Статистика (котра, як відомо знає все, крім кількості стільців) свідчить, що більшість плодоовочевої продукції України виробляється у господарствах населення та у дрібних фермерських господарствах. Воно ніби і нічого страшного, проте купити цю продукцію у супермаркеті неможливо – бо рітейл не співпрацює з дрібними виробниками. Але ж якось реалізовувати вирощене потрібно, тому у нас досі процвітає “придорожна” торгівля. Хто їздить дорогами країни – прекрасно знає, що я маю на увазі – з весни і до осені на узбіччі стоять стільчики і столики, на котрих викладено немудрящий сільський товар – редиску і зелень, яйця, молоко, а ближче до осені – яблука-груші, ягоди, картоплю…

Не маючи змоги вивезти до міста і там продати свою продукцію на колишніх “Колгоспних ринках”, селяни змушені чекати, поки містяни самі приїдуть до них – ну, або проїжджатимуть. Якщо село недалеко від великого міста – можна не чекати з моря погоди, а самотужки відвезти вирощене на базар. Та от халепа – виявляється, що там майже всі місця давно викуплені і селянину зі своїм крамом пристроїтися ніде. От і доводиться торгувати не на базарі, а біля базару – просто з асфальту, підмостивши якусь картонку чи ящика. Мало того, що ця ситуація принизлива для селянина-годувальника, вона ще й порушує закон, тож несанкціоновану торгівлю регулярно розганяє поліція, а лікарі наполегливо не радять купувати неперевірені санстанцією продукти.

У Франції більшість плодоовочевої продукції також виробляється в одноосібних господарствах та маленьких сімейних фермах, проте уявити француза, котрий торгує зеленню на узбіччі траси чи на тротуарі міста – неможливо. Та й взагалі, у світі давним-давно відбулося розділення за професіями, бо вирощувати овочі-фрукти і торгувати ними – зовсім різна справа. Як же французи вирішують проблему дистрибуції “від лану до столу”?

Фермери завжди прагли максимально наблизити свій товар до потенційного споживача, бажано проминувши стадію магазину. У Німеччині взагалі існувала практика, коли фермер викладав свою продукцію у визначеному місці, а споживач сам набирав її, скільки потрібно, натомість залишаючи (згідно до прейскуранту) гроші. Проте навала мігрантів, котрі не мають вікової пошани до приватної власності, зламала цю практику, бо це німець не здатен собі уявити, як можна взяти яблуко і не віддати за нього гроші, а приїжджі залюбки пригощалися “на халяву”.

Тому довелося поставити біля продукції залізного сторожа – тобто довірити продаж продукції автомату. Цей новомодний спосіб дистрибуції вигадали ще древні греки, а нам він добре відомий у вигляді автоматів, котрі продавали газовану воду. Дуже зручно – кинув монетку і пий на здоров’я, причому у будь-який день тижня і час доби. У світі торгові автомати давно пристосували для продажу всілякого дрібного краму – від жувальних гумок до шоколадок, проте торгувати таким чином свіжиною почали не так давно – широкого розповсюдження аграрний вендінг (так називається цей вид торгівлі) набув років 10-15 тому.

Звісно, що продавати редиску так само як шоколадку не вийде, (хоча свіжим молоком автомати торгують практично так само, як газ-водою). Тому на загал торговельні автомати для аграрної продукції (чи як їх ще називають грін-бокси) виглядають як автоматична камера схову з прозорою передньою стінкою – щоб “товар лицем” було видно. Як правило такі шафки-дистрибютори об’єднані у цілий блок і розміщують їх біля пожвавлених місць – на зупинках громадського транспорту чи біля паркінгів. Можна зробити таку “торговельну стіну” всередині існуючого магазину.

Навчились виробляти – учіться торгувати. Фото надане автором

Якість продуктів, їх свіжість та походження легко простежується завдяки ідентифікації виробника і є перевагою, яка дуже цінується споживачами. Там взагалі тренд на споживання саме локальних продуктів, вирощених у тій чи іншій місцевості. Асортимент продуктів, що реалізуються таким чином, увесь час зростає: якщо раніше так можна було придбати яблуко чи грушу, моркву, капусту чи готовий сандвіч, то зараз там знайдеш і курятину, і свіжі яйця, і молочні продукти, а також морозиво, мед, варення, і навіть устриці з крабами. Головною перевагою цього способу торгівлі є його доступність: споживачі мають змогу купувати 24 години на добу 7 днів на тиждень.

Зрозуміло, що вендінг – це окремий вид бізнесу, котрий стрімко розвивається. В Європі, за даними EVA (European Vending Association), встановлено 4,5 млн торгових автоматів, через які щорічно продається товарів на $20 мільярдів, причому цей показник щороку збільшується на 5-10%. Проте ніхто не забороняє фермеру не лише розміщувати свою продукцію у грін-боксах, але й самому стати власником вендінгової компанії – так би мовити диверсифікувати свої доходи.

Принаймні у цьому переконує досвід Дідьє Фільбінга – французького фермера, котрий спеціалізується на молочному скотарстві. Свого часу його вразили “молокоавтомати” у Швейцарії, тож він вирішив спробувати започаткувати автоматичну торгівлю вдома і заснував компанію “Фільбінг дістрібусьйон”. Розрахунок виявився правильним – французи оцінили можливість працювати в полі і одночасно реалізовувати свою продукцію, тож нині “Фільбінг дістрібусьйон” встановила і обслуговує 400 грін-боксів по всій країні. Така диверсифікація діяльності дозволяє пану Фільбінгу отримувати з вендінгу 30 тисяч євро чистого прибутку.

Правда, вирощене на десяти гектарах у грін-бокси не запхнеш – тут краще відкрити фермерський магазин, як це зробила сім’я Петіто. Сімейний магазин, як і ферма називається “Сад майбутнього”. Нині там продається близько 3 тисяч найменувань продукції (переважно органічної, але не тільки) – від вина до косметики. Магазин побудований просто на фермерському полі, обабіч дороги, так що місце вирощування продукції видно неозброєним оком, що зайвий раз гарантує її походження.

Близькість до поля, звісно, добре, але ж до споживача тоді далеченько. І хоч ферма Петіто знаходиться лише у п’яти кілометрах від великого міста Анже, не кожен захоче їхати по овочі фрукти аж так далеко, особливо якщо бензин по 1,5 євро за літр, а поряд – супермаркет. Як же тоді забезпечити збут? Дуже просто – Інтернет вам в поміч. Справа в тому, що як і будь-яке підприємство, сімейна ферма має свій веб-сайт, а на ньому – інтернет-магазин. Тобто, щоб витримати конкуренцію роздрібних мереж фермеру нині потрібно бути на вістрі технічного прогресу.

Реєструєшся, обираєш, замовляєш і вуаля – кошик органічних продуктів у тебе під дверима. Якщо споживачеві важко визначитися, є “джентльменський набір” на тиждень на двох за 10 євро. За ці гроші отримуєте 5-7 видів овочів-фруктів (приміром кольорова капуста, шпинат, петрушка, картопля, салат, яблука). Можна замовити “сімейний кошик” за 16 євро, куди покладуть продуктів на чотирьох. Зазвичай французи скуповуються раз на тиждень, так що така форма обслуговування їм підходить. Підходить вона і фермерам, принаймні сім’я Петіто на дев’яти гектарах і магазині має 2,6 мільйона євро річного обороту та 84,5 тисяч євро чистого прибутку.

Та Україна від Франції відрізняється тим, що у нас (крім столиці та великих міст) похід до ресторану подія, а в них – рутина. Там навіть квартири, що здаються в оренду, часто не мають кухні, тобто готувати вдома банально ніде. Через це сегмент HoReCa – сфера індустрії громадського харчування (у нас її називають КаБаРе) набула великого поширення. Зрозуміло, що у супермаркеті ресторатори не “затарюються” – для цього існують великі оптові ринки сільськогосподарської продукції.

Я був на такому ринку в Анже. Колись там були заболочені луки біля річки, проте французи насипали майже півмільйона кубометрів грунту, забили півтисячі паль і на місці болота виник так званий MIN (Les marchés d’intérêt national), а по нашому – ринок національних інтересів. Це велетенський комплекс на 15-ти гектарах де торгують усім, що має відношення до їжі. Я вже не кажу про асортимент продуктів, м’яса, сирів, напоїв тощо. Тут можна купити і тарілки-виделки, бокали усе, що може знадобитися ресторатору. Залишатися свіжими продуктам допомагають холодильні камери обсягом 15 тисяч кубометрів (в тому числі з контрольованим газовим середовищем), є обладнання для упаковки фруктів та овочів, кафе та конференц-зали для зборів.

Ринок зорієнтований лише на професіоналів, тому щоб заїхати на територію, потрібна картка покупця. Правда отримати її легко – варто лише пройти реєстрацію і підтвердити, що маєте відношення до торгівлі продуктами харчування. Зроблено це недарма, адже ціни на ринку чи не вдвічі нижчі, ніж у магазинах міста. Орієнтація на професіоналів пояснює, чому соуси тут продаються відрами, а ковбаса, сир і шинка продаються не лише великими шматками, але й подрібнені – як начинка для піци. Картоплю також можна купити вже чищену – у вакуумній упаковці.

Фермери привозять сюди свою продукцію зранку (ринок відкривається о 5.30) і залишають (часто вона вже замовлена і навіть оплачена покупцем). Оренда місця суто копійчана – 2 євро на день і хоч продавець і покупець часто співпрацюють роками, обмін продукцією поза ринком заборонений, а факт купівлі-продажу обов’язково підтверджується рахунком-фактурою або квитанцією.

Фруктів-овочів на ринку – яких хочеш, причому усе упаковане і промарковане, адже що яскравіший та інформативніший ярлик – то більше шансів потрапити у око потенційному покупцеві. Один фермер навіть власне фото на ярлику розмістив, мовляв – особисто гарантую якість. Ринок щороку “перевалює” 200 тисяч тонн продукції на 150 мільйонів євро, причому понад 60% усієї продукції, реалізованої тут, виробляється на прилеглій території. На ринку регулярно скуповуються 1800 рестораторів з округи, тут же відкрили свої офіси служби доставки, брокери та відділи продажів, що займаються транзакціями між виробниками (переважно фруктів та овочів) та їхніми клієнтами.

Та головне, що оптовий ринок в Анже не єдиний – там таких МІNів аж двадцять два – і це не базари, а важлива галузь економіки: їх обслуговує 22 тисячі працівників, на майданчиках ринків пропонують свою продукцію 4 тисячі виробників та 6,4 тисячі оптовиків, котрі щороку обслуговують 54 тисячі покупців, а річний оборот ринків складає 12 мільярдів євро.

Олесь Євтєєв, редактор інформаційно-аналітичного відділу в газеті “Агропрофі”, спеціально для “Українського інтересу”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram