Один день зі справжніми донецькими (ФОТО)

Один день зі справжніми донецькими. Фото: "Український інтерес"/Олександр Бобровський

1 мільйон 494 тисяч 806 – саме стільки переселенців з Донбасу і Криму нарахувало в Україні Міністерство соцполітики. Ще півмільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО) повернулися на непідконтрольні території. Донедавна волонтери оголошували ще більшу цифру – якщо додати всіх, хто офіційно не зареєструвався, кожен 15-й українець – переселенець. Ці люди щодня зіштовхуються з проблемами, розв’язати які не може навіть держава.

З активістами “Донбас SOS” “Український інтерес” зустрівся у їхньому офісі. Ця громадська організація допомагає тим, хто живе під окупантами чи на прилеглих територіях, а також ВПО.

“Ми тікали, але вірили, що дуже скоро повернемось”

Донеччанка Наталія повертається від ноутбука, витираючи серветкою сльози.

“Разом із однорічною донечкою ми покинули рідне місто у травні 2014-го і втекли до родичів у Дніпро. Тоді думала, що зовсім ненадовго. Чоловік залишився у Донецьку, де мав бізнес. Він завжди був дуже проукраїнськи налаштований і ніколи цього не приховував. А компаньйони були за Росію і “нову республіку”. Конфліктували постійно.
З чоловіком ми часто телефонували один одному. А того найстрашнішого дня, – 21 липня, – коли я зателефонувала після чергового обстрілу, слухавку підняв незнайомий і сказав, щоб я більше не телефонувала. Це була справжня паніка: усі наші родичі й близькі друзі тоді вже покинули Донецьк. Залишилися лише якісь далекі знайомі. Почала телефонувати їм – ніхто не міг зарадити. Не знала, що робити, куди бігти за допомогою. Намагалася пробитися на гарячі лінії, але й там мені нічим не могли допомогти. Свекруха обійшла у Донецьку всі комендатури, блокпости. Все марно.

Наталя: Ми тікали, але вірили, що дуже скоро повернемось. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Він потрапив у так звану “службу безпеки ДНР”. Одразу дуже сильно побили. Вижити, мабуть, допоміг сам Бог. Після катувань вивезли на Савур-могилу, де тоді були дуже жорстокі обстріли. Змусили копати окопи. Там бранці були як “гарматне м’ясо: спереду ставили БТР, а позаду копачів. Чоловікові пощастило, що конвоїри прогавили і не забрали телефон. Він зміг мене набрати і сказав, що живий. Для мене то був як дзвінок із того світу (Наталя ледь стримує сльози – ред.).

Його обіцяли відпустити за 10 днів, але все тримали. Якось пощастило: чоловік розговорився з наглядачем із Краматорська, який хоч і вірив в “ідею та республіку”, але дедалі більше злостився, що навколо цілковитий безлад. Зрештою, наглядач допоміг втекти”, – Наталя полегшено зітхає.

Нині вся її родина у Києві. У Донецьку залишили квартиру у середмісті, батьки – зруйнований будинок біля аеропорту та ще дві квартири. Меблі, техніка – вивезти також нічого не вдалося. Повертатися родина вже не планує. Тепер у громадській організації “Донбас SOS” Наталя допомагає таким самим вимушеним переселенцям.

“Донбас SOS” – все почалося із 3-х стареньких телефонів

Менеджер гарячої лінії Валентина показує нам операторську. Вона має вигляд звичайного колл-центру: координатори у навушниках активно приймають дзвінки.

Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

“Після кривавих подій у Донецьку, коли загинув активіст Дмитро Чернявський, проукраїнськи налаштовані громадяни почали тікати. Хто встиг виїхати першим, допомагав іншим. Проблем було безліч. Виникла ідея: треба створити гарячу лінію. Сказано – зроблено: номери трьох мобільних телефонів різних операторів, які виклали у мережі, працювали вдень і вночі.

Але це все так просто лише на словах. Бо коли почалася війна, цивільні намагалися тікати масово. Ми готували списки людей, і усіма можливими способами вивозили їх із непідконтрольної території. Одразу підшуковували житло. Пам’ятаю, у 2014 році був безкінечний потік дзвінків. Береш слухавку, а там гуркіт вибухів. Так само було і в лютому 2015-го та під час найзапекліших загострень. А ще запам’ятався один із перших дзвінків. Він був із Горлівки. Налякана жінка з дитям на руках плакала, бо не знала, що робити: планувала лишатися вдома, але раптом прямо на очах дитини під час обстрілу вбили сусіда. Просилася – заберіть куди завгодно, тільки не на Західну Україну. А нам якраз у Рівному для втікачів запропонували житло. Зрештою та жінка з дитям таки потрапила у родину рівненчан. У них великий будинок, знайшли їй роботу, дитину влаштували до школи. Нині жінка дуже рада. Планує залишитися. А я тішуся, що причетна до побудови моста допомоги Схід-Захід.

Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Наш колектив – по-своєму унікальний. Наприклад на гарячій лінії працює родина з Дебальцево. Обоє з обмеженими можливостями, тому працюють дистанційно. Насправді, таким людям доводиться найважче: із роботою, і з пошуком житла”, – розповідає Валентина.

“Лише за жовтень 2017 року прийняли 2885 дзвінків”

Директор “Донбас SOS” Вадим Валько показує табличку зі статистикою звернень:

“Нині наша організація переймається й іншими проблемами переселенців: надає правову, медичну й гуманітарну допомогу, представляє та захищає їхні інтереси у державних органах. Кожного дня на гарячу лінію “Донбас SOS” надходить 150-180 дзвінків. Коли з’явилася державна програма “Доступне житло”, дзвінків стало ще більше. Цією програмою на усю Україну виділено 39 мільйонів гривень. Враховуючи, що 1,5 мільйони “офіційних” ВПО – це дуже мало.

Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

І все ж до 80% звернень – правові консультації. Люди не знають багатьох юридичних нюансів, плутаються в законах і постановах. А ще запитують про пенсії, як отримати метрику новонародженого чи свідоцтво про смерть, звільнення з роботи, підтвердження спеціального стажу, виплату кредитів, які взяті до війни.

Окрема тема дзвінків – адресна допомога. Справа у тому, що з травня 2017-го цього року Кабмін змінив правила її виплати. Раніше гроші отримували всі переселенці з Донецької і Луганської областей. А тепер з’явився список населених пунктів. Цей список тривалий час не оновлюється. От і виходить одним платять, іншим – ні. До того ж там немає дуже багато містечок і сіл, які фактично непідконтрольні. Наприклад, Іловайськ. Люди, які там зареєстровані, отримувати адресну допомогу не можуть”, – розповів Вадим Валько.

Нині у “Донбас SOS” працює 20 співробітників, але є й багато волонтерів. “Штатники” отримують заробітну плату завдяки підтримці Європейського Союзу. Але навіть коли не було цього гранту, люди працювали добровільно.

Один із нових проектів – допомогти засудженим, які залишилися на непідконтрольній території, але хочуть “відсидіти” в офіційних українських пенітенціарних закладах. Офіційно долею таких людей ніхто не переймається.

“Український інтерес” нагадує: інформація про громадські організації та їх ініціативи не є так званою “джинсою”. Усі, кому потрібна допомога, можуть зателефонувати на гарячу лінію “Донбас SOS”: 0 800 309 110

Підготувала Ірина Савчук, “Український інтерес”