Ще 10 років тому Україна виробляла 30 млн тонн зерна, нині — вже 66 мільйонів, з яких 28 млн тонн – кукурудза. Минулого року ми експортували її понад 17 млн тонн, а нинішнього цей обсяг збільшиться ще на мільйон. При цьому слід зазначити, що до 2004-2005 років Україна кукурудзу імпортувала. А коли у нас урожайність кукурудзи буде як у США, то ми зможемо вирощувати її до 50 млн тонн на тих самих посівних площах.

Як не парадоксально, зростання обсягів виробництва і експорту негативно позначаються на доходах аграріїв. Ринок невблаганний – що більше товару, то він дешевший. За прогнозом Української зернової асоціації у новому сезоні орієнтовні ціни на кукурудзу складуть $150-154 на умовах поставки CPT порт (наразі ціна складає $183).

Найбільш логічним і доцільним способом нарощувати і виробництво, і доходи – не експортувати сировину, а переробляти її всередині країни. І Україна має позитивний приклад такої політики – соняшник. Ще в кінці дев’яностих років минулого століття Україна, вирощуючи достатню кількість соняшника (експорт складав десь 2,5 млн тонн) сама імпортувала до 140 тис. тонн соняшникової олії з Аргентини. Після запровадження експортного мита розпочалася переробка соняшнику всередині країни і ми, замість сировини, почали експортувати продукт переробки – олію.

За двадцять років Україна стала гегемоном на світовому ринку соняшникової олії, а українські виробники соняшнику тепер не потерпають від зниження цін на світовому ринку. Попри те, що вже третій рік поспіль спостерігається глобальне зниження світових цін на олії, в Україні складається унікальна ситуація, коли експортні ціни на соняшникову олію падають, а закупівельні ціни на насіння соняшнику на внутрішньому ринку залишаються на стабільно високому рівні – $400 за тонну. Це відбувається через високу конкуренцію за сировину серед переробних підприємств.

До чого власне я веду – Україні слід переходити від експорту сировини (яким є зернові) до їх глибокої переробки всередині країни, залишаючи тут 80% доданої вартості. І перше, що треба зробити – скерувати зусилля на створення і розвиток біопаливної промисловості. Я маю на увазі промислове виробництво біоетанолу. Створення біопаливної промисловості – це не лише спосіб здобути енергетичну незалежність, створити нові виробництва і робочі місця, але й вирішення проблем зовнішньоторговельного сальдо і, завдяки цьому – стабілізація національної валюти, національної економіки.

Чому етанол? Бо це дешеве джерело октану для бензину, його октанове число – 105. Якщо до бензину з нафти додавати етанол, це знижує ціну на пальне. Особливо актуально це саме для України, бо не маючи достатньо власного бензину (з шести НПЗ ледь животіють лише Кременчуцький та Шебелинський) ми змушені закуповувати його за кордоном. Важливим є і екологічний чинник. Етанол зменшує кількість парникових газів та викиди з вихлопних труб. Особливо це важливо для автомобілів середнього віку, не обладнаних досконалими системами вихлопу.

Крім того переробка кукурудзи на етанол створює додану вартість і додатковий дохід в аграрному секторі, котрий можна реінвестувати у захист ґрунтів чи новітні технології, обладнання, тощо. Біопаливні заводи – це мільярдні інвестиції в економіку України, це реальне імпортозаміщення, стрімкий розвиток суміжних галузей і тисячі нових робочих місць. Для агровиробників – також можливість отримати додатковий потужний канал реалізації вирощеної продукції, котрий не потерпає від волатильності цін світового ринку.

Найбільш економічно доцільно виготовляти біоетанол саме з кукурудзи, якої наша країна вирощує з надлишком, і щонайменше 20% її можна переробляти саме на пальне. Причому в переробку йде вся рослина – від кореня до качана. На виході виробництва матимемо: 40% – біоетанол, 40% – поживні добавки до кормів (причому якщо згодовувати кукурудзу худобі в зерні, то добовий приріст дорівнюватиме цим 40% добавок), певний відсоток – сировина для медичної і парфумерної промисловості, а відходи можуть спалюватися для обігріву цього самого підприємства. Тобто йдеться про стовідсоткову переробку рослини і надходження на ринок 2,8 млн тонн біоетанолу (хоча поки що достатньо і 400 тис. тонн).

Проте люди завжди з острахом сприймають нове, тому для запровадження використання біопалива потрібно лобіювати це питання на рівні держави. Приміром, у США запроваджено вимоги до пального – воно обов’язково має містити певний відсоток етанолу. Відсоток різний – від 2 до 10 залежності від штату.

Сполучені Штати по праву вважаються світовими лідерами з виробництва кукурудзи. Воно й не дивно, адже ця культура – родом з Америки. А найбільш «кукурудзяним штатом» Америки є безумовно Айова, котра утримує першість з її виробництва. Крім того, 41 етаноловий завод та 13 заводів з виробництва біодизелю забезпечують штату першість в галузі виробництва відновлювальних видів палива. Причому лише 5 заводів побудували крупні компанії. Решта 36 – побудовані місцевими кооперативами фермерів та невеликими компаніями. Етанолова індустрія дуже добре впливає на економіку штату. Десятки тисяч робочих місць на самих заводах, але що важливіше – вся економіка підживлюється. Ці десятки тисяч робочих місць дають мільярди доходів до сімейних бюджетів.

Для заохочення виробництва держава може надавати кредитні гарантії чи субсидії на будівництво заводів. У самих США комерційні банки, що спочатку надавали кредити на будівництво етанольних заводів під доволі високий відсоток, згодом значно зменшили цю ставку з огляду на прибутковість цього бізнесу. Паралельно потрібно стимулювати застосування етанолу, наприклад, знизити акциз на суміш бензину з етанолом. Чи надавати податковий кредит роздрібним торговцям та змішувачам етанолу з бензином.

Зрозуміло, що нафтовики не в захваті від таких перспектив, бо втрачають прибуток. Виникають питання також у автовиробників і у споживачів пального – як це впливає на двигун, чи не буде шкоди від такого пального, чи не роз’їдає етанол гуму і пластик автомобіля. Так от, у Сполучених Штатах легковики їздять на пальному, в якому від 10% до 15% етанолу – і все в порядку. Існують автомобілі, котрі взагалі їздять на чистому етанолі без додавання бензину, тому питання сумісності двигунів і нового пального не існує. А сам етанол, на відміну від бензину, згоряє повністю, відтак використання суміші бензину з етанолом, за даними Агентства США з охорони довкілля, знижує викиди парникових газів на більш ніж на 20% (у деяких штатах на 50-60%).

Україна минулого року імпортувала близько 7,4 млн тонн нафтопродуктів на суму 3,3 млрд, переважно з Білорусі, Росії, Прибалтики. Зрозуміло, що закуповуються вони за валюту, тож девальвація гривні тут же позначається на цінниках АЗС. І потерпають від дорожнечі в першу чергу самі аграрії, адже 17 % усіх коштів, що витрачаються на весняні польові роботи, йде саме на пальне. Скажімо закупівля паливно-мастильних матеріалів на посівну-2016 обійшлися аграріям у 13,5 млрд грн., нині ціна на них зросла на третину, тож доведеться викласти щонайменше 18 млрд грн. І пальне – це не добрива, на яких можна зекономити.

Перед потужними країнами, у тому числі сільськогосподарськими, 15 років тому стояли ті самі задачі, і вони їх успішно вирішили. В Бразилії взагалі 80% транспорту їздить на біоетанолі. Ця країна не дуже багата нафтою, зате багата цукровою тростиною, з відходів якого бразильці «виганяють» по 16 мільярдів літрів етанолу. А це 45% світового виробництва. Як результат, ціна на біобензин в цьому «етаноловому еміраті» опустилася вже нижче пів долара за літр (при собівартості 15-20 центів), а на паливі з 85% вмісту спирту тут тепер не тільки їздять 40% автомобілів, але й літаки літають. А от бензин без вмісту спирту продавати в Бразилії взагалі заборонено.

Додавши 40% біоетанолу у пальне ми тим самим зекономимо для країни 40% валюти, котра витрачається на закупівлю бензину за кордоном (а це близько 1,5 млн тонн). На жаль, нині маємо негативне зовнішньоторговельне сальдо, тобто імпорт перевищує обсяги експорту. Переважно це пов’язано саме з імпортом енергоносіїв. Тому створення біопаливної промисловості – це вирішення проблем зовнішньоторговельного сальдо і, в такий спосіб, стабілізація національної валюти.

Ми вже починали торувати дорогу біопалива – закон «Про альтернативні види рідкого та газового палива» був ухвалений Верховною Радою ще 2000 року. А 2010-го парламент ухвалив закон «Про альтернативні види палива», котрий передбачав заміщення 20% пального альтернативним уже до 2010 року, в тому числі з 2016 року – обов’язковий вміст біоетанолу в пальному мусив складати не менш як 7 відсотків.

Тоді ж на заправках почали продавати бензин марки Е-95-40, котрий містив 40% біоетанолу і був дешевший навіть за дизельне пальне. Та почалася війна разом з економічною кризою і державі стало не до альтернативних бензинів – 12 лютого 2015 року було прийнято закон «Про спрощення умов ведення бізнесу», яким скасували обов’язкове використання біоетанолу в нафтопродуктах. Пізніше Кабмін своєю постановою дозволив виробляти біоетанол усім охочим (раніше це можна було робити лише підприємствам ДП «Укрспирт»). Але обов’язковість додавання етанолу в бензин так і не повернули, а без цього реально зрушити питання не вдасться. Втім, купити екологічне пальне на українських заправках можна й зараз та от заковика – воно литовського виробництва.

Чому «заглохла» така перспективна ідея? Бо для виконання норми про 7% біоетанолу в бензинах потрібно вдвічі більше спирту, ніж його виробляє Україна – нових же заводів ніхто не будував. Та й застарілий транспорт біопальне «їсть» неохоче. А трейдерам, котрі женуть до нас імпортний бензин взагалі ніякої альтернативи не потрібно – тож під шумок дерегуляції вони і пролобіювали відміну норми про 7 біоетанольних відсотків.

Та, схоже, очікується «нове пришестя» квотування біоетанолу – принаймні Держенергоефективності наразі розробляється законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку сфери виробництва рідких біологічних видів палива». Документ передбачає встановлення для суб‘єктів господарювання, що реалізують на митній території України моторне паливо, обов’язкових квот щодо частки біокомпонентів (біоетанолу, біодизелю) в обсязі реалізованого палива та встановлює відповідальність за недотримання вимог щодо обов’язкових квот біокомпонентів.

Вже давно усі в світі дуже уважно рахують гроші, використовуючи будь-яку можливість для економії. Україна має всі умови для розвитку власної промисловості з виробництва відновлювального палива, та чомусь не робить цього. Натомість ми купуємо півтора мільйони тонн дорогого імпортного бензину, а могли б купувати на 150 тис тонн менше, просто додаючи 10% вітчизняного біоетанолу. Вочевидь, ми дуже багата країна, раз можемо собі дозволити не економити на таких «дрібницях». Тут мені можуть зауважити, що всі ці альтернативні види палива розвиваються лише за умови дорогої нафти, а коли вона дешева, займатися ними невигідно. Та в нашому випадку мова йде не про економію, а про позбавлення від критичної залежності і монополізації ринку.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram