За вже звичною традицією останній тиждень пленарної роботи восьмої сесії Верховної Ради видався дуже гарячим, причому як перед парламентом, так і в залі під куполом. Ззовні про свої вимоги вкотре нагадали євробляхери, заблокувавши рух столичною вулицею Грушевського. Коли ж у четвер джип очільника регламентного комітету ВР Павла Пинзеника наїхав на одного з протестувальників, цьому нардепу від “Народного фронту” та його колегам-“фронтовикам” Олегу Кришину та Олені Масоріній, які також були у позашляховику, довелося вибиратися з місця події через коридор ганьби. Однак на вирішення проблеми лібералізації ввезення автомобілів на єврономерах в Україну шляхом законодавчого врегулювання це аж ніяк не вплинуло. Хоч у п’ятницю окремі закони по євробляхам все ж таки схвалили у першому читанні, остаточне врегулювання проблеми переноситься на осінь.

Всередині парламенту депутати також умудрилися перекинути на період після власних канікул чимало вкрай важливих питань, які давно вже перезріли. Це передусім стосується вдалого відправлення на доопрацювання коротких законопроектів із кількох речень щодо зняття депутатської недоторканності, відчайдушного завалення тисячами поправок проекту Виборчого кодексу та, звісно, справжньої епопеї із оновленням складу давно вже протухлого Центрвиборчкому, через що ледь остаточно не розкололася правляча коаліція БПП і НФ.

Щоправда, парламентарям таки вдалося закінчити сесію на мажорній ноті – з кількох спроб ВР ухвалила норми стосовно обов’язкового розгляду апеляцій у справах проти корупціонерів у Вищому антикорупційному суді (ВАС), чого від країни вимагали західні партнери. Тож цей фінальний акорд вчергове підтвердив існуючий де-факто нічийний рахунок між досягненнями та провалами всього парламентського сезону, останнього перед переходом до активної фази великого передвиборчого циклу в Україні.

Історичність моменту

Власне, одним з найважливіших та навіть історичних здобутків восьмої сесії парламенту стала перемога у вирішальній битві за створення антикорупційного суду. Вже найближчим часом (умовно – на початку 2019 року, напередодні самісіньких президентських виборів) суд почне виносити вироки корупціонерам вищого ґатунку. І що важливо, підбір суддів до ВАС здійснюватиметься під пильним оком Вашингтону та Брюсселю, себто всі чиновники-рішали зіштовхнуться у новому судовому органі зі справжніми проблемами непереборної сили, яку ще досі не бачили.

Більше того, ухвалені Верховною Радою під завісу нинішнього сезону правки до закону про судоустрій та статус суддів, якими прописано оскарження судових рішень щодо корупції виключно а апеляційній палаті ВАС, дозволяють розширити його компетенцію на всі справи, котрі можуть бути підслідні НАБУ. Відтак всіляким насіровим із розенблатами та добкіним із довгими варто вже зараз дуже серйозно напружитися, а всьому українському суспільству, як то кажуть, запасатися попкорном.

Стратегічні звершення

Ще одним ключовим досягненням останньої сесії ВР є ухвалення так званого закону про реінтеграцію Донбасу. Він законодавчо визначив Росію країною-агресором, а встановлений нею в ОРДЛО режим – окупаційним. Але справа не лише в тому, що цей документ, нарешті, назвав всім відомі речі своїми іменами, зробивши їх доконаним фактом, зокрема і в суто юридичній площині. Наслідки переформатування з травня 2018-го АТО в операцію Об’єднаних сил дуже швидко відчули на собі дислоковані на загарбаних теренах Донеччини та Луганщини російські “іхтамнєти”, які набагато активніше стали повертатися на рідні простори у вигляді 200-х та 300-х.

А ділки, що промишляють перевезенням контрабанди через лінію донбаського фронту, останнім часом стали дуже бідкатися на пересувні мобільні КПВВ, які то там, то тут несподівано виростають навіть на “секретних” ґрунтовках. Бо жодних секретів у прифронтовій зоні для армійців давно немає, просто для наведення ладу банально не вистачало законних повноважень.

Цього парламентського сезону нардепи перейшли від багатолітніх гучних, але порожніх слів до конкретної справи і в питанні приведення системи управління українським безпековим сектором до стандартів НАТО, ухваливши в цілому закон про національну безпеку. Дане рішення дійсно має стратегічний характер, спрямоване на реальну євроатлантичну інтеграцію країни, про що досі не втомлюються повторювати багато впливових західних політиків. Документ, до розробки якого активно долучилися провідні експерти Північноатлантичного альянсу, чітко регламентував кілька, здавалось би, прозаїчних для всього цивілізованого світу речей, які досі не були закріплені на українському папері.

Наприклад, сектор безпеки та оборони України тепер складається з чотирьох взаємопов’язаних складових – сил безпеки, сил оборони, оборонно-промислового комплексу та громадян й громадських об’єднань, які добровільно беруть участь у забезпеченні нацбезпеки. Окрім цього, визначено шість базових стратегій, від воєнного напрямку до цивільного захисту та від кібербезпеки до розвідки. Зрештою, закон відкриває можливості для залучення до розбудови вітчизняної оборонки іноземних інвесторів з Євросоюзу та США, що суттєво посилить українську обороноздатність вже в короткостроковій перспективі.

Половинчасте латання кадрових дір

Виклик для влади – подолати свій параліч у вирішенні перезрілих кадрових питань – отримав, нарешті, свою відповідь цього сесійного періоду, але, знову ж таки, якось половинчасто. З одного боку, завзята відпускниця Валерія Гонтарєва була звільнена, а в крісло голови Нацбанку офіційно призначили Якова Смолія. Також парламент визначився і з новим омбудсменом, яким стала вже екс-нардеп від НФ Людмила Денісова, і з керівником Рахункової палати. В нього із депутата від БПП перекваліфікувався Валерій Пацкан.

Але з іншого боку, очільниця МОЗ Уляна Супрун досі ходить в статусі в. о., а заяви про відставку як міністра інформполітики Юрія Стеця, так і міністра агрополітики Тараса Кутового продовжують припадати пилом. І така пошесть на виконуючих обов’язки нині поширилася по всіх владних вертикалях і горизонталях, що навряд чи додає стабільності всьому державному організму.

Ну і, безумовно, в цій проблематиці певною вишенькою на торті красується Центральна виборча комісія, термін повноважень 13-ти з 15-ти членів якого збіг дуже давно. У декого, включно з одіозним головою ЦВК Михайлом Охендовським, – навіть ще в 2014 році, коли відбулися попередні президентські та парламентські вибори. Однак бажання, перш за все, коаліціантів забрати собі максимум квот у новому складі комісії спричинило у ВР мінікризу, з якою вибратися не допомогли ані численні наради у спікера парламенту Андрія Парубія, ані різноманітні публічні жести “заклятих друзів” з БПП та НФ.

Що ще не зроблено

У вибори-2019 важливо увійти із новими виборчими правилами, які значно нівелюють виклики щодо якості майбутнього депутатського складу. Ще в листопаді 2017-го був проголосований у першому читанні проект нового Виборчого кодексу, який вводить пропорціональну виборчу систему за відкритими списками. Завершення цієї глобальної реформи очікувалося саме на восьмій сесії ВР, але не так сталося, як гадалося – законопроект нардепи цілком свідомо закидали тисячами правок, які профільний комітет розглядав, розглядав, але так і не дорозглянув. Відтак до парламентської зали на друге читання документ не внесли. Очевидно, що до Виборчого кодексу спробують повернутися восени, але голосів під нього тоді буде ще менше, ніж тепер. Тому ліквідація мажоритарки, дискредитованої всілякими “гречкосіями” та іншими покупцями виборців, буде й надалі українцям лише снитися.

Аналогічно і у вічному та вкрай популярному в народі питанні скасування депутатської недоторканності. Але тут правовий комітет ВР взагалі показав вищий клас, вишукавши у схвальному щодо зняття імунітету висновку Конституційного суду (КС) критичні зауваження. У підсумку обидва законопроекти щодо “недоторканних” змін до Конституції (і депутатський, і президентський) відправлені до осені на доопрацювання. Тим самим було не лише зірвано скасування недоторканності у першому читанні влітку, аби в цілому це ухвалити конституційною більшістю вже на наступній дев’ятій сесії парламенту, фактично конституційний процес необхідно починати по-новій, бо доопрацьовані проекти знову потребуватимуть експертизи з боку КС.

А далі всі житимуть спочатку президентськими, а потім парламентськими виборами. Відтак до старту ліквідації депутатського імунітету руки дійдуть в кращому випадку десь у грудні 2019-го, коли вже зберуться новообрані депутати ВР дев’ятого скликання. І, в принципі, те ж саме можна казати щодо всіх питань актуального для України порядку денного – майбутні виборчі перегони затьмарять більш ніж на рік будь-яку ефективну парламентську роботу.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram