25 квітня 2019 року – дата, яка стала історичним днем для єдності українського народу. Цього дня Верховна Рада України ухвалила “Проект Закону про забезпечення функціонування української мови як єдиної державної” №5670-Д. Цю подію відзначили оплесками та гімном, який співали й депутати в Раді, й активісти під нею.

Процес ухвалення Закону тривав майже 2 роки. Перший варіант законопроекту опублікували ще в червні 2017-го. Потім він мовчки чекав своєї черги до розгляду та був ухвалений у першому читанні в жовтні 2018-го. Однак і на цьому шлях до формування окремого Закону не закінчився. Законопроект №5670-Д відкладався спочатку до Нового року, потім на “після свят”, а вже в лютому 2019-го виявилося, що в нього потрібно внести понад дві тисячі правок.

Правили документ немало-небагато – 2 місяці, з 28 лютого до 25 квітня включно. Це зокрема пов’язано й з великою кількістю зауважень (2082 правки), й з важливішими державними справами (наприклад, два етапи виборів президента України, дати яких якраз припадали на період “виправлення помилок мовного закону”).

Понавиправлялися й рушили голосувати. Зранку Чистого четверга нардепи розглянули останні 17 правок та ухвалили законопроект. Із 348 присутніх, “ЗА” проголосували 278 депутатів, а “ПРОТИ” – 38. Водночас утрималося 7 та не голосували 25.

“Як ми в Чистий четвер ухвалювали декомунізацію, так у Чистий четвер необхідно ухвалити закон про мову”, – зазначив напередодні голосування глава ВРУ Андрій Парубій.

Мова – це зброя, чи не так?

Новий “мовний закон” затверджує, що українська мова – єдина офіційна державна мова України. Відтепер її має знати кожен громадянин. Обов’язково користуватися солов’їною в діловодстві, документації, публічних виступах, друкованих та усних засобах масової інформації тощо.

Водночас Законом передбачено, що будь-яка спроба запровадити багатомовність (у спосіб, який не прописано Конституцією України) буде розцінюватися як провокація мовного розколу, міжетнічного протистояння, суспільної ворожнечі та зміна конституційного ладу. За зневажання української мови громадянин нестиме юридичну відповідальність так само, як за наругу над державними символами.

Усі мовні реформи, прописані в Законі, спрямовані на те, щоб суспільство сприймало державну мову як фактор єдності та національної безпеки України. Адже для створення сильної нації людям потрібні три складові: територія, релігія та мова. Український народ відтепер має дві з трьох: релігію (підписано Томос про створення автокефальної, незалежної Української православної церкви) та мову (ухвалено чинний “мовний закон”). Лишилася територія. За неї боремося. Зокрема й мовою.

Для кого тепер українська – обов’язкова

Закон визначає окремі категорії людей, які зобов’язані володіти українською та використовувати її під час роботи на всій території України. Це стосується:

  • керівництва держави та народних депутатів;
  • представників місцевого самоврядування;
  • суддів та прокурорів;
  • працівників Національного банку України;
  • офіцерів, які проходять військову службу за контрактом;
  • поліціянтів;
  • педагогів (крім іноземних вчителів, що викладають за певними освітніми програмами);
  • представників сфери культури;
  • медиків державних та комунальних закладів охорони здоров’я;
  • представників сфери обслуговування споживачів;
  • освітян та науковців;
  • працівників телебачення, радіомовлення та друкованих ЗМІ;
  • прикордонників;
  • посадових та службових осіб підприємств, установ чи організацій державної і комунальної власності.

Де ще потрібно висловлюватися державною

Окрім держслужбовців та інших перерахованих вище, українська мова є обов’язковою для:

  • всієї офіційної документації;
  • книгодрукування та книговидання;
  • інтернет-сайтів;
  • інтерфейсів комп’ютерних програм;
  • загальної інформації (наприклад, оголошення);
  • реклами;
  • транспорту (інформація про зупинки, вартість проїзду тощо);
  • дорожніх знаків та вивісок;
  • спортивних заходів;
  • написання офіційних та географічних назв, а також імен відповідно до українського правопису;
  • зовнішнього незалежного оцінювання (окрім ЗНО з іноземних мов);
  • публічних заходів.

Однак тут є свої особливості. Якщо будь-яка з названих сфер потребує застосування іншої (не української) мови – це можна влаштувати, але за однієї умови – обов’язково дублювати всю інформації державною, а за потреби й жестовою мовою.

Як бути іноземцям та національним меншинам

Новий Закон про мову не заперечує життя на території України іноземців та національних меншин. Через це на законодавчому рівні передбачено, що будь-хто матиме вільний доступ до підручників, словників та посібників з української мови. Водночас держава забезпечує всі умови для вивчення української мови в будь-якому віці та в будь-який зручний спосіб (інформальна та неформальна освіта).

Основною мовною проблемою для іноземців та національних меншин є освіта. Тому для зручності сучасне навчання в Україні може проводиться двома мовами: державною та іноземною (англійською або іншою мовою країн Європейського Союзу). Однак українська має бути обов’язковою.

Мову національних меншин охочі можуть обрати як окрему додаткову навчальну дисципліну. Викладати ж нею всі предмети не будуть, адже це суперечитиме Закону. Аргументують це рішення тим, що на вивчення державної мови представникам нацменшин держава виділяє достатньо часу: від дошкільної до вищої освіти та додаткових навчальних курсів.

Іспит з мови для громадянства

Одним із нововведень, яке здивувало багатьох, є те, що для отримання українського громадянства необхідно буде складати іспит з мови. Порядок проведення такого випробування встановлюється Кабміном, а вимоги – Національною комісією. Після його успішного проходження, людині видадуть сертифікат, який засвідчуватиме рівень знань державної мови та даватиме (або ж ні) змогу отримати громадянство України. Навіщо це? Чесно кажучи, дуже корисно знати мову країни, у якій ти живеш.

Такий іспит, до речі, мають складати й держслужбовці. Їм це потрібно для того, щоб показати свої знання української мови. Виділятимуть три рівні знань: А – початковий, В – середній, С – вільний.

Деякі особи можуть отримувати громадянство й без іспиту, але зобов’язуються оволодіти мовою протягом року від надання їм статусу “громадянин України”. До числа таких людей відносять тих, хто має заслуги перед Україною, служить у Збройних силах України або ж має нагороду державного рівня.

Національна комісія та Уповноважений із захисту української мови

Відповідно до Закону, створюється Національна комісія, яка відповідає за низку питань щодо державної мови. Зокрема:

  • напрацьовує стандарти української мови (правопис, термінологію, транскрибування та транслітерацію);
  • затверджує вимоги до рівнів володіння державною мовою та порядок проведення їхньої перевірки;
  • організовує іспити та видає сертифікати щодо рівня знань української;
  • розробляє законопроекти, пов’язані із забезпеченням стандартів державної мови тощо.

Водночас Законом передбачене створення такої посади як Уповноважений із захисту державної мови. Він має захищати права громадян України на отримання інформації та послуг у сферах суспільного життя державною мовою на всій території України, а також займатися усуненням перешкод та обмежень у користуванні державною мовою. Водночас Уповноважений здійснює контроль над дотриманням “мовного закону” та накладає штрафи в разі порушення його положень.

Штрафи за недотримання Закону

У разі ухилу від Закону, Уповноважений зобов’язаний скласти Акт про виявлення правопорушення з вимогою усунути його протягом 30 днів. Якщо ж порушення повторяться протягом року – складають Протокол, у якому зазначають і про перше, і про наступні ситуації ухилу від Закону. Водночас накладають штрафні санкції в розмірі 300-400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (5 100-6 800 гривень). Штраф мають сплатити протягом 15 днів. У разі несплати – суму штрафу стягнуть іншим способом відповідно до законодавства.

У випадку, якщо українську мову не використовують у державній чи комерційній сфері діяльності – можуть накласти штраф до 6 800 гривень.

За спробу на офіційному рівні запровадити в Україні двомовність – можливий арешт від 5 до 10 років. А за умисне спотворення мови чи наруги над українськими цінностями – до 3 років в’язниці.

Звичайно, будь-яке рішення Уповноваженого можна оскаржити, якщо вважаєте, що ви нічого не порушували.

Де можна користуватися НЕ українською

Не все так страшно, як звучить. Вас не змушують говорити “незручними” для вас словами, якщо ви звикли спілкуватися не українською. Однаково вас не поб’ють, якщо усі свої дописи в соцмережах ви писали не державною (якщо тільки ви не президент, депутат чи керівник органів державної влади). Закон жодним реченням не забороняє спілкуватися будь-якою мовою в приватному житті громадян.

Водночас Закон не зачіпає релігію. І це логічно – ніхто не заборонить нам молитися тією мовою, якою ми хочемо. Це наше право на власну думку та свободу віросповідання.

Суспільство тільки тоді буде мати спільну думку, коли думатиме однією мовою

Новий “мовний закон” стосується й осіб з особливими потребами, зокрема українців з вадами слуху. Визначено, що саме українська жестова мова є природною для жестомовних осіб, які проживають на території України. Водночас кожному українцю гарантують право вільно використовувати українську жестову мову в суспільному житті, вивчати та підтримувати її, а також отримувати нею освіту. Наголошено, що жодне з положень не звужує сфери використання “жестів”.

Чинний Закон про мову закликає українців не паплюжити солов’їну суржиком, популяризувати діалекти та говірки, а також частіше використовувати українські відповідники замість запозичених іншомовних слів.

“Без усякої іншої науки ще можна обійтися, без знання рідної мови – ніяк”, – говорив Олександр Олесь. Можливо, не просто так?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram