Мирослав Попович: що говорив філософ про Україну

Мирослава Поповича знали як філософа та гуманіста. Понад 60 років він працював в Інституті філософії імені Григорія Сковороди НАН України, із 2001 року очолював його.

Академік пішов із життя на 88-му році.

Він не залишався осторонь політики, хоча й не входив до жодної політичної партії. Попович був одним із учасників групи “Першого грудня”, яку створили у 20-ту річницю референдуму про незалежність.

До неї також увійшли В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Семен Глузман, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський та Ігор Юхновський.

Група видала декларацію, яка містить базові принципи для об’єднання українського народу, та Хартію Вільної Людини, яка відтворює життєві орієнтири для нашого суспільства.

“Український інтерес” дібрав декілька думок, які Мирослав Попович останніми роками озвучив в інтерв’ю вітчизняним ЗМІ.

Фото: Світлана Левченко/The Ukrainians

Нам властиві свободолюбство й анархізм, які історично склалися в Україні, і мучать нас із часів Запорізької Січі. Але з іншого боку – це безстрашна, безоглядна відвага й готовність принести себе в жертву, яка немислима в інших індивідуалістичних суспільствах.

В історії України було багато претендентів на “сильну руку”, але можна назвати хіба що Богдана Хмельницького і ще кількох гетьманів… Зараз не знаю жодного, хто міг би бути “сильною рукою”.

 

“Не буває братніх народів”

Любов і дружба – це почуття, які характеризують індивідів. Не можна сказати, що Україна любить Росію, чи Росія ненавидить Україну.

 

Більшість росіян далекі від розуміння свого трагічного положення. Їм можна лише поспівчувати, так само як і німцям, до речі. Коли до влади прийшли нацисти, лише третина населення голосували за Гітлера. Але як виявилося, якщо третина підтримує агресивну шовіністичну доктрину, цього достатньо.

Основне, у чому радянська дійсність відтворювала царський режим – це перетворення України на провінцію, глибоку провінцію Російської імперії. Але головне полягало не в тому, щоб заборонити українську мову. Українську мову не забороняли, скажімо, у театрі. У всіх таких, знаєте, етнографічних, “гопакових”, “горілчаних” проявах. Така Україна, “горілчана”, імперію влаштовувала. “Оце твій куточок, хохол, оце ти знай, а всьо остальное будєт культура…”

 

“Мене дивує наше волонтерство. Я не чекав”

Коли люди їдуть під кулі, маючи за душею тільки шкарпетки для бійців АТО, мене вражає! Це великий запас людської доброти, вічної самовідданості й готовності прийти на допомогу ближньому.

 

До кожного має прийти усвідомлення себе як окремої соціальної одиниці, етносу, нації. Більша частина нашого суспільства ще не має зрозуміння, що це значить – бути українцем.

Прив’язаність до традицій – це здорове почуття. Коли бабусі співають козацькі пісні – це, безумовно, наш скарб. Але коли Україна буде асоціюватися тільки з бабусями – то це й буде те, чого й добивалася Російська імперія.

 

“Нам треба просто розповідати про те, що є в нас такого, чого ні в кого у світі більш нема!”

 

Проблеми на Донбасі, у центрі України, і на Галичині – одні й ті ж. Поєднує нас усіх ставлення до влади як до чужої влади.

Звичайно, копійчина, за яку люди продають свою політичну совість, – це ганьба. Якби я пішов і продав свій голос за 25 гривень, то я б ніколи в житті не відмився. А якщо це робить людина, у якої немає на хліб? Це означає, що для людей усі політичні сили на одне лице. А політичні симпатії мільйонів не можна засуджувати, бо це і є народ.

 

“Уже 20 років у нас однаковий передвиборчий “джентльменський набір”

 

На щастя, у нас немає одноособових лідерів, за якими всі побігли б за першим закликом.

Чому в нас така, по-російськи, “рыхлая” політична структура в країні? Та тому що суспільство не може досягнути компромісу. Наш політичний істеблішмент не зацікавлений у цьому.

Кожен повинен робити свою роботу, і бути чутливим до великих подій, відчувати велич і небезпеку моменту. Як за маленькими вчинками волонтерів стоїть гуманізм, так і за нашими справами ховається щось велике.

“Ми вже з Європою”

 

*із відкритих джерел, “Главком”, видання “МИР”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram