Про цивільний шлюб, майно, його поділ та сюрпризи

Випадок, котрий я опишу – цілком правдивий. Але суть не в конкретному спорі, який може стати прикладом для багатьох, проживаючих у фактичних шлюбних стосунках, а в тому, що подібні ситуації виникають майже в кожного з нас з огляду на правила сьогодення часто. І причина проста – люди перед тим, як вчинити ту чи іншу нотаріальну дію, не зовсім розуміють можливі наслідки та правильний механізм їх уникнення.

Отже, ситуація. Років двадцять тому були собі молоді чоловік та жінка, які перебуваючи в стосунках, намагалися час від часу проживати разом. Або ж взагалі – це можна було б назвати періодичними зустрічами.

За деякий час чоловік подався на заробітки до Європи, працював, повернувся, купив житло. Вже після придбання нерухомості між молодими людьми було досягнуто згоди щодо узаконення стосунків, тобто відбулася реєстрація шлюбу.

Нічого особливого, звичайна собі історія з банальним кінцем – після п’ятнадцяти років існування сім’я розпалася, шлюб рішенням суду було розірвано.

Втім, історія мала несподіване продовження – а саме, за кілька місяців після розірвання шлюбу, чоловік отримав повістку до суду. Колишня дружина стала вимагати визнати їхні стосунки п’ятнадцятирічної давнини фактичним шлюбом, а майно, придбане чоловіком до одруження – спільно нажитим.

Тож стало подружжя в суді ділити майно, яке придбавалося ще до шлюбу, однак в період наявності стосунків. Чоловік доводить, що кошти були зароблені ним в період перебування за кордоном, коли навіть не було спільного проживання однією сім’єю, а дружина разом зі своїми свідками показує на фото з застілля, де вони з колишнім чоловіком веселяться в якійсь компанії, та кричить, що це була сім’я і ніяк по іншому.

Суд першої інстанції у своєму рішенні, керуючись показами свідків та фотографіями спільних святкувань, став вимагати надати докази походження коштів, які були використані при придбанні квартири та спростування того, що це не були спільні сумісні кошти подружжя. Не отримавши відповіді на поставлені питання, судом було винесене рішення про визнання майно таким, що було придбане в період спільного проживання чоловіка та дружини. І, відповідно, воно підлягає поділу.

Цікаво, чому будь-хто з нас, перебуваючи в стосунках та маючи особисте життя, має передбачувати та зберігати будь які докази, довідки про заробітну плату чи то декларацію для суду на випадок звернення колишньої любові з вимогою про поділ майна та ще й через п’ятнадцять років? Багато таких передбачливих?

І, повторюсь, я б не писала цього блогу, аби це був винятковий випадок, єдиний і унікальний. Таке стається, на жаль, дуже часто. І мета мого допису зовсім не критикувати суд чи кидати каміння у бік позивачки. Вона мала право звертатись до суду, вона ним скористалась. Суд мав прийняти позов до розгляду, він його прийняв. Суть в іншому. Навіть не в рішенні суду.

Моя мета – донести до читача просту думку. Перед тим, як вчиняти будь-яку дію, подумайте про можливі наслідки. Ясно, що не всі мають знання, бодай поверхові, у юриспруденції. Але, шановні читачі. Ви зібрались робити серйозний крок: купити квартиру, дім, авто тощо. Перед тим, як робити це, зробіть просту річ. Сходіть до юриста і проконсультуйтесь про можливі наслідки в майбутньому. Це вам коштуватиме кількасот гривень. Але ці кілька сотень гривень можуть зберегти кількасот тисяч. І купу нервів на додачу.

І, повірте досвіду – ситуації, коли вчорашня любов перетворюється на запеклу ненависть і люди ділять майно, лише аби насолити колишньому партнеру – зовсім не рідкість. І діти ненавидять батьків, і батьки дітей. І друзі – друзів. Тож не доводьте один одного до гріха – краще перестрахуйтесь з самого початку. А варіантів, як убезпечити себе від можливих “розборок”, насправді багато. І всі вони цілком законні. І будь-який юрист з мінімальною кваліфікацією і досвідом вам підкаже кілька варіантів на вибір.

Ну, і повертаючись до випадку, який надихнув мене на написання матеріалу. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції. Я (підкреслюю – це моя особиста думка, зовсім не маю наміру коментувати рішення судів) вважаю таке рішення і справедливим, і розумним. Бо мимоволі ставлю себе на місце відповідача: зовсім не хотілося б комусь доказувати – де я взяла кошти та чи не мала я з кимось на час придбання своєї квартири чи автівки стосунків та спільного бюджету.

Але уявити собі, що взавтра у поштовій скриньці знайду копію позовної заяви щодо поділу мого, власного, потом і кров’ю зароблено майна – можу цілком. Бо Україна – країна воістину необмежених можливостей. А люди… Люди – як люди, що з них взяти, як говорив один з героїв безсмертного киянина.