Молочне скотарство у нас є доволі непривабливим бізнесом, бо потребує і високих капіталовкладень ($10 тис. та 1 га землі на голову), і має найдовший (до 7 років) термін окупності. До того ж закупівельні ціни на молоко в Україні весь час тримали цей бізнес на межі (а часто – і за межею) рентабельності, а державна підтримка перебувала переважно у декларативній формі. Ну не можна ж вважати реальною допомогою обіцяне часткове відшкодування вартості будівництва і реконструкції тваринницьких ферм, запроваджене 2010-го, чи відшкодування вартості закуплених телиць та відсотків за кредитами, запроваджених 2015-го. Адже мало того, що здійснювалося воно за принципом “кому хочу – тому дам”, так ще й коштів на нього у бюджеті весь час бракувало – бо мудрі депутати з урядовцями записували ці видатки до спеціального фонду держбюджету.

Попри важливість молочного скотарства для продовольчого балансу країни, його вага у, скажімо, земельному балансі сільського господарства невелика і складає всього 3,5%. Зате ці 3,5% сільгоспугідь забезпечують роботою 125 тис. осіб та й вклад молочарів у загальний доробок харчової промисловості досяг минулого року 15,4%, а загальна сума податків і зборів, сплачених молочними підприємствами, досяг 7,9 млрд грн.

Та якщо вас цікавлять швидкі гроші, то ті гектари, що припадають на корів, краще засіяти тим самим соняшником і без зайвого клопоту отримати зиск вже восени. Отож молочне стадо у нас продовжують утримувати лише ентузіасти, для котрих це соціально-орієнтований бізнес (не стільки заробити, скільки дати роботу людям). Та економічні реалії безжальні – тож ентузіастів з кожним роком стає менше, а галузь поступово, але вперто деградує. В чисельному відношенні – так точно, адже з 8 млн корів, котрих ми мали 1991-го нині залишилося лише 2 млн.

Тож якщо і раніше тримати корів у господарстві було швидше хобі, ніж бізнесом, то з часу урядових експериментів над тваринництвом скорочення дійного стада стало відбуватися семимильними кроками: лише за останні чотири роки – на 1 млн голів! Господарства, для яких молочний бізнес був непрофільним активом, продали корів і врешті видихнули полегшено – тепер не потрібно вже думати, звідки взяти кошти, щоб “затикати дірки” на фермі.

Утім, більшість поголів’я була знищена ще у 1990-х, коли розпаювали ферми, тим-то у загальнонаціональному молочному балансі “першу скрипку” почали грати господарства населення, на частку яких припадало до 80% усього молока. Оскільки ніякого реального способу обрахунку такого молока не існувало, ми тішили себе (та й досі продовжуємо тішити) цифрами виробництва, взятими “зі стелі”: середній надій на корову на фермі екстраполювався на кількість корів у господарствах населення, і чиновники “від молока” заявляли про виробництво 12 млн тонн (водночас експерти вперто твердили про 8 млн тонн), при тому що реального молока – того, що надходило на переробку, було лише 4-4,5 млн тонн.

Втім, достатньо специфічна господарська структура молочного сектору України потроху змінюється. Якщо з 2010 року виробництво молока в агропідприємствах зросло на 22%, то в господарствах населення воно поступово скорочується. Потенційні фермерські сімейні господарства все ще потребують допомоги, і можливим шляхом розвитку тут могла би стати кооперація. На жаль, профільне міністерство вже 10 років поспіль відбувається гаслами, закликами, ну, максимум – програмами. Тим-то 200 тис. селянських сімей, котрі потенційно могли би стати сімейними фермерськими господарствами та об’єднавшись у кооперативи дати нову якість українському молоковиробництву, досі нидіють одноосібниками.

Починаючи з 2015 року наслідки нерозважливої державної політики у молочній галузі набрали зримих обрисів: на тлі дефіциту молока, котрий сформувався через скорочення поголів’я, почалося стрімке зростання закупівельних цін. З початку 2016-го вони зросли на 20%, порівняно з попереднім роком, а починаючи з другої половини жовтня, в результаті зростання цін на корми та тарифів на енергоносії, збільшення закупівельної ціни на молоко набуло карколомного характеру – загалом воно подорожчало аж на 50%, порівняно з груднем 2015-го.

Загалом до кінця 2017 року українські оператори ринку закуповували молочну сировину сільгосппідприємств за ціною 8,5-9 грн/кг, водночас як молоко від населення – по 4,5-5,5 грн/кг. Якщо порівняти закупівельну ціну молока українських виробників до базових показників по жиру та білку, які діють у країнах ЄС, то вартість української сировини складала 26,9-30 євроцентів/кг. Таким чином ціна українського молока досягла ціни молока польського (25,9 євроцентів/кг) і перевищила ціну молока прибалтійського (22-23 євроцентів/кг).

Здавалось би, молочарі мали радіти (особливо на тлі того, що українське молоко до цього два роки поспіль було найдешевшим у світі), та дорога сировина миттєво потягнула за собою і відпускні ціни молокопереробних підприємств, а за ними – і роздрібної торгівлі.

А от адекватної реакції внутрішнього ринку – у вигляді зростання купівельної спроможності громадян – не відбулося. Як результат, споживання молочної продукції стрімко скоротилось: реалізація продукції з незбираного молока знизилась на 25-30%, а продажі твердих сирів та вершкового масла – практично зупинилися. Щоб споживання не припинилося зовсім, деякі виробники почали “здешевлювати” виробництво, додаючи до молочних продуктів рослинні жири, замість тваринних.

Щоб переконатися в цьому, не потрібно складних лабораторних досліджень, досить простої арифметики: скажімо, для виробництва 1 кг масла із жирністю 73% молокопереробному підприємству потрібно 21,5 кг сирого молока базової (3,4%) жирності. Ну а далі все просто: за даними Держстату, середня закупівельна ціна на молоко склала у жовтні 7,15 грн за кг, множимо їх на 21,5 і виявляємо, що мінімальна розрахункова ціна за 1 кг масла жирністю 73% мала би бути щонайменше 153,6 грн без ПДВ, тоді як на полицях роздрібної торгівлі масло такої жирності продавалося у жовтні за ціною 121,2 грн без ПДВ. І це ми ще не враховуємо решту операційних витрат виробництва!

Незважаючи на те, що молочні продукти є особливо цінними і незамінними продуктами харчування людини, українці, маючи низькі доходи, вимушено скорочують їх споживання та переходять на вживання більш дешевих сурогатів. Нинішнього року, за прогнозами аналітиків ринку, споживання молочних продуктів на душу населення в Україні не перевищить 202 кг (три роки тому було 226 кг), за біологічно обґрунтованої норми у 380 кг.

А споживач, неприємно вражений якістю “здешевленої” продукції та очманівши від цифр на цінниках, пішов на базар. За даними інвестиційного відділу ФАО ООН, споживання “магазинних” молочних продуктів в Україні знизилося на 25%, в той час як на ринках дану продукцію стали купувати на 80% більше. При цьому українці випивають близько 1,9 млн тонн базарного молока на рік, що відповідає 20 млрд грн у грошовому еквіваленті, і посідає третину всього ринку.

За таких умов забезпечити молочну галузь коштами міг би експорт, але з втратою російського ринку він знизився вп’ятеро і досяг минулого року історичного мінімуму. Все через зміну вектора експорту – 2012-го 60% нашої “молочки” (а сирів – 85%) йшло на експорт до Російської Федерації, а нині легального експорту туди немає взагалі. З сиром взагалі проблема – ті сорти, що звикли виробляти на наших заводах (зокрема “Російський”), ніде крім колишнього СРСР не мають попиту, а звичні для світового ринку сири (той же чеддер), нашим сироварам поки що не дуже вдаються.

Але вони стараються: якщо минулого року Євросоюз купив лише 8 тонн нашого сиру, то нинішнього – вже 98 тонн. Зате наше вершкове масло припало європейцям до смаку (особливо його ціна) – минулого року вони купили його 741 тонну, що в тисячу разів більше, ніж 2015-го. А за десять місяців цього року до Євросоюзу відправлено вже близько 2,2 тис. тонн масла (до кінця року буде і 2,5 тис. тонн). Справи, здається, пішли вгору – експорт української “молочки” за підсумками року зросте на третину, а в грошовому еквіваленті – на 65% і складе у підсумку показника докризового 2012-го – майже $500 млн.

Та радіти з цього я б не радив – скорочення поголів’я, а разом з ним і виробництва молока, заборона з наступного року реалізації на переробку молока з господарств населення, здорово скоротить пропозицію сировини на ринку. Це неминуче призведе до її подорожчання і молочні продукти з сусідніх країн стануть постійними гостями на прилавках наших супермаркетів – Україна стане (та вже стає) імпортером молочної продукції. А експортувати найближчі кілька років буде або нічого, або ціна нашої “молочки” виявиться неконкурентною на європейських ринках. Правда ця ж сама ціна зробить молочне скотарство привабливим бізнесом, куди буде вигідно інвестувати. І от, якщо все піде за планом, інвестиції прийдуть у галузь і “спрацюють”, то десь у 2023-25 роках Україна знову стане експортером молока.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram