Недовіра як рушійна сила

Практично щомісяця проводяться різні соцопитування щодо ступеня довіри громадян до політиків та інститутів влади. Найсвіжіше дослідження, проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 13 до 17 лютого 2020 року, лише підтвердило тенденцію: після нетривалого підйому спостерігається падіння рівня довіри до всіх без винятку державних інституцій.

Вперше з минулого літа частка тих, хто вважає, що події в Україні розвиваються в неправильному напрямі, істотно перевищила частку тих, хто дотримується протилежної точки зору. Чверть респондентів – 25% – вважають, що події в Україні розвиваються у правильному напрямі. У вересні 2019 року такої думки дотримувались 57% опитаних, а у грудні – 44%. Водночас 53% респондентів переконані, що події розвиваються в неправильному напрямі. У вересні таких було лише 17%, а у грудні – 36%.

Разючу недовіру українці висловили державному апарату (чиновникам) – 77% опитаних, судовій системі загалом (76%) і місцевим судам (71%), прокуратурі (68%) тощо. З’ясувалося, що уряду довіряють лише 28% опитаних. Не довіряють – 64,5%. Довіру прем’єр-міністру України Олексію Гончаруку висловили 25% респондентів, а не довіряють йому 63% українців.

Для порівняння, рівень довіри до уряду сягав у вересні 2019 року 57%, а недовіри – лише 22%.

Утім, хоча недовіра ще не зашкалює та не вимагає ухвалення негайних заходів, але він має бути попередженням для влади.

Українці починають здогадуватися, що за так званими “реформами” маскується звичайна корупція. Вилізли й неймовірні зарплати та премії держчиновників за повної відсутності ефективності роботи, і бізнес-утримання парламентарів, і підкуп силовиків задля боротьби з політичними або економічними конкурентами.

Виразнішою стала прірва між владою та народом, яку поглиблює кожна з “реформ”, вигоду й переваги від якої чомусь завжди отримує влада, а населення та бізнес несуть витрати, потерпають від зростання податків, тарифів, змін правил гри на ринку тощо.

Уже не можна приховати процес імітації реформ. Нею займаються талановиті майстри презентацій, основним заняттям яких насправді є боротьба одне з одним за високі посади й доступ до ресурсів у системі влади та відчайдушний піар “реформ”. А водночас – орієнтація на Захід або Росію, але в жодному разі не на Україну.

Зауважте, пів року прем’єр-міністр піариться на суцільно оптимістичних прогнозах, згадує про нечувані реформи, а нам залишається вірити йому на слово. Ніяких конкретних планів ніхто так і не бачив, а прогнози коригуються ледь не через місяць, оскільки завжди знаходиться причина, чому все пішло не так.

Це нагадує мені японську притчу. Найкращий у Японії стрілець із лука, прямуючи через якесь село, виявив, що хтось стріляє краще, ніж він. Розглядаючи мішень із результатами стрільби невідомого, майстер побачив, що всі стріли потрапляли точно в ціль. Засмучений, він уже збирався накласти на себе руки та навіть дістав меч для сепуку. Але місцеві жителі встигли повідомити, що насправді це витівки місцевого дурника, який спочатку стріляє, а потім навколо стріли малює ціль.

Після того, як я у себе у Фейсбуці запостив цю притчу та провів аналогії, багато десятків людей перепостили її, коментуючи: “дуже точно про роботу влади в Україні”, “щось забагато місцевих дурників у нашій владі” і “у нас навіть ціль не малюють”. І тільки народний депутат кількох, ще домайданних, скликань коротко зауважив у своєму коментарі: “Це треба ще розібратися, хто дурник”. Справді, за дурника хочуть тримати народ.

Довіру треба заслужити. Вибори в нашій країні завжди були демократичними, але мудрі українські виборці ніколи й не сумнівалися, що вибирати доводиться краще з гіршого.

Переконлива перемога Петра Порошенка та партій Майдану на демократичних виборах у 2014 році засвідчила, що більшість підсвідомо пов’язувала з ними надії на позитивні зміни. Те, що високий ступінь довіри стрімко змінився на практично повну недовіру, призвело до сумних для них наслідків.

А головне, що частка недовіри до влади справді необхідна. Ба більше, її навіть варто стимулювати у разі, якщо громадяни (опозиційні партії, засоби масової інформації, недержавні організації тощо) недостатньо гостро критикують або викривають прорахунки й зловживання чинної влади.

У демократичних державах, до яких належить і Україна, політична недовіра – це рушійна сила, яка дає змогу суспільству розвиватися в потрібному напрямку.

Останнім часом про це чимало пишуть історики та теоретики демократії. Зокрема, один із найавторитетніших європейських політичних теоретиків П’єр Розанвалон у своїх останніх роботах доводить, що громадяни демократичних держав зможуть зберегти демократію як тип політичного устрою, тільки фундаментально не довіряючи політичним інститутам.

Надлишок же недовіри здатний зруйнувати всю конструкцію демократичної влади. Адже коли більшість людей не вірить, що держава захищає їхні основні інтереси, вони починають утворювати якісь альтернативні форми, що дозволять їм самим робити це. Але це вже зовсім інша історія і, сподіваюсь, не про нас.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]