошей ви не заробите.

Проте, якщо ви дійсно непокоїтесь про природу, то продовжуйте йти зі мною “сміттєвим шляхом”.

3. Останній варіант оцінять люди, які дійсно переймаються долею своїх відходів. У Києві по вулиці Михайла Максимовича, 8 (Голосієво) вже три роки працює станція глибокого сортування вторсировини. Її заснувала громадська організація “Україна без сміття”.

Безхатченків на порозі установи не зустрінеш, адже сміття там приймають безоплатно. Щоправда, зараз станція зачинена на ремонт. Вона знову запрацює наприкінці грудня.

Важливо, що на станції не приймають брудний пластик та без маркування, до якої категорії переробки він належить. Адже, пояснюють на станції, в нашій країні немає підприємств, які б переробляли такий тип відходів.

Маркування пластику. Фото: Держпродспоживслужба

“Пластикове сміття має бути чистим, адже працівники сортують його вручну. Потім відходи надсилають на українські переробні заводи”, – розповідає керівниця освітніх проектів “України без сміття” Ольга Чернявська.

Взагалі в Україні вже давно існує проблема з утилізацією відходів. У нашій країні є 60 тисяч полігонів для сміття, де сміття гниє та засмічує ґрунт. Більша частина відходів на звалищах – пластик.

Масштаби “сміттєвої” проблеми: чим “страшний” пластик та як його “знешкодити”?

“У нас неправильний підхід до утилізації пластику та сміття загалом”, – говорить Оля Чернявська.

Майже 96% всіх відходів захоронюють на полігонах. А пластик може “жити” у ґрунті роками: поліетиленовий пакет розкладається 500 років, звичайна пляшка з-під води – ціле тисячоліття. Це тому, що пластик є продуктом нафтопереробки, він не органічний.

Приблизно 3% сміття спалюють. І тут також є “підводні камені”.

“Під час спалювання пластик виділяє токсичну речовину – діоксин. Він може викликати захворювання дихальної системи, онкологію”, – пояснює еколог Володимир Борейко.

Не підтримує ідею спалення сміття й пані Оля. Вона говорить, що у нашій країні такий тип утилізації шкідливий для довкілля та людей.

“На українських заводах відсутні фільтри, які використовують сміттєспалювальні заводи Європи. Один такий фільтр коштує приблизно 17 мільйонів євро. Чи готові наші підприємці віддавати такі кошти? Не готові. Також сміття спалюють при низькій температурі – 800 градусів. А для того, щоб у повітря не виділялись небезпечні канцерогени, потрібна температура в понад 1200 градусів”, – стверджує експертка.

Найоптимальніший спосіб утилізації – переробка. Проте лише 1% сміття отримує “другий шанс”.

“Будь-яке сміття, якщо його правильно відсортувати, може стати корисним вторинним ресурсом. Наприклад, під Києвом працює завод, який робить із пластика екологічно чистий синтепон. Також використаний пластик перетворюють у гранулу, з якої створюють нові пляшки, кришечки та інші корисні речі”, – розповідає Оля Чернявська.

Як не парадоксально, але українські переробні заводи змушені купувати пластик в інших країнах. Сміття у нас багато, але його не сортують. Тому сировина для переробки не потрапляє на заводи, а лежить на полігонах.

Тож поки політики, екологи та економісти мізкують про стратегії, кожен із нас може почати свою маленьку екологічну реформу.

Як використовувати менше пластику?

У своєму арсеналі експерт з питань екології Ольга Чернявська має кілька простих, але водночас дієвих порад.

  • Відмовтесь від одноразового посуду

Зараз у магазинах продають чимало цікавих термочашок, які можна завжди носити з собою. Якщо ви захочете купити напій у кав’ярні, то вам радо його наллють у термочашку. Така практика поширена в країнах Європи.

  • Ходіть за покупками з власною еко-торбинкою

У багатьох країнах світу на касах у магазинах не можна купити поліетиленові пакети. Замість них люди носять із собою еко-мішечок. Це універсальна та зручна річ. До того ж, дизайни сучасних еко-торбинок настільки яскраві, що вони вже перетворились на своєрідний модний аксесуар.

  • Перегляньте свої потреби

Ми купуємо багато всього, але користуємось лише незначною частиною продуктів. Необхідно розвивати культуру “свідомого споживання”: формувати список покупок перед походом у магазин, а не тягти з полиць все підряд – “бо є знижка”.

Маруся Лагута, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter