Ми так поспішаємо все в житті встигнути і все поробити, що, плануючи завтрашній день, забуваємо про сьогодні. Ми не вміємо насолоджуватися моментом, який називається “зараз”. От і я, зателефонувавши вчора Наталі, моїй мудрій подрузі і, захлинаючись емоціями, розказую, як я планую розвиватися в майбутньому. А вона мене питає: а ти вже насолодилась тим, що зараз маєш?

І я заклякла, вперше я про це задумалась. А й дійсно, я розучилася насолоджуватись тим, що маю, в гонитві за подальшими звершеннями. І це так неправильно, адже зараз я маю те, про що колись навіть не мріяла, я роблю те, що навіть не планувала і роблю це круто! Як же вчасно Наталі задала мені це питання. Іноді одна розмова міняє кардинально твоє життя. І от вже другий день я роблю лише те, що насолоджуюсь всім, що маю.

Я припинила будувати наполеонівські плани, я взагалі закинула всі плани. Життя таке швидкоплинне і невідомо, що буде завтра. Тож я купила рожеві капці з помпонами і нову дорожню сумку! Я ж можу собі це дозволити, я маю на увазі забити шифер на нові звершення і… рвонути з новою сумкою і в нових капцях… а куди? Та все одно! А школа? А діти?

Читайте також: П’ять речей, які вибивають із дзену

А на холєру дітям змарніла мама? Їм треба така, яка заробить і на няню, і на кухарку, і на репетиторів. А мама заробляє якраз тоді, коли в неї натхнення. Я вже казала, що по всіх питаннях, навіть найдивніших, я завжди з ними консультуюся, тож вони в темі.

Я не тонутиму в роботі, я роботою насолоджуватимусь. Ніхто в роботі ніколи не бачив мене з кислим обличчям, адже як тільки починається робота, я кайфую! Але іноді я помічаю, що не вмію зупинятися. Треба вчитися. Зупинитися, обдивитися та перепочити. Бо свою роботу іноді я люблю більше, ніж себе саму.

Я не хочу писати по три книжки за рік, вистачить і однієї, але цю книжку чекатимуть з більшою цікавістю. Адже я рік у ній порпалася, навіть якщо писала місяць. У ній мої емоції і мій настрій, вона писалася в особливі моменти, коли всі спали, а мене підкидало від ідей. Вона пахне кавою, адже стільки чашок.

Відтепер тільки сьогодні! Знаєте, як багато людей навкруги кажуть: треба думати не про сьогодні, а про завтрашній день. Запасатись знаннями, дипломами і про всяк випадок крупами, бо хто знає, що там завтра буде. Мої бабусі так жили, моя мама щороку закатує стратегічний запас консервації, щоб зиму пережити. Це взагалі кіно, я в дитинстві часто чула це “треба зиму пережити”, неначе в нас знову тридцяті роки на дворі. А це все передалося мамі від бабусі, тож мама намагається втовкмачити в мою голову те саме. Сьогодні радіти ще рано, а от як грошей зберу, квартиру куплю, дітям на універ накоплю, тоді вже можна жити. Але, відповідно до цього ланцюжка, після універів я маю ще на два весілля заробити, дві квартири купити, внуків виняньчити і померти з почуттям, що все пороблено. Тож все найцікавіше має початись або на небесах, або в наступному житті, якщо вірити в реінкарнацію.

Кілька років тому я була шопоголіком і вивозила з “Ашану” два візка на касу, згрібаючи все й у всіх секціях, я мала дисконт у всіх бутіках і скуповувала одяг та взуття з таким скаженим задоволенням, що зараз навіть страшно згадувати. І саме тоді був останній раз, коли я дозволяла собі насолоджуватись сьогоднішнім днем. Цей фетиш пройшов за три роки. Я повикидала багато непотрібних куплених тоді речей, доїла всі французькі паштети і… зараз я ходжу в крамницю, якщо вже дійсно пустий холодильник і купую тільки необхідне. Або коли єдині джинси протерлись. Тому, що минув запал, але я дала собі його пережити. Головне, що, не думаючи ні про минулі скрутні часи і не боячись майбутнього банкрутства, я дала собі можливість спускати все зароблене на шопінг.

Читайте також: Моя жінка – мої рахунки

З ресторанами була та сама історія. Мною керувала цікавість і я методично обходила всі ресторани, щоб знати смак кухонь світу. Зате тепер я знаю, якою має бути на смак ліванська, мексиканська чи то грузинська кухня. Це було не завжди смачно або корисно, але я задовольнила свою цікавість. Все! Макдональдс зараз мій ресторан і вихід у світ!

А стосовно роботи, останнім часом я спробувала все, що тільки могла. Я себе шукала. Та я навіть курси манікюру закінчила! А потім (перегортаємо кілька років в календарі) я знайшла себе! Все, що я роблю зараз приносить мені спочатку задоволення, а потім вже гроші. Це коли ти працюєш у задоволення, не думаючи, скільки ти за це отримаєш.

І хіба я маю зараз заморочуватись над кар’єрним зростом чи новими проєктами? Звісно ж ні, тому що я втрачу цей щемливий момент насолоди, який маю пережити сама, і ніхто не знає, скільки він триватиме. Я просто зупинюся на тому рівні, куди дійшла, і піду не вгору а вперед, бо це в біса нерозумна річ – рачкувати постійно в напрямку високих цілей.

Читайте також: Париж на мене зачекає

А стосовно нової сумки, як було написано на каблучці Соломона “І це мине”. Накатаюсь. У якийсь момент станеться так, як сталось із шопінгом – пройде. А поки що теліпаю в нових капцях за глобусом, закриваю очі, кручу і тицяю пальцем, хоча вже точно знаю, куди хочу.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter