Німеччина після виборів: нова ера і нові виклики

Німеччина після виборів: нова ера і нові виклики. Фото reuters

Результати виборів у Німеччині – той рідкісний випадок, коли  більше  інтересу викликає не цілком очікуваний результат  – перемога ХДС/ХСС на чолі з Ангелою Меркель, а “супутні” підсумки. Йдеться, передовсім, про    бронзового призера політичних перегонів, яким стала крайня права популістична “Альтернатива для Німеччини”, а також про головне питання післявиборчого періоду – формування урядової коаліції. Адже наразі точно можна сказати одне: політичний ландшафт у парламенті зміниться кардинальним чином. Від  того,  наскільки  ефективно  пройдуть перемовини  ХДС/ХСС з потенційними  “молодшими” партнерами по майбутній коаліції  напряму залежатиме, як саме чинній канцлерці необхідно буде скоригувати і свою політику, і свої передвиборчі обіцянки, а також  як виглядатиме позиція Німеччини в  межах ЄС і на міжнародній арені загалом.

Перше місце християнських демократів – визнання чи піррова перемога?

Виборчу кампанію-2017 вже у процесі охрестили нецікавою та нудною. Довести її до градусу кипіння врешті-решт так і не змогли ані прихід у федеральну політику Мартіна Шульца, ані достатньо активна позиція Вільних демократів, що прагнули щосили повернутися у велику політику після фіаско 2013 року, ані  нещадний популізм “Альтернативи для Німеччини”. Причина банальна: чим ближче були вибори, тим більш зрозуміло було, що перше місце лишиться за християнськими демократами на чолі з чинною канцлеркою.

Взагалі, ці вибори до певної мірі можна вважати своєрідним вотумом довіри ключовій партії країни, але цей вотум має свої “підводні камені”. Так, за політсилою канцлерки лишилося переможне перше місце, але, по-перше, вона істотно втратила в електоральній підтримці у порівнянні з виборами 2013 року, коли ХДС/ХСС  отримала 41,5% голосів. По-друге, перше місце аж ніяк не вирішує питання із формуванням уряду. Після відмови соціал-демократів  брати участь у новій “великій” коаліції варіант у Ангели Меркель один – коаліція на трьох з Вільними демократами та Зеленими.

Як би дивно це не звучало, але сформувати чергову більшість із своїми  головними конкурентами – соціал-демократами – ХДС/ХСС було би певно легше і комфортніше, аніж  домовлятися із двома “молодшими” партнерами, кожен із яких намагатиметься розіграти свою власну “золоту акцію”. Вільні демократи мають взяти реванш за свою відсутність у федеральній політиці протягом останніх чотирьох років і будуть достатньо  вимогливими  під час перемовин. Зелені також не пропустять свій шанс заявити про себе. Фактично, ця ситуація може перетворити результат виборів на перемогу в лапках для Меркель. Адже мова йде не лише про  утворення більшості і розподіл посад.

Ключова проблема – це програма уряду, яка має поєднати і тяглість політики Меркель, і “нові” ідеї  для німецької та європейської політики від інших двох учасників коаліції “Ямайки”. Наприклад,  складно наразі сказати, як поєднати відданість Меркель  поглибленню інтеграції та спільних економічних та фінансових зобов’язань в межах ЄС із очевидним євроскептицизмом Вільних демократів.

Загалом, партія канцлерки опинилася у достатньо складних умовах – переможець, затиснутий обставинами і необхідністю йти на відчутні поступки набагато менш впливовим, але настільки необхідним для коаліції силам. Соціал-демократи ж в нинішній ситуації також не мають іншого вибору, окрім як йти в опозицію – інших варіантів почати нарощувати електоральні м’язи у них немає: результат на виборах не просто невтішний – він найгірший за всю історію партії, а  приєднатися знову до  уряду  ХДС/ХСС означало б  остаточно закріпити за собою  роль  другого плану.  Принаймні цим рішенням  соціал-демократи дійсно  отримують шанс на  ривок у політичному житті.

“Альтернатива для Німеччини”: новий гравець  на старому полі

Чи не найбільший інтерес в результатах виборів становить третє місце крайніх правих, які вперше проходять до Бундестагу. І справа не стільки в їхніх приблизно 13% – справа в їхньому поступі до великої політики. Нова партія, яка  на минулих парламентських виборах не подолала 5%-й бар’єр, але здобула тоді, у 2013-му,  підтримку, рівноцінну  популярності “Вільних демократів”. Місцеві вибори розширили географію  представлення “АдН”: наразі вона представлена у парламентах  13-ти з 16-ті  федеральних земель. Сила і водночас політична небезпека “Альтернативи” – у її спроможності мобілізувати “нічийний” або, що набагато важливіше і красномовніше – розчарований електорат.

Так, за даними результатів дослідження громадської думки інституту Infratest-dimap,  за  правих популістів проголосували більше мільйона тих, хто взагалі проігнорував, наприклад, вибори у 2013 році, а також колишні прихильники вже  відомих і “старих” політичних партій. Так, “Альтернатива” перетягнула на свій бік частину виборців як  християнських демократів, так і соціал-демократів та Лівих. І це вже значно  важливіший сигнал за просто проходження нової партії до Бундестагу. Це означає, що   вже присутні на політичній арені партії не задовольняють запит частини своїх традиційних виборців, але ті, замість абсентеїстичних настроїв, на вибори йдуть, але голосують за різкість, радикалізм, популістичні гасла – навіть, якщо ідеологічна платформа, здавалось би, протилежна. Як у випадку із  колишнім електоратом соціал-демократів та Лівих. Ці вибори показали – Німеччина не стала винятком на європейському континенті. Популізм  нового ґатунку набирає обертів навіть у  стабільній та збалансованій політичній системі. Так, звичайно, популісти не мали шансів від початку увійти до жодного формату коаліції, але їм наразі це і не потрібно.  Вони абсолютно комфортно почуватимуть себе в ніші опозиції до всіх і вся і матимуть  платформу для нищівної критики чинного уряду, яким би він не був.

“Навколоукраїнські” питання  в післявиборчій Німеччині

Незважаючи на те, що Ангелі Меркель доведеться вести дуже непрості перемовини із Зеленими та Вільними демократами для створення більшості, вірогідність того, що   ключові позиції Німеччини та нового уряду залишаться незмінними відносно України і головне – Росії – надвисока. Так, Меркель доведеться більше поступатися  в питаннях  політики Німеччини як члена Європейського Союзу (питання міграційної політики, захисту довкілля,  монетарної та фінансової політики, підтримки слабких економік ЄС  потужними тощо), але питання відносин з Росією очевидно залишиться у нинішньому фарватері: ні- послабленню санкцій і відновленню економічної та політичної співпраці  у колишніх масштабах до реального прогресу у виконанні Мінських домовленостей.

Зелені як партнери по коаліції проблем не створюватимуть: ця партія традиційно відома своєю прихильністю до України аж до надання їй перспективи членства в ЄС і жорсткою позицією щодо Росії. Гру можуть розв’язати Вільні демократи – не прямо і відверто, але все-таки. Хоча в програмі Вільних демократів і сказано безпосередньо, що Росія має припинити агресію на Сході України і в Криму, все-таки передвиборчу заяву Крістіана Лінднера, лідера демократів, про можливість “заморозити” питання Криму, навряд чи можна вважати випадковістю чи помилкою. В той же час відверто виступати з такими ініціативами знову партія теж навряд зважиться, а незмінність зовнішньої політики щодо Росії і України найкраще може забезпечити особиста залученість і контроль канцлерки та її канцелярії за процесом врегулювання конфлікту.Так, як позиція Меркель була важливішою і більш вагомою за позицію Штайнмаєра і Габріеля, ймовірно буде і надалі.

Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду “Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва”, спеціально для “Українського інтересу”