Мистецтво кераміки: історія українця, про якого говорить світ

Юрій Мусатов - український кераміст. Фото: Український інтерес / Катя Пташка

При згадці про кераміку в уяві виникають образи тарілок, горняток, глечиків, тощо. Проте мистецтво кераміки давно вийшло за межі побутовості. Скульптури сучасних майстрів – це арт-об’єкти, які не тільки слугують елементом декору, а й фундаментом для роздумів. “Український інтерес” побував у майстерні сучасного художника-кераміста Юрія Мусатова – єдиного українця у Міжнародній академії кераміки в Женеві.

“Скільки себе пам’ятаю, завжди хотів творити”

Юрій народився у місті Конотоп, яке свого часу надихнуло Григорія Квітку-Основ’яненка та Миколу Гоголя. Бажання творити у нього було завжди. Ще у дитячому садочку Юрій дуже любив малювати у зошиті. Тож після дев’ятого класу поступив у Сумське училище мистецтв та культури, яке студенти ще називають “кульок”.

Вже під час навчання художник зрозумів, що найкраще йому вдається ліпити, але у такі юні роки він ще не знав, як побудує свою кар’єру. Спершу думав поступати у Київ на спеціальності “скульптура” чи “графіка”. Проте його дипломний керівник – Григорій Протасов – порадив йти у Львівську національну академію мистецтв. “Мені здавалося це чимось нереальним, де Львів, а де Суми. Тому після закінчення училища, я пішов працювати, а саме робити вітражі. Проте думка про Львів мене не покидала. Я поїхав туди на екзамени і поступив з першого разу”, – пригадує Юрій.

Все залежить від форми. Як відбувається створення виробу

Спершу глину ретельно перебивають на дерев’яній поверхні, щоб не було повітря. У руку береться шматочок глини і виробляється форма, наприклад чашки. Після чого її треба підсушити.

Виріб можна залишити і так, або покрити поливами чи англобами (кольоровими глинами). Глазур покривається у декілька шарів. Її майстри, зазвичай, купували у Києві або у Слов’янську. Останнє, зокрема, вважається містом керамістів. Коли його окупували, українські митці не знали, що й робити. Адже Слов’янський завод забезпечував глиною всю Україну і Європу. Але згодом місто звільнили і поставки налагодилися.

Після глазурування виріб ставлять у піч, де випалюють його при температурі від 1000 до 1200 градусів. Юрій зізнається, що процес творення може тривати до двох тижнів. Це залежить від задумки і параметрів. “Звичайно я не сиджу над одною скульптурою весь тиждень. Паралельно можу займатися декількома об’єктами”, – додає кераміст.

Роботи Юрія Мусатова захоплюють своєю неординарністю та поєднанням кольорів. Сам автор розповів, що під час особистих пошуків спробував багато різних стилів, дивився як роблять інші майстри, листав книжки і каталоги. Минуло вже десять років після академії, але я постійно щось шукаю і пробую”, – каже Юрій.

Ось і зараз він готує новий проект. Якщо раніше у кераміста переважали ідеально відшліфовані, округлі форми, то у наступних роботах – буде багато поєднань різних структур і довільності.

Юрій каже, що його надихає абсолютно все. Але бувають такі дні, коли спілкування уже й занадто багато. “Після такого хочеться сховатися у майстерні. Я вмикаю аудіокнигу, фантастику зачасту, слухаю і ліплю. Або ж музику – рок, класичну”, – розповідає майстер.

Не всі скульптури Юрій ліпить сам, деякі обробляє із готових шматків. У його руках виробом мистецтва може стати навіть неправильно спечена цеглина, яку він нещодавно знайшов біля одного заводу.

Міжнародна академія кераміки (ІАС) та єдиний українець у ній

У кожній галузі є нагорода чи структура, яку прагнуть ті чи інші представники. Актори хочуть отримати “Оскар”, науковці – Нобелівську премію, літератори – Пулітцерівську премію, а керамісти хочуть стати членами Міжнародної академії кераміки (ІАС).

Про неї Юрій почув ще під час навчання у Сумському училищі. Тоді йому здалося, що про таке можна лише мріяти. Що він і робив до 2015 року, коли на одному із симпозіумів якось не зустрів відомого митця – Девіда Бінса. На заході британець підійшов до Мусатова і сказав, що йому сподобалися його роботи і запропонував поступити в Міжнародну академію кераміки.

“Звичайно я погодився на пропозицію Девіда. У 2017 році декілька художників написали мені рекомендації, я підготував портфоліо і надіслав заявку в Академію. Згодом прийшов лист, що мене зараховано. А ще через тиждень мені повідомили, що я зарахований у Спілку художників. Ось так збулися дві мої мрії”, – говорить із захватом художник.

Зокрема головний офіс Академії знаходиться у Женеві. Її членами є художники, мистецтвознавці, журналісти, галеристи, музейники, дизайнери. Зараз Юрій Мусатов – єдиний, хто презентує Україну в ІАС.

Водночас членство в Академії відкриває перед майстрами, зокрема з України, багато перспектив. Роботи презентують на виставках від ІАС по усьому світу. “Цьогоріч у Тайбеї відбудеться конференція, куди з’їдуться художники з багатьох країн. Я також презентуватиму там свої роботи. Також у вересні мої скульптури роз’їдуться між двома виставками у Тайвані. Академія постійно організовує якісь заходи”, – розповів кераміст.

Юрій каже, що розвиватися в Україні можна, але треба і виходити за її межі. У людей, які подорожують, змінюється мислення. Українські керамісти мислять застарілими образами, тому і відстають на 20 років у підходах. На думку Мусатова, в українських вишах потрібно ввести курси, на яких майстри розповідали б про сучасні тенденції у мистецтві.

Мрія українського художника-кераміста

Неподалік Сіаня, у містечку Фупін є Музей сучасної кераміки, який містить колекції робіт з усього світу. У цю резиденцію приїжджають дуже багато художників, лише щоб мати честь працювати там. Кожен прагне залишити у спадок свої роботи.

Російська колекція з’явилася там ще у 2012 році. “Мене це так особисто заділо. Російська кераміка не є кращою за українську. Мені дуже хотілося, щоб наша колекція теж там була. І це таки згодом сталося, через моє знайомство з Лу Чанг. З 2016 року у Фупіні є золота табличка “Український музей сучасної кераміки”, – зазначив кераміст.

Наприкінці нашої розмови, Юрій Мусатов розповів про свою заповітну мрію: “Я б дуже хотів, щоб у нас щось змінилося. На це, безперечно, потрібна підтримка держави. А ще я мрію, щоб в Україні з’явилася триповерхова резиденція із галереєю, майстернями, виставковими залами. Сюди приїжджали б українські та закордонні художники, щоб працювати і поповнювати колекції. Як я відчуваю, все до того йде”.

Катя Пташка, “Український інтерес”