На Київщині вшанували героїв Літківського бою

На Київщині вшанували героїв Літківського бою. Фото: Павло Золотарьов

У суботу, 3-го лютого, у день 100-річчя Літківського бою, Київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, представники інтернет-видання “Український інтерес” та воїни АТО вшанували пам’ять загиблих у Літках Броварського району військовиків Української Народної Республіки.

Після бою під Крутами невеликий загін у складі 24 юнкерів Київської військової школи ім. Богдана Хмельницького відступав у напрямку української столиці. Залізницею вони доїхали до станції Бобрик. Далі вона була захоплена військами Муравйова, тому юнкери пішки пройшли через село Семиполки і лісом дійшли до Літок. Там загін став на ночівлю.

На світанку в село увійшли червоні, і воїни УНР вступили з ними у нерівний бій. 20 бійців (за іншими даними – 21) загинули в бою, чотирьох окупанти стратили. Пізніше місцеві мешканці позвозили загиблих і поховали їх у братській могилі, насипали над нею курган.

Серед ранніх поезій Павла Тичини є вірш, який (за версією місцевих краєзнавців) може стосуватися саме Літківського бою:

Зразу ж за селом —
всіх їх розстріляли,
всіх пороздягали,
з мертвих насміхали,
били їм чолом.

Читайте також: Олекса Правдич. Ще один вірш Тичини присвячено героям Крут?

На Великдень 1929 року на могилі з’явився дубовий хрест із написом: “Тут поховані українські козаки, по-звірячому закатовані більшовиками”. Усі, хто йшов уранці святити паску, побачили того хреста, а наступного дня його вже не було. Від вишневих дерев, якими була обсаджена могила, позалишалися тільки пеньки. З часом і їх повикорчовували, курган зрівняли із землею і через поховання проклали широку стежку. Хтось доніс “куди треба”, що хреста встановив місцевий столяр Степан Обеременко, двоє братів якого були офіцерами в армії УНР. 10 років Обеременко відбув за свій вчинок в одному з сибірських концтаборів, потім змучений повернувся у Літки. Тут його невдовзі й поховали.

З архівних документів відомо, що “Просвіта” в містечку Літки існувала 1918 року, при ній діяв театральний гурток. Один із ініціаторів відродження літківської “Просвіти” Віктор Прокопович Терещенко розповів, що у 1965 році на околиці Літок, поблизу Дарницького кладовища, екскаваторник Іван Микитась навантажував будівельний кар’єрний пісок. І раптом наткнувся на людські кістки й рештки напівзотлілого військового спорядження.

Батько пана Віктора Прокіп Терещенко, який вчителював у літківській школі, розпитав старших людей про історію села і багато дізнався про події січня 1918–го і повстання 1920 року в Літках. Прокіп Андрійович зміг захопити молодших односельців, своїх учнів, близьких і родичів ідеєю при першій нагоді поновити понівечену могилу. Це стало можливим тільки в незалежній Україні.

На початку травня 1996 року на зборах літківської “Просвіти” донька Прокопа Терещенка Лідія Шусть запропонувала відновити могилу вояків УНР і виконати таким чином заповіт покійного батька. Наступного ранку кілька десятків людей з лопатами зібралися біля піщаного кар’єру. 85-річний (на той час, а нині теж покійний) Петро Михайлович Юрченко, свідок бою, який жив поряд, вказав на місце поховання. Петро Костенко висипав туди перший з привезених шести кузовів землі. За ним Віктор Пилипенко зсипав зверху землю з двох тракторних причепів, Микола Попович — екскаватором, а люди — шанцевим інструментом підправили конус могили.

Встановили хрест із металевих труб, виготовлений Віктором Терещенком із тим же написом, що був колись: “Тут поховані українські козаки, по–звірячому закатовані більшовиками”. Могилу обклали дерном і огородили ланцюгами.

У 2000 році журналіст Володимир Чепур-Удайський видав брошуру, де описав літківські події. Того ж року поновили насип кургану з допомогою київського архітектора Анатолія Цуркана. Восени 2007 року за фінансової підтримки голови сільської ради Лідії Пінчук здійснили третю, ґрунтовну, його реконструкцію.

Щороку у першу суботу лютого гості з усієї України приїжджали, аби разом з літківцями вшанувати пам’ять полеглих українських вояків. Бував тут навіть Президент України Віктор Ющенко. Багато років поспіль серед організаторів меморіальних заходів – член контрольно-ревізійної інспекції ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Микола Оцун. Він, зокрема, організував перевезення до Літок одного з останніх елементів художнього оформлення могили – металевої шинелі і кашкета воїна-крутянця.

Але цьогоріч, саме на 100-річчя бою, багатолітня традиція була порушена місцевою владою! Голова Броварської районної державної адміністрації М. Ф. Клименко та Літківський сільський голова І. Г. Андріяш вирішили 29 січня біля кургану загиблим воїнам УНР в с. Літки вшанувати пам’ять загиблих в бою під Крутами. А до просвітян у суботу долучилися воїни АТО. В результаті традиційний захід у першу суботу лютого вийшов малочисельним, оскільки проводився виключно силами громадськості. Сумлінно відслужив молебень і 29 січня, і 3-го лютого отець Миколай — настоятель літківського Покровського храму (УПЦ Київського Патріархату).

Київське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка найближчим часом звернеться до керівництва Київської ОДА і Броварської РДА із пропозицією офіційного закріплення за першою суботою лютого дня пам’яті жертв бою в Літках. На наше глибоке переконання, кожен загиблий за волю і незалежність України заслуговує на належне вшанування пам’яті, кожна подія доби визвольних змагань має бути окремо відзначена в календарі пам’ятних дат.

Євген Букет, Голова КОО ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка спеціально для “Українського інтересу”