Нові люди – нова країна? Але чи змінює людей війна? І як змінює? Кого змінює на краще? Кого на гірше?

Безумовно, сприйняття світу під час війни змінюється докорінно. Так само як і людські цінності. Те, що раніше вважалося важливим, втрачає свою привабливість і з точки зору сьогоднішнього дня бачиться нікчемним. Рівень доходів, службова кар’єра, всі ознаки життєвого успіху стираються перед обличчям смерті і загального руйнування.

І виявляється, що справжню цінність має любов до оточуючих та Батьківщини, дружба, взаємна підтримка, життя тих, кого любиш.

Війна завжди зумовлює масштабні «тектонічні зсуви» у суспільстві, які за мирного часу могли б відбуватися (а часто – не відбуватися) впродовж десятиліть.

На війні і під час війни проявляється сутність кожної людини.

У соціології є поняття «домінантний тип особистості». Тобто той тип особистості, представники якого далеко не обов’язково становлять більшість населення. Але є найбільш впливовими і задають соціальні стандарти для інших людей, які на них намагаються рівнятися. Вони ніби втілюють уявлення членів суспільства про те, якою має бути сучасна людина, як і для чого вона повинна жити.

До останнього часу домінантним типом особистості в Україні був той, що сформувався у 90-і роках минулого століття, після колапсу радянської системи. Такий собі homo postsovieticus – прямий нащадок homo sovieticus, для якого матеріальні блага становили практично єдину цінність. Як це не може здаватися дивним, така система цінностей, була породжена комуністичною ідеологією, яка ставила головною метою «побудову матеріально-технічної бази комунізму». Кожна ідеологія має властивість – її принципи ті люди, що перебувають під її впливом, проєктують на власне існування. І переважна більшість громадян ближче до краху СРСР просто вирішила – оскільки неможливо побудувати матеріальну базу комунізму, потрібно постаратися побудувати хоча б власну, індивідуальну матеріальну базу (для себе і своєї родини).

Тому не потрібно дивуватися, що перше десятиліття “ринкових перетворень”, які відбувалися після розпаду радянської системи, запам’яталося як період кримінальних “бригад”, “розбірок”. Всеосяжного розкрадання, починаючи від зрізання дроту з електричної мережі, що веде до власного села, і закінчуючи привласненням великих підприємств і великомасштабною контрабандою.

Захоплення радянськими і «пострадянськими» людьми цінностями “суспільства споживання” відбулося вже тоді, коли на Заході адептів цих цінностей (завдяки зусиллям західних інтелектуалів) вже почали сприймати як ретроградів, нездатних до духовної еволюції. Так, у 70-х роках минулого століття американський соціолог Рональд Інґлегарт створює концепцію постматеріалізму, в якій на перший план виходить не матеріальне, а суб’єктивне благополуччя, якість людських відносин як основа людського щастя. Радість і сенс життя пов’язується не з особистим успіхом, а стають невіддільними від благополуччя громади та суспільства. Тому громадянська активність стає атрибутом осмисленого та щасливого життя.

Концепція постматеріалізму виникає як результат усвідомлення суспільством безперспективності й безглуздості слідування матеріальним цінностям. Слідування цінностям матеріального добробуту тільки віддаляє людину від інших людей, руйнує позитивні емоційні зв’язки з ними.

Як це не парадоксально, саме війна, яка прийшла в Україну, остаточно зруйнувала домінування в українському суспільстві того соціального типу людини, який був домінантним, починаючи з 90-х років, але зараз реалізує лише один тип соціальної поведінки – «заховатися або тікати».

Війна висуває на передній план зовсім інший тип особистості, протилежний «людині з 90-х». Це і солдати, і волонтери, які інтереси суспільства і народу ставлять вище, ніж власні інтереси. І вони вже не ніколи не допустять домінування «людей з 90-х».

Тому відбудова України після війни аж ніяк не буде «поверненням до довоєнного стану». Це буде побудова нової країни тими людьми, які зуміли її відстояти.

Родичі серійного вбивці

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram