Понад 80 днів тому, на початку грудня минулого року, усі ЗМІ тільки й робили, що писали про ймовірне поглиблення у Мінську. Грудень минув, й інтерес медіа, щонайменше українських, до цієї теми теж пригас, але дарма: протягом всього часу між Москвою і Мінськом тривала нафтово-інтеграційна війна, а союзниками Білорусі навіть виступили США. Але після нещодавньої мирової угоди з Росією білоруси можуть втратити останній шанс на збереження незалежності.

У чому ж річ – спробуємо розібратися.

Історія навколо інтеграції Білорусі з Росією тривала давно. Домовленості про створення Союзної держави президенти країн підписали ще у 1999 році, а експансія впливу Москви на Мінськ тривала відтоді безперервно. Зокрема, у РФ і РБ спільні бази заборонених для в’їзду осіб та єдиний внутрішній ринок.

Але нової хвилі обговорень набрала тема в грудні минулого року, коли білоруський посол в Москві Семашко заявив, що триває певна робота над проєктом поглибленої інтеграції Білорусі та РФ. Зокрема, ця версія Союзної держави передбачала створення спільного уряду й парламенту. Суспільство забило на сполох, а президент Білорусі Лукашенко запротестував через невигідні умови запропоновані Москвою. І як наслідок – Володимир Путін і Олександр Лукашенко не досягли ніяких домовленостей щодо поглиблення інтеграції.

Це все, що ми пам’ятаємо з першого тижня грудня. Що ж трапилося далі? А далі розпочалася відкрита фаза нафтово-інтеграційної війни Москви та Мінська.

Непокора щодо “тихої” інтеграції Білорусі в Росії не сподобалася Кремлю. І там вирішили вдарити Мінськ по болючих точках. Понад два місяці Кремль тиснув на Лукашенка:

  1. Затягуванням компенсації за постачання брудної нафти до Білорусі у квітні 2019;
  2. Наполегливими відмовами компенсувати втрати через російський податковий маневр, який вплинув на ціну нафти для Білорусі.

Брудна нафта з Росії

19 квітня 2019 року у Білорусі повідомили про “різке погіршення” якості російського сорту нафти Urals, який транспортувався до країни трубопроводом “Дружба”. Виявилося, що РФ постачала нафту з домішками хлороорганіки.

Через це 22 числа на Мозирському нафтопереробному заводі вийшло з ладу обладнання. Ще постраждали європейські гіганти Total і Eni – вони заморозили платежі за неякісне “чорне золото”. Також зазнала збитків вітчизняна “Укратранснафта”.

Росія із самого початку не приховувала, що саме з їхньої сторони відбулося забруднення нафтогону. Тому постраждалі компанії зажадали відшкодувань від Москви.

Станом на листопад 2019 року “Укратранснафта” отримала декілька траншів із компенсацією на загальну суму 4,2 мільйона євро. І це ще далеко не все. А що ж тим часом відбувалося з відшкодуванням для Білорусі? Нічого надто серйозного. Ще з травня минулого року Білорусь почала виставляти рахунки за брудну нафту: звучали суми в 30, 70 та 150 мільйонів доларів. Але в Росії впевнено не погоджувалися з вимогами до них, а знайти спільно погоджену формулу для розрахунку завданих збитків не вдавалося. Уже тоді Кремль “морозив” Мінськ ніби натякаючи: “з нами жарти погані”.

Точно не покращилася ситуація після того, як у грудні 2019 провалився сценарій “тихої” інтеграції. Відтоді ніяких успіхів щодо компенсації сторони не досягнули, а в Білорусі навсправжки задумалися отримати відшкодування, додавши відповідну суму до рахунку за транзит нафти, який виставлятимуть Росії.

Ціна на нафту для Білорусі

Історія з “податковим маневром” Росії має ще давніші корені. У 2018 році Росія починає реформу оподаткування, щоб залучити більше коштів до держбюджету. Зокрема, зміни зачіпають і нафтову галузь: Росія до 2024 хоче поступово скасувати мито на експорт нафти, але натомість ввести оподаткування при її видобутку. Мета таких змін – зрівняти внутрішні ціни на нафту із загальносвітовими. Так для Росії експорт “чорного золота” стане вигіднішим, але його вартість на внутрішньому ринку значно зросте.

“У РФ можуть самостійно вирішувати свою податкову політику, що іншим до того”, – скажете ви. “Ніт, є що до того”, – відповість вам російсько-білоруське законодавство, яке визначає внутрішній ринок спільним між цими державами. Отже, ухваливши закон про “податковий маневр” у 2018-му, російська Держдума підняла вартість нафти й для Білорусі. У 2019 білоруські нафтопереробні заводи вже втратили 200 мільйонів доларів, а держбюджет – ще 130 мільйонів. Нагадаю, що податок на випадок зростатиме аж до 2024, тому найгірше для Мінська ще попереду.

У 2020 році білоруси не захотіли переплачувати, тому спробували домовитися з Москвою про зниження цін на нафту. Перемовини тривали протягом 2019 року, але до початку нового року сторони так і не дійшли згоди в ціні. Тому Росія перестала постачати нафту до Білорусі з 1 січня 2020-го.

Білорусь почала шукати інші джерела постачання нафти: пропозиції отримали в Україні, Польщі, Казахстані й Азербайджані. А 23 січня до литовського порту в місті Клайпеда пришвартувався норвезький танкер. Тоді 80 000 тонн нафти доставили з Литви до Білорусі залізницею.

Щоб диференціювати постачання “чорного золота” Лукашенко запропонував наступну формулу: 30-40% постачання з Росії, 30% – з країн Балтії, ще 30% – з України. Це, на думку білоруського президента, допоможе до 2024 року (у цей час “податковий маневр” вступить у повну силу) країні стати менш залежною від російської нафти. У Мінську заявили, що мають практично усі необхідні контракти, на постачання нафти з альтернативних Росії джерел.

Свою допомогу запропонували навіть США – закляті вороги РФ. 1 лютого до Мінська прилетів американський держсекретар Майк Помпео та заявив про готовність США на 100% забезпечувати Білорусь нафтою. Також американці заявили про підтримку білоруського суверенітету й анонсували відновлення діяльності свого посольства в Мінську. Одним словом – відкрита спроба переманити Білорусь із “темної сторони”, скориставшись нафтовою війною.

Чим все скінчилося?

Якщо коротко: миром, дружбою і жуйкою з Росією та втратою Білорусі шансу на незалежність.

21 лютого Путін зробив “неочікувану пропозицію” та запропонував зменшувати ціну на нафту для Білорусі на два долари за барель до 2024 року щорічно. Це допоможе зменшити негативний вплив “податкового маневру” на білорусів та зекономити Мінську до 48 мільйонів доларів тільки у 2020 році. 25 лютого російська “Транснафта” прийняла заявки від білоруських нафтопереробних заводів на постачання сировини в березні. Потреба в альтернативних джерелах постачання відпадає.

Того ж дня вирішилося й питання компенсації за “брудну” нафту. Сторони підписали протокол про відшкодування з розрахунком 15 доларів за барель неякісної нафти.

На перший погляд, досягнення миру між Росією та Білоруссю – перемога. Але для білорусів це радше дуже поганий знак.

Нагадаю слова Путіна в грудні 2019 року: “Росія не готова дотувати економіку Білорусі в повному обсязі, а умовою пільгової ціни на газ повинно бути створення наднаціональних органів у сфері економіки”. Так ці слова стосувалися газопостачання, а не нафти. Але вони влучно зображають політику Кремля щодо Білорусі – знижки на енергоресурси та спільні державні інституції, або незалежність, але ринкові ціни на нафту/газ.

І те, що Білорусь досягла компромісу з Росією означає не що інше, як “бомбу сповільненої дії”. Питання лише, коли вона вибухне та на який радіус розлетяться скалки – остаточно чи ні буде знищено Білорусь як державу.

Як кажуть, час покаже. Але, на превеликий жаль, все йде до того, що кордон України з Росією збільшиться на понад 1 000 кілометрів.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram