Правові системи Європи, що сповідують принципи верховенства права, мають у своїй основі християнське підґрунтя. До епохи Просвітництва цей зв’язок був абсолютним, незаперечним та наочним. Лише з благословення Папи помазаник Божий міг взяти скіпетр до рук. Та й сьогодні, у сучасних монархіях “помазання на царство” з метою піднесення монарху дарів Святого Духа – це не лише традиція, не лише обряд, а й необхідний для керівництва країною Божий промисел, що надається цезарю для реалізації влади. Цезар, що прийняв помазання, вже не може переступати Закон Божий, творити неправедний суд та чин. Ревно клянуться, поклавши руку на Біблію, президенти прогресивних і не дуже республік. Навіть вчорашні палкі комуністи, соціалісти та атеїсти намагаються саме так переконати свій електорат у чистоті своїх політичних помислів та прагненні встановити рай на землі.

Основи будь-якої держави “прогресивного світу” можна зрозуміти лише за умови звернення до християнства, до Біблії. Право резюмує суспільний договір, що спирається на справедливість. А джерелом її у Європі та чи не в усьому світі був і залишається Новий Заповіт. Саме християнська церква стала тим фундаментом, на якому формувався правовий консенсус його функціонування та збереження. Європа доти була локомотивом цивілізації, доки бути європейцем означало бути християнином. З втратою європейцями розуміння, відчуття своєї світоглядної ідентифікації обставини почали змінюватися не на користь Старого Світу.

Все це відбувається на наших з вами очах. А розпочалося зовсім нещодавно, якщо розглядати процес розвитку цивілізацій в історичній ретроспективі. Зрозуміло, що подібні аксіоми важко сприймаються у сьогоднішньому світі, де на всіх рівнях, попри “Декларацію прав людини та громадянина”, а можливо саме завдяки їй, панує принцип “око за око” та “зуб за зуб”. Особливо складно розуміння природи права дається українському суспільству. І це не дивно. Йому щоденно і щогодинно, протягом майже століття, пояснювали “прості істини”: “Бога немає”, а “держава це апарат насильства” завжди, усюди і передусім. Так – “же през шаблю маєм права!”,
але тяжко всидіти на багнетах. Інакше складно зрозуміти такі історичні феномени, як відновлення монархії Кромвелем, пошуки протектора Богданом Хмельницьким та всіма наступними гетьманами козацької України, причини падіння Франції Наполеона І… Легітимність влади в усі часи була передусім. Лише форми її змінювалися.

Безумовно, в наш час, час боротьби із міжнародним тероризмом, важко переоцінити значення для розвитку світової цивілізації у ХХ сторіччі декларації Бальфура. Але несповідимі шляхи Господа нашого Ісуса Христа. Якщо Європа втрачає правові орієнтири, забуваючи про їх витоки, дрейфуючи від Dеclaration des Droits de l’Homme et du Citoyen (Декларація прав людини та громадянина) у напрямку їх фешитизації та абсолютизації, то “хтось втрачає, а хтось знаходить”. І от вже по Європі, по світу переможною ходою крокують закони і приписи шаріату. По усіх усюдах Старого Світу лунають азани муедзинів з мінаретів, а Російська Федерація «рятує» прогрес і цивілізацію у Сирії…

“Святе місце пустим не буває”. Не хочете шанувати своїх Богів та пророків – будете шанувати чужих. Ні меч, ні шабля ні багнет тут не зарадять справі. Їх абсолютизація це ординський, московський шлях. Він веде у прірву. Нам, що перебуваємо на межі цих двох цивілізацій, але вважаємо себе частиною однієї з них, треба плекати власні джерела. Бо Захід, і це стає все більше очевидним, нам не допоможе. Дай Боже, щоби він допоміг сам собі і ми не мусили б боротися на два фронти.

Так, “Руська Правда” Ярослава Мудрого – збірка стародавнього українського права Київської Держави, складена у ХІ-ХІІ ст. на основі українського звичаєвого права. Так, “Литовські Статути” Великого Князівства Литовського. Так, попри польські ревнощі й нашу посполиту нерішучість та боязливість – “Конституція Пилина Орлика”. “Договір Гетьмана Війська Запоріжсько” го зі старшиною і козацтвом” 1710 року. Попри всі польські бздури та протести, це перша європейська конституція, від якої “Ustawa Rzоdowa z dnia 3 maja” молодша на 80 років! Московити завжди дивувалися з того, що українці обожнювали судитися. Судилися роками. Десятиліттями…

Безумовно, хто ж буде судитися у державі де єдиним судією є барин, а вироком – його воля. За 300 років московського панування в Україні такі “правила” запанували і у нас. Тепер, під тиском європейських союзників, реформуємося, прагнемо відповідати “європейським стандартам”. Але треба пам’ятати та творити й власні. З цікавістю розглядаю судову тяганину родичів ХVIII-ХІХ сторіччя. Навіть тоді, під чоботом москаля, правова та судова система у Малоросії суттєво відрізнялася від великоросійської у бік розлогості та копіткого вивчення обставин справи, не кажучи вже про терміни. “Трійки” – то не наша традиція. Там не було і немає Бога.

Християнська церква суттєво вплинула на становлення доктрини верховенства права

Уже в ХІІ ст. право католицької церкви суттєво вплинуло на становлення доктрини верховенства права й обмеженого правління, оскільки тодішня автономія Ватикану щодо європейських можновладців допомогла започаткувати традицію ухвалення правових норм, авторитетних у своєму застосуванні навіть для королів. Адже для того, щоб верховенство права запрацювало в якості обмежувача уособленої в людях політичної влади, подібна вимога мала втілитися спочатку в інститутах, наділених реальною автономією від держави й потенційно здатних обмежувати її свавілля.

На думку Д. Локка, закони, які керують поведінкою людей, мають свою внутрішню ієрархію й поділяються на закони божественні, цивільні й громадської думки (доброго імені). Пізніше Ф. фон Гаєк підкреслював, що ідея вищого закону, яким має керуватися сам законодавець, не є новою. У ХVIII ст. вона прочитувалась в концепції права Божого або права Природи і Розуму. Первісне ж припущення того, що подібний закон слід позитивно викласти на папері, належить американським колоністам. Саме звідси, як зазначає Р. Дворкін, виросла з часом дворівнева конституційна теорія. Її перший рівень встановлював, чиї саме вірування та ідеали мають правити за конституційний ідеал, а другий відповідав за конкретне наповнення конституційних норм. Правовій системі здавна відомі дві основні сфери нормування людського життя: колективна (публічна) й приватна, при цьому конституційне право задовольняє, насамперед, потребу у першій із них.

Необхідність в юридичній організації публічного простору призвела згодом до утвердження конституційного права, спільного для всіх. У свою чергу, загальна ідея конституціоналізму передбачає усвідомлення людьми тієї обставини, що політична влада має діяти у відповідності до певних універсальних принципів, й що політичні правителі мають обіймати свої посади для здійснення того, що вважається правильним з точки зору даних принципів, а не для утвердження того, що вважають правильним вони самі. Хоча існуючі конституції можуть суттєво відрізнятися одна від одної за своїми світоглядними, культурними і юридичними ознаками, англосаксонська ідея верховенства права й обмеженого правління поєднала в собі вимоги: індивідуальної свободи, виборності керманичів й право народу контролювати хід державних і громадських справ.

Передрук. Оригінал статті вперше був оприлюднений у спецвипуску газети “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram