Хрестові походи на Святу Землю з метою захистити Гроб Господній від невірних  тривали майже три століття — з 1096 по 1270 роки. Це була епоха високої духовності, зречення мирських благ, релігійного подвигу та самопожертви в ім’я Господа нашого – Ісуса Христа.

До 70-х років XI століття Єрусалим належав Єгипту, де перешкод паломникам-християнам не чинилося. Але від 1071 року турки-сельджуки, що прийшли із прикаспійських степів, завоювали величезні нові території у західній частині Малої Азії. Вони розгромили там війська візантійського імператора Романа Діогена, стрімко підкорили Близький Схід і захопили священне для християн місто – Єрусалим.

Становище християн Сходу стрімко погіршувалося. Візантія вже тоді опинилася під загрозою подальшої турецької експансії та запросила на Заході допомоги і порятунку.  Страждали й християнські прочани, подорожуючи до Єрусалима та святих місць. Турки почали чинити пілігримам  перешкоди. І перш за все фінансові. Лише за право ввійти до міста вони вимагали величезну плату. Ті, хто зміг подолати цю перешкоду, часто не лише позбавлялись можливості вклонитися християнським святиням, а й нерідко наражались на насильство, переслідування та образи.

Повернувшись на батьківщину, прочани під враженням пережитого розповідали про наругу над ними турків у Святій землі. В Європі та столиці західного християнства – Римі все більш схилялися до рішення допомогти східним одновірцям і повернути собі Гроб Господній та християнські святині.

1074 року папа Григорій VII виступив із закликом розпочати на Сході війну проти турків. Він навіть збирався особисто очолити військо й вирушити з ним до Єрусалима.  Однак не встиг здійснити своїх планів.

У листопаді 1095 року папа Урбан II скликав у Клермоні собор. У місті не знайшлося жодної будівлі, яка могла б умістити всіх учасників собору. Тому 26 листопада папа виступив перед присутніми просто неба, на широкій рівнині за містом, закликавши християн здійснити святе діло – визволити від невірних Гроб Господній.

Очолили хрестоносців натхненні проповідники – Петро Ам’єнський та Вальтер Незаможний. На соборі вони закликали простолюд стримати свій порив, що склався під враженням від промови папи, та дочекатися формування лицарського війська. Але вірні відкинули цю пропозицію. Народне християнське ополчення вирушило у похід до Єрусалима.

За рік походу воно опинилося у Малій Азії. 21 жовтня 1096 року поблизу Нікеї турки заманили 25-тисячне ополчення християн у засідку, і загони “ратників Христових” були майже цілковито знищені. Лише 3 тисячі селян-хрестоносців зуміли врятуватися втечею, а полонених продали у неволю. Таким був трагічний фінал народного Хрестового походу.

Влітку того ж  1096 року на Схід вирушило лицарство Європи. Воно незрівнянно краще підготувалося до походу, ніж селянське військо, що випередило їх. Син французького короля Генріха І та його дружини київської княжни Анни Ярославни, доньки великого князя київського Ярослава Мудрого, брат французького короля Філіпа І, граф  Вермандуа і Валуа  – Гуго І Великий був одним із керманичів цього Першого Хрестового походу європейського лицарства на Святу землю.

30 червня 1097 року, після триденного маршу територією захопленої турками Малої Азії, армія лицарів-хрестоносців зупинилася неподалік зруйнованого міста Дорілеум  (тепер Ескішехір). Авангард її складався із 500 вершників та від 1500 до 2000 воїнів-піхотинців. Наступного дня розпочалася запекла битва, відома як битва при Дорілеумі. Турки значно переважали за чисельністю лицарів, але їхня зброя майже не вражала останніх. Закуті у броню вершники завдавали величезних втрат невірним. Втім, лицарі втратили у бою багато своїх коней, що не були захищені бронею. Через це вони опинилися в оточенні численного ворога. Хрестоносці згубили бойову ініціативу та можливість маневру. Великими були втрати й у піхотинців.

Наступного дня врятував оточених та здобув блискучу славетну перемогу ар’єргард лицарського війська, що його очолювали  великі лицарі: Гуго  Вермандуа і Валуа, Готфрід із Бульона та його брат Болдуін із Булоні, Раймонд IV із Тулузи, Стефан II.

Турки були вражені люттю та витривалістю лицарів, обладунок яких повністю захищав тих від стріл та навіть від турецького меча. В той же час від дворучних двосічних мечів хрестоносців слабо захищені обладунками турки падали десятками. І вони побігли… Шлях до Єрусалима був відкритий. Але Гуго І Вермандуа і Валуа дістав поранення і змушений був відправитися на лікування до Франції.

15 липня 1099 року сталася знаменна подія  – хрестоносці  увійшли до Єрусалима. Мета була досягнута. Взяття “лицарями Христа” Святого міста справило сильне враження на Заході та у Візантії. Папа Пасхалій II  скликав собори у Валансьєн та Пуатьє і проголосив продовження Хрестового походу.

Нова хвиля хрестоносців рушила на допомогу переможцям трьома великими загонами.

Хрестоносців Ломбардії очолив архієпископ Міланський Ансельм. Навесні 1101 року у Константинополі до нього приєдналися численні тевтонські лицарі. Їм вдалося взяти Анкару та завдати жорстокого удару туркам.

Хрестоносців Франції вели віконт Невір Гійом II та герцог Бургундський Одо. На чолі південнофранцузьких та південнонімецьких лицарів стали герцоги Гійом IX Аквітанський та Вельф IV Баварський, граф Гуго Вермандуа і Валуа. У битвах на шляху до Єрусалима онук Ярослава Мудрого та син Анни Ярославни був вдруге тяжко поранений та помер у місті Тарс.

Перший Хрестовий похід досяг своєї мети завдяки героїчним зусиллям європейського лицарства та духовному піднесенню Європи. У Палестині було засновано християнські держави: графство Едеське, князівство Антіохійське, графство Тріполі та королівство Єрусалимське. Турецька експансія в Європу була зупинена у Малій Азії, на підступах до Константинополя, майже на три століття.

Фото istmira.com

Як правнуки Анни Київської Римом керували (2)

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram