Наукою доведено, що серед усіх людей приблизно дві третини або повністю належать до інертного типу, або ж пасивність переважає у їхньому характері. Проте в будь-якому суспільстві існує 2,5% людей, які ведуть за собою інших – ту третину громадян, які потенційно активні, і річ лише за механізмами реалізації їхнього потенціалу. Так звана активна меншість – це люди, яких соціологи називають ядром референтних груп. Навколо таких людей збираються інші, які у всіх питаннях орієнтуються на їхні судження, і в такий спосіб можна вирішувати найважчі завдання.

2,5% – це не так і мало. На тисячу чоловік (умовно кажучи, житловий комплекс), – 25 осіб. На 20 тисяч (житловий масив) – 500. На 300 тисяч (район у столиці) – 7,5 тисячі. Як сприяти бажанню цих людей змінювати на краще якщо не увесь світ, то хоча б своє місто, свій район? На жаль, місцеві вибори цьому не зарадять.

Читайте також: Леонід Косаківський: Без районів управляти Києвом неможливо

Комітет Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування рекомендував парламенту ухвалити в другому читанні та в цілому законопроєкт “Про місто Київ – столицю України” (№ 2143-3). Ним, зокрема, пропонується відновити районні ради в місті Києві (по 20 депутатів у кожній) як представницькі органи жителів районів Києва. Отже, восени в Києві на місцевих виборах, скоріше за все, обиратимуть ще й районних депутатів. Утім, щодо якості новообраних рад уже зараз можемо сумніватися.

Мало хто знає, але в Києві й зараз є райради, щоправда, без жодного депутата. Як таке трапилось? Районні в Києві ради були ліквідовані у 2010 році, проте знову створені рішенням Київради у 2015 році: Голосіївський, Дарницький, Деснянський, Дніпровський, Оболонський, Печерський, Подільський, Святошинський, Солом’янський і Шевченківський – кожен з десяти районів міста формально знову отримав свою раду. Саме вони, як вирішила Київрада, управлятимуть районами столиці.

Усі міські депутати, починаючи від мера Віталія Кличка, депутатів промерської більшості та закінчуючи затятими опозиціонерами – на словах за повноцінну децентралізацію та ефективне управління районами, в кожному з яких проживає від 130 до 350 тисяч жителів. Відповідно, вони обома руками за вибори в райради. І водночас з порядку денного багатьох пленарних засідань злітав проєкт рішення “Про посилення впливу громадськості на процес прийняття рішень в районах столиці”, аж поки про нього не забули. Цей документ, що був поданий на розгляд Київради в порядку громадської ініціативи, мав на меті відновити роботу райрад у Києві. А точніше – був би підставою для Київради звернутися до ЦВК з проханням призначити дату виборів до районних рад. Депутати пояснювали своє небажання голосувати тим, що наразі повноваження райрад не прописані.

Закон “Про місто Київ – столицю України”, який, очевидно, ухвалять скоро, після земельного закону, ці повноваження прописав: це, зокрема, і первинна медична допомога, і культура, і дошкільна, середня та позашкільна освіта, і благоустрій. До компетенції райрад віднесли навіть управління комунальним майном, яке, до речі, перебуває у власності територіальної громади Києва й аж ніяк не районів.

На жаль, в опитуванні Центру Разумкова, що стосувалося ступеню довіри громадян до органів влади, не згадувалися місцеві органи влади. Проте, за даними іншого дослідження, яке проводив Інститут Горшеніна, саме вони користуються найвищою довірою серед державних інституцій: вірять в ефективність місцевого самоврядування і пов’язують з ним свої очікування майже половина українців. Але чи відповідатимуть вибори інтересам місцевого самоврядування?

Райради у Києві – це, по-перше, фінансові потоки й тільки по-друге, – майданчик для політичної кар’єри. Як зауважив ще в 2015 році секретар Київради Володимир Прокопів, “новий депутат райради – це два кіоски кури-гриль і одна парковка”.

Я особисто знаю представників 2,5% громадян, про яких ішлося на початку. Це десятки порядних, грамотних, ініціативних людей, які могли би бути хорошими депутатами у своїх районах. Вони є членами громадських організацій або просто активістами, що відстоюють інтереси громади. Про зміни в закон про місцеві вибори, які скасовують партійну систему, перестали згадувати ще у Верховній Раді попереднього скликання. А цих найдостойніших громадян, що мають авторитет і власну думку, як завжди, партії не візьмуть до своїх списків.

За Конституцією, місцеве самоврядування здійснює територіальна громада. А не депутати й не чиновники. І поготів не партії.

На останніх виборах до Київради, які відбулися за чинним законом, часто–густо кандидати отримували абсолютну більшість голосів у своїх округах, але в депутати не потрапили. Чого слід очікувати на майбутніх виборах райрад? Того ж самого. Партії виставлять свого кандидата–мажоритарника в окрузі за принципом родинних зв’язків (або продаватимуть мандати). Люди знову голосуватимуть за партійні бренди, легітимізувавши депутатів. Як наслідок, депутати-партійці, а точніше – їхні партійні боси безперешкодно розподілятимуть ресурс, що належить громаді.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram