Рівно 100 років тому народилася Олена Павлівна Скоропадська – донька останнього Гетьмана України.

До неї у подружжя Павла та Олександри Скоропадських (уродженої Дурново) вже було п’ятеро дітей: доньки Марія і Єлизавета, сини Петро, Данило і Павло. Але молодший син Павло (або, як його називали в родині, Павлинько), раптово помер на третьому році життя. Сталося це в Києві в серпні 1918-го – якраз у той період, коли тато був Гетьманом Української Держави.

Читайте також: Владлен Мараєв. Церква у Маріїнському парку

Під враженням від цієї трагедії у матері, яка була при надії, стався викидень. Невдовзі вона знову завагітніла, і 5 липня 1919 року вже в еміграції, у Берліні, з’явилася на світ їхня наймолодша дитина – Олена. Багато десятиліть по тому Олена Павлівна писала: “Дивним чином я все своє життя почувалася дуже прив’язаною до мого маленького покійного братика. Можливо тому, що я була заміною за нього й за ненароджену дитину, чи може до мене перейшли від нього якісь сили. Та й що ми знаємо про те, як спілкуються між собою душі”.

Дитинство і юність Олени пройшли в Німеччині, де в берлінському передмісті Ванзеє гетьманська родина придбала будинок. Олена закінчила середню школу і реальну гімназію в Потсдамі, далі влаштувалася на роботу секретаркою в туристичному бюро та співробітницею інституту хімічних наук. У серпні 1944 року вийшла заміж за Ґерда Гіндера – давнього знайомого родини Скоропадських, громадянина Швейцарії, який служив у німецькій армії. У такий спосіб вона теж отримала швейцарське громадянство. Але шлюб тривав недовго: 10 квітня 1945-го чоловік помер у військовому шпиталі. Невдовзі додалася ще одна трагічна звістка: 26 квітня в лікарні монастиря Меттен, що в Баварії, внаслідок отриманих під час американського авіанальоту поранень помер Павло Скоропадський.

У повоєнний час Олена Скоропадська мешкала у Швейцарії. Деякий час працювала секретаркою на фабриці, де виробляли парфуми. Там познайомилася зі своїм другим чоловіком Людвігом Оттом, за якого вийшла заміж у березні 1948-го. Відтоді мала подвійне прізвище Отт-Скоропадська. Цей шлюб виявився дуже щасливим, він тривав до самої смерті Олени, тобто 66 років. У подружжя народилися доньки-близнючки – Олександра та Ірен, які й зараз живуть у Швейцарії неподалік Цюриха. Людвіг Отт отримав посаду директора видавництва Tagesanzeiger. Це дало змогу родині жити досить заможно, придбати власний будинок у Кюснахті над Цюрихським озером, багато подорожувати по світу. Хоча, як згадувала Олена Павлівна: “Великих статків ми не надбали, податки були високими, освіта дітей коштувала багато, та й жили ми не дуже економно”.

Тим часом керівництво українським гетьманським рухом в еміграції послідовно переходило від гетьманича Данила Скоропадського (помер за остаточно не з’ясованих обставин у Лондоні 1957 року) до його сестер Марії (померла у 1959) та Єлизавети (померла у 1975). Оскільки ніхто з них не мав нащадків, після смерті Єлизавети керівництво рухом перейшло до останньої спадкоємиці Павла Скоропадського – Олени. Та як сама зізнавалась, вона ніколи глибоко не цікавилася політикою, тож основні зусилля спрямувала на збереження й поширення пам’яті про гетьманський рід Скоропадських, сприяння проведенню наукових досліджень історії роду.

Життя Олени Отт-Скоропадської та Людвіга Отта суттєво змінилося після того, як Україна відновила свою незалежність. На запрошення Академії наук у жовтні 1991-го вони вперше відвідали Київ. Подорож приємно вразила Олену Павлівну, подарувала багато приємних хвилювань:

“Яке чудове місто наш Київ, яка краса. Ще тепер, після того, як большевики у тридцятих роках знищили 38 старих Церков. Софійська площа, скільки часу пройшло, як мій батько тут стояв при молебні після проголошення Гетьманства, скільки він потім перестраждав від того часу. А тепер я тут стою – його остання донька… З самого початку нас в Україні вразили Київ і люди, їхня гостинність і сердечність. Українці дуже відрізняються від європейців в доброму сенсі. Але бюрократія тут неймовірна, велика неорганізованість, частинно безпорядок, хоча треба сказати, що в центрі Київ дуже гарний, далеко чистіший, ніж Париж і Лондон”.

Надалі Олена Павлівна регулярно відвідувала Україну, зустрічалася з багатьма істориками, політичними, громадськими й культурними діячами. Брала участь у наукових конференціях, сприяла організації Музею гетьманства (передала історичні документи та матеріали з родинної колекції, які стали основою постійної виставки “Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року”). Допомогла видати спогади свого батька, які вперше у повному обсязі побачили світ у 1995-му, перевидані у 2016, 2017 і 2019 роках. Сама написала мемуарну працю під назвою “Остання з роду Скоропадських”, яка наразі витримала два видання (Львів, 2004 і 2013). Окрім того, в зарубіжній пресі неодноразово публікувалися її враження від візитів до України, згодом зведені в одну книгу-щоденник “Повернення в Україну (1991–1998)”, а на початку 2014-го у київському видавництві “Темпора” вийшов у світ двотомний родинний фотоальбом “Скоропадські”, частину матеріалів для якого передала Олена Павлівна.

Читайте також: Реліквії Скоропадських передадуть до музею-заповідника “Державотворці Сіверщини”

Олена Отт-Скоропадська пішла з життя в Цюриху 4 серпня 2014-го, їй було 95 років. Людвіга Отта не стало 29 липня 2015-го – він не дожив трьох місяців до свого столітнього ювілею. Ще за життя Олена Павлівна називала себе “останньою з роду Скоропадських” і вважала, що саме на ній гетьманська династія має завершитися. Вона мала рацію: нащадки її мешкають закордоном, від доньки Олександри є онуки Ванесса і Дмитро, але українською мовою вони вже не володіють, політичних амбіцій не виявляють, та й сама ідея відновлення Гетьманату в Україні сприймається в наші дні, як екзотика.

Читайте також: Марія Лівицька – перша леді України “у вигнанні”